Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.23
12:35
Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
2026.07.23
12:06
Шпак ухопив горіх, виніс на дзвіницю,
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
2026.07.23
11:23
ЕПІЛОГ: ОСТАННІЙ РОЗРАХУНОК МАРМУРОВОГО СТАРЦЯ
(Монолог Октавіана Августа. Рим, 14 рік нашої ери)
Мені сімдесят шість. Мої очі вже погано бачать обриси Капітолію, а ноги, загорнуті в товсту вовну, постійно мерзнуть, навіть коли се
2026.07.23
07:22
Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
2026.07.23
03:33
Мені не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
2026.07.22
22:09
Святий Стефан із трояндою
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
2026.07.22
18:11
Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
2026.07.22
11:39
Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
2026.07.22
09:45
Розділ ІІI: Останній подих лева
Сонце над Александрією першого серпня тридцятого року до нашої ери піднімалося криваво-червоним. Останні єгипетські вершники перейшли на бік Октавіана без жодного пострілу. Місто здалося.
Антоній стояв на стіні палацу,
2026.07.22
08:45
я написав тобі сонет
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
2026.07.22
07:17
І загадковий шерех сукні,
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
2026.07.21
19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так
2026.07.21
18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Кузан (1963) /
Критика | Аналітика
Стус. Інший.
Вчора я вітав по телефону своїх друзів з Різдвом Христовим. Одна знайома похвалилася, що Різдво вони празнують у її батька, бо у нього шостого січня день народження.
Чомусь мені подумалося, що люди, народжені в святкові дні, як от у новорічні, різдвяні чи великодні, в чомусь виграють. Але не завжди, бо, до прикладу, готуючись до Різдва, ми частенько забуваємо про свята меншого масштабу. Так, ми, майже всі забули про день народження нашого великого поета, Героя України Василя Семеновича Стуса. А він народився саме шостого січня 1938 року.
Василь Семенович відомий більшості читаючої публіки саме як герой. Його патріотична лірика, громадянська позиція, життєвий шлях, жертовність, готовність віддати життя за Україну, яка стала реальністю, малюють у нашій уяві сильну людину, не здатну на сумніви та інші людські слабості. Саме таким і має бути герой. Але герой не має перетворюватися на ідола. Ідолопоклонство принесло багато шкоди нашому суспільству, нашій нації, нашій національній свідомості. Тому, приносячи квіти на могилу Василя Стуса – героя, я хотів би, щоб ми не забували і про Василя Стуса – людину. Людину, яка любила, страждала, боялася, сумнівалася, але переборювала в собі ці страхи і сумніви і піднімалася над ними.
Тому сьогодні хочу запропонувати читачам кілька віршів великого Василя Стуса, які характеризують його з іншого, не канонізованого боку. Це теж Василь Стус. Ніжний лірик, тонкий і стильний майстер еротики, чуттєвий мужчина, готовий стати на коліна перед красою жіночого тіла, перед неповторністю її чистої і грішної одночасно душі.
* * *
Заколиш мене,лукава,
Може, грішна, може, чиста,
Змовкне слава без угаву,
Ніч приспить обох, імлиста.
Срібний місяць напівповні
Визирає з-поза хмар.
Принеси дари жертовні
На нічний олтар.
Відлюбилося
Відлюбилося.
Відвірилося.
Відпраглося.
День врівноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архів,
дорогий,
мов померлий родич.
Нічний ставок попід соснами,
книги, самота -
більше не зворохоблюють.
Світ - міріадом досяжних мет.
Забаганки - здійсненні.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
відчуєш самого себе.
Спокій
вичинений.
Над осіннім озером
Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на віття виголіле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душі !
Мов лебединя, розкрилила
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
ледь теплі губи притулила
мені до змерзлої щоки,
сльозою темінь пронизала,
в пропасниці чи маячні
казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все. Тебе я втрачу,
ось тільки заверну за ріг.
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
Мені здається, що живу не я
Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. і, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними - лялечка німа :
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
В трансі
Ти ніби хвиля.
Хвиля піді мною
На мить застигла,
На єдину мить,
Гойднула раптом
Злегка головою
І виросла
І вигнулась дугою,
А лук не лопне,
Лук любов’ю снить.
