Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Крила любові Наталі Волотовської
Волотовська Наталя. Дружина для президента, або Лілея святого Андрія: Роман. – Тернопіль: ТДМУ, 2012. – 312 с.
Тернополянка Наталя Волотовська – представник молодої ґенерації української літератури, так званих двотисячників. Її творчий доробок нараховує десять збірок поезії та роман «Рецепт на любов. Rp.: Любов. D.S.: назавжди. Студенти у дзеркалі часу». Молода літераторка – лауреат українських літературно-мистецьких премій, зокрема, Всеукраїнського конкурсу «Нові імена України» у номінаціях «поезія, живопис»(1998, 1999), імені Іванни Блажкевич (2000 р.), імені Володимира Вихруща ( 2011 р.), дипломант Всеукраїнського фестивалю мистецтв академічного співу «Українське бельканто» (2000 р.), а також багатьох інших помітних відзнак і номінацій.
Сучасна українська проза яскрава, вона не обмежується десятком найчастіше згадуваних, модних імен, і без сумніву, наша краянка – конкурентноздатний автор. Її творчість свідчить про те, що Тернопільщина, як літературно-активний регіон, народжувала і продовжує народжувати талановитих літераторів і митців різного профілю. Без високої літератури неможливе нормальне функціонування національного життя. Насамперед письменник повинен бути високоосвіченим. Наталя Волотовська відповідає усім вищезазначеним умовам: лікар, художниця, співачка, активний учасник культурно-мистецьких благодійних заходів, але найголовніше – талановита поетеса і прозаїк.
Ранні збірки поезії засвідчили очевидну рису – домінування родового, українського. Через діалог поколінь, образно-відчуттєві портрети лідерів і видатних людей нації відчутно енергетику молодого серця, котрому болить усе, пов’язане з Україною. З’ява прозових творів, на мою думку, частково пов’язана з процесами розвитку фемінізму, що притаманні цілому світові. Тут є свої плюси і мінуси. Жінка не боїться розкрити свою внутрішню суть, але цей двигун самороздягання, афішування своїх комплексів – наскільки довго можна його експлуатувати? Одна-дві книжки, а потім потрібно вже щось інше.
Наталя, звичайно, людина вельми здібна, це відчувається в її романах, які не назвеш ні масовими, ні традиційними. З одного боку, талановита особистість прийшла в літературу і сміливо говорить про те, що вона молода, її не цікавить ні соцреалізм, ні ідеологія, ні політика, і ніякого неґативу тут нема. За стилем вона тяжіє до модерної літератури, хоча не без патетики, ґенетично успадкованої від реалізму й романтизму народницької школи. Авторка добре розуміється на таких поняттях, як психотип та ментальність, і переконливо доводить, що в її поколінні двотисячників, є позитивні риси, погляди тощо.
Отже, про «що» і «як» пише Наталя Волотовська у новому романі? Назва книги вже наче розкриває її зміст: усе починається з любові, і все в ній-таки, в любові, виснаженій та упослідженій численними катарсисами, й завершується. Молода авторка вміє дивитися і бачити, слухати і почути. Додамо ще таких чинників, як здатність молодої письменниці відчувати пульс сучасного життя, його соціоатмосферу; її оптимізм і моральний максималізм – не просто тимчасовий спалах емоцій, а прагнення, культивуючи аналітичне мислення, перевірити «на зуб» суттєвість і правдивість реального, чи й сфантазованого, тобто, дошукатися істини. Не будемо приховувати, що це вельми складне завдання для прозаїка, навіть зрілого. Адже, на мою думку, головними рисами досконалої романної прози є майстерне конструювання певної картини світу художніми засобами, ориґінальність, нетиражування вже знайденого іншими, наявність власної позиції, життєвий і духовний досвід. З огляду на вік авторки, останнє визначення наразі відкинемо, адже нажити їх, ці досвіди, у Наталі ще є час.
Роман – вельми своєрідна жанрова контамінація (мені це визначення саме тут видається найбільш доречним для найменування цікавого явища) – не має жанрової «чистоти» в традиційному визначенні. Письменницею віднайдена несподівана форма, що адекватна відповідній тематиці твору. Наталя «утікає» від консервативного (в її розумінні) канону й творить власний жанровий різновид, такий собі варіант комбінування стилів – драматичного, розповідного, поетичного, візуального, навіть музичного – в межах одного тексту. Людина з музичним слухом «вичитує» з реальності партії різних інструментів оркестру людських облич. Зрештою, поетичне слово, слух музиканта, погляд живописця у цій книзі є дуже близькими чуттями. Не зайвим буде згадати про ще одну грань мистецької обдарованності Наталі: вона пише картини, які періодично демонструються на художніх виставках у містах України, ілюструє свої книжки та твори інших авторів, є лауреатом кількох міжнародних та всеукраїнських конкурсів у номінації «живопис, графіка».
Авжеж, у прозі завше мусить бути психологія, без неї ніяк! Авторка прагне психологічно мотивувати вчинки дійових осіб роману: свідомість легко змінює підсвідомість, а їх вільне перетікання-перехрещення, де спогад не відрізнити від події, і обидва розчинені в часі-просторі, створюють нову реальність. Душевний стан головних персонажів змальований переплетенням прямої мови, внутрішніх реплік, авторських коментарів, усна мова передається короткими фразами – проглядаються театральні паралелі. Зміщення логіки подій та спогадів, часом жорстке, – це данина стилеві «химерної» прози, але то мода, яка скоро минає.
На моє переконання, прозовий твір має бути насамперед яскравим мовним явищем. На перший погляд, мовний колорит роману невибагливий і доступний за будовою та розумінням. Письменниця використовує для мовного колориту діалектизми, русизми, люмпенізовану мову (сленґ, жарґон, арґо). Активне використання «заземленої» лексики потребує філіґранного, дозованого підходу: з одного боку, це підкреслює безпосередність і невимушеність, неофіційність спілкування між персонажами, але з іншого – презентує мову роману не з «парадного боку», що, в свою чергу, надсилає сигнал про небезпеку. Адже мова, за відомим висловом німецького філософа Мартіна Гайдегера, – дім нашого буття, і першочергове завдання письменника не втратити і зберегти, як взірцеву, мову Василя Стефаника, Михайла Яцкова, Григорія та Григора Тютюнників, Володимира Дрозда, Василя Портяка (направду, перелік авторів довший). Хоча, деякі письменникі думають інакше: «Ненормативна лексика – це, швидше, стилістичний засіб, ніж художній. Як описувати певні субкультурні прошарки, ігноруючи особливості їхньої лексики?» (Сергій Жадан). Загалом, прозова мова Наталі, по-живому «неправильна», насичена жарґонізмами, ніби демонстративно проста. Зрозуміло, що мовний аспект ще чекає на доопрацювання, адже творчість – це, насамперед, мовна алхімія, де авторське підсвідоме слугує індикатором життєвого досвіду, і лексика, відповідно, має точно і тонко розкривати найдрібніші нюанси сприйняття і передачі світу молодою особистістю. Віримо, що плідний результат є тільки питанням часу.
Хай там як, кожен митець торує свій шлях і постійно шукає способи самовираження і самовдосконалення. Творча іпостась молодої авторки, ніжна і трепетна, відкидає будь-які компроміси, йде до нас з душею, розкритою навстіж, з тією граничною відвертістю, що відлунює у серцях читачів і свідчить про духовні обшири, глибину інтеліґентності та освіченості. Саме тому віримо у творче майбутнє Наталі Волотовської, адже її підтримують потужні крила – крила любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Крила любові Наталі Волотовської
Тернополянка Наталя Волотовська – представник молодої ґенерації української літератури, так званих двотисячників. Її творчий доробок нараховує десять збірок поезії та роман «Рецепт на любов. Rp.: Любов. D.S.: назавжди. Студенти у дзеркалі часу». Молода літераторка – лауреат українських літературно-мистецьких премій, зокрема, Всеукраїнського конкурсу «Нові імена України» у номінаціях «поезія, живопис»(1998, 1999), імені Іванни Блажкевич (2000 р.), імені Володимира Вихруща ( 2011 р.), дипломант Всеукраїнського фестивалю мистецтв академічного співу «Українське бельканто» (2000 р.), а також багатьох інших помітних відзнак і номінацій.
Сучасна українська проза яскрава, вона не обмежується десятком найчастіше згадуваних, модних імен, і без сумніву, наша краянка – конкурентноздатний автор. Її творчість свідчить про те, що Тернопільщина, як літературно-активний регіон, народжувала і продовжує народжувати талановитих літераторів і митців різного профілю. Без високої літератури неможливе нормальне функціонування національного життя. Насамперед письменник повинен бути високоосвіченим. Наталя Волотовська відповідає усім вищезазначеним умовам: лікар, художниця, співачка, активний учасник культурно-мистецьких благодійних заходів, але найголовніше – талановита поетеса і прозаїк.
Ранні збірки поезії засвідчили очевидну рису – домінування родового, українського. Через діалог поколінь, образно-відчуттєві портрети лідерів і видатних людей нації відчутно енергетику молодого серця, котрому болить усе, пов’язане з Україною. З’ява прозових творів, на мою думку, частково пов’язана з процесами розвитку фемінізму, що притаманні цілому світові. Тут є свої плюси і мінуси. Жінка не боїться розкрити свою внутрішню суть, але цей двигун самороздягання, афішування своїх комплексів – наскільки довго можна його експлуатувати? Одна-дві книжки, а потім потрібно вже щось інше.
Наталя, звичайно, людина вельми здібна, це відчувається в її романах, які не назвеш ні масовими, ні традиційними. З одного боку, талановита особистість прийшла в літературу і сміливо говорить про те, що вона молода, її не цікавить ні соцреалізм, ні ідеологія, ні політика, і ніякого неґативу тут нема. За стилем вона тяжіє до модерної літератури, хоча не без патетики, ґенетично успадкованої від реалізму й романтизму народницької школи. Авторка добре розуміється на таких поняттях, як психотип та ментальність, і переконливо доводить, що в її поколінні двотисячників, є позитивні риси, погляди тощо.
Отже, про «що» і «як» пише Наталя Волотовська у новому романі? Назва книги вже наче розкриває її зміст: усе починається з любові, і все в ній-таки, в любові, виснаженій та упослідженій численними катарсисами, й завершується. Молода авторка вміє дивитися і бачити, слухати і почути. Додамо ще таких чинників, як здатність молодої письменниці відчувати пульс сучасного життя, його соціоатмосферу; її оптимізм і моральний максималізм – не просто тимчасовий спалах емоцій, а прагнення, культивуючи аналітичне мислення, перевірити «на зуб» суттєвість і правдивість реального, чи й сфантазованого, тобто, дошукатися істини. Не будемо приховувати, що це вельми складне завдання для прозаїка, навіть зрілого. Адже, на мою думку, головними рисами досконалої романної прози є майстерне конструювання певної картини світу художніми засобами, ориґінальність, нетиражування вже знайденого іншими, наявність власної позиції, життєвий і духовний досвід. З огляду на вік авторки, останнє визначення наразі відкинемо, адже нажити їх, ці досвіди, у Наталі ще є час.
Роман – вельми своєрідна жанрова контамінація (мені це визначення саме тут видається найбільш доречним для найменування цікавого явища) – не має жанрової «чистоти» в традиційному визначенні. Письменницею віднайдена несподівана форма, що адекватна відповідній тематиці твору. Наталя «утікає» від консервативного (в її розумінні) канону й творить власний жанровий різновид, такий собі варіант комбінування стилів – драматичного, розповідного, поетичного, візуального, навіть музичного – в межах одного тексту. Людина з музичним слухом «вичитує» з реальності партії різних інструментів оркестру людських облич. Зрештою, поетичне слово, слух музиканта, погляд живописця у цій книзі є дуже близькими чуттями. Не зайвим буде згадати про ще одну грань мистецької обдарованності Наталі: вона пише картини, які періодично демонструються на художніх виставках у містах України, ілюструє свої книжки та твори інших авторів, є лауреатом кількох міжнародних та всеукраїнських конкурсів у номінації «живопис, графіка».
Авжеж, у прозі завше мусить бути психологія, без неї ніяк! Авторка прагне психологічно мотивувати вчинки дійових осіб роману: свідомість легко змінює підсвідомість, а їх вільне перетікання-перехрещення, де спогад не відрізнити від події, і обидва розчинені в часі-просторі, створюють нову реальність. Душевний стан головних персонажів змальований переплетенням прямої мови, внутрішніх реплік, авторських коментарів, усна мова передається короткими фразами – проглядаються театральні паралелі. Зміщення логіки подій та спогадів, часом жорстке, – це данина стилеві «химерної» прози, але то мода, яка скоро минає.
На моє переконання, прозовий твір має бути насамперед яскравим мовним явищем. На перший погляд, мовний колорит роману невибагливий і доступний за будовою та розумінням. Письменниця використовує для мовного колориту діалектизми, русизми, люмпенізовану мову (сленґ, жарґон, арґо). Активне використання «заземленої» лексики потребує філіґранного, дозованого підходу: з одного боку, це підкреслює безпосередність і невимушеність, неофіційність спілкування між персонажами, але з іншого – презентує мову роману не з «парадного боку», що, в свою чергу, надсилає сигнал про небезпеку. Адже мова, за відомим висловом німецького філософа Мартіна Гайдегера, – дім нашого буття, і першочергове завдання письменника не втратити і зберегти, як взірцеву, мову Василя Стефаника, Михайла Яцкова, Григорія та Григора Тютюнників, Володимира Дрозда, Василя Портяка (направду, перелік авторів довший). Хоча, деякі письменникі думають інакше: «Ненормативна лексика – це, швидше, стилістичний засіб, ніж художній. Як описувати певні субкультурні прошарки, ігноруючи особливості їхньої лексики?» (Сергій Жадан). Загалом, прозова мова Наталі, по-живому «неправильна», насичена жарґонізмами, ніби демонстративно проста. Зрозуміло, що мовний аспект ще чекає на доопрацювання, адже творчість – це, насамперед, мовна алхімія, де авторське підсвідоме слугує індикатором життєвого досвіду, і лексика, відповідно, має точно і тонко розкривати найдрібніші нюанси сприйняття і передачі світу молодою особистістю. Віримо, що плідний результат є тільки питанням часу.
Хай там як, кожен митець торує свій шлях і постійно шукає способи самовираження і самовдосконалення. Творча іпостась молодої авторки, ніжна і трепетна, відкидає будь-які компроміси, йде до нас з душею, розкритою навстіж, з тією граничною відвертістю, що відлунює у серцях читачів і свідчить про духовні обшири, глибину інтеліґентності та освіченості. Саме тому віримо у творче майбутнє Наталі Волотовської, адже її підтримують потужні крила – крила любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
