Вона вивертала навиворіт душу,
Неначе сорочку, на ранок потрібну.
Цю дивну білизну на вітрі просушить,
Сльозами гаптовану - гладдю і дрібно.

Захоплення в неї: збирати по крихті
Сімейні стосунки в єдину хлібину.
У всіх – різномастні «собаки зариті»,
І різні «скелети» за дверцями стигнуть…

Її пригощали пахким короваєм,
І вражень узвар – ніби щастя лекало!..
Вона всім бажала любові навзаєм,
І щастя своє собі мо-де-лю-ва-ла.

Вона сторонилась самотніх подружок,
Бо заздрість і загнаність душу роз’ятрять…
Самотність в квадраті – така осоружна!
Отож, спілкуватися з сім’ями – варто.

Ось жінка, родинно жоржиною квітне:
Всім дітям – по слову, і вже – ціла байка!
Вона часом втомлена і непривітна –
Буває, клопоче до самого ранку…

А та, що старанно стосунки збирає,
Шепне їй при зустрічі: «Щастя, та й годі!
У гості до вас – то неначе до раю,
Бо - затишно при найдощішій погоді…».


Ось інша – в своїй «зачарованій зоні»:
Душа не навернеться на чоловіка.
Рожевим фламінго стоїть на пероні,
Чекає на когось… хвилини без ліку…

А та, що взаємини ліпить, мов марки,
«Тактовно» зачепить словесним домкратом -
Нервово-принишклу заміжню товарку,
Вкарбує їй в мозок старі постулати:

Що ця поведінка – така недоцільна:
До болю, до реву, до тріску в суглобах…
Що шлюб – то єдине, що є в неї цінне:
Число без вагань дріб’язкового дробу…

А потяг розкремсав у темряві тишу,
І жінка – уже не фламінго, а… гуска:
Ніхто на пероні до неї не вийшов,
Ніхто в її капці рожеві не взувся…

А та, що сімейні легенди збирає,
Її поведе від перону подалі:
Сорочка навиворіт хай просихає,
І сприйме душа постулати банальні…

У різноманітних сімейних стосунках
Снувалась колекція ця принагідно.
Збирала комфорт,ніби зілля - віщунка,
Якій віщувати любов не набридне…

23.12.2011.