ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Айрін Нуар (1983) /
Проза
Гібіскуси (Частина 4)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гібіскуси (Частина 4)
Долорес прокинулася вже аж наступного ранку. То був ранок її весілля. Цілу ніч їй верзлося і манячилося щось жахітне. Чиїсь руки, жилаві і темні, штовхали її на цілу купу чоловічих трупів. Кругом плакали діти, а якась баба, закутана з ніг до голови в чорне, ходила за нею, ценькала ложкою об тарілку і приказувала: „Перелічи їх ще раз, перелічи ще раз. Твоя мати тобі бреше… бреше твоя мати”. Відходила від неї, штурляла ногою то одне мертве тіло, то друге, а тоді знову поверталася до Долорес, шкірила здоровенні конячі зуби і твердила те саме, переходячи майже на виск: „Обережно, навіжена, обережно! Твоя мати тобі бреше, бреше стара сука…”
Дівчина встала з ліжка, знайшла у схованці цвітасті сорочки братів і зложила їх на столі рукавами всередину. Потім дістала з кишені якесь насіння, схоже на перець, сипнула його на сорочки, зібрала їх жужмом, зв’язала у вузол і визирнула з вікна. Брати стояли внизу, під глухою стіною, повитою хмелем і простягали до неї руки. Долорес осміхнулася і стрибнула до них в обійми…
Роззирнулася на всі боки, присіла навпочіпки і дала хлопцям знак копати. За деякий час брати просто руками вирили в землі акуратну могилку – якраз на дитячу труну. Долорес обережно поклала туди згорток і кинула зверху три грудки землі. Ще раз наостанок поцілувала братів у заплющені очі і побрела в дім. Якби ті очі могли бачити, то певно змусили б серця розчавитись у грудях: Долорес ішла вдзовж стіни, а в її слідах уже густо зацвітав чорно-зелений могильний ряст…
В домі навіть не зважили на те, що Долорес прийшла з вулиці. Мати не гиркнула на неї, не штурхнула, а тільки веліла йти в свою кімнату та вбиратися у весільне. Дівчина байдуже побрела до спальні, за нею вслід ступали незвично тихі служниці. Без зайвого галасу і жартів дозволила Долорес натягти на себе всі сорочки, сукню і флер. Цього разу на неї взули черевики з довгими і міцними шовковими стрічками. Тими стрічками служниці густо обплутали литки нареченої і кілька разів міцно зав’язали. Далі дівчину посадовили на ліжко і веліли шануватися і чекати свого судженого, як то належиться справжній молодій. Долорес сиділа навдивовижу тихо і чемно, так чемно, що служниці врешті залишили її на самоті. Не один раз вона підходила до вікна і стиха кликала братів – але вони більше не озивалися. Дівчина щоразу зітхала і поверталася на ліжко.
Коли вже добре посутеніло, прибув наречений. Йому назустріч вибігли слуги, одчинили ворота і впустили в двір процесію. Попереду їхав сам Джібіто, впевнено стоячи обома ногами на крупах двох білих коней. В руках він тримав півня з замотаним дзьобом. У гриви коней були вплетені білі й золоті стрічки, а копита були замотані шерстяними шматинами. На головах у рисаків ряхтіли плюмажі з павичого пір’я. Позаду йшла ціла вервечка слуг молодого – всі в білих строях і з погаслими смолоскипами. Назустріч молодому вийшли батько й мати нареченої. Джібіто зістрибнув з коней і всі тричі поклонилися одне одному. Стара крадькома підійшла до молодого впритул, непомітно зірвала з кишені його парадного сюртука червонувату велику квітку і пришпилила на її місце білу лілію.
Коло дверей веранди Джібіто дістав з кишені невеликого ножа, перетяв горло півневі, окропив поріг і кинув мертву птицю позад себе. Процесія зайшла в дім. Посеред зали стояла Долорес у весільній сукні. Вона не сміялась, не співала, тільки ніяково переступала з ноги на ногу, від чого мережаний поділ тоненько і жалібно подзвонював. Зала була порожня. Ні свічок, ні весільного пирога, ні великих білих букетів. Джібіто зайшов до зали сам, спинився за кілька кроків од дівчини і простягнув до неї руки – Долорес слухняно пішла в його обійми.
Тим часом і женихові, і батькові слуги вже виносили з дому посаг – так тихо і квапливо, ніби крали його. Панувала мовчанка. Долорес до жаху, до нестями хотілось піти в сад і ще раз, наостанок, перелічити могилки. Та вона не сміла, бо зусібіч її наче ланцюгами тримали кілька десятків пильних очей. Дівчина опустилася навколішки перед батьками, розмотала флер і оддала його матері. Стара прийняла мантілью з її рук, перехрестила і знову пов’язала дочці на голову, але вже у вигляді хустки з великим вузлом, як то личило б заміжній жінці…
Молоді рушили надвір, до брички, у яку була запряжена пара нареченого, але вже без стрічок і плюмажів. Долорес посадовили на сидіння, поруч умостився її тепер уже чоловік. Стара пійдійшла до нього і щось гаряче зашепотіла на вухо. Джібіто закивав у знак згоди, дав знак слузі і коні врешті рушили з двору. Як біла смутна сновида, пливла Долорес на чолі понурого весільного поїзда з дванадцяти пар…
(Продовження буде)
Дівчина встала з ліжка, знайшла у схованці цвітасті сорочки братів і зложила їх на столі рукавами всередину. Потім дістала з кишені якесь насіння, схоже на перець, сипнула його на сорочки, зібрала їх жужмом, зв’язала у вузол і визирнула з вікна. Брати стояли внизу, під глухою стіною, повитою хмелем і простягали до неї руки. Долорес осміхнулася і стрибнула до них в обійми…
Роззирнулася на всі боки, присіла навпочіпки і дала хлопцям знак копати. За деякий час брати просто руками вирили в землі акуратну могилку – якраз на дитячу труну. Долорес обережно поклала туди згорток і кинула зверху три грудки землі. Ще раз наостанок поцілувала братів у заплющені очі і побрела в дім. Якби ті очі могли бачити, то певно змусили б серця розчавитись у грудях: Долорес ішла вдзовж стіни, а в її слідах уже густо зацвітав чорно-зелений могильний ряст…
В домі навіть не зважили на те, що Долорес прийшла з вулиці. Мати не гиркнула на неї, не штурхнула, а тільки веліла йти в свою кімнату та вбиратися у весільне. Дівчина байдуже побрела до спальні, за нею вслід ступали незвично тихі служниці. Без зайвого галасу і жартів дозволила Долорес натягти на себе всі сорочки, сукню і флер. Цього разу на неї взули черевики з довгими і міцними шовковими стрічками. Тими стрічками служниці густо обплутали литки нареченої і кілька разів міцно зав’язали. Далі дівчину посадовили на ліжко і веліли шануватися і чекати свого судженого, як то належиться справжній молодій. Долорес сиділа навдивовижу тихо і чемно, так чемно, що служниці врешті залишили її на самоті. Не один раз вона підходила до вікна і стиха кликала братів – але вони більше не озивалися. Дівчина щоразу зітхала і поверталася на ліжко.
Коли вже добре посутеніло, прибув наречений. Йому назустріч вибігли слуги, одчинили ворота і впустили в двір процесію. Попереду їхав сам Джібіто, впевнено стоячи обома ногами на крупах двох білих коней. В руках він тримав півня з замотаним дзьобом. У гриви коней були вплетені білі й золоті стрічки, а копита були замотані шерстяними шматинами. На головах у рисаків ряхтіли плюмажі з павичого пір’я. Позаду йшла ціла вервечка слуг молодого – всі в білих строях і з погаслими смолоскипами. Назустріч молодому вийшли батько й мати нареченої. Джібіто зістрибнув з коней і всі тричі поклонилися одне одному. Стара крадькома підійшла до молодого впритул, непомітно зірвала з кишені його парадного сюртука червонувату велику квітку і пришпилила на її місце білу лілію.
Коло дверей веранди Джібіто дістав з кишені невеликого ножа, перетяв горло півневі, окропив поріг і кинув мертву птицю позад себе. Процесія зайшла в дім. Посеред зали стояла Долорес у весільній сукні. Вона не сміялась, не співала, тільки ніяково переступала з ноги на ногу, від чого мережаний поділ тоненько і жалібно подзвонював. Зала була порожня. Ні свічок, ні весільного пирога, ні великих білих букетів. Джібіто зайшов до зали сам, спинився за кілька кроків од дівчини і простягнув до неї руки – Долорес слухняно пішла в його обійми.
Тим часом і женихові, і батькові слуги вже виносили з дому посаг – так тихо і квапливо, ніби крали його. Панувала мовчанка. Долорес до жаху, до нестями хотілось піти в сад і ще раз, наостанок, перелічити могилки. Та вона не сміла, бо зусібіч її наче ланцюгами тримали кілька десятків пильних очей. Дівчина опустилася навколішки перед батьками, розмотала флер і оддала його матері. Стара прийняла мантілью з її рук, перехрестила і знову пов’язала дочці на голову, але вже у вигляді хустки з великим вузлом, як то личило б заміжній жінці…
Молоді рушили надвір, до брички, у яку була запряжена пара нареченого, але вже без стрічок і плюмажів. Долорес посадовили на сидіння, поруч умостився її тепер уже чоловік. Стара пійдійшла до нього і щось гаряче зашепотіла на вухо. Джібіто закивав у знак згоди, дав знак слузі і коні врешті рушили з двору. Як біла смутна сновида, пливла Долорес на чолі понурого весільного поїзда з дванадцяти пар…
(Продовження буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію