
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.04
09:35
Жовтого місяця перше число.
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
2025.10.04
05:29
У тих краях, де цвітом чистим
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
2025.10.03
22:31
Куди я біжу? Навіщо?
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
2025.10.03
20:50
Зелені ягоди калини,
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
2025.10.03
17:17
Вересню холодний!
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
2025.10.03
12:22
Осінні ружі - відгомін літа,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
2025.10.03
12:21
О цей експрес поштовий, бейбі
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Кузан (1963) /
Критика | Аналітика
Стус. Інший.
Вчора я вітав по телефону своїх друзів з Різдвом Христовим. Одна знайома похвалилася, що Різдво вони празнують у її батька, бо у нього шостого січня день народження.
Чомусь мені подумалося, що люди, народжені в святкові дні, як от у новорічні, різдвяні чи великодні, в чомусь виграють. Але не завжди, бо, до прикладу, готуючись до Різдва, ми частенько забуваємо про свята меншого масштабу. Так, ми, майже всі забули про день народження нашого великого поета, Героя України Василя Семеновича Стуса. А він народився саме шостого січня 1938 року.
Василь Семенович відомий більшості читаючої публіки саме як герой. Його патріотична лірика, громадянська позиція, життєвий шлях, жертовність, готовність віддати життя за Україну, яка стала реальністю, малюють у нашій уяві сильну людину, не здатну на сумніви та інші людські слабості. Саме таким і має бути герой. Але герой не має перетворюватися на ідола. Ідолопоклонство принесло багато шкоди нашому суспільству, нашій нації, нашій національній свідомості. Тому, приносячи квіти на могилу Василя Стуса – героя, я хотів би, щоб ми не забували і про Василя Стуса – людину. Людину, яка любила, страждала, боялася, сумнівалася, але переборювала в собі ці страхи і сумніви і піднімалася над ними.
Тому сьогодні хочу запропонувати читачам кілька віршів великого Василя Стуса, які характеризують його з іншого, не канонізованого боку. Це теж Василь Стус. Ніжний лірик, тонкий і стильний майстер еротики, чуттєвий мужчина, готовий стати на коліна перед красою жіночого тіла, перед неповторністю її чистої і грішної одночасно душі.
* * *
Заколиш мене,лукава,
Може, грішна, може, чиста,
Змовкне слава без угаву,
Ніч приспить обох, імлиста.
Срібний місяць напівповні
Визирає з-поза хмар.
Принеси дари жертовні
На нічний олтар.
Відлюбилося
Відлюбилося.
Відвірилося.
Відпраглося.
День врівноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архів,
дорогий,
мов померлий родич.
Нічний ставок попід соснами,
книги, самота -
більше не зворохоблюють.
Світ - міріадом досяжних мет.
Забаганки - здійсненні.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
відчуєш самого себе.
Спокій
вичинений.
Над осіннім озером
Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на віття виголіле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душі !
Мов лебединя, розкрилила
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
ледь теплі губи притулила
мені до змерзлої щоки,
сльозою темінь пронизала,
в пропасниці чи маячні
казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все. Тебе я втрачу,
ось тільки заверну за ріг.
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
Мені здається, що живу не я
Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. і, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними - лялечка німа :
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
В трансі
Ти ніби хвиля.
Хвиля піді мною
На мить застигла,
На єдину мить,
Гойднула раптом
Злегка головою
І виросла
І вигнулась дугою,
А лук не лопне,
Лук любов’ю снить.
Шалено вітер
Обрії гойда.
Вже мариться –
Вітрило світанкове
На обрії заграло загадково
І йде назустріч.
Прагни. Не біда.
Ні, не біда,
Що хтось на абордаж
Спішив зійтись
У боротьбі гарячій,
Неголена кололась борода,
І руки прагли,
І уста юначі.
Так довго прагнув
Я тоді борні,
Забракло слів,
І руки мов набрякли,
Ніч відступала
Крізь кривавий сон.
Я йшов по втомі.
Ти ж, потиху, плакала.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стус. Інший.

Вчора я вітав по телефону своїх друзів з Різдвом Христовим. Одна знайома похвалилася, що Різдво вони празнують у її батька, бо у нього шостого січня день народження.
Чомусь мені подумалося, що люди, народжені в святкові дні, як от у новорічні, різдвяні чи великодні, в чомусь виграють. Але не завжди, бо, до прикладу, готуючись до Різдва, ми частенько забуваємо про свята меншого масштабу. Так, ми, майже всі забули про день народження нашого великого поета, Героя України Василя Семеновича Стуса. А він народився саме шостого січня 1938 року.
Василь Семенович відомий більшості читаючої публіки саме як герой. Його патріотична лірика, громадянська позиція, життєвий шлях, жертовність, готовність віддати життя за Україну, яка стала реальністю, малюють у нашій уяві сильну людину, не здатну на сумніви та інші людські слабості. Саме таким і має бути герой. Але герой не має перетворюватися на ідола. Ідолопоклонство принесло багато шкоди нашому суспільству, нашій нації, нашій національній свідомості. Тому, приносячи квіти на могилу Василя Стуса – героя, я хотів би, щоб ми не забували і про Василя Стуса – людину. Людину, яка любила, страждала, боялася, сумнівалася, але переборювала в собі ці страхи і сумніви і піднімалася над ними.
Тому сьогодні хочу запропонувати читачам кілька віршів великого Василя Стуса, які характеризують його з іншого, не канонізованого боку. Це теж Василь Стус. Ніжний лірик, тонкий і стильний майстер еротики, чуттєвий мужчина, готовий стати на коліна перед красою жіночого тіла, перед неповторністю її чистої і грішної одночасно душі.
* * *
Заколиш мене,лукава,
Може, грішна, може, чиста,
Змовкне слава без угаву,
Ніч приспить обох, імлиста.
Срібний місяць напівповні
Визирає з-поза хмар.
Принеси дари жертовні
На нічний олтар.
Відлюбилося
Відлюбилося.
Відвірилося.
Відпраглося.
День врівноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архів,
дорогий,
мов померлий родич.
Нічний ставок попід соснами,
книги, самота -
більше не зворохоблюють.
Світ - міріадом досяжних мет.
Забаганки - здійсненні.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
відчуєш самого себе.
Спокій
вичинений.
Над осіннім озером
Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на віття виголіле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душі !
Мов лебединя, розкрилила
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
ледь теплі губи притулила
мені до змерзлої щоки,
сльозою темінь пронизала,
в пропасниці чи маячні
казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все. Тебе я втрачу,
ось тільки заверну за ріг.
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
Мені здається, що живу не я
Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. і, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними - лялечка німа :
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
В трансі
Ти ніби хвиля.
Хвиля піді мною
На мить застигла,
На єдину мить,
Гойднула раптом
Злегка головою
І виросла
І вигнулась дугою,
А лук не лопне,
Лук любов’ю снить.
Шалено вітер
Обрії гойда.
Вже мариться –
Вітрило світанкове
На обрії заграло загадково
І йде назустріч.
Прагни. Не біда.
Ні, не біда,
Що хтось на абордаж
Спішив зійтись
У боротьбі гарячій,
Неголена кололась борода,
І руки прагли,
І уста юначі.
Так довго прагнув
Я тоді борні,
Забракло слів,
І руки мов набрякли,
Ніч відступала
Крізь кривавий сон.
Я йшов по втомі.
Ти ж, потиху, плакала.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію