Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Назар Назаров /
Проза
Риболовні мови
Деякі народи, що під час потопу змогли врятуватися на плотах, винесло у відкритий океан. Коли решта землі вже була вільна від води, вони все ще перебували на водах. Вони подумали, що вода ніколи не спаде, і вирішили жити в новому світі, де немає суші, почали будувати плавучі села із кістяків велетенських риб.
Проте довкола все було мовчазне – води, риби, повітря. Тому рибальським народам не спало на думку говорити голосом. Натомість за слова їм слугувало все, що було під рукою у їхній плавучій оселі: снасті, вудки, сіті, риба, луска, мушлі різних форм і добуті з них перлини.
Їхня мова була проста і мальовнича. Один рибалка підпливав своїм човном-домом до оселі іншого, і показував тому послідовно жовту мушлю, жменю риб’ячої луски, волосінь, а потім зачерпував пригоршню води і тут же виливав її. Співрозмовник, утішений таким дружнім вітанням, посміхався і показував ліве крило летючої риби, і набравши в рота води, випорскував її вгору на взір кита. Обоє втішені, рибалки на знак прощання показували одне одному здійняті вудки, торкалися ними до вітрила співрозмовника, і по-дружньому розходилися з миром.
Десь у ті ж самі часи з’явилося у рибальських народів перше письмо. Воно складалося з вузликів, які зв’язувалися на кшталт риболовецьких сітей. Такі сіті зберегли й до нашого часу чимало пісень та оповідок про рибальську старовину.
А потім прийшли люди з суходолу, і полонили рибалок, бо ті не могли так швидко узгодити між собою свої дії, як сухопутні народи, що говорили вголос. Хоча рибалки з необхідності і були вимушені жити на узбережжі, а з примусу і навчилися говорити сухопутними мовами, проте продовжували зберігати старовинні сіті, які приховували у своїх вузликах пісні і оповідки.
Одного разу єзуїтський місіонер натрапив в якомусь узбережному селі на склад не вживаних у промислі рибальських сітей. Його здивувала їхня форма – вони були дивно покручені багатьма вузликами і зовсім не придатні до риболовлі. «Певно, вони потрапили в бурю, і негода їх попсувала», - і заходився розсотувати одну з поближніх сітей. Нараз біля нього з’явився дуже стурбований тубілець:
– Обережно! Це рідкісний примірник.
– Примірник чого? – здивувався єзуїт.
– Нашої улюбленої поеми – «Про що співала летюча риба, пролітаючи над човном рибалки».
– А решта сітей – це теж якісь твори?
– Так. Ось ці великі сіті – це «Оповіді теплих течій», які плів у своєму човні рибалка якраз тоді, як над ним пролетіла летюча риба. Перша частина – «Коли море було прісним» – оповідає про перших предків. Друга – «Мушлі з темним перламутром» – розказує про життя близьких нам поколінь і наше власне. А останню сіть прибило до човна рибалки не знати звідки. У ній зв’язано все, що з нами станеться далі.
Єзуїт узяв до рук третю сіть. Це були звичайнісінькі риболовні тенета, єдині з-поміж усіх інших придатні до вжитку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Риболовні мови
Із циклку "Мови до і після потопу"
Деякі народи, що під час потопу змогли врятуватися на плотах, винесло у відкритий океан. Коли решта землі вже була вільна від води, вони все ще перебували на водах. Вони подумали, що вода ніколи не спаде, і вирішили жити в новому світі, де немає суші, почали будувати плавучі села із кістяків велетенських риб. Проте довкола все було мовчазне – води, риби, повітря. Тому рибальським народам не спало на думку говорити голосом. Натомість за слова їм слугувало все, що було під рукою у їхній плавучій оселі: снасті, вудки, сіті, риба, луска, мушлі різних форм і добуті з них перлини.
Їхня мова була проста і мальовнича. Один рибалка підпливав своїм човном-домом до оселі іншого, і показував тому послідовно жовту мушлю, жменю риб’ячої луски, волосінь, а потім зачерпував пригоршню води і тут же виливав її. Співрозмовник, утішений таким дружнім вітанням, посміхався і показував ліве крило летючої риби, і набравши в рота води, випорскував її вгору на взір кита. Обоє втішені, рибалки на знак прощання показували одне одному здійняті вудки, торкалися ними до вітрила співрозмовника, і по-дружньому розходилися з миром.
Десь у ті ж самі часи з’явилося у рибальських народів перше письмо. Воно складалося з вузликів, які зв’язувалися на кшталт риболовецьких сітей. Такі сіті зберегли й до нашого часу чимало пісень та оповідок про рибальську старовину.
А потім прийшли люди з суходолу, і полонили рибалок, бо ті не могли так швидко узгодити між собою свої дії, як сухопутні народи, що говорили вголос. Хоча рибалки з необхідності і були вимушені жити на узбережжі, а з примусу і навчилися говорити сухопутними мовами, проте продовжували зберігати старовинні сіті, які приховували у своїх вузликах пісні і оповідки.
Одного разу єзуїтський місіонер натрапив в якомусь узбережному селі на склад не вживаних у промислі рибальських сітей. Його здивувала їхня форма – вони були дивно покручені багатьма вузликами і зовсім не придатні до риболовлі. «Певно, вони потрапили в бурю, і негода їх попсувала», - і заходився розсотувати одну з поближніх сітей. Нараз біля нього з’явився дуже стурбований тубілець:
– Обережно! Це рідкісний примірник.
– Примірник чого? – здивувався єзуїт.
– Нашої улюбленої поеми – «Про що співала летюча риба, пролітаючи над човном рибалки».
– А решта сітей – це теж якісь твори?
– Так. Ось ці великі сіті – це «Оповіді теплих течій», які плів у своєму човні рибалка якраз тоді, як над ним пролетіла летюча риба. Перша частина – «Коли море було прісним» – оповідає про перших предків. Друга – «Мушлі з темним перламутром» – розказує про життя близьких нам поколінь і наше власне. А останню сіть прибило до човна рибалки не знати звідки. У ній зв’язано все, що з нами станеться далі.
Єзуїт узяв до рук третю сіть. Це були звичайнісінькі риболовні тенета, єдині з-поміж усіх інших придатні до вжитку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
