Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
По капелюшку впізнаєш: Тернопіль-Лондон
Лазука Люба. Готика вітру;
Лазука Наталя. Кохання@весна. крапка. net. –
Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 56 с.
Дві сестри-поетеси під однією обкладинкою книжки-клепсидри. В оформленні обкладинки використана робота Олесі Гудими, редактор – Богдан Бастюк. Наші краянки (народилися на Чортківщині) Наталя и Люба Лазуки відомі як талановиті журналістки. Наталя працює ведучою програм обласного телебачення, Люба вже кілька років живе в Лондоні. У Наталі це друга збірка (перша «Танець квітки», 2002), у Люби – дебют.
Наталя – прихильниця традиційного віршування. Її поезії строфічні, римовані, образи прості, зрозумілі, у мовних конструкціях відсутні модні тепер ускладненість і нагромадження абстракцій. На перший погляд, в описовому вірші, навіть в окремій метафорі, поетеса говорить стільки, що в цілісності своїй становить досвід її покоління. Ось приклад знакового для неї вірша:
І як не ховайся, а світ заповзає під комір...
І дихає поруч ось тінь моя, вірна, як пес.
Потріскують дрова. Ще літо спалахує – колір
Червоно-блакитних, холодно-гарячих небес.
Серпнева вечеря на дотик ще тепла. А після
Спадатиме тихо обпалене листя з долонь,
Згорятиме в часі, кружлятиме відчаю дійсність...
І тінь моя плаче, бо я вибираю вогонь...
Емоційність та експресивність, щемка інтонація поетичної манери Наталі, і водночас, повна відсутність велемовності, демонстративного мудрування надають її віршам характеру щирої сповіді особистості, яка має що сказати світові: «Влаштовуєш лови, та звіра в людині - не зловиш. / Дарма, що є досвід. Це тільки у лісі просто. / Шукаєш причини, а мудрість – у ветхій скрині (...)Таке все знайоме – вгрузає у твані чийсь крок. / І місця нема, щоб на землю спустився пророк (...) Поки солодке драже / Спілих вишень перебродить, / Щастя наспіє чуже... (...) Щось на вітрі морозно й самотньо. Нема сподівань. / Тимчасове примирення з дійсністю – тиха примара»
Одна із прикмет поетичного світу Наталі – матеріальне і духовне не має чітко окреслених меж, а постійно перебувають у рівновазі. Поетеса відчуває не тільки людей, а й як діють тварини, дерева, рослини, вода й вогонь, земля й душі пращурів: «У старенькій капличці ікони і листя... / Віддзеркалення часу – навпроти душі. / Мені тихо і мирно. Золочені птиці / З рушників позлітали у світ і в дощі (...) Душа і метелик припнуті шпильками до світу ... Поскрипує тихо твій пращур дверима у сінях».
Національний характер поезії Наталі позначений не тільки зовнішніми атрибутами (в поетичних рядках надибуємо імена історичних осіб, географічні назви тощо), а внутрішнім змістом, світобаченням, образністю, поетичною семантикою. Адже правдивий патріотизм – це вірність тому, що по-справжньому любиш неревними почуттями і чим дорожиш безмежно.
На перший погляд, поезія Люби Лазуки – повна протилежність віршам її сестри. По-перше, Люба пише переважно верлібри, експериментує зі словом, із формою («Коронація вітряків...збожеволіти хоче кожен, / КОЛИНАЦІЯВІТРЯКІВ» (...) «самота / саме так / сама собі / стану / суддею». Можливо, тут має місце вплив західноєвропейської, зокрема, польської версифікації, де зараз не модно писати метафорично й римовано, і в пошанівку всілякі експерименти. По-друге, її вірші – це відображення іншого навколишнього оточення, котре, якщо судити зі змісту текстів, приносить більше випробувань, ніж радості. Тому вельми помітні мотиви самотності, схильності до депресії, навіть приреченості:
в емігранта кроваві слоьзи.
щось шукає в країні мрій,
сподівань та притулку зневіри.
в емігранта кроваві руки –
ади завантажив півсвіту на спину
(Йсу, не покинь!)
в емігранта кровавий смуток.
совість чиста, а вже несила –
тільки в снах чути голос свойого сина...
Мотивація заглиблення в себе – найважливіше відбувається всередині душі, поетеса на все дивиться через призму себе самої: «Мені так холодно від сумніву, / мізерно – в епосі цифр / і фальшивого розуму». Тексти Любиних віршів схожі на інтимні записи в щоденнику інтроверта, де мовою натяків, недомовленостей закодовано особисті почуття, події, деталі, що для непосвячених обриваються трьома крапками: «зіжмакані листи / чи фото охопить полум’я / але від того не зігрієш ані / душу ні пучки пальців / і теплом своїм / сліз не висушиш долонями не витреш / не...».
У таких не схожих одна на одну художніх натур Наталі та Люби знайшлося те, що їх об’єднує: поетична творчість є для них радикальним способом адаптації в сучасному світі. Змінюються засоби творчості, та залишається незмінною суть поетичних душ, які суголосні іншим поетичним душам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По капелюшку впізнаєш: Тернопіль-Лондон
Лазука Наталя. Кохання@весна. крапка. net. –
Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 56 с.
