Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
кириндясова ксения (1989) /
Публіцистика
мандри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
мандри
Мандри
Мандрувати краще тоді,коли знаєш,що твоя Батьківщина не похизує тобою.Все мое дитинство було схоже на стрибок із мостика у басейн із натуральною морською водою.Відчуття такі – холод позбавляє оп’яніння від повсякденності,(як не дивно повсякденність оп’яняє своєю офіціозною нудьгою),стрибок у воду,що у давніх легендах цінувалася попри все – робить боляче,навіть коли падаєш у воду у правильному положенні тіла,понурення у воду надає комплексу тілесності й водночас його позбавляє.
– Хто ця дівчина у дзеркалі?–Озираюсь навколо,як лисиця,яку загнали у капкан,але зачарувались її поглядом на пробігаючого зайця й змінили мішень, й розумію,що це я:смаглява,худесенька,( із обличчям хлопчика),яка навчається у гімназії.Так й ми буває,озираючись навколо,змінюємо мішень,а зброя не спрацьовує.Насправді, пересування людини у просторі інколи очищує душу краще за усілякі ліки.Зокрема,сім’я Романових у засланні любила прогулянки й це було своєрідним жестом галантності до тих,хто позбавив царську родину головного – щастя.
Кажуть,що те,скільки ти знаєш мов,робить тебе великою людиною.Перефразовуючи великих,скажемо,що від того,скільки ти мандруєш залежить те,наскільки ти добра людина.
Бо доброта обіймає весь світ,просячи його не здаватись у своїй боротьбі.Доброта також буває двох типів:мандрівною й немандрівною.Коли ми хочемо дізнатись про людину більше,ніж вона знає про себе,тоді ми ставимо перед нею задачу:змінюватись.
Пам’ятаю,як мене батько ледь не ніс на руках після довгої єксурсії італійськими вуличками.
Насувалася прозора ніч й саме тоді продавець подарував нашій родині маску.Вона була зроблена із особливого матеріалу,по краях вирізи для очей були оформлені у вигляді метеликів.Пізніше помітили,що маска надтріснута.Вже після повернення із мандрів повісили її на почестне місце.
Хто знав,що це принесе нам сварки.Можливо,обставини у яких ми придбали маску-прозора пітьма,стомленість зробили своє?А може то невпокоєні душі венеціанських дожей,котрі як листи між каменями Стіни плачу,втиснулися між щілин маски,не в силах дати якийсь плоди?
А можливо,треба подорожувати,тоді,коли вже встиг багато попрацювати,коли ти народив дитину,бо сімейні подорожі роблять людей більш благородними ,бо ми усвідомлюємо,що всеодно одинокі й це дає поштовх надихатися життям. Бо мандри ніщо інше як роман із поїздом,літаком,автобусом,у якому головні акорди беруть ті,хто вміє жити,не зважаючи на гніт епохи.
Мандрувати краще тоді,коли знаєш,що твоя Батьківщина не похизує тобою.Все мое дитинство було схоже на стрибок із мостика у басейн із натуральною морською водою.Відчуття такі – холод позбавляє оп’яніння від повсякденності,(як не дивно повсякденність оп’яняє своєю офіціозною нудьгою),стрибок у воду,що у давніх легендах цінувалася попри все – робить боляче,навіть коли падаєш у воду у правильному положенні тіла,понурення у воду надає комплексу тілесності й водночас його позбавляє.
– Хто ця дівчина у дзеркалі?–Озираюсь навколо,як лисиця,яку загнали у капкан,але зачарувались її поглядом на пробігаючого зайця й змінили мішень, й розумію,що це я:смаглява,худесенька,( із обличчям хлопчика),яка навчається у гімназії.Так й ми буває,озираючись навколо,змінюємо мішень,а зброя не спрацьовує.Насправді, пересування людини у просторі інколи очищує душу краще за усілякі ліки.Зокрема,сім’я Романових у засланні любила прогулянки й це було своєрідним жестом галантності до тих,хто позбавив царську родину головного – щастя.
Кажуть,що те,скільки ти знаєш мов,робить тебе великою людиною.Перефразовуючи великих,скажемо,що від того,скільки ти мандруєш залежить те,наскільки ти добра людина.
Бо доброта обіймає весь світ,просячи його не здаватись у своїй боротьбі.Доброта також буває двох типів:мандрівною й немандрівною.Коли ми хочемо дізнатись про людину більше,ніж вона знає про себе,тоді ми ставимо перед нею задачу:змінюватись.
Пам’ятаю,як мене батько ледь не ніс на руках після довгої єксурсії італійськими вуличками.
Насувалася прозора ніч й саме тоді продавець подарував нашій родині маску.Вона була зроблена із особливого матеріалу,по краях вирізи для очей були оформлені у вигляді метеликів.Пізніше помітили,що маска надтріснута.Вже після повернення із мандрів повісили її на почестне місце.
Хто знав,що це принесе нам сварки.Можливо,обставини у яких ми придбали маску-прозора пітьма,стомленість зробили своє?А може то невпокоєні душі венеціанських дожей,котрі як листи між каменями Стіни плачу,втиснулися між щілин маски,не в силах дати якийсь плоди?
А можливо,треба подорожувати,тоді,коли вже встиг багато попрацювати,коли ти народив дитину,бо сімейні подорожі роблять людей більш благородними ,бо ми усвідомлюємо,що всеодно одинокі й це дає поштовх надихатися життям. Бо мандри ніщо інше як роман із поїздом,літаком,автобусом,у якому головні акорди беруть ті,хто вміє жити,не зважаючи на гніт епохи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
