Історія може підкрипити фактами такі випадки, коли чоловік був імпотентом або просто фізично неспроможною людиною, яка не уявляла свого життя без своєї обранки. Та крутила хвостом на всі боки, а нещасна людина - отой чоловік, лежав у памперсах або на апараті Єлізарова.
Можливо, от про це все ти коли-небудь і напишеш.
Читач у німому чеканні. А це майже розпач.
Особливу увагу можна було б приділити, природно, що не хворобам. А поезії людського кохання.

От, завдяки коментарям сюжет обростає все новими подробицями та сюжетними лініями...) Відчуваю, доведеться не просто вірш, а цілу поему дописати...) А вже опубліковане взяти як епіграф...)

"Історія може підкрипити фактами такі випадки, коли чоловік був імпотентом або просто фізично неспроможною людиною, яка не уявляла свого життя без своєї обранки"

Про це вже Хемінґвей написав, Гаррі. "Фієста" називається, якщо не помиляюся...

Так, Ярославе, є такий сюжет в романі Хемінгуея. Але щось не впевнений, чи саме в "І сходить сонце (Фієста)". Треба буде перечитати. Все ж таки мій найулюбленіший письменник.

Тільки це була не імпотенція, а поранення на війні, в результаті якого він не міг займатись фізичною любов'ю, хоча і вона його, і він її кохали безмежно.

Аби читачі не перебували у німому чеканні, тобто майже розпачі, дописав ще одну строфу, Гаррі.) Щоправда, не зміг обійтися знову без штампів.) Отака халепа!) Зате правда!

А я мав на увазі іншу історію (бо деякі дні дитинства минали біля батька, а не матері, коли він мене брав на перегляд фільмів у одну з дірок проекційної апаратної сільського клубу), яка змальована у фільмі "Профєссія - слєдоватєль". Там грали такі актери кіно і театру як Е.Віторган, І. Мірошніченко (це вона бігала від свого чоловіка), Г.Бурков (слідчий і головний герой філму про буденні справи радянської міліції), К.Лучко, Л.Ярмольнік.
Теж повчальна історія про те, як не можна красти і як треба вміти займатись своєю справою - працювати на державу, яким би злиднем вона тебе не робила.

Ні, не пам'ятаю цього фільму. Назва якась ніби знайома.)
А Емануїла Віторгана колись бачив у спектаклі театру ім. Маяковського в Москві "Марія Стюарт". Марію Стюарт грала його дружина Батлер, королеву Єлизавету - Катерина Васильєва, і грав ще у тому спектаклі Джигарханян. Враження - неймовірні. Після закінчення спектаклю зал ще перебував кілька хвилин у тиші, а тоді вибухнув аплодисментами та криками "Браво".

Ми тут зможемо збиратисть у тебе (тобто, на сторінці), щоб обмінюватись спогадами. А поезію можна деякий час залишити. Нащо вона така, якщо вона втілюється у такі вірші?

Так, можемо збиратись і разом дописувати вірш.) Буде колективна творчість Майстерень.) А премією поділимось.) Або проп'ємо разом.)

То що, забрати з вірша всі слова з літерою "р"?)

О, то мій вірш скоро ввійде в антологію віршів для дітей?)

Напиши, може, "звабниця". Бо хто нас підштовхує до усіляких корисних справ та гріхів? Жіноча звабливість. Зваба. До речі, обидва іменники жіночого роду.

Оце так! Я щойно йшов і надумав перейменувати вірш у "Звабниця". Аж дивлюсь - вже така пропозиція з'явилась. І як після того не повірити у наявність ноосфери, згідно геніальної здогадки академіка Вернадського?

А!)

І, до речі, Валерію, краще забрати в імені м"який знак. Бо болгарське "л" - тверде. Буде краще звучати і вгадуватися, що це саме пан Ніхто.

Так я ж був болгарською і написав цей нік.) Але він тоді не звучить українською.)

Ну ось, прислухався до тебе, Ярославе, і пан Ніхто знову став господин Никой.)