ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.25
13:06
Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
2025.11.25
12:59
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало
й далеко до весни,
Свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
А я закохана, щаслива
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...й далеко до весни,
Свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
А я закохана, щаслива
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Сірий (1964) /
Поеми
Справжній
-
Не йдуть слова , кульгають рими,
Сюжет сидить на мілині…
Межи співцями молодими
Старий - немов упорожні.
Він вже не пише про кохання,
Про вроду рідної землі,
Забули пристрасні зізнання
Перо з папером на столі.
Вночі, як все у сон порине,
Зі схову дум він дістає
Сердечне твориво єдине
Про щастя втрачене своє.
В далеку юність вікопомну,
Коли не віршував ще він,
Світ дарував йому мадонну
Життю спокійному взамін.
Але помовкував да вінчі,
Не доторкався пензель фарб.
Він ярих пристрастей по вінця
Не пригубив із долі чар.
І тут, як тут явились інші, -
Яскраві барви, полотно.
А він почав творити вірші,
Відчув, - оце йому дано.
Писав багато. А для неї
Одну поезію всього
Увіковічнив у хореї.
І стиха мовив: йди снаго!
Не раз кортіло римувати,
Але мовчало джерело,
Опісля страсної присвяти
Мовчанням диким поросло .
Він не напише про кохання,
Про вроду рідної землі,
Його строфи палке звучання
Усохло цвітом на стеблі.
-
У двадцять мріяти не лячно
Хмільною пробою пера,
А як прийде чуття гаряче,
Тим більше слів дається гра.
Поет писав. Про горе – море,
Про гай і рай, добро і зло,
Про ниві рідні неозорі,
І понад річкою село.
Палку любов, що раз єдиний
Юначе серце обпекла,
Він у місця сховав глибинні
Свого письмового стола.
Часами правив дієслово
На сьогодення з майбуття,
Та не вдавалося зразково
Ним передати почуття.
І перестав.
Закинув справу.
Читає зрідка молодих,
Та не бере його уяву
Їх віршування жоден штрих.
Можливо, й добре.
Хай у юних
Життя складеться до ладу,
І покладуть на щастя струни
Вони наснагу молоду.
-
Світає. Рипнув стіл поета
На узвичаєний мотив,
Немов спитав його: а де та,
Що ти життя їй присвятив?
Що відповість? Не знає сам він,
Для чого вірш той береже
В шухляді, мов ікону в храмі,
Якій не моляться уже…
Не треба слів. І зайві рими.
Сумний до глибини сюжет.
Поміж співцями молодими
Чи не найкращий він поет.
Бо зайво буде римувати
Без почуття й душевних мук,
Звороти пишні та крилаті
Тоді - пустопорожній звук.
Я хочу здибатись зі справжнім,
У очі глянути ясні,
І хай вони усе розкажуть
Про те, написане, мені.
Лише би віднайти адресу
І зразу вирушити в путь,
Та жаль - ні так, ні через пресу
Чужим адреси не дають.
04.08.12
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Справжній
-
Не йдуть слова , кульгають рими,
Сюжет сидить на мілині…
Межи співцями молодими
Старий - немов упорожні.
Він вже не пише про кохання,
Про вроду рідної землі,
Забули пристрасні зізнання
Перо з папером на столі.
Вночі, як все у сон порине,
Зі схову дум він дістає
Сердечне твориво єдине
Про щастя втрачене своє.
В далеку юність вікопомну,
Коли не віршував ще він,
Світ дарував йому мадонну
Життю спокійному взамін.
Але помовкував да вінчі,
Не доторкався пензель фарб.
Він ярих пристрастей по вінця
Не пригубив із долі чар.
І тут, як тут явились інші, -
Яскраві барви, полотно.
А він почав творити вірші,
Відчув, - оце йому дано.
Писав багато. А для неї
Одну поезію всього
Увіковічнив у хореї.
І стиха мовив: йди снаго!
Не раз кортіло римувати,
Але мовчало джерело,
Опісля страсної присвяти
Мовчанням диким поросло .
Він не напише про кохання,
Про вроду рідної землі,
Його строфи палке звучання
Усохло цвітом на стеблі.
-
У двадцять мріяти не лячно
Хмільною пробою пера,
А як прийде чуття гаряче,
Тим більше слів дається гра.
Поет писав. Про горе – море,
Про гай і рай, добро і зло,
Про ниві рідні неозорі,
І понад річкою село.
Палку любов, що раз єдиний
Юначе серце обпекла,
Він у місця сховав глибинні
Свого письмового стола.
Часами правив дієслово
На сьогодення з майбуття,
Та не вдавалося зразково
Ним передати почуття.
І перестав.
Закинув справу.
Читає зрідка молодих,
Та не бере його уяву
Їх віршування жоден штрих.
Можливо, й добре.
Хай у юних
Життя складеться до ладу,
І покладуть на щастя струни
Вони наснагу молоду.
-
Світає. Рипнув стіл поета
На узвичаєний мотив,
Немов спитав його: а де та,
Що ти життя їй присвятив?
Що відповість? Не знає сам він,
Для чого вірш той береже
В шухляді, мов ікону в храмі,
Якій не моляться уже…
Не треба слів. І зайві рими.
Сумний до глибини сюжет.
Поміж співцями молодими
Чи не найкращий він поет.
Бо зайво буде римувати
Без почуття й душевних мук,
Звороти пишні та крилаті
Тоді - пустопорожній звук.
Я хочу здибатись зі справжнім,
У очі глянути ясні,
І хай вони усе розкажуть
Про те, написане, мені.
Лише би віднайти адресу
І зразу вирушити в путь,
Та жаль - ні так, ні через пресу
Чужим адреси не дають.
04.08.12
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1777 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1777 seconds