ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Крила любові Наталі Волотовської
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Крила любові Наталі Волотовської
Волотовська Наталя. Дружина для президента, або Лілея святого Андрія: Роман. – Тернопіль: ТДМУ, 2012. – 312 с.
Тернополянка Наталя Волотовська – представник молодої ґенерації української літератури, так званих двотисячників. Її творчий доробок нараховує десять збірок поезії та роман «Рецепт на любов. Rp.: Любов. D.S.: назавжди. Студенти у дзеркалі часу». Молода літераторка – лауреат українських літературно-мистецьких премій, зокрема, Всеукраїнського конкурсу «Нові імена України» у номінаціях «поезія, живопис»(1998, 1999), імені Іванни Блажкевич (2000 р.), імені Володимира Вихруща ( 2011 р.), дипломант Всеукраїнського фестивалю мистецтв академічного співу «Українське бельканто» (2000 р.), а також багатьох інших помітних відзнак і номінацій.
Сучасна українська проза яскрава, вона не обмежується десятком найчастіше згадуваних, модних імен, і без сумніву, наша краянка – конкурентноздатний автор. Її творчість свідчить про те, що Тернопільщина, як літературно-активний регіон, народжувала і продовжує народжувати талановитих літераторів і митців різного профілю. Без високої літератури неможливе нормальне функціонування національного життя. Насамперед письменник повинен бути високоосвіченим. Наталя Волотовська відповідає усім вищезазначеним умовам: лікар, художниця, співачка, активний учасник культурно-мистецьких благодійних заходів, але найголовніше – талановита поетеса і прозаїк.
Ранні збірки поезії засвідчили очевидну рису – домінування родового, українського. Через діалог поколінь, образно-відчуттєві портрети лідерів і видатних людей нації відчутно енергетику молодого серця, котрому болить усе, пов’язане з Україною. З’ява прозових творів, на мою думку, частково пов’язана з процесами розвитку фемінізму, що притаманні цілому світові. Тут є свої плюси і мінуси. Жінка не боїться розкрити свою внутрішню суть, але цей двигун самороздягання, афішування своїх комплексів – наскільки довго можна його експлуатувати? Одна-дві книжки, а потім потрібно вже щось інше.
Наталя, звичайно, людина вельми здібна, це відчувається в її романах, які не назвеш ні масовими, ні традиційними. З одного боку, талановита особистість прийшла в літературу і сміливо говорить про те, що вона молода, її не цікавить ні соцреалізм, ні ідеологія, ні політика, і ніякого неґативу тут нема. За стилем вона тяжіє до модерної літератури, хоча не без патетики, ґенетично успадкованої від реалізму й романтизму народницької школи. Авторка добре розуміється на таких поняттях, як психотип та ментальність, і переконливо доводить, що в її поколінні двотисячників, є позитивні риси, погляди тощо.
Отже, про «що» і «як» пише Наталя Волотовська у новому романі? Назва книги вже наче розкриває її зміст: усе починається з любові, і все в ній-таки, в любові, виснаженій та упослідженій численними катарсисами, й завершується. Молода авторка вміє дивитися і бачити, слухати і почути. Додамо ще таких чинників, як здатність молодої письменниці відчувати пульс сучасного життя, його соціоатмосферу; її оптимізм і моральний максималізм – не просто тимчасовий спалах емоцій, а прагнення, культивуючи аналітичне мислення, перевірити «на зуб» суттєвість і правдивість реального, чи й сфантазованого, тобто, дошукатися істини. Не будемо приховувати, що це вельми складне завдання для прозаїка, навіть зрілого. Адже, на мою думку, головними рисами досконалої романної прози є майстерне конструювання певної картини світу художніми засобами, ориґінальність, нетиражування вже знайденого іншими, наявність власної позиції, життєвий і духовний досвід. З огляду на вік авторки, останнє визначення наразі відкинемо, адже нажити їх, ці досвіди, у Наталі ще є час.
Роман – вельми своєрідна жанрова контамінація (мені це визначення саме тут видається найбільш доречним для найменування цікавого явища) – не має жанрової «чистоти» в традиційному визначенні. Письменницею віднайдена несподівана форма, що адекватна відповідній тематиці твору. Наталя «утікає» від консервативного (в її розумінні) канону й творить власний жанровий різновид, такий собі варіант комбінування стилів – драматичного, розповідного, поетичного, візуального, навіть музичного – в межах одного тексту. Людина з музичним слухом «вичитує» з реальності партії різних інструментів оркестру людських облич. Зрештою, поетичне слово, слух музиканта, погляд живописця у цій книзі є дуже близькими чуттями. Не зайвим буде згадати про ще одну грань мистецької обдарованності Наталі: вона пише картини, які періодично демонструються на художніх виставках у містах України, ілюструє свої книжки та твори інших авторів, є лауреатом кількох міжнародних та всеукраїнських конкурсів у номінації «живопис, графіка».
Авжеж, у прозі завше мусить бути психологія, без неї ніяк! Авторка прагне психологічно мотивувати вчинки дійових осіб роману: свідомість легко змінює підсвідомість, а їх вільне перетікання-перехрещення, де спогад не відрізнити від події, і обидва розчинені в часі-просторі, створюють нову реальність. Душевний стан головних персонажів змальований переплетенням прямої мови, внутрішніх реплік, авторських коментарів, усна мова передається короткими фразами – проглядаються театральні паралелі. Зміщення логіки подій та спогадів, часом жорстке, – це данина стилеві «химерної» прози, але то мода, яка скоро минає.
На моє переконання, прозовий твір має бути насамперед яскравим мовним явищем. На перший погляд, мовний колорит роману невибагливий і доступний за будовою та розумінням. Письменниця використовує для мовного колориту діалектизми, русизми, люмпенізовану мову (сленґ, жарґон, арґо). Активне використання «заземленої» лексики потребує філіґранного, дозованого підходу: з одного боку, це підкреслює безпосередність і невимушеність, неофіційність спілкування між персонажами, але з іншого – презентує мову роману не з «парадного боку», що, в свою чергу, надсилає сигнал про небезпеку. Адже мова, за відомим висловом німецького філософа Мартіна Гайдегера, – дім нашого буття, і першочергове завдання письменника не втратити і зберегти, як взірцеву, мову Василя Стефаника, Михайла Яцкова, Григорія та Григора Тютюнників, Володимира Дрозда, Василя Портяка (направду, перелік авторів довший). Хоча, деякі письменникі думають інакше: «Ненормативна лексика – це, швидше, стилістичний засіб, ніж художній. Як описувати певні субкультурні прошарки, ігноруючи особливості їхньої лексики?» (Сергій Жадан). Загалом, прозова мова Наталі, по-живому «неправильна», насичена жарґонізмами, ніби демонстративно проста. Зрозуміло, що мовний аспект ще чекає на доопрацювання, адже творчість – це, насамперед, мовна алхімія, де авторське підсвідоме слугує індикатором життєвого досвіду, і лексика, відповідно, має точно і тонко розкривати найдрібніші нюанси сприйняття і передачі світу молодою особистістю. Віримо, що плідний результат є тільки питанням часу.
Хай там як, кожен митець торує свій шлях і постійно шукає способи самовираження і самовдосконалення. Творча іпостась молодої авторки, ніжна і трепетна, відкидає будь-які компроміси, йде до нас з душею, розкритою навстіж, з тією граничною відвертістю, що відлунює у серцях читачів і свідчить про духовні обшири, глибину інтеліґентності та освіченості. Саме тому віримо у творче майбутнє Наталі Волотовської, адже її підтримують потужні крила – крила любові.
Тернополянка Наталя Волотовська – представник молодої ґенерації української літератури, так званих двотисячників. Її творчий доробок нараховує десять збірок поезії та роман «Рецепт на любов. Rp.: Любов. D.S.: назавжди. Студенти у дзеркалі часу». Молода літераторка – лауреат українських літературно-мистецьких премій, зокрема, Всеукраїнського конкурсу «Нові імена України» у номінаціях «поезія, живопис»(1998, 1999), імені Іванни Блажкевич (2000 р.), імені Володимира Вихруща ( 2011 р.), дипломант Всеукраїнського фестивалю мистецтв академічного співу «Українське бельканто» (2000 р.), а також багатьох інших помітних відзнак і номінацій.
Сучасна українська проза яскрава, вона не обмежується десятком найчастіше згадуваних, модних імен, і без сумніву, наша краянка – конкурентноздатний автор. Її творчість свідчить про те, що Тернопільщина, як літературно-активний регіон, народжувала і продовжує народжувати талановитих літераторів і митців різного профілю. Без високої літератури неможливе нормальне функціонування національного життя. Насамперед письменник повинен бути високоосвіченим. Наталя Волотовська відповідає усім вищезазначеним умовам: лікар, художниця, співачка, активний учасник культурно-мистецьких благодійних заходів, але найголовніше – талановита поетеса і прозаїк.
Ранні збірки поезії засвідчили очевидну рису – домінування родового, українського. Через діалог поколінь, образно-відчуттєві портрети лідерів і видатних людей нації відчутно енергетику молодого серця, котрому болить усе, пов’язане з Україною. З’ява прозових творів, на мою думку, частково пов’язана з процесами розвитку фемінізму, що притаманні цілому світові. Тут є свої плюси і мінуси. Жінка не боїться розкрити свою внутрішню суть, але цей двигун самороздягання, афішування своїх комплексів – наскільки довго можна його експлуатувати? Одна-дві книжки, а потім потрібно вже щось інше.
Наталя, звичайно, людина вельми здібна, це відчувається в її романах, які не назвеш ні масовими, ні традиційними. З одного боку, талановита особистість прийшла в літературу і сміливо говорить про те, що вона молода, її не цікавить ні соцреалізм, ні ідеологія, ні політика, і ніякого неґативу тут нема. За стилем вона тяжіє до модерної літератури, хоча не без патетики, ґенетично успадкованої від реалізму й романтизму народницької школи. Авторка добре розуміється на таких поняттях, як психотип та ментальність, і переконливо доводить, що в її поколінні двотисячників, є позитивні риси, погляди тощо.
Отже, про «що» і «як» пише Наталя Волотовська у новому романі? Назва книги вже наче розкриває її зміст: усе починається з любові, і все в ній-таки, в любові, виснаженій та упослідженій численними катарсисами, й завершується. Молода авторка вміє дивитися і бачити, слухати і почути. Додамо ще таких чинників, як здатність молодої письменниці відчувати пульс сучасного життя, його соціоатмосферу; її оптимізм і моральний максималізм – не просто тимчасовий спалах емоцій, а прагнення, культивуючи аналітичне мислення, перевірити «на зуб» суттєвість і правдивість реального, чи й сфантазованого, тобто, дошукатися істини. Не будемо приховувати, що це вельми складне завдання для прозаїка, навіть зрілого. Адже, на мою думку, головними рисами досконалої романної прози є майстерне конструювання певної картини світу художніми засобами, ориґінальність, нетиражування вже знайденого іншими, наявність власної позиції, життєвий і духовний досвід. З огляду на вік авторки, останнє визначення наразі відкинемо, адже нажити їх, ці досвіди, у Наталі ще є час.
Роман – вельми своєрідна жанрова контамінація (мені це визначення саме тут видається найбільш доречним для найменування цікавого явища) – не має жанрової «чистоти» в традиційному визначенні. Письменницею віднайдена несподівана форма, що адекватна відповідній тематиці твору. Наталя «утікає» від консервативного (в її розумінні) канону й творить власний жанровий різновид, такий собі варіант комбінування стилів – драматичного, розповідного, поетичного, візуального, навіть музичного – в межах одного тексту. Людина з музичним слухом «вичитує» з реальності партії різних інструментів оркестру людських облич. Зрештою, поетичне слово, слух музиканта, погляд живописця у цій книзі є дуже близькими чуттями. Не зайвим буде згадати про ще одну грань мистецької обдарованності Наталі: вона пише картини, які періодично демонструються на художніх виставках у містах України, ілюструє свої книжки та твори інших авторів, є лауреатом кількох міжнародних та всеукраїнських конкурсів у номінації «живопис, графіка».
Авжеж, у прозі завше мусить бути психологія, без неї ніяк! Авторка прагне психологічно мотивувати вчинки дійових осіб роману: свідомість легко змінює підсвідомість, а їх вільне перетікання-перехрещення, де спогад не відрізнити від події, і обидва розчинені в часі-просторі, створюють нову реальність. Душевний стан головних персонажів змальований переплетенням прямої мови, внутрішніх реплік, авторських коментарів, усна мова передається короткими фразами – проглядаються театральні паралелі. Зміщення логіки подій та спогадів, часом жорстке, – це данина стилеві «химерної» прози, але то мода, яка скоро минає.
На моє переконання, прозовий твір має бути насамперед яскравим мовним явищем. На перший погляд, мовний колорит роману невибагливий і доступний за будовою та розумінням. Письменниця використовує для мовного колориту діалектизми, русизми, люмпенізовану мову (сленґ, жарґон, арґо). Активне використання «заземленої» лексики потребує філіґранного, дозованого підходу: з одного боку, це підкреслює безпосередність і невимушеність, неофіційність спілкування між персонажами, але з іншого – презентує мову роману не з «парадного боку», що, в свою чергу, надсилає сигнал про небезпеку. Адже мова, за відомим висловом німецького філософа Мартіна Гайдегера, – дім нашого буття, і першочергове завдання письменника не втратити і зберегти, як взірцеву, мову Василя Стефаника, Михайла Яцкова, Григорія та Григора Тютюнників, Володимира Дрозда, Василя Портяка (направду, перелік авторів довший). Хоча, деякі письменникі думають інакше: «Ненормативна лексика – це, швидше, стилістичний засіб, ніж художній. Як описувати певні субкультурні прошарки, ігноруючи особливості їхньої лексики?» (Сергій Жадан). Загалом, прозова мова Наталі, по-живому «неправильна», насичена жарґонізмами, ніби демонстративно проста. Зрозуміло, що мовний аспект ще чекає на доопрацювання, адже творчість – це, насамперед, мовна алхімія, де авторське підсвідоме слугує індикатором життєвого досвіду, і лексика, відповідно, має точно і тонко розкривати найдрібніші нюанси сприйняття і передачі світу молодою особистістю. Віримо, що плідний результат є тільки питанням часу.
Хай там як, кожен митець торує свій шлях і постійно шукає способи самовираження і самовдосконалення. Творча іпостась молодої авторки, ніжна і трепетна, відкидає будь-які компроміси, йде до нас з душею, розкритою навстіж, з тією граничною відвертістю, що відлунює у серцях читачів і свідчить про духовні обшири, глибину інтеліґентності та освіченості. Саме тому віримо у творче майбутнє Наталі Волотовської, адже її підтримують потужні крила – крила любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію