ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Пора дефіле
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пора дефіле
Багряна Анна. Замовляння із любові: поезії. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2011. – 84 с.
У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію