ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Публіцистика

 КРАСОЮ СКОРЮВАТЬ СЕРЦЯ
"Прекрасне й красиве в людині немислиме без уявлення
про гармонійний розвиток організму й здоров’я людини».
М.Чернишевський

Б.СТУПКА,
Народний артист УРСР,
лауреат Державної премії СРСР

Широкої популярності й любові в численних глядачів зажив актор Київського академічного драматичного театру імені І.Я.Франка Богдан Ступка.
«Сюрпризом для нас,- писала в зв’язку з гастролями франківців у Ленінграді кандидат мистецтвознавства Т.Забозлаєва,- була робота Б.Ступки, якого давно люблять по його кіно- і телеролях, по «Білому птаху з чорною ознакою» насамперед. Багатьом запам’яталася його роль у фільмі М.Ульянова «Найостанніший день». Запам’яталися еспресія, нерв, фанатизм Ступки...А в спектаклях театру він розкрився інакше: митцем напрочуд ясним, світлим, осяйним. І головне – дуже різним, різнобічно обдарованим. Йому багато що доступне й підвладне – і побут, і психологізм, і лірика, і романтика, і трагедія. Загалом – усе».
Небагатьом шанувальникам таланту Богдана Ступки відомо, однак, що на формування цього універсалізму на сцені й екрані вплинула й фізична підготовка актора. Змалку й досьогодні він займається спортом, підтримує товариські й дружні стосунки з відомими спортсменами.
-Ви досить швидко здобули визнання. Чим це пояснити?
-Відколи себе пам’ятаю, був оточений атмосферою мистецтва. Батько, приміром, співав у хорі Львівського театру опери й балету. Дядька – Павла Крупника, соліста цього ж театру, називали «другим Норцовим». Тітка – Олександра Вишневич, була головним концертмейстером спочаткау львівської, a згодом і київської опери. І хоча батьки вважали, що вже досить акторів для однієї сім’ї, я все ж вступив до студії театру імені Заньковецької.
Уже з дитячих літ я знав, що краса здобувається великим потом. Тільки несамовита закоханість у свою професію змушує актора перебирати сотні варіантів жесту, міміки, інтонації, аби якомога повнокровніше відтворити образ.
І якщо мені вдається, то завдячую насамперед моїм учителям. З-поміж них – найбільше народному артисту СРСР Сергію Володимировичу Данченку.
Як у спорті від тренера багато що залежить у долі початківця, так і в театрі з режисером пов’язана доля актора. Ще в театрі імені Заньковецької Сергій Володимирович визначив і скерував у надійне русло мою акторську вдачу, навчив дошукуватися глибинної течії драматичного твору, добирати такі засоби, щоб глядач думав і переживав разом зі мною, сам доходив істини.
Чимало з тих засобів були б просто немислимі без спортивної підготовки, до якої так заохочував Сергій Володимирович. Він неодноразово підкреслював, що це розширює можливості актора в ритмоплаcтиці. А отже, й збагачує його репертуар. Знав про це мій наставник і з власного досвіду. Замолоду був досить вправним фехтувальником, а влучною стрільбою викликає подив і в досвідчених мисливців.
- В котрійсь із рецензій Вас назвали «актором фанатичної волі та експресивно рухливої виразності». Як цього досягаєте?
- Мені важко судити про свою гру. Одне можу сказати з певністю: ніколи не був байдужий на сцені. Адже наше акторське ремесло – переконувати людей, що вони створені для добра, для боротьби зі злом. Переконувати ж можна лише тоді, коли сам фанатично віриш у те, що зображаєш. Потрібні виразні рухи й жести. Ось чому з великою вдячністю згадую тих, хто подружив мене зі спортом ще в шкільні роки,- учителів фізкультури.
Коли мій перший наставник по студії Борис Хомич Тягно доручив мені роль Механтропа з п’єси Олександра Левади «Фауст і смерть», як же стали в пригоді заняття спортивною гімнастикою! Було це тоді, коли львівські підлітки вважали за щастя бодай віддалік побачити свого кумира, знаменитого Віктора Чукаріна – одного з перших радянських олімпійських чемпіонів. Мені ж пощастило навіть розмовляти з Віктором Івановичем , коли він завітав до нашої школи. Гадаю, що таку ж радість приносять сьогодні юним львів’янам зустрічі з Богданом Макуцом – одним з героїв Московської Олімпіади.
- Ще й досі, як згадаю зйомки фільму «Білий птах з чорною ознакою», не віриться.що це я перестрибую прірву, мчу на баскому коні, веду відчайдушну стрілянину, пливу на таких пам’ятних мені й товаришам плотах. Хоч позаду стояли досвідчені плотогони, а все ж і ми не були пасажирами. З довжелезними, по шістнадцять метрiв, веслами, проносились, аж подих пекрехоплювало, вузьким жолобом. Течія крутить колоди, що так і налізають одна на одну. Ми маємо не просто встояти, а й грати перед камерою. І не один, а багато разів повторювати одне й теж. Напруга – неймовірна...
І що тут більше допомогло мені, чи запальні баскетбольні баталії, коли виступав за юнацьку збірну «Спартака» на першості Львова,чи дуелі на тенісних кортах, чи моя постійна роль захисника на футбольнлому полі?..
- Роль, яка. Мабуть, відійшла вже в минуле?..
- Ні. Грав у театрі імені Заньковецької, продовжую грати й у складі команди франківців. Давня дружба єднає мене й моїх колишніх партнерів-львів’ян з футболістами київського «Динамо». Хтозна, як дізналися вони про нашу пристрасть до шкіряного мяча, але, приїжджаючи до Львова, динамівці неодмінно приходили в театр. Коли на спектаклі, а коли навіть і на репетиції. Гадаю, нічого дивного в цьому нема. У них, як і в нас, акторів, один і той же предмет постійної уваги й турботи – глядач. Мені особисто подобалися чудові віртуози-імпровізатори, якими були свого часу Мунтян, Бишовець. Трошкін, якими є Блохін і Дем’яненко. Бєланов і Заваров.
- Бачу, Ви не прихильник раціоналістичної гри...
-Розумію, що на футбольному полі, як і на сцені, потрібна режисура. Без неї нічого не вийде. Але мені, глядачеві, набагато цікавіше, коли відбувається майже невловимий перехід до імпровізації. Від награних комбінацій – до несподіваних і тому приголомшливих ходів. Коли ти не знаєш, а тільки здогадуєшся, що станеться наступної миті.
Сьогоднішнє покоління франківців не просто продовжує спортивну лінію своїх попередників, а й шукає в спорті засоби сценічної виразності. І щоб не бути голослівним, пошлюсь на спектакль «Сон літньої ночі».
- Читачам цікаво було б знати, як з’явилося таке оригінальне розв’язання шекспірівської п’єси?
-Молодий режисер Валентин Козьменко-Делінде довго шукав нестендартне розв’язання постановки ц ієї пєси. Незвичайність її полягає в тому, що в Шекспіра герої літають. Рішення прийшло, коли одного разу він спостерігав змагання батутистів.
Головний режисер С.В.Данченко підтримав цей сміливий задум. З батутом не було жодних клопотів. Спорткомітет України жваво відгукнувся на прохання театру. Порадив і кваліфікованого фахівця - Володимира Оцупка. Майстер спорту, він тривалий час виступав і в цирку.
Закипіла робота. Тренер і режисер (а він також пройшов добрячу школу спортивного вдосконалення, коли навчався в суворовському училищі) щоденні репетиції будували як ігри на координацію рухів, розвиток спритності, гнучкості тощо. Сумлінність кожного учасника майбутнього спектаклю навіть перевершила сподівання наставників. Через три місяці замість одного актора в повітрі літала вся група.
Цей досвід став у пригоді нам і під час підготовки «Конотопської відьми» та «Моя професія - синьйор з вищого світу».
- У спорті кожен з нас має не тільки вподобання, а й улюблених спортсменів. Чи є вони у Вас?
-Звичайно ж. Про Віктора Чукаріна і динамівських футболістів я вже говорив. Розкажу тепер ще про Павла Ледньова, з яким мене єднає давня й міцна дружба.
Ми стрілися якось в театрі опери й балету, де танцювали моя дружина та його родичка. Розговорилися. Я став навідуватись до Павла на тренування, брав уроки стрільби, фехтування, верхової їзди. Придивлявся, як цей великий спортсмен настроюється на подолання того, що не вдається, як домагається попри все задуманого. Чимало з того, звісно, опосердковано, відбилося й на моїй грі.
Так, я на власні очі бачив, якою ціною даються йому медалі найвищого гатунку, найвищі титули. Яких зусиль доводиться докладати, щоб упродовж стількох років бути лідером радянських п’ятиборців. Тим-то наче особисті сприймав успіхи Павла Ледньова на Московській Олімпіаді, як і те, що другові доручено бути наставником збірної Радянського Союзу з п’ятиборства.
Мені подобаються спортсмени, які відкривають нові шляхи, завойовують уболівальників не тільки секундами, метрами, балами, а насамперед серцем. Така була Ольга Корбут, наприклад. Її виступи на гімнастичному помості здавалися мені спектаклями. Тож і самому хотілося експериментувати в акторській творчості. Оці одвічні пошуки розкриття можливостей людини, прагнення красою скорювать серця й зближуть спорт і мистецтво.

Напередодні Сеульської Олімпіади видавництво "Молодь" запропонувало мені зібрати в одну книжку розмови з відомими людьми України, надруковані в часописі "Старт", де я вів тоді "Клуб здоров'я".
Подаю бесіди з Богданом Ступкою, які відбувалися найчастіше в скверику біля театру імені Івана Франка, в помешканні актора, без жодних змін. Себто такими, якими ввійшли вони в книжку "Формула здоров'я" (Київ, "Молодь", 1988).





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-08-21 09:37:13
Переглядів сторінки твору 1463
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.11.16 19:46
Автор у цю хвилину відсутній