
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Назар Назаров /
Проза
Риболовні мови
Деякі народи, що під час потопу змогли врятуватися на плотах, винесло у відкритий океан. Коли решта землі вже була вільна від води, вони все ще перебували на водах. Вони подумали, що вода ніколи не спаде, і вирішили жити в новому світі, де немає суші, почали будувати плавучі села із кістяків велетенських риб.
Проте довкола все було мовчазне – води, риби, повітря. Тому рибальським народам не спало на думку говорити голосом. Натомість за слова їм слугувало все, що було під рукою у їхній плавучій оселі: снасті, вудки, сіті, риба, луска, мушлі різних форм і добуті з них перлини.
Їхня мова була проста і мальовнича. Один рибалка підпливав своїм човном-домом до оселі іншого, і показував тому послідовно жовту мушлю, жменю риб’ячої луски, волосінь, а потім зачерпував пригоршню води і тут же виливав її. Співрозмовник, утішений таким дружнім вітанням, посміхався і показував ліве крило летючої риби, і набравши в рота води, випорскував її вгору на взір кита. Обоє втішені, рибалки на знак прощання показували одне одному здійняті вудки, торкалися ними до вітрила співрозмовника, і по-дружньому розходилися з миром.
Десь у ті ж самі часи з’явилося у рибальських народів перше письмо. Воно складалося з вузликів, які зв’язувалися на кшталт риболовецьких сітей. Такі сіті зберегли й до нашого часу чимало пісень та оповідок про рибальську старовину.
А потім прийшли люди з суходолу, і полонили рибалок, бо ті не могли так швидко узгодити між собою свої дії, як сухопутні народи, що говорили вголос. Хоча рибалки з необхідності і були вимушені жити на узбережжі, а з примусу і навчилися говорити сухопутними мовами, проте продовжували зберігати старовинні сіті, які приховували у своїх вузликах пісні і оповідки.
Одного разу єзуїтський місіонер натрапив в якомусь узбережному селі на склад не вживаних у промислі рибальських сітей. Його здивувала їхня форма – вони були дивно покручені багатьма вузликами і зовсім не придатні до риболовлі. «Певно, вони потрапили в бурю, і негода їх попсувала», - і заходився розсотувати одну з поближніх сітей. Нараз біля нього з’явився дуже стурбований тубілець:
– Обережно! Це рідкісний примірник.
– Примірник чого? – здивувався єзуїт.
– Нашої улюбленої поеми – «Про що співала летюча риба, пролітаючи над човном рибалки».
– А решта сітей – це теж якісь твори?
– Так. Ось ці великі сіті – це «Оповіді теплих течій», які плів у своєму човні рибалка якраз тоді, як над ним пролетіла летюча риба. Перша частина – «Коли море було прісним» – оповідає про перших предків. Друга – «Мушлі з темним перламутром» – розказує про життя близьких нам поколінь і наше власне. А останню сіть прибило до човна рибалки не знати звідки. У ній зв’язано все, що з нами станеться далі.
Єзуїт узяв до рук третю сіть. Це були звичайнісінькі риболовні тенета, єдині з-поміж усіх інших придатні до вжитку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Риболовні мови
Із циклку "Мови до і після потопу"

Проте довкола все було мовчазне – води, риби, повітря. Тому рибальським народам не спало на думку говорити голосом. Натомість за слова їм слугувало все, що було під рукою у їхній плавучій оселі: снасті, вудки, сіті, риба, луска, мушлі різних форм і добуті з них перлини.
Їхня мова була проста і мальовнича. Один рибалка підпливав своїм човном-домом до оселі іншого, і показував тому послідовно жовту мушлю, жменю риб’ячої луски, волосінь, а потім зачерпував пригоршню води і тут же виливав її. Співрозмовник, утішений таким дружнім вітанням, посміхався і показував ліве крило летючої риби, і набравши в рота води, випорскував її вгору на взір кита. Обоє втішені, рибалки на знак прощання показували одне одному здійняті вудки, торкалися ними до вітрила співрозмовника, і по-дружньому розходилися з миром.
Десь у ті ж самі часи з’явилося у рибальських народів перше письмо. Воно складалося з вузликів, які зв’язувалися на кшталт риболовецьких сітей. Такі сіті зберегли й до нашого часу чимало пісень та оповідок про рибальську старовину.
А потім прийшли люди з суходолу, і полонили рибалок, бо ті не могли так швидко узгодити між собою свої дії, як сухопутні народи, що говорили вголос. Хоча рибалки з необхідності і були вимушені жити на узбережжі, а з примусу і навчилися говорити сухопутними мовами, проте продовжували зберігати старовинні сіті, які приховували у своїх вузликах пісні і оповідки.
Одного разу єзуїтський місіонер натрапив в якомусь узбережному селі на склад не вживаних у промислі рибальських сітей. Його здивувала їхня форма – вони були дивно покручені багатьма вузликами і зовсім не придатні до риболовлі. «Певно, вони потрапили в бурю, і негода їх попсувала», - і заходився розсотувати одну з поближніх сітей. Нараз біля нього з’явився дуже стурбований тубілець:
– Обережно! Це рідкісний примірник.
– Примірник чого? – здивувався єзуїт.
– Нашої улюбленої поеми – «Про що співала летюча риба, пролітаючи над човном рибалки».
– А решта сітей – це теж якісь твори?
– Так. Ось ці великі сіті – це «Оповіді теплих течій», які плів у своєму човні рибалка якраз тоді, як над ним пролетіла летюча риба. Перша частина – «Коли море було прісним» – оповідає про перших предків. Друга – «Мушлі з темним перламутром» – розказує про життя близьких нам поколінь і наше власне. А останню сіть прибило до човна рибалки не знати звідки. У ній зв’язано все, що з нами станеться далі.
Єзуїт узяв до рук третю сіть. Це були звичайнісінькі риболовні тенета, єдині з-поміж усіх інших придатні до вжитку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію