Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Узуаліс Борис Герус Лібер (1978) /
Інша поезія
PV
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
PV
Б. Герус (1978-)
Ничего не было, ровным счётом ничего
Кроме ропота улиц большого города,
Где за новым бетоном – прошедшая уж война,
Смотрящая вслед оскалом рассыпающихся
Новостроек никому не нужных надежд
Ничего не было,
Даже Спаситель – чей? – под тяжестью собственного креста
Хотел опуститься на мостовую, войти навсегда в тяжесть её тепла
Передавая посмертный привет прохожим, сгладив тяжелый взляд
Римских арок Краковского Предместья. За деревьями шум
Несбывшихся планов любви – они тоже осели здесь
Как позднеосенняя пыль
Ничего не было,
Кроме сердцебиения асфальта, вперемешку с криком мостов
Гогота религиозных процессий вникуда и шамканья дряхлых молитв –
Они тоже не знали, что постареют так быстро. Глянь с моста в свое прошлое –
Шепот польских напевов, как неподвижный цоколь костёла ответит тебе
Измерением твоего расстояния от дома, а это всего два шага, но
Не было ничего в осенним молчании пустеющих улиц
Счастие скрылось за поворотом не сказав главного.
2 августа 2006
***
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Незаметно, нечаянно гладя зыбкую рядь польского неба,
Отрешенного белой стеной вдаль отплывающих облаков,
Вестников позабытой давно жажды счастья.
Кто не явился тогда на свидание не явится вновь,
Его туфли пройдут твердо проложенный путь от двери до двери,
Не зайдя туда, где в тиши убранной наспех квартиры,
При точных часах, заведенных заранее стоять
Так, с боем сердца, с замиранием жил ожидали его.
Не у кого спросить, хоть речь отбивает привычные ритмы,
А в кафе на углу все ещё подают те же булочки, то же варенье
(вкус въелся уже навсегда)
Близкий бой костельных часов чуть не спугнул голубей,
(А смотри, они стали все-же смелей...)
Почти та же газета в руках у подростка, тот же киоск,
И улыбка кассирши все так-же прохладно свежа
И вопрос времени замирает на языке,
Куда ты вернулся, что еще в том клубке,
Что разматывается неторопливо
Дамой в чёрном, всё ещё не на твоём чердаке....
А пока еще можно дышать бесшумно
Вдыхать горький любви аромат,
Можно забыться на миг и не слышать
Тихое прялки скрепенье
Не видеть овала клубка
И подумать ещё раз о возвращении
Туда, где судьба ещё дремлет одна...
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Голуби сели у колонны Зигмунта,
Думая мягки ли лапы кота, говорившего с ними по польски
Еще немного и всё забудется.
***
Ничего не было, ровным счётом ничего
Кроме ропота улиц большого города,
Где за новым бетоном – прошедшая уж война,
Смотрящая вслед оскалом рассыпающихся
Новостроек никому не нужных надежд
Ничего не было,
Даже Спаситель – чей? – под тяжестью собственного креста
Хотел опуститься на мостовую, войти навсегда в тяжесть её тепла
Передавая посмертный привет прохожим, сгладив тяжелый взляд
Римских арок Краковского Предместья. За деревьями шум
Несбывшихся планов любви – они тоже осели здесь
Как позднеосенняя пыль
Ничего не было,
Кроме сердцебиения асфальта, вперемешку с криком мостов
Гогота религиозных процессий вникуда и шамканья дряхлых молитв –
Они тоже не знали, что постареют так быстро. Глянь с моста в свое прошлое –
Шепот польских напевов, как неподвижный цоколь костёла ответит тебе
Измерением твоего расстояния от дома, а это всего два шага, но
Не было ничего в осенним молчании пустеющих улиц
Счастие скрылось за поворотом не сказав главного.
2 августа 2006
***
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Незаметно, нечаянно гладя зыбкую рядь польского неба,
Отрешенного белой стеной вдаль отплывающих облаков,
Вестников позабытой давно жажды счастья.
Кто не явился тогда на свидание не явится вновь,
Его туфли пройдут твердо проложенный путь от двери до двери,
Не зайдя туда, где в тиши убранной наспех квартиры,
При точных часах, заведенных заранее стоять
Так, с боем сердца, с замиранием жил ожидали его.
Не у кого спросить, хоть речь отбивает привычные ритмы,
А в кафе на углу все ещё подают те же булочки, то же варенье
(вкус въелся уже навсегда)
Близкий бой костельных часов чуть не спугнул голубей,
(А смотри, они стали все-же смелей...)
Почти та же газета в руках у подростка, тот же киоск,
И улыбка кассирши все так-же прохладно свежа
И вопрос времени замирает на языке,
Куда ты вернулся, что еще в том клубке,
Что разматывается неторопливо
Дамой в чёрном, всё ещё не на твоём чердаке....
А пока еще можно дышать бесшумно
Вдыхать горький любви аромат,
Можно забыться на миг и не слышать
Тихое прялки скрепенье
Не видеть овала клубка
И подумать ещё раз о возвращении
Туда, где судьба ещё дремлет одна...
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Голуби сели у колонны Зигмунта,
Думая мягки ли лапы кота, говорившего с ними по польски
Еще немного и всё забудется.
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