Дві сестри-поетеси під однією обкладинкою книжки-клепсидри. В оформленні обкладинки використана робота Олесі Гудими, редактор – Богдан Бастюк. Наші краянки (народилися на Чортківщині) Наталя и Люба Лазуки відомі як талановиті журналістки. Наталя працює ведучою програм обласного телебачення, Люба вже кілька років живе в Лондоні. У Наталі це друга збірка (перша «Танець квітки», 2002), у Люби – дебют.
Наталя – прихильниця традиційного віршування. Її поезії строфічні, римовані, образи прості, зрозумілі, у мовних конструкціях відсутні модні тепер ускладненість і нагромадження абстракцій. На перший погляд, в описовому вірші, навіть в окремій метафорі, поетеса говорить стільки, що в цілісності своїй становить досвід її покоління. Ось приклад знакового для неї вірша:
І як не ховайся, а світ заповзає під комір...
І дихає поруч ось тінь моя, вірна, як пес.
Потріскують дрова. Ще літо спалахує – колір
Червоно-блакитних, холодно-гарячих небес.
Серпнева вечеря на дотик ще тепла. А після
Спадатиме тихо обпалене листя з долонь,
Згорятиме в часі, кружлятиме відчаю дійсність...
І тінь моя плаче, бо я вибираю вогонь...
Емоційність та експресивність, щемка інтонація поетичної манери Наталі, і водночас, повна відсутність велемовності, демонстративного мудрування надають її віршам характеру щирої сповіді особистості, яка має що сказати світові: «Влаштовуєш лови, та звіра в людині - не зловиш. / Дарма, що є досвід. Це тільки у лісі просто. / Шукаєш причини, а мудрість – у ветхій скрині (...)Таке все знайоме – вгрузає у твані чийсь крок. / І місця нема, щоб на землю спустився пророк (...) Поки солодке драже / Спілих вишень перебродить, / Щастя наспіє чуже... (...) Щось на вітрі морозно й самотньо. Нема сподівань. / Тимчасове примирення з дійсністю – тиха примара»
Одна із прикмет поетичного світу Наталі – матеріальне і духовне не має чітко окреслених меж, а постійно перебувають у рівновазі. Поетеса відчуває не тільки людей, а й як діють тварини, дерева, рослини, вода й вогонь, земля й душі пращурів: «У старенькій капличці ікони і листя... / Віддзеркалення часу – навпроти душі. / Мені тихо і мирно. Золочені птиці / З рушників позлітали у світ і в дощі (...) Душа і метелик припнуті шпильками до світу ... Поскрипує тихо твій пращур дверима у сінях».
Національний характер поезії Наталі позначений не тільки зовнішніми атрибутами (в поетичних рядках надибуємо імена історичних осіб, географічні назви тощо), а внутрішнім змістом, світобаченням, образністю, поетичною семантикою. Адже правдивий патріотизм – це вірність тому, що по-справжньому любиш неревними почуттями і чим дорожиш безмежно.
На перший погляд, поезія Люби Лазуки – повна протилежність віршам її сестри. По-перше, Люба пише переважно верлібри, експериментує зі словом, із формою («Коронація вітряків...збожеволіти хоче кожен, / КОЛИНАЦІЯВІТРЯКІВ» (...) «самота / саме так / сама собі / стану / суддею». Можливо, тут має місце вплив західноєвропейської, зокрема, польської версифікації, де зараз не модно писати метафорично й римовано, і в пошанівку всілякі експерименти. По-друге, її вірші – це відображення іншого навколишнього оточення, котре, якщо судити зі змісту текстів, приносить більше випробувань, ніж радості. Тому вельми помітні мотиви самотності, схильності до депресії, навіть приреченості:
в емігранта кроваві слоьзи.
щось шукає в країні мрій,
сподівань та притулку зневіри.
в емігранта кроваві руки –
ади завантажив півсвіту на спину
(Йсу, не покинь!)
в емігранта кровавий смуток.
совість чиста, а вже несила –
тільки в снах чути голос свойого сина...
Мотивація заглиблення в себе – найважливіше відбувається всередині душі, поетеса на все дивиться через призму себе самої: «Мені так холодно від сумніву, / мізерно – в епосі цифр / і фальшивого розуму». Тексти Любиних віршів схожі на інтимні записи в щоденнику інтроверта, де мовою натяків, недомовленостей закодовано особисті почуття, події, деталі, що для непосвячених обриваються трьома крапками: «зіжмакані листи / чи фото охопить полум’я / але від того не зігрієш ані / душу ні пучки пальців / і теплом своїм / сліз не висушиш долонями не витреш / не...».
У таких не схожих одна на одну художніх натур Наталі та Люби знайшлося те, що їх об’єднує: поетична творчість є для них радикальним способом адаптації в сучасному світі. Змінюються засоби творчості, та залишається незмінною суть поетичних душ, які суголосні іншим поетичним душам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
