ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.23 22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що

Микола Дудар
2025.10.23 21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,

Марія Дем'янюк
2025.10.23 20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.

У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"

У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."

Тетяна Левицька
2025.10.23 20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.

Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,

Євген Федчук
2025.10.23 20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух

Артур Сіренко
2025.10.23 17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві

Сергій СергійКо
2025.10.23 13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».

С М
2025.10.23 10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках

О забагато тебе

Микола Дудар
2025.10.23 10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?

Світлана Пирогова
2025.10.23 09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.

А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?

Віктор Кучерук
2025.10.23 06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій

Тетяна Левицька
2025.10.22 22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.

Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній

Борис Костиря
2025.10.22 21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається

Сергій СергійКо
2025.10.22 17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.

Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі

Артур Сіренко
2025.10.22 15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –

Сергій Губерначук
2025.10.22 13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Поеми

 Іван Сірко


Ой як крикне старий орел, що під хмари в’ється,
Гей загуло Запорожжя та й до Сірка тнеться.
Ой не вітер в полі грає, не орел літає,
Отож Сірко з товариством на Січі гуляє
Пісня про Івана Сірка

Сірко – воїн славний і в ратній справі великий мастак
Польський король Ян третій Собеський


1
Ну, ось і ти , Іване сину Дмитрів,
Хоч і не ввійшов у ті літа,
Коли належить йти у Трахтемирів ,
А все ж не годен зараз сісти на коня,
Тим паче , як донедавна, володіть шаблюкою.
Така ж у лівім боці печія, що просто дихать нічим…
Тож одійшов на пасіку тихенько од Коша,
Щоб неміч кошового товариство не помітило.
А чи ж гадалось, що одинцем на той світ одійду?
Стільки просив я і Самойловича , й царя
За праведні труди віддать мені Келеберду ,
Аби в сімейнім колі бодай на старості пожити.
«Мерефи з тебе досить»,- такий їх був одвіт.
Бояться, щоб Келеберду я не зробив
Такою ж непокірною, як і моє любе Запорожжя.
Що ж, і на тім спасибі. Могли б за домагання
В Сибір запроторити знову . Може, вже й навіки...
...Недовго був я там, а як згадаю, на серці то зима, то осінь.

2
Надивившись, як борються за булаву
Сомок, Ханенко, Хмельниченко, Тетеря,Суховій, Виговський…
На злочини проти матері-Вкраїни скорі,
Наміривсь врешті і я за гетьманство боротись,
Аби розтерзану Вітчизну об’єднати.
Тут трапилася й слушна нагода:
Дем’яна Многогрішного разом із сім’єю
Та осавулом Грибовичем погнав цар у Сибір.
А ми якраз саме тоді орду Білогородську
Розгромили вщент і мурзу взяли в полон.
Перебравсь я на Лівобережжя, аби в Курську
Зустрітися з боярином Ромодановським
І передать йому в дарунок мурзу за те,
Що дістав цареву згоду на моє гетьманство.
Безоружний із зятем Іваном їхав я і не гадав,
Що давній ненависник мій Жученко сидить в засаді,
Щоб, як грабіжник, напасти й одібрать мурзу,
А мене в кайдани закувати. Були в нього і спільники.
Цареві чолобитну надіслали, немовби я підбурюю народ.
І боярин-благодійник наказ отримав височайший –
Негайно ж бунтаря доставити в Москву.
Ну, а звідти єдина путь – на плаху чи в Сибір.
Як осавула Многогрішного, намірився і я тікати.
І таки б утік, якби оті, хто заслав в Тобольськ,
Змушені самі були мене з неволі визволяти.
Бачте, як і завжди, коли вже непереливки Москві,
Знає вона, клята, куди звертатись. До Запорожжя, звісно.
Клопотавсь про те також і король польський.
Два давні вороги змушені були єднатись,
Щоб вистоять перед загрозою турецького султана.
От їм і знадобився знов Сірко та козаки його.
Не як рятівника, а як злочинця Москва мене стрічала.
Цар влаштував такий собі вертеп: зібрав у свої палати
Патріарха з усім почтом , знатних бояр і думних.
Перед ними я мав присягти, що віднині
Вірно служитиму його царській величності.
«Відпускаю,- сказав цар наостанок,-
По заступництву вірного підданого нашого
Гетьмана Івана Самойловича, тому що
Царське слово не мінливе. Писав я й запорожцям,
Що відпущу тебе, і, бачиш, відпускаю».
Я клявся, і начебто гадюка стискувала серце,
Бо ж глумлінням був той вертеп і над моїм народом.
Бог свідок: ніколи не ходив я плюндрувати Україну.
Всі наміри мої – завдати якомога більше шкоди
Бусурманам – нашим одвічним ворогам.
А Москва тільки те й знала, що поневолити і Запорожжя,
Отож, після Сибіру я вирішив – краще буть вільним і проханим,
Аніж своє вимолювать в грабіжників.

3
Мій вірний коник та пес, та бджоли –
Роками вимріяне і недосяжне сімейне гроно.
Невтомні бджоли, як і козаки мої.
До оковитої хіба що неохочі.
Щасливі, ніхто не заважа їм жити.
А тут – зусібіч стільки ворогів...
Були б тільки чужі, а то й свої…
Щось путнє Дорошенко намірявсь зробити.
А чим скінчив? Служить підніжкою Москві…
Злигався був із кримським і турецьким бузувірами,
Не кого-небудь, а християн в дарунок посилав їм.
Одну з таких-от передач вдалося перейняти…
Молодик й десятеро татар, наче худобу,
Півтора десятка колодників у рабство гнали.
Татари кинулись навтьоки, та козаки їх порубали,
А молодика й розкутих наших бранців привели у Січ.
Зібралась Рада. Прочитали одібрані листи султанові
І порішили: за таке глумління над християнами
Скарать на смерть молодика, котрий назвавсь Мазепою Іваном.
Поглянув я на хлопця й не побачив страху в очах його,
А тільки розумом світилися вони незвичним.
Порадивсь з отаманами: Дорошенкова, а не його провина.
«Панове браття,- звернувсь я до громади,- просимо вас
Не убивати цього чоловіка. Може, він нам
І вітчизні нашій ще знадобиться».
Хотів затримать юнака у себе якомога довше,
Дізнатись дещо більше, ніж було в листах,
Та про пригоду цю цареві донесли вже,
І Самойлович наказав доправити молодика в Москву.
Для певності, бо знав мій непокірний норов,
Дружину ув’язнив мою, а зятя відіслав на Січ, щоб супроводить.

4-
Вляглися бджоли. Натомлені, мабуть, уже сплять.
А біль мій нізащо не хоче спати. Чим приспать його?
Спогадами, може? Звісно ж, про походи.
Усе життя, вважай, у них минуло…
Скільки ж їх було? Півсотні щонайменше.
Як у чарівника, козацтво в мене вірило.
Питали молодики , чи й справді із зубами народився,
А як до столу піднесли, ще й ухопив пиріг з начинкою?
Хто віда, як воно насправді там було, та козаки
Сприймали це як Божий знак, щоб ворогів нещадно гризти.
Я часом одбувався напівжартом: «Як не дай Бог,
В бою загину чи так помру, беріть в похід мою правицю».
Козаки без остраху на турків і татар зо мною йшли
І повертались найчастіше з перемогою.
«Урус-шайтан» – себто руський диявол татари мене прозвали,
А матері лякали дітей своїх цим ненависним їм іменем…
Схожі, мов близнюки, всі ті походи –пожежі, порубані тіла,
Багата здобич і радість – визволені з полону браття-бранці…
…Стривай, а цей ось не такий, як решта.
Не тим, що спалено було Бахчисарай,
А хан од «недишкретних гостей» ледь вирвавсь.
Оце і зараз, тільки-но заплющу очі, бачу те,
Що й досі не в змозі до пуття ніяк збагнути...
…Тисяч зо сім вчорашніх бранців було.
Сказав їм: «Хто хоче, з нами хай іде на Р
Р.S.
Ревли гармати, мушкети палили в серпневе небо.
Схиляли голови в жалобі козаки, ховаючи того,
Кого не кошовим, а батьком частіше звали...
Журились, та не всі. Посли Коша нашіптували цареві інше:
Мовляв, Сірко ніколи не бажав Москві добра,
І вже порозумівся з Польщею...
Звичайна поміж ницими і заздрість, і гризня,
Що до руїни штовхала Україну.
А Запоріжжя жило поки що своїм життям.
В походах тепер кричали козаки одвічним ворогам:
«Стійте, душа й рука Сіркова з нами!»
І перемагали, начебто преславний отаман і справді був з ними.
І тільки вже як Січ до скону знищено було,
На віки вічні правицю Сіркову вклали в домовину.
-------------
Іван Сірко (1605(1610) -1680) – вісім років поспіль обирався кошовим отаманом Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового.- Фактичний матеріал запозичено з книжки: Дмитро Яворницький «Іван Дмитрович Сірко». Дніпропетровськ, «Промінь», 1990.
Ян Третій Собеський (1629-1696) – польський король і великий князь литовський.
1578 року привілеєм польського короля Стефана Баторія Трахтемирівський монастир став шпиталем-притулком для поранених і старих реєстрових козаків.
Іван Самойлович (початок 1630-х -1690) –голова козацької держави на Лівобережній Україні (1672-1687).
Олексій Михайлович Романов (1629-1676) – російський цар.

Келеберда – село на лівому березі Дніпра, неподалік Канева.
Мерефа – слобода на Харківщині, де народився Іван Сірко і де мешкала його родина. Нині містечко.
Дем’ян Многогрішний – голова козацької держави на Лівобережжі України (1669-1672).
Григорій Ромодановський (рік народження невідомий -1682) – московський державний і військовий діяч 17 ст.
Петро Дорошенко (1628-1698) – голова козацької держави на Правобережній Україні (1665-1676). Після зречення змушений був переїхати до Москви, призначений вятським воєводою.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-05-25 14:18:45
Переглядів сторінки твору 2669
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.916 / 5.5  (5.035 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.223 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.10.23 20:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2012-05-25 19:47:22 ]
читав з захопленням!

тепер нація наша без "батьків", лише "вітчими"...

соромно...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2012-05-26 12:56:42 ]
Дякую, любий Домініку, за таке глибоке проникнення в текст.
На жаль, з батьками справді українцям таки не таланить. Та й з матерями теж. Тому-то так сиротливо видніється Вкраїна на світовому видноколі.
Дай Бог, щоб настали в сирітстві цьому якомога скорше зміни.
Іван Потьомкін з Єрусалима