Батькові сьогодні мали вручати орден Звитяги десь на площі перед мерією, і вдома була метушня. Мати кричала на служниць, посилала їх трусити скатерті і простирадла з найдальших закутків дому. Служниці вдихали порохняву, кашляли, бігали так голосно і чинили такий гармидер, ніби в домі почалася війна. Мати ходила з вичахлою праскою, згадувала, що треба сьогодні ще заколоти жирну свиню, встигнути приготувати морсілью і прослідкувати, щоб ці дурепи не зіпсували пирога.

На Долорес усе це не справляло жодного враження. Вона блукала розпатлана, тримаючи руки в кишенях блакитної сорочки. У кишенях щось пересипалося і шурхотіло. Долорес перестрибувала по сходинках, наспівуючи щось жваве, потім раптово спинялася і понуро брела далі, викрикуючи якісь лайки. Її мало хто розумів і мало хто зважав на неї. Дівчина врешті йшла у свою спальню і починала там бавитись різьбленими дерев’яними звірятами, ставлячи їх рядочком на бильце ліжка.

Мати пов’язала батькові святкову краватку, поправила комірець сорочки, дотяглася до його чола устами і поцілувала. Суворий і врочистий, батько вийшов на пекуче полудневе сонце, не озираючися, як і велів звичай. Мати завжди пишалася батьком: цей чоловік умів жити, він ніколи не розмінювався на дрібниці і завжди мав відповіді на всі запитання. Мати пішла на кухню: служниць ні на мить не можна залишати самих.

Насміявшись досхочу зі своїх звірят, Долорес втратила до них охоту так само раптово. Якийсь час вона сиділа мовчки на ліжку, погойдуючися, і крутила своє волосся. Аж раптом через відчинене вікно до кімнати влетіли звуки клавесина. Ізабелла, донька дона Ісидора, розпочинала свій щоденний урок музики. Обличчя Долорес просяяло, вона махом скинула свою сорочку і почала танцювати.

Коли мати заглянула до неї, то побачила те, що й завжди бачила в доччиній кімнаті о цій порі: Долорес танцювала гола, намотавши на голову материну весільну мантілью з вишитими колібрі. Довкола неї вистрибували і щось мугикали двоє чоловіків, гладко зачесаних, одягнених святково, але дуже блідих. Мати схопила віника, оперезала дочку по спині, на чоловіків підняла здоровенного червоного кулака – і вони звично шугнули до вікна і зникли, навіть не схитнувши жодного з численних вазонків. Стара смикнула з доччиної голови флер, абияк намотала його на руку і пішла з кімнати, тягнучи за собою немаленький білий хвіст. Щойно двері зачинилися, дівчина показала вслід матері язика, сіла на килимок біля ліжка і втупила голову в коліна. Вона вже розуміла, чому мати щоразу віднімає в неї свою фату – бо не хоче, щоб донька побачила її весільні сни. Але чого вона так скажено проганяє з кімнати рідних братів Долорес, - цього збагнути ніяк не вдавалось – скільки не виходила дівчина в сад, скільки не перелічувала маленькі могилки під кущами дроку – їх завжди було рівно дві.

Спека поволі спадала. Будинок сяяв чистотою. Задля свята дістали з комодів і обтрусили од тютюну й лаванди важкі оксамитові гардини і запинала, білі мережані серветки. Кришталеві вази і кухлі сяяли, до блиску натерта підлога здавалася дзеркальною. На кухні досі кипіла робота. Мати була скрізь і всюди, але ніде не знаходила собі місця. Їй увесь час здавалося, що десь вона не встигне – і станеться невиправне: чи Лючія недопече індичку, чи Хуаніта перетримає у печі пиріг, чи Хосе полінується принести до зали достатньо квітів…

Знадвору почулося іржання коней і стук коліс об бруківку – батько повертався з гостями додому. Попри спеку й куряву, голоси чоловіків були бадьорі та веселі. Батьків баритон сьогодні звучав якось тепліше, а зазвичай важкий і тягучий голос дона Ісидора пирхав іскорками.

Долорес дивилася з вікна горішнього поверху у двір і їй було смішно: ці чоловіки нагадували їй галасливих папуг, що гойдалися на гіллі в саду і без упину кричали. Серед статечних і поважних дядечків вона помітила ще зовсім молодого хлопця. Його довге чорне волосся, зачесане, як і годиться, на пробіл, неслухняно кучерявилося на шиї. Помітно було, що сюртук уже трохи замалий і що хлопцю було жарко й незручно у цьому чорному одязі, серед порядних і поважних, але геть незрозумілих йому людей. Він був наче крук, що походжав між папугами, і Долорес від цього стало ще смішніше.

Зайшли в дім. Мати бігала довкруг гостей, сплескуючи руками, обдуваючи з їхніх сюртуків порошинки, відмахуючись від служниць білою батистовою хустинкою. Гості поволі, роззираючись та неквапливо вгрузаючи ціпками з металевими набалдашниками в килим, вступили в їдальню і статечно розсілися на стільцях довкола дубового столу. Тільки молодий нерішуче переминався з ноги на ногу коло дверей, аж поки господиня обняла його за плечі і спровадила на стілець по праву руку од батька. Поки лакеї вносили страви, старий часто нахилявся до юнака, щось шепотів йому на вухо, і вони обоє заходились од реготу. Хлопець щоправда, сміючись, увесь час втуплював очі в долівку і неабияк червонів.

Нарешті внесли тушену в хересі індичку і окремо для кожного гостя – невеличку мисочку з соусом чіліндрон. Чоловіки взялися до їжі, як до важкої роботи, зітхнувши перед тим та зручніше розклавши на колінах серветки. Господар часто косив оком на свого ордена, поправляв його та витирав просто масною долонею, від чого місце навколо бляхи скоро залисніло від жиру. Молодий же майже нічого не їв, тільки часто косився в бік дверей, наче чогось очікуючи.

(Продовження буде)