Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Кузан (1963) /
Критика | Аналітика
Стус. Інший.
Вчора я вітав по телефону своїх друзів з Різдвом Христовим. Одна знайома похвалилася, що Різдво вони празнують у її батька, бо у нього шостого січня день народження.
Чомусь мені подумалося, що люди, народжені в святкові дні, як от у новорічні, різдвяні чи великодні, в чомусь виграють. Але не завжди, бо, до прикладу, готуючись до Різдва, ми частенько забуваємо про свята меншого масштабу. Так, ми, майже всі забули про день народження нашого великого поета, Героя України Василя Семеновича Стуса. А він народився саме шостого січня 1938 року.
Василь Семенович відомий більшості читаючої публіки саме як герой. Його патріотична лірика, громадянська позиція, життєвий шлях, жертовність, готовність віддати життя за Україну, яка стала реальністю, малюють у нашій уяві сильну людину, не здатну на сумніви та інші людські слабості. Саме таким і має бути герой. Але герой не має перетворюватися на ідола. Ідолопоклонство принесло багато шкоди нашому суспільству, нашій нації, нашій національній свідомості. Тому, приносячи квіти на могилу Василя Стуса – героя, я хотів би, щоб ми не забували і про Василя Стуса – людину. Людину, яка любила, страждала, боялася, сумнівалася, але переборювала в собі ці страхи і сумніви і піднімалася над ними.
Тому сьогодні хочу запропонувати читачам кілька віршів великого Василя Стуса, які характеризують його з іншого, не канонізованого боку. Це теж Василь Стус. Ніжний лірик, тонкий і стильний майстер еротики, чуттєвий мужчина, готовий стати на коліна перед красою жіночого тіла, перед неповторністю її чистої і грішної одночасно душі.
* * *
Заколиш мене,лукава,
Може, грішна, може, чиста,
Змовкне слава без угаву,
Ніч приспить обох, імлиста.
Срібний місяць напівповні
Визирає з-поза хмар.
Принеси дари жертовні
На нічний олтар.
Відлюбилося
Відлюбилося.
Відвірилося.
Відпраглося.
День врівноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архів,
дорогий,
мов померлий родич.
Нічний ставок попід соснами,
книги, самота -
більше не зворохоблюють.
Світ - міріадом досяжних мет.
Забаганки - здійсненні.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
відчуєш самого себе.
Спокій
вичинений.
Над осіннім озером
Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на віття виголіле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душі !
Мов лебединя, розкрилила
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
ледь теплі губи притулила
мені до змерзлої щоки,
сльозою темінь пронизала,
в пропасниці чи маячні
казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все. Тебе я втрачу,
ось тільки заверну за ріг.
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
Мені здається, що живу не я
Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. і, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними - лялечка німа :
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
В трансі
Ти ніби хвиля.
Хвиля піді мною
На мить застигла,
На єдину мить,
Гойднула раптом
Злегка головою
І виросла
І вигнулась дугою,
А лук не лопне,
Лук любов’ю снить.
Шалено вітер
Обрії гойда.
Вже мариться –
Вітрило світанкове
На обрії заграло загадково
І йде назустріч.
Прагни. Не біда.
Ні, не біда,
Що хтось на абордаж
Спішив зійтись
У боротьбі гарячій,
Неголена кололась борода,
І руки прагли,
І уста юначі.
Так довго прагнув
Я тоді борні,
Забракло слів,
І руки мов набрякли,
Ніч відступала
Крізь кривавий сон.
Я йшов по втомі.
Ти ж, потиху, плакала.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стус. Інший.
Вчора я вітав по телефону своїх друзів з Різдвом Христовим. Одна знайома похвалилася, що Різдво вони празнують у її батька, бо у нього шостого січня день народження.
Чомусь мені подумалося, що люди, народжені в святкові дні, як от у новорічні, різдвяні чи великодні, в чомусь виграють. Але не завжди, бо, до прикладу, готуючись до Різдва, ми частенько забуваємо про свята меншого масштабу. Так, ми, майже всі забули про день народження нашого великого поета, Героя України Василя Семеновича Стуса. А він народився саме шостого січня 1938 року.
Василь Семенович відомий більшості читаючої публіки саме як герой. Його патріотична лірика, громадянська позиція, життєвий шлях, жертовність, готовність віддати життя за Україну, яка стала реальністю, малюють у нашій уяві сильну людину, не здатну на сумніви та інші людські слабості. Саме таким і має бути герой. Але герой не має перетворюватися на ідола. Ідолопоклонство принесло багато шкоди нашому суспільству, нашій нації, нашій національній свідомості. Тому, приносячи квіти на могилу Василя Стуса – героя, я хотів би, щоб ми не забували і про Василя Стуса – людину. Людину, яка любила, страждала, боялася, сумнівалася, але переборювала в собі ці страхи і сумніви і піднімалася над ними.
Тому сьогодні хочу запропонувати читачам кілька віршів великого Василя Стуса, які характеризують його з іншого, не канонізованого боку. Це теж Василь Стус. Ніжний лірик, тонкий і стильний майстер еротики, чуттєвий мужчина, готовий стати на коліна перед красою жіночого тіла, перед неповторністю її чистої і грішної одночасно душі.
* * *
Заколиш мене,лукава,
Може, грішна, може, чиста,
Змовкне слава без угаву,
Ніч приспить обох, імлиста.
Срібний місяць напівповні
Визирає з-поза хмар.
Принеси дари жертовні
На нічний олтар.
Відлюбилося
Відлюбилося.
Відвірилося.
Відпраглося.
День врівноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архів,
дорогий,
мов померлий родич.
Нічний ставок попід соснами,
книги, самота -
більше не зворохоблюють.
Світ - міріадом досяжних мет.
Забаганки - здійсненні.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
відчуєш самого себе.
Спокій
вичинений.
Над осіннім озером
Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на віття виголіле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душі !
Мов лебединя, розкрилила
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
ледь теплі губи притулила
мені до змерзлої щоки,
сльозою темінь пронизала,
в пропасниці чи маячні
казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все. Тебе я втрачу,
ось тільки заверну за ріг.
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
Мені здається, що живу не я
Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. і, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними - лялечка німа :
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
В трансі
Ти ніби хвиля.
Хвиля піді мною
На мить застигла,
На єдину мить,
Гойднула раптом
Злегка головою
І виросла
І вигнулась дугою,
А лук не лопне,
Лук любов’ю снить.
Шалено вітер
Обрії гойда.
Вже мариться –
Вітрило світанкове
На обрії заграло загадково
І йде назустріч.
Прагни. Не біда.
Ні, не біда,
Що хтось на абордаж
Спішив зійтись
У боротьбі гарячій,
Неголена кололась борода,
І руки прагли,
І уста юначі.
Так довго прагнув
Я тоді борні,
Забракло слів,
І руки мов набрякли,
Ніч відступала
Крізь кривавий сон.
Я йшов по втомі.
Ти ж, потиху, плакала.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
