Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.11
09:30
На дворі розігралася спека —
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
2026.05.11
09:03
Ані синиці,ні тим паче журавля
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
2026.05.11
09:02
Ні мідні дзвони, ні масні макітри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
2026.05.11
07:00
Спалахнула блискавка на сході
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
2026.05.11
01:47
Нема чого прибріхувати про вік,
а що треба, то це голитись, щоб не виглядати старшим.
На четвертак неголеним не тягнеш, з тобою
охоче знайомляться, гадаючи що ти при бабках,
і можеш зійти за папіка не дозріваючого, а бутона.
А тебе цим часом тільки п
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
2026.05.10
06:47
Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
20:29
нумо вимкни світло геть
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Кінець сезону в четвер
Мусаковська Юлія. Маски: Поезії. – К.: Смолоскип, 2011. – 120 с. – (лауреати «Смолоскипа».
четвер ніби знак на дорозі стоїть
ступаємо крок від любові до завтра
міняти замучився маски свої
настирний фантом
і незримий співавтор
Львівянка Юлія-Ванда Мусаковська – представниця молодого покоління української літератури. Поетеса, прозаїк, перекладач. Дебютна збірка поезій «На видих і на вдих» принесла поетесі звання лауреата п’яти конкурсів, а теперішня збірка здобула другу премію «Смолоскипа» 2010 року.
Авторське визначення жанру «Масок» – гра на три дії з прологом, трьома інтермедіями та епілогом. Аналогію з театром можна продовжити: комплекс актора – в чужій шкірі прожити хоч кілька миттєвостей іншого життя – «коли всі належні ролі я відіграю». Процес «відігравання ролей» є головним у запропонованій моновиставі, де у кожному вірші представлено психологічні реінкарнації (думаю, самої авторки), що нагадують дітей багатоликого Протея (звісно, якщо вони в нього були!). Ось деякі з них: «мисливиці руки / на тісто липке не ляжуть (...) жона народжувала діти / справляючись і з кіньми і з мечем (...) ти офеліє / мабуть / із тої когорти кобіт / що керують мужчинами / навіть глибоко з могили (...) у сповідальниці хижа мара ... мить – і лукавий пригорне (...) що втрачати розвінчаній королеві? / тільки волю (...) прима в картоні вицвілих декорацій (...) дівчинка жонглює смолоскипами (...) розповніла панянка в запраному халаті (...) але ж курві везе (...) лялька з роз’юшеною губою (...) смерть лише сон Алісо (...) полонянка портового міста».
Навзаєм, у головної акторки є партнер, який теж має здібність змінюватися з урахуванням декорацій і відповідного контексту театральної дії: «одягнеш корону блазня – пробачать усі (...) одинокий берсерк (воїн, який у запалі битви не відчуває болю – Т. Д.) / посивілий провидець (...) викрадач секретів (...) мій капітане (...) хлопчику з аніме / пещений самураю... друже мій враже (...) сивочолий гуру (...) пілігрим (...) опальний генерал (...) горе-месія або герой-шмаркач (...) замурзаний вундеркінд».
Образна і ситуативна екзотика – необхідний елемент поетичної манери авторки, але вона, екзотика, не самоціль, а найповніший, оптимальний спосіб самовираження і ставлення до буття, як до потреби гри; через неприхований, відвертий, очевидний відхід від реальности, поетеса створює світ, населений привидами уяви, котрі живуть за міфологічними законами первісної простоти і романтики. До речі, романтика прекрасно уживається зі сучасним прагматизмом , адже друге, гадаю, це – форма буття, а перше – головуючий стиль життя, в якому ці дві іпостасі нероздільні. Буває, поетеса частково відмовляється від маски зовнішньої, але не внутрішньої: майже за Оскаром Вайлдом – «Людина найменше може бути собою, коли говорить від свого імені. Дайте їй маску, і вона скаже вам правду».
Музика – друга мова поетичної інтонації Ю. Мусаковської. Кожен рух словесного ритму, ніби рапсодійний потік, де літера – звук, а звук – літера: «у вимріяному вимірі де вимерли всі вогні: / лілейна Ліліт королева усіх лоліт / рибка із кабаре бере тебе в свій вертоліт / верткі коси-кобри червона беретка стара / і ми гордо гортаємо небо вгорі згора- / ємо тремко в темряві зоріємо як зірки (...) каравели вели на кару / кривавили на руках рови / з корінням себе вириваю (...) аж ряхтить од вирячених очей / півнячі бої опівночі / повні ночви що аж пече».
Смілива асоціативність, парадоксальні зближення традиційно віддалених смислів і навіть порушення звичних логічних зв’язків, сміливе ламання лексичних канонів: «очі роззувши загоїш у кров коліна (...) неспокою їхнього нам не порушити (...) пора зітхань / які немов мурашки / повзуть по спинах вгору / ти відчуєш / камінні їхні кроки».
