Творчість видатного французького письменника Г. Флобера є важливим етапом розвитку світового літературного процесу між бальзаківським етапом реалізму першої половини ХІХ століття й етапом "натуралізму", який у другій половині ХІХ століття був представлений Е. Золя і його школою. Письменник позиціонує себе як «ворога капіталістичного суспільства» причому слово "буржуа" у його сприйнятті позбавлене класового змісту. Для нього "буржуа" – це символічна назва всього жадібного, егоїстичного, бездуховного, вульгарного і низькопробного. Недолікам сучасного йому суспільства письменник протиставляв високе, тобто мистецтво. Йому був близьким поетичний символ романтика Альфреда де Віньї – "вежа із слонової кості". Для Флобера цей символ – антитеза буденності, визнання високої ролі мистецтва. Але його цікавило і реальне життя, яке він досліджує у творчості зрілого періоду. Літературними авторитетами для Флобера були В. Шекспір і О. Бальзак.
Флобер ішов власним шляхом у літературі, відмінним від О. Бальзака і Ф. Стендаля, виробляв свою естетику та стиль. Усе в художньому творі, на думку письменника, залежить від стилю, якому він приділяв головну увагу. Мистецтво для письменника було не втечею від життя, а засобом творчого діалогу з ним. "Об'єктивний стиль" (або метод), як називають його літературознавці, розроблений Флобером, став одним із провідних принципів його реалізму, а пізніше був прийнятий іншими французькими письменниками (Гі де Мопассаном, Емілем Золя, натуралістами). Об'єктивізм, за Флобером, – це відсутність автора у творі. Флобер застосовував прийом психологічного аналізу героїв через світ речей, які їх оточують. Письменник намагається створити нову літературу, що базується на науковому мисленні. Він прагнув встановити зв'язок між психологічною та фізичною природою людини, показати фізіологічну основу пристрастей, глибокий психологізм життя як героя, так і суспільства[1,c.155]. Письменник розпочав роботу над своїм найвизначнішим романом «Пані Бооварі» восени 1851 року. Критики назвали твір одним з найбільших досягнень реалізму в літературі. Ще в 1838 році з'явилася його повість "Пристрасть і доброчинність", у сюжеті якої відчувається задум "Пані Боварі". Працюючи над творами Флобер планує створити оригінальний твір з художньо - стилістичної точки зору. Повільність роботи над романом він пояснює складністю сюжету, працею над стилем. Основна тема твору визначена самим письменником у підзаголовку роману: "Провінційні звичаї".
Флобер змальовує та досліджує життя Франції середини ХІХ століття: деградацію людської душі, відчутне нівелювання культурних цінностей, мистецтва, науки, політики, релігії, побуту, їх провінціалізацію.
Значну увагу автор приділяє проблемі обумовленості характеру героя навколишнім середовищем. Теми кохання, втрачених ілюзій висвітлюються інакше, ніж у Cтендаля та Бальзака. Флобер розвінчує жіночі ілюзії і засуджує явище, яке критики пізніше назвали "боварізмом" (намагання уявити себе іншим, ніж ти є насправді). Це відчуття переживають майже всі герої роману, але саме Еммі найбільшою мірою властиве жити вигаданим життям.
За жанром "Пані Боварі" – реалістичний, соціально-психологічний роман. Письменник використовує психологізм, як ознаку власного творчого стилю та методу. Психологізм Флобера виявляється в його умінні точно передавати словами ледь відчутні душевні імпульси, «рух пристрастей». Усі вчинки героїв глибоко мотивовані. Сам автор називав свій твір аналітичним, а сучасники порівнювали його перо зі скальпелем. Сюжет роману простий: жінка виходить заміж за чоловіка-посереднього характеру , розчаровується в ньому і накладає на себе руки. Флобер збагатив цей сюжет численними проблемами. У його розвитку провідне значення має внутрішній світ героїв - думки, почуття, переживаня героїні. Основу конфлікту твору становить протиставлення реального життя і мрії. Композиція роману продумана, має чіткий план; в її основі перебуває біографічний принцип – опис життя Емми. Композиційно роман поділяється на три частини: у першій йдеться про знайомство Шарля з дочкою фермера Еммою Руо. Основним місцем дії в першій частині є провінційне містечко Тост, куди Шарль після весілля привозить свою другу дружину Емму. Незабаром Емма зрозуміла, що Шарль не відповідає тим ідеалам, про які читала Емма, перебуваючи в монастирській школі. Найважливіша подія для Емми в цій частині – відвідання балу в замку Воб'єссар.
Дія другої частини роману відбувається в Йонвілі. Народження дитини мало відволікло Емму від "мрій". Закоханість Емми в службовця Леона, а потім у цинічного Рудольфа свідчить про те, що вона продовжує жити в ілюзорному світі, не помічаючи, що її "книжковий ідеал" не має нічого спільного з дійсністю. Автор не висловлює відкрито своє ставлення до подій, але інколи це йому вдається за допомогою композиційних засобів (сцена сільськогосподарської виставки). Кохання до Рудольфа закінчується для Емми нервовим зривом. Друга частина книги завершується зустріччю Емми з Леоном у руанській опері, куди вивіз її Шарль.
Детальному опису їх "кохання" присвячена третя (остання) частина роману. Це історія подальшого падіння Емми, її нової матеріальної залежності від нотаріуса Лере. Зупиняється Емма, коли сім'я зазнає повного фінансового краху. Емма обрала смерть від отрути як єдиний вихід для себе. Її смерть від миш'яку дуже прозаїчна. Це враження буденності підсилюється картиною "похмурого гротеску" – похорону, на якому біля труни заснули аптекар і священик.
Смерть Емми нічого не змінила в житті провінційного міста. Аптекар Оме домігся значних успіхів у роботі, Леон одружився, Рудольф завів нову коханку. Шарль, який справді кохав Емму, помирає від туги за нею.
Флобер використовує нові форми і засоби розкриття "непомітного", зовні "нецікавого сюжету". Кожна з трьох частин твору містить історію загибелі однієї з трьох великих ілюзій Емми. Песимістичним є фінал роману, де автор з гіркою іронією констатує тріумф світу духовного занепаду людини. Предметом зображення в романі стає одна з провінцій країни, але для письменника вся Франція – провінція, втілення загального зубожіння і деградації. Автор з неперевершеною майстерністю змальовує характери типових представників сучасного йому суспільства. лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власник сільського готелю, священик. Жодної яскравої особистості. Гроші репрезентує хитрий і хижий Лере, церкву – обмежений і жалюгідний отець Бурнізьєн, інтелігенцію – нікчемний Шарль Боварі, всевладну вульгарність і лицемірство – аптекар Оме. Своє ставлення до героїні письменник дуже влучно передає висловом "Емма Боварі – це я"[2,c.18]. Автор поділяє її ставлення до вульгарного світу і карає не її страждальницьку душу, а той міщанський ідеал, який вона вигадала у власній уяві та свідомості.
Одним з основних принципів та прийомів для Флобера була форма роману.
У своїй творчості письменник дотримувався принципу об'єктивізму: у ньому немає авторських реплік, роздумів, відкритого коментування вчинків героїв. Флобер – визначний майстер стилю та психологічного аналізу. Він збагатив романну "техніку" новими засобами художнього зображення людського характеру.
Саме у творчості Флобера реалізм утверджується у французькій літературі як провідний напрям. Флобер, його однодумці та послідовники роблять багато для того, щоб правильно осмислити й витлумачити творчість Бальзака. Захист спадщини Бальзака триває в умовах складної ідейної боротьби, і в цій боротьбі важливе місце займає Флобер, його естетичні позиції і, головне, його чудовий та цікавий, насичений реалістичним зображенням оточуючої дійсності роман, «Пані Боварі». Творчу спадщину автора «Людської комедії» Флобер намагається освоювати критично. Йому вдається сказати нове слово в літературі, сказати це слово в умовах іншої епохи, проявивши при цьому у всій широті свою творчу індивідуальність. Його творчість є тісно пов’язаною із реалістичними прийомами, характерними для класичних реалістів першої хвилі. Це і зосередженість на тенденціях, які існують в суспільстві, і осмислення руху історії через показ доль окремих особистостей, але Флобер жив вже в іншу епоху – епоху соціальної і економічної стабільності, коли влада грошей вже нікого не дивувала, коли література поділялася на елітарну ( художню ) й масову
( комерційно спрямовану). Реалізм продовжує існувати, але стає іншим: на зміну глобальним узагальненням приходить дослідження приватних, домашніх, інтимних випадків, характери героїв стають більш типовими і звичайними. Франція періоду трьох революцій, барикадних бійок на вулицях Парижу, часів великого піднесення людського духу відходить у минуле. З’являється Франція капіталістична, меркантильна, торговельно-промислова. Важливо, що Флобер, як і його сучасники усвідомлює: Люди, що були рабами, рабами і залишились, не зважаючи на героїзм і на численні людські втрати. Таким чином у творчості Флобера зароджується принцип фаталізму. Він писав: “Мій фаталізм ствердився однозначно. Я заперечую особисту свободу, тому що я не відчуваю себе вільним; що ж до людства, то почитайте історію і ви побачите, що з ним не завжди відбувається те, чого воно прагне”. Великі гасла Великої революції – Свобода, Рівність, Братерство – перетворились на парламентські вислови, якими спекулювали депутати. Як наслідок, виникає недовіра Флобера до будь якого суспільного руху, хоча він і не заперечував республіканські цінності і називав себе “скептичним і розлюченим республіканцем” [3,c. 69]. Його концепція особистості близька до точки зору Шекспіра на людину, яку англійський драматург називав “двоногою твариною”. Флобер стверджував: “Політичний стан країни підтвердив мої старі апріорні погляди про двоногу безпір’яну тварину, яку я вважаю шулікою і індиком одночасно”[4, c.25].
Індик, в розумінні письменника, - алегорія дурості. Втеча від індиків складала сенс життя Флобера. Нехай індики ганяються за щастям, кар’єрою, грошима. Флоберу усі ці марення не були потрібні. Він нехтував ними заради Краси і Мистецтва Служіння Красі і Мистецтву Флобер не уявляв без затишку і спокою: “Щастя – обман, пошуки якого спричиняють всі життєві бідування. Зате існує безтурботний спокій, який є схожим на щастя, він, навіть кращий за нього”[3,c.16]. Принципи прагматизму були абсолютно протилежними його натурі. На письменництво він дивився, як на покликання і дуже високо ставив таку якість, як майстерність. Він постійно повертався до написаного, знову і знову переробляючи його, вдосконалюючи свій стиль, намагаючись довести його до досконалості. Ідеальним витвором мистецтва Флобер вважав стіну афінського акрополю, просто стіну, на якій нічого не написано і не намальовано. Але, як зізнавався Флобер, він не міг відірвати від неї очей, настільки ідеально був обточеним камінь, настільки досконало були пригнаними одна до одної плити. Флобер мріяв створити книгу “ні про що”, яка трималась би у свідомості людей тільки силою стилю, як наша планета тримається у космосі силою гравітації, яку не можна побачити. Він мріяв створити щось повністю протилежне масовій літературі, яка приваблює читачів карколомним сюжетом або скандальною інтригою. Він мріяв про книгу, в якій би майже не було сюжету, книгу про буденне життя, яке б осмислилося на рівні історії або епопеї.
Естетична позиція Флобера принципово відрізнялась від звичних вимог до епічного твору тим, що звичайно епік ( письменник ) розповідає. Флобер шукав “філософський камінь” у мистецтві і намагався не розповідати, а створювати картини, які б не просто зображували певні моменти життя, а надавали б можливість зазирнути у глибину життя, у ті його моменти, які є непомітними для звичайного погляду. А от щоб зробити свій твір максимально глибоким, письменник повинен розповідати не про себе, а про зовнішній світ. "... чим більш особистого існує в нашій творчості, тим вона є слабкішою”[5,c.7], - стверджував він. Флобер цінував літературу “стильну”, незалежно від того, про що вона розповідала.
Характерною особливістю стилю Флобера є писання “сірим по сірому”. В ньому Флобер передає бачення світу Емми Боварі, тому читач співчуває героїні, жаліємо її. Сам Флобер ставився до Емми іронічно, бачив її обмеженість і егоїзм. Але під час створення твору перевтілився на неї, причому перевтілився до такої міри, що під час написання сцени отруєння і смерті Емми сам відчув ознаки отруєння миш’яком, в нього навіть з’явилися небезпечні симптоми, і йому викликали карету швидкої допомоги. Точка зору Емми на світ є цілком протилежною світогляду письменника: те, що в Емми викликає огиду, наприклад сільське життя, Флобер дуже любив; література, якою зачитується “учениця Ламартина”, нічого, окрім іронії у письменника не викликає. У роману нібито існує два автори – Гюстав Флобер і сама Емма, яка інколи може переконати читачів у своїй правоті. Письменник змальовує не лише долю пересічної жінки Емми Боварі, яка недолуго прожила життя хоча і трагічно, його закінчила. Флобер пише про Францію, про її долю, про її суть, яку може показати тільки провінція. Столиці завжди є космополітичними. Таким чином картина пересічного життя набуває якості багатовимірності, надає читачу можливість зазирнути у глибину життя. Емма, красива, елеґантна, емоційна до екзальтованості, узагальнює в собі Францію, з її трьома революціями, які Флобер вважав облудою. Так само, як Емма нищить життя своєї патріархальної родини, повірив у “романи-обмани”, так само Франція знищила саму себе, повіривши у “ідеї-обмани”.
Емма вчиняє жорстоко і одночасно наївно, і читач не помічає її жорстокості, тому що її наївність приваблює . Емма руйнує життя Шарля і Берти, але і сама при цьому страждає, і ми співчуваємо “нещасній”, тому що свідомість Емми опинається на авансцені, а сам автор залишається десь дуже далеко, даючи можливість читачеві самому оцінити вчинки персонажів. Шарль, сільський лікар, є людиною звичайною. “Молодим дубком” називає його автор. Але він по-справжньому кохає Емму, і тільки він, той кого вона зраджувала, обкрадала, кому постійно брехала, залишається поряд у скрутну хвилину.
Творча спадщина Флобера невелика. Він писав повільно й важко. Велич і популярність Флобера багато критиків намагалися пояснити досконалістю його стилю. Сам Флобер сприяв утвердженню цієї думки. Він невпинно і з полемічним запалом повторював, що «форма - це сам твір», що «немає нічого, крім стилю», що твір стає безсмертним перш за все завдяки композиції і стилю[3,c. 9]. Флобер створив роман витончений за формою і за мовою. Він був переконаний, що задум твору можна відлити тільки через притаманну йому форму, що для точного вираження сенсу існує одне слово чи фраза, які художник зобов'язаний знайти. Флобер важкою власною працею досяг досконалої письменницької техніки, досконалої композиції та художньої майстерності, яка забезпечила йому світове визнання.

Використані джерела
1. Реизов Б.Г. Творчество Флобера. – М., 2005. – 523с
2. Пронкевич О.В. Секрет довголіття «нецікавого сюжету» або «Емма Боварі – це я!» // Зарубіжна література, №9, 1991. – с.17-20.
3. Наливайко Д.С. Великий майстер художньої прози: Літературний портрет Гюстава Флобера. – К.: Веселка, 2004. – 21с.
4. Рибакова О.В. Клітина живої істоти. Флобер «Пані Боварі» // Зарубіжна література, №5, 1997. – с.24-26.
5. Сташух Г.В. Соціально-психологічна проза ХІХ століття: французька, англійська та російська // Зарубіжна література, №6, 2005. – с.6-9.

23.05.2011