( Рибар Тетяна. Знеболення снігами: Поезії,- М.: Карпатська вежа,2011. -96 с.)

Нещодавно вийшла найновіша збірка поезій поетеси із Мукачева Тетяни Рибар «Знеболення снігами». Авторка віддзеркалює в нових поезіях «світ наявний і світ уявний». Чи не в кожному творі простежується «правдивий» ліризм, широчінь образів. Поетеса глибоко розкриває стосунки людини з Творцем. І робить це без фальші, відверто. Саме тут і відчувається життєвий і творчий досвід поетеси:
…Тамуй в утробі дух той злободенний,
що засіває попелом стежки.
Осанна, Господу, прикутому важким
любові тягарем д’нам невід’ємно.
Витончено, по-філософськи через літературного героя звертається пані Тетяна до Всевишнього:
…Молитвою омитися дозволь
від ран душевних і від скверни, Боже…
Або в іншій поезії читаємо:
…і хтось кричить тобі услід: дивись не упади
й ти просиш: Господи тримай мене і поведи!
Так сильно і відверто може сказати людина котра вірила і вірить у силу Господню, котра буде вірити. Така віра в поєднанні з любов’ю, допомагає героям поезії Тетяни Рибар і зрештою самій авторці. Юні роки життя і творчості припадають на непрості радянські часи. Коли люди втрачали не тільки віру в себе. А наша авторка не перестала вірити і не перестає:
…ми повертаємось в день осмислення й цвітіння
нас розпізнає Бог й до рук вкладе хреста…
Магія віри навіть у просте добро пронизана творами цієї збірки. Авторка не перестає наголошувати, що за ніччю настає день, за заходом, буде схід. Саме в ту ситу сьогоденність, ситу різними гріхами нас грішних, поетеса знов підкреслює, зокрема у вірші: «Ми південні» :
Обрій західний, в далечінь
Переллється у схід колись.
Віра в поезіях є останнім поштовхом до порятунку, віра у себе насамперед:
…знов прищепиться віра у себе, на живий,
на найтонший зріз…
Поезія із цієї збірки трьохвимірна. В ній розкрито неперервний зв’язок, що існує не одне тисячоліття : Творець – Природа – Людина. Світ природи в якому перебуває літературний герой нашої авторки – простий, відкритий, але водночас до кінця нерозгаданий, безмежний. Співпереживаємо з поетесою, відчуваючи, що душа відкрита. Душа зболена, але з вірою:
…Коле п’яти золота стерня,
Коле душу зболену поету…
Простежується єдність людини з природою незалежно від пори року. І символізує це навіть сама назва – «Знеболення снігами».Її земля знеболюється снігами. Оновленою зустрічається з веснами. А весни її «заквітчані рушниками» і розігріті піснями птахів. Заквітчані рушники найяскравішими кольорами – це підтвердження глибокого патріотизму, любові до рідного, до українського. Але природа, реальність в окремих частинах зрозуміла і відчутна лише авторці. Поетеса відчуває реальність не спотвореною, а сніги в неї з «космічним присмаком». Це її природа, яка не розривна з Творцем. Єдність людини з людиною, стосунки між нами грішними, показано так, як це може передати жінка, жінка-митець. Зроблено це своєрідно:
…я люблю цих людей
їхнє слово
і пісню
що народжена з глиці…
З глибокою образністю передано єдність небесних сил, рідної землі й людини:
…я у небо впаду навзнак
і земля прилипає на плечі.
Головний персонаж Тетяниної поезії – людина, жінка, яка живе в цьому світі, яка любить його водночас протистоїть світу. Символічно в поезії те, що в образі снігу, зими, авторка показує очищення душі людської, очищення землі. Зима не може тривати вічно. Десь переболить, десь розігріється, весна приносить зміни. І добре, що завершальний вірш із збірки робить своєрідний висновок, додаючи оптимізму, залишаючи ще більше те для роздумів читачеві.
Вірші такі виховують людину, допомагають іти з вірою по житті, не впасти у непростий час, не втратити віру в добро у себе. В поезії багатообразність, філософія думки, милозвучність мови. Інколи «треба прочитати» те, що читається поміж рядків. Цією збіркою авторка робить ще один впевнений крок в літературу і не тільки місцевого масштабу, робить хороший внесок в розвиток української літератури. Така книга повинна виходити більшими накладами. Але це ще не пізно виправити.

Богдан Сливчук

6.02.2012

МОЯ ПЕРША РЕЦЕНЗІЯ

Надруковано :"ТРИБУНА" 11.02.2012