Шалено вітер
Обрії гойда.
Вже мариться –
Вітрило світанкове
На обрії заграло загадково
І йде назустріч.
Прагни. Не біда.
Ні, не біда,
Що хтось на абордаж
Спішив зійтись
У боротьбі гарячій,
Неголена кололась борода,
І руки прагли,
І уста юначі.
Так довго прагнув
Я тоді борні,
Забракло слів,
І руки мов набрякли,
Ніч відступала
Крізь кривавий сон.
Я йшов по втомі.
Ти ж, потиху, плакала.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стус. Інший.
Вчора я вітав по телефону своїх друзів з Різдвом Христовим. Одна знайома похвалилася, що Різдво вони празнують у її батька, бо у нього шостого січня день народження.
Чомусь мені подумалося, що люди, народжені в святкові дні, як от у новорічні, різдвяні чи великодні, в чомусь виграють. Але не завжди, бо, до прикладу, готуючись до Різдва, ми частенько забуваємо про свята меншого масштабу. Так, ми, майже всі забули про день народження нашого великого поета, Героя України Василя Семеновича Стуса. А він народився саме шостого січня 1938 року.
Василь Семенович відомий більшості читаючої публіки саме як герой. Його патріотична лірика, громадянська позиція, життєвий шлях, жертовність, готовність віддати життя за Україну, яка стала реальністю, малюють у нашій уяві сильну людину, не здатну на сумніви та інші людські слабості. Саме таким і має бути герой. Але герой не має перетворюватися на ідола. Ідолопоклонство принесло багато шкоди нашому суспільству, нашій нації, нашій національній свідомості. Тому, приносячи квіти на могилу Василя Стуса – героя, я хотів би, щоб ми не забували і про Василя Стуса – людину. Людину, яка любила, страждала, боялася, сумнівалася, але переборювала в собі ці страхи і сумніви і піднімалася над ними.
Тому сьогодні хочу запропонувати читачам кілька віршів великого Василя Стуса, які характеризують його з іншого, не канонізованого боку. Це теж Василь Стус. Ніжний лірик, тонкий і стильний майстер еротики, чуттєвий мужчина, готовий стати на коліна перед красою жіночого тіла, перед неповторністю її чистої і грішної одночасно душі.
* * *
Заколиш мене,лукава,
Може, грішна, може, чиста,
Змовкне слава без угаву,
Ніч приспить обох, імлиста.
Срібний місяць напівповні
Визирає з-поза хмар.
Принеси дари жертовні
На нічний олтар.
Відлюбилося
Відлюбилося.
Відвірилося.
Відпраглося.
День врівноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архів,
дорогий,
мов померлий родич.
Нічний ставок попід соснами,
книги, самота -
більше не зворохоблюють.
Світ - міріадом досяжних мет.
Забаганки - здійсненні.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
відчуєш самого себе.
Спокій
вичинений.
Над осіннім озером
Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на віття виголіле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душі !
Мов лебединя, розкрилила
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
ледь теплі губи притулила
мені до змерзлої щоки,
сльозою темінь пронизала,
в пропасниці чи маячні
казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все. Тебе я втрачу,
ось тільки заверну за ріг.
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
Мені здається, що живу не я
Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. і, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межі ними - лялечка німа :
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
В трансі
Ти ніби хвиля.
Хвиля піді мною
На мить застигла,
На єдину мить,
Гойднула раптом
Злегка головою
І виросла
І вигнулась дугою,
А лук не лопне,
Лук любов’ю снить.
Шалено вітер
Обрії гойда.
Вже мариться –
Вітрило світанкове
На обрії заграло загадково
І йде назустріч.
Прагни. Не біда.
Ні, не біда,
Що хтось на абордаж
Спішив зійтись
У боротьбі гарячій,
Неголена кололась борода,
І руки прагли,
І уста юначі.
Так довго прагнув
Я тоді борні,
Забракло слів,
І руки мов набрякли,
Ніч відступала
Крізь кривавий сон.
Я йшов по втомі.
Ти ж, потиху, плакала.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
