Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Узуаліс Борис Герус Лібер (1978) /
Інша поезія
PV
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
PV
Б. Герус (1978-)
Ничего не было, ровным счётом ничего
Кроме ропота улиц большого города,
Где за новым бетоном – прошедшая уж война,
Смотрящая вслед оскалом рассыпающихся
Новостроек никому не нужных надежд
Ничего не было,
Даже Спаситель – чей? – под тяжестью собственного креста
Хотел опуститься на мостовую, войти навсегда в тяжесть её тепла
Передавая посмертный привет прохожим, сгладив тяжелый взляд
Римских арок Краковского Предместья. За деревьями шум
Несбывшихся планов любви – они тоже осели здесь
Как позднеосенняя пыль
Ничего не было,
Кроме сердцебиения асфальта, вперемешку с криком мостов
Гогота религиозных процессий вникуда и шамканья дряхлых молитв –
Они тоже не знали, что постареют так быстро. Глянь с моста в свое прошлое –
Шепот польских напевов, как неподвижный цоколь костёла ответит тебе
Измерением твоего расстояния от дома, а это всего два шага, но
Не было ничего в осенним молчании пустеющих улиц
Счастие скрылось за поворотом не сказав главного.
2 августа 2006
***
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Незаметно, нечаянно гладя зыбкую рядь польского неба,
Отрешенного белой стеной вдаль отплывающих облаков,
Вестников позабытой давно жажды счастья.
Кто не явился тогда на свидание не явится вновь,
Его туфли пройдут твердо проложенный путь от двери до двери,
Не зайдя туда, где в тиши убранной наспех квартиры,
При точных часах, заведенных заранее стоять
Так, с боем сердца, с замиранием жил ожидали его.
Не у кого спросить, хоть речь отбивает привычные ритмы,
А в кафе на углу все ещё подают те же булочки, то же варенье
(вкус въелся уже навсегда)
Близкий бой костельных часов чуть не спугнул голубей,
(А смотри, они стали все-же смелей...)
Почти та же газета в руках у подростка, тот же киоск,
И улыбка кассирши все так-же прохладно свежа
И вопрос времени замирает на языке,
Куда ты вернулся, что еще в том клубке,
Что разматывается неторопливо
Дамой в чёрном, всё ещё не на твоём чердаке....
А пока еще можно дышать бесшумно
Вдыхать горький любви аромат,
Можно забыться на миг и не слышать
Тихое прялки скрепенье
Не видеть овала клубка
И подумать ещё раз о возвращении
Туда, где судьба ещё дремлет одна...
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Голуби сели у колонны Зигмунта,
Думая мягки ли лапы кота, говорившего с ними по польски
Еще немного и всё забудется.
***
Ничего не было, ровным счётом ничего
Кроме ропота улиц большого города,
Где за новым бетоном – прошедшая уж война,
Смотрящая вслед оскалом рассыпающихся
Новостроек никому не нужных надежд
Ничего не было,
Даже Спаситель – чей? – под тяжестью собственного креста
Хотел опуститься на мостовую, войти навсегда в тяжесть её тепла
Передавая посмертный привет прохожим, сгладив тяжелый взляд
Римских арок Краковского Предместья. За деревьями шум
Несбывшихся планов любви – они тоже осели здесь
Как позднеосенняя пыль
Ничего не было,
Кроме сердцебиения асфальта, вперемешку с криком мостов
Гогота религиозных процессий вникуда и шамканья дряхлых молитв –
Они тоже не знали, что постареют так быстро. Глянь с моста в свое прошлое –
Шепот польских напевов, как неподвижный цоколь костёла ответит тебе
Измерением твоего расстояния от дома, а это всего два шага, но
Не было ничего в осенним молчании пустеющих улиц
Счастие скрылось за поворотом не сказав главного.
2 августа 2006
***
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Незаметно, нечаянно гладя зыбкую рядь польского неба,
Отрешенного белой стеной вдаль отплывающих облаков,
Вестников позабытой давно жажды счастья.
Кто не явился тогда на свидание не явится вновь,
Его туфли пройдут твердо проложенный путь от двери до двери,
Не зайдя туда, где в тиши убранной наспех квартиры,
При точных часах, заведенных заранее стоять
Так, с боем сердца, с замиранием жил ожидали его.
Не у кого спросить, хоть речь отбивает привычные ритмы,
А в кафе на углу все ещё подают те же булочки, то же варенье
(вкус въелся уже навсегда)
Близкий бой костельных часов чуть не спугнул голубей,
(А смотри, они стали все-же смелей...)
Почти та же газета в руках у подростка, тот же киоск,
И улыбка кассирши все так-же прохладно свежа
И вопрос времени замирает на языке,
Куда ты вернулся, что еще в том клубке,
Что разматывается неторопливо
Дамой в чёрном, всё ещё не на твоём чердаке....
А пока еще можно дышать бесшумно
Вдыхать горький любви аромат,
Можно забыться на миг и не слышать
Тихое прялки скрепенье
Не видеть овала клубка
И подумать ещё раз о возвращении
Туда, где судьба ещё дремлет одна...
Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,
Голуби сели у колонны Зигмунта,
Думая мягки ли лапы кота, говорившего с ними по польски
Еще немного и всё забудется.
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