Передчуття, одкровення, породжені натхненням поетеси – непередбачувані істини, котрі можна сприймати як розвихрені метафоричні образи, наповнені парадоксальними асоціаціями та алюзіями, перенасичені сугестією та містикою. Але чи треба? Багаточисельні й незбагненні, вони, істини, по суті, спрямовані в бік оптимізму, адже бажане набуває характеру такого, що здійснилося. Femina simplex – жінка, яка вона є – що означає шляхетну символічну формулу пошуків досконалого, піднесену алхімію, наближення до гармонії, до ідеалу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кінець сезону в четвер
Мусаковська Юлія. Маски: Поезії. – К.: Смолоскип, 2011. – 120 с. – (лауреати «Смолоскипа».четвер ніби знак на дорозі стоїть
ступаємо крок від любові до завтра
міняти замучився маски свої
настирний фантом
і незримий співавтор
Львівянка Юлія-Ванда Мусаковська – представниця молодого покоління української літератури. Поетеса, прозаїк, перекладач. Дебютна збірка поезій «На видих і на вдих» принесла поетесі звання лауреата п’яти конкурсів, а теперішня збірка здобула другу премію «Смолоскипа» 2010 року.
Авторське визначення жанру «Масок» – гра на три дії з прологом, трьома інтермедіями та епілогом. Аналогію з театром можна продовжити: комплекс актора – в чужій шкірі прожити хоч кілька миттєвостей іншого життя – «коли всі належні ролі я відіграю». Процес «відігравання ролей» є головним у запропонованій моновиставі, де у кожному вірші представлено психологічні реінкарнації (думаю, самої авторки), що нагадують дітей багатоликого Протея (звісно, якщо вони в нього були!). Ось деякі з них: «мисливиці руки / на тісто липке не ляжуть (...) жона народжувала діти / справляючись і з кіньми і з мечем (...) ти офеліє / мабуть / із тої когорти кобіт / що керують мужчинами / навіть глибоко з могили (...) у сповідальниці хижа мара ... мить – і лукавий пригорне (...) що втрачати розвінчаній королеві? / тільки волю (...) прима в картоні вицвілих декорацій (...) дівчинка жонглює смолоскипами (...) розповніла панянка в запраному халаті (...) але ж курві везе (...) лялька з роз’юшеною губою (...) смерть лише сон Алісо (...) полонянка портового міста».
Навзаєм, у головної акторки є партнер, який теж має здібність змінюватися з урахуванням декорацій і відповідного контексту театральної дії: «одягнеш корону блазня – пробачать усі (...) одинокий берсерк (воїн, який у запалі битви не відчуває болю – Т. Д.) / посивілий провидець (...) викрадач секретів (...) мій капітане (...) хлопчику з аніме / пещений самураю... друже мій враже (...) сивочолий гуру (...) пілігрим (...) опальний генерал (...) горе-месія або герой-шмаркач (...) замурзаний вундеркінд».
Образна і ситуативна екзотика – необхідний елемент поетичної манери авторки, але вона, екзотика, не самоціль, а найповніший, оптимальний спосіб самовираження і ставлення до буття, як до потреби гри; через неприхований, відвертий, очевидний відхід від реальности, поетеса створює світ, населений привидами уяви, котрі живуть за міфологічними законами первісної простоти і романтики. До речі, романтика прекрасно уживається зі сучасним прагматизмом , адже друге, гадаю, це – форма буття, а перше – головуючий стиль життя, в якому ці дві іпостасі нероздільні. Буває, поетеса частково відмовляється від маски зовнішньої, але не внутрішньої: майже за Оскаром Вайлдом – «Людина найменше може бути собою, коли говорить від свого імені. Дайте їй маску, і вона скаже вам правду».
Музика – друга мова поетичної інтонації Ю. Мусаковської. Кожен рух словесного ритму, ніби рапсодійний потік, де літера – звук, а звук – літера: «у вимріяному вимірі де вимерли всі вогні: / лілейна Ліліт королева усіх лоліт / рибка із кабаре бере тебе в свій вертоліт / верткі коси-кобри червона беретка стара / і ми гордо гортаємо небо вгорі згора- / ємо тремко в темряві зоріємо як зірки (...) каравели вели на кару / кривавили на руках рови / з корінням себе вириваю (...) аж ряхтить од вирячених очей / півнячі бої опівночі / повні ночви що аж пече».
Смілива асоціативність, парадоксальні зближення традиційно віддалених смислів і навіть порушення звичних логічних зв’язків, сміливе ламання лексичних канонів: «очі роззувши загоїш у кров коліна (...) неспокою їхнього нам не порушити (...) пора зітхань / які немов мурашки / повзуть по спинах вгору / ти відчуєш / камінні їхні кроки».
Передчуття, одкровення, породжені натхненням поетеси – непередбачувані істини, котрі можна сприймати як розвихрені метафоричні образи, наповнені парадоксальними асоціаціями та алюзіями, перенасичені сугестією та містикою. Але чи треба? Багаточисельні й незбагненні, вони, істини, по суті, спрямовані в бік оптимізму, адже бажане набуває характеру такого, що здійснилося. Femina simplex – жінка, яка вона є – що означає шляхетну символічну формулу пошуків досконалого, піднесену алхімію, наближення до гармонії, до ідеалу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
