Індивідуальність людини і особистість в цілому завжди були об'єктом пильної уваги науки про людину. Епоха соціально-економічних перетворень, що відбуваються як в нашій країні., так і у всьому світі, призвела до зміни психологічного статусу окремого індивіда, а його самоцінність та самобутність визначили основний лейтмотив психологічних досліджень. Основним інтеграційним ядром індивідуальності є самооцінка особи, яка багато в чому визначає життєві позиції людини, рівень її прагнень та очікувань. Самооцінка впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльність людини. Самооцінка зумовлює динаміку і спрямованість розвитку особистості.
Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих. Для формування адекватної самооцінки дуже важливим є критичне ставлення людини до своїх здібностей і можливостей. Поняття „самооцінка” та „самоповага” взаємодоповнювані.
Формуючись в ранньому дитинстві, самооцінка особи тривалий час залишається « пластичною», що дозволяє створити певні умови для її зміни в разі порушення адекватності і позитивності. Формування адекватної самооцінки, як однієї з індівідуально-особистісних особливостей людини, безпосередньо пов'язано з проблемами виховання, навчання і розвитку.
Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка. Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими етапами:
- увага збоку дорослих,
- співробітництво з ними,
- відчуття поваги з їхнього боку,
- взаєморозуміння .
Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від ставлення до себе. Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично «притупить» норму дитячого негативізму, може призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.
Формування самооцінки триває в шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і оточення, успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки.
Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.
Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.
Самооцінка – це своєрідні когнітивні схеми, котрі узагальнюють минулий досвід особистості і організують нову інформацію відносно даного аспекту „Я" . Разом з тим самооцінка, особливо якщо мова йде про здібності і потенційні можливості особистості, виражає певний рівень домагань. А він залежить від багатьох умов. Хлопчик, хвалькувитий з товаришами, може набагато скромніше оцінювати себе в розмові з учителем. Самооцінка є засобом самовираження, створення в оточуючих приємного враження про себе.
Особистість оцінює себе двома шляхами:
- шляхом співставлення рівня своїх домагань, з об’єктивними результатами своєї діяльності;
- шляхом порівняння себе з іншими людьми.
Чим вищий рівень домагань, тим важче їх задовільнити. Успіхи та невдачі в будь-якій діяльності суттєво впливають на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді роботи: невдачі зазвичай понижують рівень домагань, а успіхи підвищують їх. Не менш важливим є і момент порівняня: оцінюючи себе, індивід свідомо чи несвідомо порівнює себе з іншими, враховуючи не лише власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому.
На загальну самооцінку особистості впливають також її індивідуальні особливості, і те, наскільки важлива для неї оцінювана якість чи діяльність. Самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних раніше цінностей. Наприклад, школяр, який успішно здав екзамени, вважає себе успішним учнем. Він задоволений собою, оскільки це визнається іншими: його успіхи викликають позитивні емоції у вчителів, зустрічають підтримку в сім'ї. Однак ця позитивна оцінка може бути зміненою внаслідок невдачі на екзаменах чи у випадку, якщо в колі ровесників цінність успішності буде витіснена на другий план іншим ціннісним орієнтиром. Крім того по мірі свого дорослішання здібний школяр може зрозуміти, що успіхи у навчанні самі по собі ще не приносять щастя і не є гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях. В цьому випадку загальна самооцінка може понизитись, але в цілому залишатись позитивною . Отже, певні досягнення у діяльності, успіху позитивно впливатимуть на самооцінку лише тією мірою, наскільки вони є важливими у системі загальних цінностей.
Виміри і характеристики „Я" у формуванні загальної самооцінки визначаються на кожному віковому етапі по різному і змінюються зі зміною індивідуального cтатусу розвитку особистості. У підлітковому віці формується зі сприймання власної зовнішності та рівня схвалення у колі ровесників, як двох найвпливовіших на загальну самооцінку характеристик
Самооцінка тісно пов'язана з рівнем запитів особистості, з бажаним рівнем її самооцінки. Рівнем запитів називають рівень образа «Я», що виявляється в ступені труднощів мети, що людина ставить перед собою. Психолог Джемс вивів формулу, що показує залежність самооцінки людини від його запитів.

Самооцінка = Успіх
Запити .
Наведена формула свідчить, що прагнення до підвищення самооцінки може реалізовуватися двома способами. Людина може підвищити запити, щоб пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі. У випадку успіху рівень запитів звичайно підвищується, людина виявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при неуспіху — відповідно, знижується. Поведінка тих людей, які прагнуть до успіху, і тих, хто намагається уникати невдач, істотно відрізняється. Люди, мотивовані на успіх, звичайно ставлять перед собою визначені позитивні цілі, досягнення яких однозначно розцінюється як успіх. Вони з усіх сил намагаються домогтися успіху. Людина активно діє, вибирає відповідні засоби і способи, для того, щоб найкоротшим шляхом досягти мети.
Протилежну позицію займають люди, мотивовані на запобігання невдач. Ціль їхньої діяльності не в тому, щоб домогтися успіху, а в тому, щоб уникнути невдачі. Всі їхні дії в першу чергу спрямовані саме на реалізацію цієї мети. Для таких людей характерна непевність у собі, невір'я в можливість досягти успіху, острах критики. Будь-яка робота, особливо та, котрій притаманна можливістю невдачі, викликає в них негативні емоційні переживання. Тому людина не відчуває задоволення від своєї діяльності, сприймає як тягар, уникає її. Звичайно в результаті вона виявляється не переможцем, а переможеним.
У підсумку доцільно зазначити, що рівень своїх запитів особистість встановлює десь між надто важкими і надто легкими завданнями та цілями — так, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку. Формування рівня запитів визначається не тільки передбаченням успіху чи невдачі, але і насамперед обліком і оцінкою минулих успіхів і невдач. Однак, в цілому для людей характерно певне завищення своїх здібностей, приписування собі унікальності, несхожості на інших. Характер людини виявляється не тільки у її ставленні до інших людей, але й до себе. Кожний з нас, ненавмисно сам того не усвідомлюючи, часто, порівнює себе з оточуючмми й у підсумку виробляє досить стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров'я, становище в суспільстві, тобто формує «набір самооцінок», від якого залежить: скромні ми чи зарозумілі, вимогливі до себе чи самозаспокоєні, соромливі чи чванливі.
У більшості людей виявляється тенденція оцінювати себе вище середнього. Це дозволяє зробити висновок, що людині властива потреба в досить високій самооцінці, тобто кожному хочеться поважати себе. Самоповага — одне з джерел психологічної стійкості, гарного настрою.

Джерела:
Бороздина Л. В. Что такое самооценка? // Психол. журнал – 1992.– Т. 13. – №4. – С. 99 – 100 с.

2. Психологія. Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999. 426 с.

3. Липкина А.И. Самооценка школьника. - М.: Знание, 1976.
4. Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Мистецтво взаєморозуміння.- К.: Веселка, 1998. – 211 с.


9.08.2010