Продовжуючи висвітлювати особливості складного феномену самооцінки особистості слід зазначити, що у сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об’єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню – окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість у цілому – розрізняють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.
Відповідно до ступеня адекватності розрізняють два види самооцінки: адекватну й неадекватну. Неадекватна самооцінка згідно еталона, з яким вона порівнюється, може бути завишеною або заниженою.
Знати самооцінку дуже важливо. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, вступають. Знаючи тип самооцінки можна певною мірою нею регулювати. У визначенні власної самооцінки слід знати орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.
Людина з низькою самооцінкою відчуває себе невдахою. Вона не хоче братися ні за що нове, оскільки боїться, що в неї нічого не вийде. Вона терпіти не може ризику, тому що не вірить, що її зусилля матимуть позитивні наслідки. Вона не намагається щось змінити у своєму житті, оскільки вважає, що майбутнім керувати неможливо, і все визначиться само собою. Характерні якості таких людей: упевнені в глибині душі, що небагато варті (принижена гідність); бояться здійснити помилки; постійно мріють про фізичну досконалість; обмежуються інтересами і вчинками, які добре відомі і безпечні; не вміють сприймати компліменти; в спілкуванні з іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на оточуючих; несміливі; схильні до самозгубної поведінки (наприклад, вживання наркотиків); не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.
Людина з високою самооцінкою бачить себе господарем становища. Вона розуміє, що являє собою неповторну особистість і може багато дати іншим людям. Вона ризикує, хоча і не завжди успішно, тому що хоче жити насиченим життям і засвоїти досвід, який допоможе їй вирости. Така людина не вважає, що нею керують зовнішні обставини: навпаки, вона вважає, що сама спрямовує хід свого життя. Вона почувається впененою і добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо хтось ображає її чи не любить, вона вважає, що це їхні труднощі, і не сприймає цього серйозно. Така людина знає себе, свої слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе упевненою навіть у випадку несхвалення її дій чи вчинків оточуючими. Характерні риси таких людей: впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять помилки і вчаться на них; сприймають свій фізичний вигляд таким, як він є, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та інтереси, використовують їх як можливість для подальшого зростання; спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими; турбуються про своє фізичне й емоційне здоров'я; сприймають критику як можливий шлях зростання .
Навчитися об’єктивно судити про себе, давати справедливу самооцінку – важливе завдання у реальній підготовці до роботи над собою. Перш за все потрібно врахувати, що вирішальними умовами об’єктивної самооцінки є:
- наявність життєвого досвіду;
- спостережливість;
- постійне самопізнання;
- справедлива суспільна думка в колективі.


Доцільно виділити такі правила формування об’єктивної самооцінки:
- Перш за все необхідно шукати в собі все позитивне і розвивати його. Негативне не тим небезпечне, що є, а тим, що його людина бачить, терпить, а воно постійно завойовує її внутрішній світ, штовхає до негативних дій і вчинків; руйнує позитивні якості. Негативне можна перемогти, якщо знаєш про нього і розвиваєш у собі позитивні якості.
- Слід починати із самооцінки однієї діяльності, а потім перенести на інші сфери життєдіяльності (спорт, працю, навчання).
- Порівняти свою самооцінку з оцінкою інших людей. Якщо необхідно – встановити причини розбіжностей.
-Необхідність наявності еталону, ідеалу зразка, згідно якого людина ефективніше оцінює себе, вимогливіше ставиться до себе і постійно прагне до самовдосконалення.
- Постійний пошук особистості самої себе (пізнання, аналіз, оцінка) – шлях до зрілого самовиховання.
І.С.Кон вважає, що у самооцінці свого “Я” важливу роль відіграють такі компоненти:
- Когнітивний, що містить уявлення суб’єкта про себе і навколишнє середовище, в якому він перебуває (рівень пізнавальних здібностей, сила інтелекту, вміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси, задоволеність чи незадоволеність своїм соціальним становищем порівняно з іншими (статус у групі, колективі, суспільстві).
- Емоційно-оцінний: авторитет серед ровесників, ставлення інших до власного “Я”, міра впливу себе на інших.
- Суспільно-поведінковий: бажання завжди бути лідером, прагнення самоутвердитися з – поміж інших, зайняти пріоритетне місце, спираючись при цьому на свої сильні якості інтелектуальних здібностей, фізичні та моральні переваги або, навпаки, бути непомітними у групі (колективі), триматися осторонь відповідальних колективних справ, знаючи «слабкі місця свого “Я” .
Важливу роль у формуванні адекватної самооцінки особистості відіграє співставлення образу реального „Я" (якою людина себе уявляє) з образом ідеального „Я" (з уявленням про те, якою людина хотіла б бути). Таку концепцію розробив Карл Роджерс в рамках свого гуманістичного підходу.
В основі особистості, за цим підходом, лежать дві найголовніші потреби людини: потреба у схваленні себе іншими та потреба у самосхваленні, яке забезпечується самооцінкою. Якщо людина в реальності досягає характеристик, що визначають для неї ідеальний „ образ Я", вона повинна мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, її самооцінка буде низькою. Ці дві концепції „Я" — „Я-реальне" та „Я-ідеальне" настільки важливі, що психологічні проблеми можуть спричинятися їх співвідношенням. Нормально, якщо ідеальне уявлення про себе набагато відрізняється від реального, його можна досягнути. Але коли ідеальне „Я” нереалістично досконале і людина знає, що його неможливо досягнути, це призводить до високої тривожності. Отже, основний закон: чим більша розбіжність між “Я” реальним та ідеальним, тим нижча самооцінка особистості і навпаки.
Важливо підкреслити, що низька самооцінка призводить до невисоких досягнень, депресії, труднощів в адаптації. Особистість з високою самооцінкою має тенденції до фокусування на своїх успіхах та досягненнях, в той час, як низька самооцінка призводить до зосередження на недоліках та негативних особистісних якостях.
Інша точка зору на природу самооцінки полягає в тому, що людина оцінює успішність своїх дій та проявів крізь призму власної ідентичності. Вона відчуває задоволення не від того, що робить добре, а від того, що обрала визначену справу і саме її робить добре.
Якщо наш погляд на себе не є конгруентним (схожим на те, як ми діємо, думаємо та відчуваємо), ми розвиваємо викривлене уявлення про себе. Наприклад, особа може бачити себе повністю вільною від заздрості та незадоволення успішним шлюбом сестри, проте відчуває певну гіркоту зустрічаючись зі щасливим подружжям. Тоді її відчуття заздрості не „вписуються" в систему самоуявлень. Згідно концепції Карла Роджерса вона може заперечувати відчуття, що неконгруентні з її „Я -концепцією", і не дозволяти свідомості визнати їх. В такому разі ми свідомо сприймаємо свої відчуття та інформацію лише коли формулюємо їх у своєму внутрішньому мисленні. Уникнення такого внутрішнього осмислення може призводити до неадекватної самооцінки, в той час як відчуття часто спричиняють несвідомий внутрішній конфлікт. Отже, самооцінка формується під впливом успіху у тій сфері, яка для особистості займає впливове місце в системі цінностей. Для різних вікових етапів, в різних ситуаціях цінності можуть бути різними. Ще один важливий фактор формування самооцінки, пов’язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій на людину. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші.
Отже, потреба особистості у схваленні себе іншими та у самосхваленні, призводить до рефлексії оцінок власних та сторонніх, порівняння досягнень, накопичення досвіду.
Реагуючи певним чином на дії людини (схвалення-заохочення чи несхвалення-покарання), батьки, вчителі, вихователі створюють умови гідності „Я" особи. Вони показують, коли дитина поводиться „гідно" чи „негідно" відповідно до інших встановлених вимог. Вона інтеріоризує багато таких стандартів поведінки і сприймає себе позитивно лише у випадку дії згідно з встановленими правилами. Згодом власні внутрішні відчуття, які не узгоджуються з системою умов для позитивного „Я-образу" витісняються, а отже заважають подальшому позитивному розвитку. Роджерс наполягає на тому, що умовою позитивної самооцінки є обов'язкове усвідомлення та викриття усіх заперечуваних відчуттів та досвідів людини. Тільки так ми можемо сприймати себе такими, якими ми є, одночасно постійно намагаючись бути кращими.
Як підсумок слід наголосити, що люди докладають значних зусиль для того, щоб „вписатися" у структуру суспільства. Самооцінка, незалежно від того, чи на її поверхні власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали чи культурно задані стандарти, завжди має суб’єктивний характер.
Дослідники виділяють наступні умови покращання самооцінки особистості:
- визначити причини низької самооцінки;
- емоційна підтримка і соціальне схвалення;
- досягнення;
- вирішення внутрішніх конфліктів .
Найперша умова виправлення неадекватної самооцінки – вміння та «виходити назустріч проблемам», намагатись вирішувати їх, а не уникати. Люди, які починають діяти замість того, щоб уникати, більш схильні сприймати труднощі реалістично, відверто та без захисних реакцій. Протилежне сприйняття характерне для людей з низькою самооцінкою. Несприятлива самооцінка виражається у запереченні, викривленому уявленні та уникненні в спробі зміни усвідомленої правди. Цей процес призводить до загального неприйняття себе і складає основу неадекватної самооцінки. Це також блокує можливість підвищення самооцінки шляхом досягнень і успіхів, оскільки викривлене сприйняття себе виступає як механізм захисту від нових переживань, які принесуть, на думку людини, ще більше негативних вражень. Однак постійне „ підгодовування" особи з низькою самооцінкою без її реальних дій та досягнень може лише підкріплювати неадекватну самооцінку.
В процесі пошуку схвалення від інших (як і від себе) формується загальна самооцінка. До того часу, як особа навчиться розуміти себе, вона уже має досвід схвалення чи несхвалення себе іншими людьми. Самооцінка такої людини буде впливово формуватися і обмежуватися тим, що інші думають про неї і їхнім селективним схваленням чи несхваленням. Це робить її жертвою постійного пошуку виправдання власних дій іншими та заважає самоактуалізації особистісних потенціалів.
Людині що надто залежна від соціального схвалення притаманні:
- Труднощі в саморозкритті. Люди бояться, що відверта розповідь про справжні думки та досвіди шокують інших і призведуть до несхвалення і обирають уникнення внутрішніх конфліктів;
- Протиріччя між уникненням конфлікту та загрозою власній самооцінці вирішується у самозахисній поведінці;
- Світ фантазій характеризується сильною потребою у схваленні іншими, але одночасно і страхом перед неприйняттям іншими). Цікаво, що люди залежні від схвалення погано сприймаються їх ровесниками. Їх описують як занадто схильних до самозахисту .
Отже, другим шляхом виправлення неадекватної самооцінки є емоційне схвалення в розумних межах з метою саморозкриття особистості.
Наступним кроком буде стимулювання особистості до певних дій, що займають основне місце в її системі цінностей і нададуть можливість реалізувати свої потенційні можливості. Існує чітка схильність до підвищення самооцінки при підвищених успіхах. Знайшовши свою ідентичність у роботі, яка приносить задоволення чи успіх, людина має реальну змогу активно вирішувати власні внутрішні протиріччя. Це вимагає щирості та відвертості з собою.



Джерела:
Обухова Л.Ф. Возрастная психология.- М.: Тривола, 1995.
2. Кон И.С. Психология старшеклассника. - М.: Просвещение. 1980.
3. Петровский А. В. , Ярошевский М. Г. “ Психологія. М., 2001
4. Реан А.А. Психология человека от рождения до смерти. Серия "Психологическая энциклопедия". СПб. 2002.

5. Орлов Ю.М.Восхождение к индивидуальности.- М.:Просвещение.1991
6. Квин В. Прикладная психология. СПб., 2000