ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Публіцистика

 КРАСОЮ СКОРЮВАТЬ СЕРЦЯ
"Прекрасне й красиве в людині немислиме без уявлення
про гармонійний розвиток організму й здоров’я людини».
М.Чернишевський

Б.СТУПКА,
Народний артист УРСР,
лауреат Державної премії СРСР

Широкої популярності й любові в численних глядачів зажив актор Київського академічного драматичного театру імені І.Я.Франка Богдан Ступка.
«Сюрпризом для нас,- писала в зв’язку з гастролями франківців у Ленінграді кандидат мистецтвознавства Т.Забозлаєва,- була робота Б.Ступки, якого давно люблять по його кіно- і телеролях, по «Білому птаху з чорною ознакою» насамперед. Багатьом запам’яталася його роль у фільмі М.Ульянова «Найостанніший день». Запам’яталися еспресія, нерв, фанатизм Ступки...А в спектаклях театру він розкрився інакше: митцем напрочуд ясним, світлим, осяйним. І головне – дуже різним, різнобічно обдарованим. Йому багато що доступне й підвладне – і побут, і психологізм, і лірика, і романтика, і трагедія. Загалом – усе».
Небагатьом шанувальникам таланту Богдана Ступки відомо, однак, що на формування цього універсалізму на сцені й екрані вплинула й фізична підготовка актора. Змалку й досьогодні він займається спортом, підтримує товариські й дружні стосунки з відомими спортсменами.
-Ви досить швидко здобули визнання. Чим це пояснити?
-Відколи себе пам’ятаю, був оточений атмосферою мистецтва. Батько, приміром, співав у хорі Львівського театру опери й балету. Дядька – Павла Крупника, соліста цього ж театру, називали «другим Норцовим». Тітка – Олександра Вишневич, була головним концертмейстером спочаткау львівської, a згодом і київської опери. І хоча батьки вважали, що вже досить акторів для однієї сім’ї, я все ж вступив до студії театру імені Заньковецької.
Уже з дитячих літ я знав, що краса здобувається великим потом. Тільки несамовита закоханість у свою професію змушує актора перебирати сотні варіантів жесту, міміки, інтонації, аби якомога повнокровніше відтворити образ.
І якщо мені вдається, то завдячую насамперед моїм учителям. З-поміж них – найбільше народному артисту СРСР Сергію Володимировичу Данченку.
Як у спорті від тренера багато що залежить у долі початківця, так і в театрі з режисером пов’язана доля актора. Ще в театрі імені Заньковецької Сергій Володимирович визначив і скерував у надійне русло мою акторську вдачу, навчив дошукуватися глибинної течії драматичного твору, добирати такі засоби, щоб глядач думав і переживав разом зі мною, сам доходив істини.
Чимало з тих засобів були б просто немислимі без спортивної підготовки, до якої так заохочував Сергій Володимирович. Він неодноразово підкреслював, що це розширює можливості актора в ритмоплаcтиці. А отже, й збагачує його репертуар. Знав про це мій наставник і з власного досвіду. Замолоду був досить вправним фехтувальником, а влучною стрільбою викликає подив і в досвідчених мисливців.
- В котрійсь із рецензій Вас назвали «актором фанатичної волі та експресивно рухливої виразності». Як цього досягаєте?
- Мені важко судити про свою гру. Одне можу сказати з певністю: ніколи не був байдужий на сцені. Адже наше акторське ремесло – переконувати людей, що вони створені для добра, для боротьби зі злом. Переконувати ж можна лише тоді, коли сам фанатично віриш у те, що зображаєш. Потрібні виразні рухи й жести. Ось чому з великою вдячністю згадую тих, хто подружив мене зі спортом ще в шкільні роки,- учителів фізкультури.
Коли мій перший наставник по студії Борис Хомич Тягно доручив мені роль Механтропа з п’єси Олександра Левади «Фауст і смерть», як же стали в пригоді заняття спортивною гімнастикою! Було це тоді, коли львівські підлітки вважали за щастя бодай віддалік побачити свого кумира, знаменитого Віктора Чукаріна – одного з перших радянських олімпійських чемпіонів. Мені ж пощастило навіть розмовляти з Віктором Івановичем , коли він завітав до нашої школи. Гадаю, що таку ж радість приносять сьогодні юним львів’янам зустрічі з Богданом Макуцом – одним з героїв Московської Олімпіади.
- Ще й досі, як згадаю зйомки фільму «Білий птах з чорною ознакою», не віриться.що це я перестрибую прірву, мчу на баскому коні, веду відчайдушну стрілянину, пливу на таких пам’ятних мені й товаришам плотах. Хоч позаду стояли досвідчені плотогони, а все ж і ми не були пасажирами. З довжелезними, по шістнадцять метрiв, веслами, проносились, аж подих пекрехоплювало, вузьким жолобом. Течія крутить колоди, що так і налізають одна на одну. Ми маємо не просто встояти, а й грати перед камерою. І не один, а багато разів повторювати одне й теж. Напруга – неймовірна...
І що тут більше допомогло мені, чи запальні баскетбольні баталії, коли виступав за юнацьку збірну «Спартака» на першості Львова,чи дуелі на тенісних кортах, чи моя постійна роль захисника на футбольнлому полі?..
- Роль, яка. Мабуть, відійшла вже в минуле?..
- Ні. Грав у театрі імені Заньковецької, продовжую грати й у складі команди франківців. Давня дружба єднає мене й моїх колишніх партнерів-львів’ян з футболістами київського «Динамо». Хтозна, як дізналися вони про нашу пристрасть до шкіряного мяча, але, приїжджаючи до Львова, динамівці неодмінно приходили в театр. Коли на спектаклі, а коли навіть і на репетиції. Гадаю, нічого дивного в цьому нема. У них, як і в нас, акторів, один і той же предмет постійної уваги й турботи – глядач. Мені особисто подобалися чудові віртуози-імпровізатори, якими були свого часу Мунтян, Бишовець. Трошкін, якими є Блохін і Дем’яненко. Бєланов і Заваров.
- Бачу, Ви не прихильник раціоналістичної гри...
-Розумію, що на футбольному полі, як і на сцені, потрібна режисура. Без неї нічого не вийде. Але мені, глядачеві, набагато цікавіше, коли відбувається майже невловимий перехід до імпровізації. Від награних комбінацій – до несподіваних і тому приголомшливих ходів. Коли ти не знаєш, а тільки здогадуєшся, що станеться наступної миті.
Сьогоднішнє покоління франківців не просто продовжує спортивну лінію своїх попередників, а й шукає в спорті засоби сценічної виразності. І щоб не бути голослівним, пошлюсь на спектакль «Сон літньої ночі».
- Читачам цікаво було б знати, як з’явилося таке оригінальне розв’язання шекспірівської п’єси?
-Молодий режисер Валентин Козьменко-Делінде довго шукав нестендартне розв’язання постановки ц ієї пєси. Незвичайність її полягає в тому, що в Шекспіра герої літають. Рішення прийшло, коли одного разу він спостерігав змагання батутистів.
Головний режисер С.В.Данченко підтримав цей сміливий задум. З батутом не було жодних клопотів. Спорткомітет України жваво відгукнувся на прохання театру. Порадив і кваліфікованого фахівця - Володимира Оцупка. Майстер спорту, він тривалий час виступав і в цирку.
Закипіла робота. Тренер і режисер (а він також пройшов добрячу школу спортивного вдосконалення, коли навчався в суворовському училищі) щоденні репетиції будували як ігри на координацію рухів, розвиток спритності, гнучкості тощо. Сумлінність кожного учасника майбутнього спектаклю навіть перевершила сподівання наставників. Через три місяці замість одного актора в повітрі літала вся група.
Цей досвід став у пригоді нам і під час підготовки «Конотопської відьми» та «Моя професія - синьйор з вищого світу».
- У спорті кожен з нас має не тільки вподобання, а й улюблених спортсменів. Чи є вони у Вас?
-Звичайно ж. Про Віктора Чукаріна і динамівських футболістів я вже говорив. Розкажу тепер ще про Павла Ледньова, з яким мене єднає давня й міцна дружба.
Ми стрілися якось в театрі опери й балету, де танцювали моя дружина та його родичка. Розговорилися. Я став навідуватись до Павла на тренування, брав уроки стрільби, фехтування, верхової їзди. Придивлявся, як цей великий спортсмен настроюється на подолання того, що не вдається, як домагається попри все задуманого. Чимало з того, звісно, опосердковано, відбилося й на моїй грі.
Так, я на власні очі бачив, якою ціною даються йому медалі найвищого гатунку, найвищі титули. Яких зусиль доводиться докладати, щоб упродовж стількох років бути лідером радянських п’ятиборців. Тим-то наче особисті сприймав успіхи Павла Ледньова на Московській Олімпіаді, як і те, що другові доручено бути наставником збірної Радянського Союзу з п’ятиборства.
Мені подобаються спортсмени, які відкривають нові шляхи, завойовують уболівальників не тільки секундами, метрами, балами, а насамперед серцем. Така була Ольга Корбут, наприклад. Її виступи на гімнастичному помості здавалися мені спектаклями. Тож і самому хотілося експериментувати в акторській творчості. Оці одвічні пошуки розкриття можливостей людини, прагнення красою скорювать серця й зближуть спорт і мистецтво.

Напередодні Сеульської Олімпіади видавництво "Молодь" запропонувало мені зібрати в одну книжку розмови з відомими людьми України, надруковані в часописі "Старт", де я вів тоді "Клуб здоров'я".
Подаю бесіди з Богданом Ступкою, які відбувалися найчастіше в скверику біля театру імені Івана Франка, в помешканні актора, без жодних змін. Себто такими, якими ввійшли вони в книжку "Формула здоров'я" (Київ, "Молодь", 1988).





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-08-21 09:37:13
Переглядів сторінки твору 1247
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.035 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.223 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.07.04 23:01
Автор у цю хвилину відсутній