
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.03
17:17
Вересню холодний!
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
2025.10.03
12:22
Осінні ружі - відгомін літа,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - з бурштину модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - з бурштину модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
18:51
Ось ми й підібралися до однієї з найскладніших тем. Ні, мова не про щасливі шлюби, а про те, що їх вбиває. Особисто для мене, серед усіх "паразитів" нашої свідомості — провини, сорому, образи, заздрості — ревнощі займають почесне перше місце. Це такий с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Айрін Нуар (1983) /
Проза
Гібіскуси (Частина 1)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гібіскуси (Частина 1)
Батькові сьогодні мали вручати орден Звитяги десь на площі перед мерією, і вдома була метушня. Мати кричала на служниць, посилала їх трусити скатерті і простирадла з найдальших закутків дому. Служниці вдихали порохняву, кашляли, бігали так голосно і чинили такий гармидер, ніби в домі почалася війна. Мати ходила з вичахлою праскою, згадувала, що треба сьогодні ще заколоти жирну свиню, встигнути приготувати морсілью і прослідкувати, щоб ці дурепи не зіпсували пирога.
На Долорес усе це не справляло жодного враження. Вона блукала розпатлана, тримаючи руки в кишенях блакитної сорочки. У кишенях щось пересипалося і шурхотіло. Долорес перестрибувала по сходинках, наспівуючи щось жваве, потім раптово спинялася і понуро брела далі, викрикуючи якісь лайки. Її мало хто розумів і мало хто зважав на неї. Дівчина врешті йшла у свою спальню і починала там бавитись різьбленими дерев’яними звірятами, ставлячи їх рядочком на бильце ліжка.
Мати пов’язала батькові святкову краватку, поправила комірець сорочки, дотяглася до його чола устами і поцілувала. Суворий і врочистий, батько вийшов на пекуче полудневе сонце, не озираючися, як і велів звичай. Мати завжди пишалася батьком: цей чоловік умів жити, він ніколи не розмінювався на дрібниці і завжди мав відповіді на всі запитання. Мати пішла на кухню: служниць ні на мить не можна залишати самих.
Насміявшись досхочу зі своїх звірят, Долорес втратила до них охоту так само раптово. Якийсь час вона сиділа мовчки на ліжку, погойдуючися, і крутила своє волосся. Аж раптом через відчинене вікно до кімнати влетіли звуки клавесина. Ізабелла, донька дона Ісидора, розпочинала свій щоденний урок музики. Обличчя Долорес просяяло, вона махом скинула свою сорочку і почала танцювати.
Коли мати заглянула до неї, то побачила те, що й завжди бачила в доччиній кімнаті о цій порі: Долорес танцювала гола, намотавши на голову материну весільну мантілью з вишитими колібрі. Довкола неї вистрибували і щось мугикали двоє чоловіків, гладко зачесаних, одягнених святково, але дуже блідих. Мати схопила віника, оперезала дочку по спині, на чоловіків підняла здоровенного червоного кулака – і вони звично шугнули до вікна і зникли, навіть не схитнувши жодного з численних вазонків. Стара смикнула з доччиної голови флер, абияк намотала його на руку і пішла з кімнати, тягнучи за собою немаленький білий хвіст. Щойно двері зачинилися, дівчина показала вслід матері язика, сіла на килимок біля ліжка і втупила голову в коліна. Вона вже розуміла, чому мати щоразу віднімає в неї свою фату – бо не хоче, щоб донька побачила її весільні сни. Але чого вона так скажено проганяє з кімнати рідних братів Долорес, - цього збагнути ніяк не вдавалось – скільки не виходила дівчина в сад, скільки не перелічувала маленькі могилки під кущами дроку – їх завжди було рівно дві.
Спека поволі спадала. Будинок сяяв чистотою. Задля свята дістали з комодів і обтрусили од тютюну й лаванди важкі оксамитові гардини і запинала, білі мережані серветки. Кришталеві вази і кухлі сяяли, до блиску натерта підлога здавалася дзеркальною. На кухні досі кипіла робота. Мати була скрізь і всюди, але ніде не знаходила собі місця. Їй увесь час здавалося, що десь вона не встигне – і станеться невиправне: чи Лючія недопече індичку, чи Хуаніта перетримає у печі пиріг, чи Хосе полінується принести до зали достатньо квітів…
Знадвору почулося іржання коней і стук коліс об бруківку – батько повертався з гостями додому. Попри спеку й куряву, голоси чоловіків були бадьорі та веселі. Батьків баритон сьогодні звучав якось тепліше, а зазвичай важкий і тягучий голос дона Ісидора пирхав іскорками.
Долорес дивилася з вікна горішнього поверху у двір і їй було смішно: ці чоловіки нагадували їй галасливих папуг, що гойдалися на гіллі в саду і без упину кричали. Серед статечних і поважних дядечків вона помітила ще зовсім молодого хлопця. Його довге чорне волосся, зачесане, як і годиться, на пробіл, неслухняно кучерявилося на шиї. Помітно було, що сюртук уже трохи замалий і що хлопцю було жарко й незручно у цьому чорному одязі, серед порядних і поважних, але геть незрозумілих йому людей. Він був наче крук, що походжав між папугами, і Долорес від цього стало ще смішніше.
Зайшли в дім. Мати бігала довкруг гостей, сплескуючи руками, обдуваючи з їхніх сюртуків порошинки, відмахуючись від служниць білою батистовою хустинкою. Гості поволі, роззираючись та неквапливо вгрузаючи ціпками з металевими набалдашниками в килим, вступили в їдальню і статечно розсілися на стільцях довкола дубового столу. Тільки молодий нерішуче переминався з ноги на ногу коло дверей, аж поки господиня обняла його за плечі і спровадила на стілець по праву руку од батька. Поки лакеї вносили страви, старий часто нахилявся до юнака, щось шепотів йому на вухо, і вони обоє заходились од реготу. Хлопець щоправда, сміючись, увесь час втуплював очі в долівку і неабияк червонів.
Нарешті внесли тушену в хересі індичку і окремо для кожного гостя – невеличку мисочку з соусом чіліндрон. Чоловіки взялися до їжі, як до важкої роботи, зітхнувши перед тим та зручніше розклавши на колінах серветки. Господар часто косив оком на свого ордена, поправляв його та витирав просто масною долонею, від чого місце навколо бляхи скоро залисніло від жиру. Молодий же майже нічого не їв, тільки часто косився в бік дверей, наче чогось очікуючи.
(Продовження буде)
На Долорес усе це не справляло жодного враження. Вона блукала розпатлана, тримаючи руки в кишенях блакитної сорочки. У кишенях щось пересипалося і шурхотіло. Долорес перестрибувала по сходинках, наспівуючи щось жваве, потім раптово спинялася і понуро брела далі, викрикуючи якісь лайки. Її мало хто розумів і мало хто зважав на неї. Дівчина врешті йшла у свою спальню і починала там бавитись різьбленими дерев’яними звірятами, ставлячи їх рядочком на бильце ліжка.
Мати пов’язала батькові святкову краватку, поправила комірець сорочки, дотяглася до його чола устами і поцілувала. Суворий і врочистий, батько вийшов на пекуче полудневе сонце, не озираючися, як і велів звичай. Мати завжди пишалася батьком: цей чоловік умів жити, він ніколи не розмінювався на дрібниці і завжди мав відповіді на всі запитання. Мати пішла на кухню: служниць ні на мить не можна залишати самих.
Насміявшись досхочу зі своїх звірят, Долорес втратила до них охоту так само раптово. Якийсь час вона сиділа мовчки на ліжку, погойдуючися, і крутила своє волосся. Аж раптом через відчинене вікно до кімнати влетіли звуки клавесина. Ізабелла, донька дона Ісидора, розпочинала свій щоденний урок музики. Обличчя Долорес просяяло, вона махом скинула свою сорочку і почала танцювати.
Коли мати заглянула до неї, то побачила те, що й завжди бачила в доччиній кімнаті о цій порі: Долорес танцювала гола, намотавши на голову материну весільну мантілью з вишитими колібрі. Довкола неї вистрибували і щось мугикали двоє чоловіків, гладко зачесаних, одягнених святково, але дуже блідих. Мати схопила віника, оперезала дочку по спині, на чоловіків підняла здоровенного червоного кулака – і вони звично шугнули до вікна і зникли, навіть не схитнувши жодного з численних вазонків. Стара смикнула з доччиної голови флер, абияк намотала його на руку і пішла з кімнати, тягнучи за собою немаленький білий хвіст. Щойно двері зачинилися, дівчина показала вслід матері язика, сіла на килимок біля ліжка і втупила голову в коліна. Вона вже розуміла, чому мати щоразу віднімає в неї свою фату – бо не хоче, щоб донька побачила її весільні сни. Але чого вона так скажено проганяє з кімнати рідних братів Долорес, - цього збагнути ніяк не вдавалось – скільки не виходила дівчина в сад, скільки не перелічувала маленькі могилки під кущами дроку – їх завжди було рівно дві.
Спека поволі спадала. Будинок сяяв чистотою. Задля свята дістали з комодів і обтрусили од тютюну й лаванди важкі оксамитові гардини і запинала, білі мережані серветки. Кришталеві вази і кухлі сяяли, до блиску натерта підлога здавалася дзеркальною. На кухні досі кипіла робота. Мати була скрізь і всюди, але ніде не знаходила собі місця. Їй увесь час здавалося, що десь вона не встигне – і станеться невиправне: чи Лючія недопече індичку, чи Хуаніта перетримає у печі пиріг, чи Хосе полінується принести до зали достатньо квітів…
Знадвору почулося іржання коней і стук коліс об бруківку – батько повертався з гостями додому. Попри спеку й куряву, голоси чоловіків були бадьорі та веселі. Батьків баритон сьогодні звучав якось тепліше, а зазвичай важкий і тягучий голос дона Ісидора пирхав іскорками.
Долорес дивилася з вікна горішнього поверху у двір і їй було смішно: ці чоловіки нагадували їй галасливих папуг, що гойдалися на гіллі в саду і без упину кричали. Серед статечних і поважних дядечків вона помітила ще зовсім молодого хлопця. Його довге чорне волосся, зачесане, як і годиться, на пробіл, неслухняно кучерявилося на шиї. Помітно було, що сюртук уже трохи замалий і що хлопцю було жарко й незручно у цьому чорному одязі, серед порядних і поважних, але геть незрозумілих йому людей. Він був наче крук, що походжав між папугами, і Долорес від цього стало ще смішніше.
Зайшли в дім. Мати бігала довкруг гостей, сплескуючи руками, обдуваючи з їхніх сюртуків порошинки, відмахуючись від служниць білою батистовою хустинкою. Гості поволі, роззираючись та неквапливо вгрузаючи ціпками з металевими набалдашниками в килим, вступили в їдальню і статечно розсілися на стільцях довкола дубового столу. Тільки молодий нерішуче переминався з ноги на ногу коло дверей, аж поки господиня обняла його за плечі і спровадила на стілець по праву руку од батька. Поки лакеї вносили страви, старий часто нахилявся до юнака, щось шепотів йому на вухо, і вони обоє заходились од реготу. Хлопець щоправда, сміючись, увесь час втуплював очі в долівку і неабияк червонів.
Нарешті внесли тушену в хересі індичку і окремо для кожного гостя – невеличку мисочку з соусом чіліндрон. Чоловіки взялися до їжі, як до важкої роботи, зітхнувши перед тим та зручніше розклавши на колінах серветки. Господар часто косив оком на свого ордена, поправляв його та витирав просто масною долонею, від чого місце навколо бляхи скоро залисніло від жиру. Молодий же майже нічого не їв, тільки часто косився в бік дверей, наче чогось очікуючи.
(Продовження буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію