Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.01
23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
2026.10.01
22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
2026.10.01
21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2026.10.01
20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
2026.10.01
19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
2026.10.01
19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
2026.10.01
16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
2026.10.01
14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
2026.10.01
12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
2026.10.01
11:24
Розірвеш тенета власного страху,
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
2026.10.01
07:56
Спокійне сонце з неба волошкового
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
2026.10.01
06:52
Солодкувато-пряний запах
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
2026.10.01
00:42
Глиняні люди
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
2026.09.30
23:11
ввійти у розповідь зненацька
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
2026.09.30
20:55
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
2026.09.30
20:48
Тато донечку привіз
У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Назар Назаров /
Проза
Риболовні мови
Деякі народи, що під час потопу змогли врятуватися на плотах, винесло у відкритий океан. Коли решта землі вже була вільна від води, вони все ще перебували на водах. Вони подумали, що вода ніколи не спаде, і вирішили жити в новому світі, де немає суші, почали будувати плавучі села із кістяків велетенських риб.
Проте довкола все було мовчазне – води, риби, повітря. Тому рибальським народам не спало на думку говорити голосом. Натомість за слова їм слугувало все, що було під рукою у їхній плавучій оселі: снасті, вудки, сіті, риба, луска, мушлі різних форм і добуті з них перлини.
Їхня мова була проста і мальовнича. Один рибалка підпливав своїм човном-домом до оселі іншого, і показував тому послідовно жовту мушлю, жменю риб’ячої луски, волосінь, а потім зачерпував пригоршню води і тут же виливав її. Співрозмовник, утішений таким дружнім вітанням, посміхався і показував ліве крило летючої риби, і набравши в рота води, випорскував її вгору на взір кита. Обоє втішені, рибалки на знак прощання показували одне одному здійняті вудки, торкалися ними до вітрила співрозмовника, і по-дружньому розходилися з миром.
Десь у ті ж самі часи з’явилося у рибальських народів перше письмо. Воно складалося з вузликів, які зв’язувалися на кшталт риболовецьких сітей. Такі сіті зберегли й до нашого часу чимало пісень та оповідок про рибальську старовину.
А потім прийшли люди з суходолу, і полонили рибалок, бо ті не могли так швидко узгодити між собою свої дії, як сухопутні народи, що говорили вголос. Хоча рибалки з необхідності і були вимушені жити на узбережжі, а з примусу і навчилися говорити сухопутними мовами, проте продовжували зберігати старовинні сіті, які приховували у своїх вузликах пісні і оповідки.
Одного разу єзуїтський місіонер натрапив в якомусь узбережному селі на склад не вживаних у промислі рибальських сітей. Його здивувала їхня форма – вони були дивно покручені багатьма вузликами і зовсім не придатні до риболовлі. «Певно, вони потрапили в бурю, і негода їх попсувала», - і заходився розсотувати одну з поближніх сітей. Нараз біля нього з’явився дуже стурбований тубілець:
– Обережно! Це рідкісний примірник.
– Примірник чого? – здивувався єзуїт.
– Нашої улюбленої поеми – «Про що співала летюча риба, пролітаючи над човном рибалки».
– А решта сітей – це теж якісь твори?
– Так. Ось ці великі сіті – це «Оповіді теплих течій», які плів у своєму човні рибалка якраз тоді, як над ним пролетіла летюча риба. Перша частина – «Коли море було прісним» – оповідає про перших предків. Друга – «Мушлі з темним перламутром» – розказує про життя близьких нам поколінь і наше власне. А останню сіть прибило до човна рибалки не знати звідки. У ній зв’язано все, що з нами станеться далі.
Єзуїт узяв до рук третю сіть. Це були звичайнісінькі риболовні тенета, єдині з-поміж усіх інших придатні до вжитку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Риболовні мови
Із циклку "Мови до і після потопу"
Деякі народи, що під час потопу змогли врятуватися на плотах, винесло у відкритий океан. Коли решта землі вже була вільна від води, вони все ще перебували на водах. Вони подумали, що вода ніколи не спаде, і вирішили жити в новому світі, де немає суші, почали будувати плавучі села із кістяків велетенських риб. Проте довкола все було мовчазне – води, риби, повітря. Тому рибальським народам не спало на думку говорити голосом. Натомість за слова їм слугувало все, що було під рукою у їхній плавучій оселі: снасті, вудки, сіті, риба, луска, мушлі різних форм і добуті з них перлини.
Їхня мова була проста і мальовнича. Один рибалка підпливав своїм човном-домом до оселі іншого, і показував тому послідовно жовту мушлю, жменю риб’ячої луски, волосінь, а потім зачерпував пригоршню води і тут же виливав її. Співрозмовник, утішений таким дружнім вітанням, посміхався і показував ліве крило летючої риби, і набравши в рота води, випорскував її вгору на взір кита. Обоє втішені, рибалки на знак прощання показували одне одному здійняті вудки, торкалися ними до вітрила співрозмовника, і по-дружньому розходилися з миром.
Десь у ті ж самі часи з’явилося у рибальських народів перше письмо. Воно складалося з вузликів, які зв’язувалися на кшталт риболовецьких сітей. Такі сіті зберегли й до нашого часу чимало пісень та оповідок про рибальську старовину.
А потім прийшли люди з суходолу, і полонили рибалок, бо ті не могли так швидко узгодити між собою свої дії, як сухопутні народи, що говорили вголос. Хоча рибалки з необхідності і були вимушені жити на узбережжі, а з примусу і навчилися говорити сухопутними мовами, проте продовжували зберігати старовинні сіті, які приховували у своїх вузликах пісні і оповідки.
Одного разу єзуїтський місіонер натрапив в якомусь узбережному селі на склад не вживаних у промислі рибальських сітей. Його здивувала їхня форма – вони були дивно покручені багатьма вузликами і зовсім не придатні до риболовлі. «Певно, вони потрапили в бурю, і негода їх попсувала», - і заходився розсотувати одну з поближніх сітей. Нараз біля нього з’явився дуже стурбований тубілець:
– Обережно! Це рідкісний примірник.
– Примірник чого? – здивувався єзуїт.
– Нашої улюбленої поеми – «Про що співала летюча риба, пролітаючи над човном рибалки».
– А решта сітей – це теж якісь твори?
– Так. Ось ці великі сіті – це «Оповіді теплих течій», які плів у своєму човні рибалка якраз тоді, як над ним пролетіла летюча риба. Перша частина – «Коли море було прісним» – оповідає про перших предків. Друга – «Мушлі з темним перламутром» – розказує про життя близьких нам поколінь і наше власне. А останню сіть прибило до човна рибалки не знати звідки. У ній зв’язано все, що з нами станеться далі.
Єзуїт узяв до рук третю сіть. Це були звичайнісінькі риболовні тенета, єдині з-поміж усіх інших придатні до вжитку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
