
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Айрін Нуар (1983) /
Проза
Гібіскуси (Частина 4)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гібіскуси (Частина 4)
Долорес прокинулася вже аж наступного ранку. То був ранок її весілля. Цілу ніч їй верзлося і манячилося щось жахітне. Чиїсь руки, жилаві і темні, штовхали її на цілу купу чоловічих трупів. Кругом плакали діти, а якась баба, закутана з ніг до голови в чорне, ходила за нею, ценькала ложкою об тарілку і приказувала: „Перелічи їх ще раз, перелічи ще раз. Твоя мати тобі бреше… бреше твоя мати”. Відходила від неї, штурляла ногою то одне мертве тіло, то друге, а тоді знову поверталася до Долорес, шкірила здоровенні конячі зуби і твердила те саме, переходячи майже на виск: „Обережно, навіжена, обережно! Твоя мати тобі бреше, бреше стара сука…”
Дівчина встала з ліжка, знайшла у схованці цвітасті сорочки братів і зложила їх на столі рукавами всередину. Потім дістала з кишені якесь насіння, схоже на перець, сипнула його на сорочки, зібрала їх жужмом, зв’язала у вузол і визирнула з вікна. Брати стояли внизу, під глухою стіною, повитою хмелем і простягали до неї руки. Долорес осміхнулася і стрибнула до них в обійми…
Роззирнулася на всі боки, присіла навпочіпки і дала хлопцям знак копати. За деякий час брати просто руками вирили в землі акуратну могилку – якраз на дитячу труну. Долорес обережно поклала туди згорток і кинула зверху три грудки землі. Ще раз наостанок поцілувала братів у заплющені очі і побрела в дім. Якби ті очі могли бачити, то певно змусили б серця розчавитись у грудях: Долорес ішла вдзовж стіни, а в її слідах уже густо зацвітав чорно-зелений могильний ряст…
В домі навіть не зважили на те, що Долорес прийшла з вулиці. Мати не гиркнула на неї, не штурхнула, а тільки веліла йти в свою кімнату та вбиратися у весільне. Дівчина байдуже побрела до спальні, за нею вслід ступали незвично тихі служниці. Без зайвого галасу і жартів дозволила Долорес натягти на себе всі сорочки, сукню і флер. Цього разу на неї взули черевики з довгими і міцними шовковими стрічками. Тими стрічками служниці густо обплутали литки нареченої і кілька разів міцно зав’язали. Далі дівчину посадовили на ліжко і веліли шануватися і чекати свого судженого, як то належиться справжній молодій. Долорес сиділа навдивовижу тихо і чемно, так чемно, що служниці врешті залишили її на самоті. Не один раз вона підходила до вікна і стиха кликала братів – але вони більше не озивалися. Дівчина щоразу зітхала і поверталася на ліжко.
Коли вже добре посутеніло, прибув наречений. Йому назустріч вибігли слуги, одчинили ворота і впустили в двір процесію. Попереду їхав сам Джібіто, впевнено стоячи обома ногами на крупах двох білих коней. В руках він тримав півня з замотаним дзьобом. У гриви коней були вплетені білі й золоті стрічки, а копита були замотані шерстяними шматинами. На головах у рисаків ряхтіли плюмажі з павичого пір’я. Позаду йшла ціла вервечка слуг молодого – всі в білих строях і з погаслими смолоскипами. Назустріч молодому вийшли батько й мати нареченої. Джібіто зістрибнув з коней і всі тричі поклонилися одне одному. Стара крадькома підійшла до молодого впритул, непомітно зірвала з кишені його парадного сюртука червонувату велику квітку і пришпилила на її місце білу лілію.
Коло дверей веранди Джібіто дістав з кишені невеликого ножа, перетяв горло півневі, окропив поріг і кинув мертву птицю позад себе. Процесія зайшла в дім. Посеред зали стояла Долорес у весільній сукні. Вона не сміялась, не співала, тільки ніяково переступала з ноги на ногу, від чого мережаний поділ тоненько і жалібно подзвонював. Зала була порожня. Ні свічок, ні весільного пирога, ні великих білих букетів. Джібіто зайшов до зали сам, спинився за кілька кроків од дівчини і простягнув до неї руки – Долорес слухняно пішла в його обійми.
Тим часом і женихові, і батькові слуги вже виносили з дому посаг – так тихо і квапливо, ніби крали його. Панувала мовчанка. Долорес до жаху, до нестями хотілось піти в сад і ще раз, наостанок, перелічити могилки. Та вона не сміла, бо зусібіч її наче ланцюгами тримали кілька десятків пильних очей. Дівчина опустилася навколішки перед батьками, розмотала флер і оддала його матері. Стара прийняла мантілью з її рук, перехрестила і знову пов’язала дочці на голову, але вже у вигляді хустки з великим вузлом, як то личило б заміжній жінці…
Молоді рушили надвір, до брички, у яку була запряжена пара нареченого, але вже без стрічок і плюмажів. Долорес посадовили на сидіння, поруч умостився її тепер уже чоловік. Стара пійдійшла до нього і щось гаряче зашепотіла на вухо. Джібіто закивав у знак згоди, дав знак слузі і коні врешті рушили з двору. Як біла смутна сновида, пливла Долорес на чолі понурого весільного поїзда з дванадцяти пар…
(Продовження буде)
Дівчина встала з ліжка, знайшла у схованці цвітасті сорочки братів і зложила їх на столі рукавами всередину. Потім дістала з кишені якесь насіння, схоже на перець, сипнула його на сорочки, зібрала їх жужмом, зв’язала у вузол і визирнула з вікна. Брати стояли внизу, під глухою стіною, повитою хмелем і простягали до неї руки. Долорес осміхнулася і стрибнула до них в обійми…
Роззирнулася на всі боки, присіла навпочіпки і дала хлопцям знак копати. За деякий час брати просто руками вирили в землі акуратну могилку – якраз на дитячу труну. Долорес обережно поклала туди згорток і кинула зверху три грудки землі. Ще раз наостанок поцілувала братів у заплющені очі і побрела в дім. Якби ті очі могли бачити, то певно змусили б серця розчавитись у грудях: Долорес ішла вдзовж стіни, а в її слідах уже густо зацвітав чорно-зелений могильний ряст…
В домі навіть не зважили на те, що Долорес прийшла з вулиці. Мати не гиркнула на неї, не штурхнула, а тільки веліла йти в свою кімнату та вбиратися у весільне. Дівчина байдуже побрела до спальні, за нею вслід ступали незвично тихі служниці. Без зайвого галасу і жартів дозволила Долорес натягти на себе всі сорочки, сукню і флер. Цього разу на неї взули черевики з довгими і міцними шовковими стрічками. Тими стрічками служниці густо обплутали литки нареченої і кілька разів міцно зав’язали. Далі дівчину посадовили на ліжко і веліли шануватися і чекати свого судженого, як то належиться справжній молодій. Долорес сиділа навдивовижу тихо і чемно, так чемно, що служниці врешті залишили її на самоті. Не один раз вона підходила до вікна і стиха кликала братів – але вони більше не озивалися. Дівчина щоразу зітхала і поверталася на ліжко.
Коли вже добре посутеніло, прибув наречений. Йому назустріч вибігли слуги, одчинили ворота і впустили в двір процесію. Попереду їхав сам Джібіто, впевнено стоячи обома ногами на крупах двох білих коней. В руках він тримав півня з замотаним дзьобом. У гриви коней були вплетені білі й золоті стрічки, а копита були замотані шерстяними шматинами. На головах у рисаків ряхтіли плюмажі з павичого пір’я. Позаду йшла ціла вервечка слуг молодого – всі в білих строях і з погаслими смолоскипами. Назустріч молодому вийшли батько й мати нареченої. Джібіто зістрибнув з коней і всі тричі поклонилися одне одному. Стара крадькома підійшла до молодого впритул, непомітно зірвала з кишені його парадного сюртука червонувату велику квітку і пришпилила на її місце білу лілію.
Коло дверей веранди Джібіто дістав з кишені невеликого ножа, перетяв горло півневі, окропив поріг і кинув мертву птицю позад себе. Процесія зайшла в дім. Посеред зали стояла Долорес у весільній сукні. Вона не сміялась, не співала, тільки ніяково переступала з ноги на ногу, від чого мережаний поділ тоненько і жалібно подзвонював. Зала була порожня. Ні свічок, ні весільного пирога, ні великих білих букетів. Джібіто зайшов до зали сам, спинився за кілька кроків од дівчини і простягнув до неї руки – Долорес слухняно пішла в його обійми.
Тим часом і женихові, і батькові слуги вже виносили з дому посаг – так тихо і квапливо, ніби крали його. Панувала мовчанка. Долорес до жаху, до нестями хотілось піти в сад і ще раз, наостанок, перелічити могилки. Та вона не сміла, бо зусібіч її наче ланцюгами тримали кілька десятків пильних очей. Дівчина опустилася навколішки перед батьками, розмотала флер і оддала його матері. Стара прийняла мантілью з її рук, перехрестила і знову пов’язала дочці на голову, але вже у вигляді хустки з великим вузлом, як то личило б заміжній жінці…
Молоді рушили надвір, до брички, у яку була запряжена пара нареченого, але вже без стрічок і плюмажів. Долорес посадовили на сидіння, поруч умостився її тепер уже чоловік. Стара пійдійшла до нього і щось гаряче зашепотіла на вухо. Джібіто закивав у знак згоди, дав знак слузі і коні врешті рушили з двору. Як біла смутна сновида, пливла Долорес на чолі понурого весільного поїзда з дванадцяти пар…
(Продовження буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію