Тарзан

Він дивився на мене благальними очима, а потім почав якось дивно скавулити і гавкати, метаючися від стінки до стінки, своєї невеличкої клітки. Ті засмучені очі, розтопили моє серце і я забрала його додому, заплативши мінімальну суму, як пожертву для бездомних собак. Це був маленький розумний песик- мішаної породи- вівчарки і ще, хто його знає, кого. Він гавкав лиш тоді, коли хтось підходив до хати. Гавкання починалося звуками- «га-уууууууууу- гав» і це нагадувало легендарного Тарзана, який жив у лісі , виплеканий вовками. Так ми його й назвали- Тарзан. Вчити його було легко. Кожну мою науку, сприймав скоро і з радістю. Тарзан став частиною нашої родини. Коли виїжджали на відпочинок до нашої хати над озером, він був нашим охоронцем. Лежав непорушно на порозі біля хати і не допускав нікого на наше подвір’я. Справді, Тарзан, на нікого не нападав. Він просто гавкав своїм завиваючим голосом і людина стояла оподалік, поки хтось з нас не вийшов з хати. Тоді Тарзан лягав з боку порога і пропускав людей до хати , без жодного звуку. Одного разу ми почули як Тарзан будучи на дворі, заходився шаленним гавканням. Ми вибігли з хати, бо ще ніколи не чули його таким злим. Те що ми побачили, запам’яталося назавжди. На наше подвір’я причалапав ведмідь. У Кетслкільських горах, цих малих, чорних напастників, розвелося досить багато.
Отже Тарзан, виходив зі себе і гавкав на нього, готовий до нападу. Ведмідь, швидко перескочив малу загорожу нашого подвір’я, а тоді зупинився і дивився на Тарзана. Але Тарзан зовсім заспокоївся. Він свою роботу зробив. Вигнав не прошеного гостя зі свого терену і дивився на нього, що буде далі. Ведмідь постояв хвилину, а потів повернувся і подався до лісу. Тарзан помахуючи хвостом, підійшов до мене, так ніби чекаючи похвали. Я погладила його по голові і він спокійнісінько помандрував на своє місце на порозі.
Найбільше він був щасливий, коли з’їждждлися діти. Тоді було повно гамору і сміху. Тарзан ганявся за дітьми, відбирав від них патички і втікав поза хату, а потім заглядав чи вони біжать, щоб відібрати від нього забавку. Дуже любив скакати у воду, плисти за м’ячиком і приности його на беріг. Та не перелічих усіх його «здібностей» Все в житті має свій кінець. Таке було і з нашим Тарзаном. Прожив він з нами всього 10 років. Захворів на рака залоз. Тяжко мучився і ми, з болем у серці, мусили приспати його. Цей день був найбільш трагічний для нашої родини. Всі плакали. Ми спалили його у псячій крамараторії, а попіл поховали на його улюбленому місці, де він був найбільше щасливим, На березі озера, під розлогим дубом, спочив на віки, наш любий родинний друг- Тарзан.