Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Рецензії
Мойсей Фішбейн - 2007-2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мойсей Фішбейн - 2007-2008
Мойсей Фішбейн номінований на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2008 року.
Збірка поезій та перекладів "Ранній рай" (2006).
Представлено Вченою радою Інституту енциклопедичних досліджень Національної
академії наук України.
Висунення підписали академіки Іван Дзюба та Ярослав Яцків.
Споріднені теми:
• Український поет Мойсей Фішбейн про політичний дальтонізм, геніїв слова і героїв України
• Іван Дзюба - ВІРА В ПОКЛИКАНІСТЬ М.Коцюбинська «Не декорацій хочеться, а саду...»
• М.Коцюбинська - До 60-річчя українського поета Мойсея Фішбейна
• М.-Ф. Рубан - Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна
• До рецензії. М.-Ф. Рубан - Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна
• Пошуки геніальних цілей в поезії на прикладі творчості Мойсея Фішбейна
Наприкінці березня 2007 року на запрошення Українського Католицького Університету Мойсей Фішбейн відвідав Львів. Відбувся його авторський вечір, що на ньому була присутня й частина редакції "Майстерень".
Докладніше:
www.ucu.edu.ua/ukr/current/chronicles/article;2813/
Авторський вечір Мойсея Фішбейна,
а також:
ФІШБЕЙН У ЛЬВОВІ, березень 2007 року
Авторський вечір Мойсея Фішбейна відбувся. У змученому нестатками й попсою Львові, але в одному з бастіонів відродження нашого “Я” – в Українському Католицькому Університеті. Відбувся стараннями й доброю волею керівництва університету (насамперед – Мирослава Мариновича), львівських друзів Поета. І, безумовно, світлим явищем існування самого Мойсея Фішбейна. Виняткова рідкість – коли все по-справжньому, коли без жодного фальшу, без гри перед публікою.
Минуло вже декілька днів після від’їзду Поета зі Львова, але не проминає відчуття: животворні зв’язки між поколіннями українських Поетів таки не обірвалися; рукоположення – з передачею Духу Святого нашої Української Поезії від титанів колишніх до титанів майбутніх – відбувається й далі. Поки живуть такі Поети, такі Постаті, як Мойсей Фішбейн, Постаті, що здатні переносити в собі цей Святий Дух, маємо Надію на Справжність.
Із Фішбейном не просто. Складно з Фішбейном. Виникає безліч запитань до самого себе. Й ці запитання звучать голосами Рільке, Целана, Бажана, Лукаша, Кочура, Первомайського, самого Фішбейна. Відчуєш ці запитання, зможеш замислитися над відповіддю на них – матимеш нагоду, надію долучитися до справ Божественних, Мистецьких. Надію на важкий шлях – іти горнім гребенем слідом за Кочуром, Лукашем, Фішбейном – бути й перекладачем, і тлумачем, і творцем, бути не обтяженим служінням різній владній наволочі, а послуговуватись голосом щиросердо прийнятого Духу Святого. Йти тут і йти там, куди кличе цей голос. Залишаючи після себе не модерністичну пустку, а живі зв’язки зі всім людським минулим, простягнуті рукою автора в майбутнє: “Беріть. Тримайте. Плекайте”. Ледь не кожен вірш Мойсея Фішбейна побудований у багатьох вимірах (у малярстві кажуть: на передньому плані багато чистого й осяйного ефіру). Поет в'яже дійством дальні плани, в'яже через дуже точне використання у вірші абсолютно характерних речам (які описувано, через які описувано) глибинних властивостей другого, третього порядку. Таким чином вибудовується Фішбейнова стереоскопія – поезія сучасного й майбутнього: справжнє мистецтво не має минулого часу.
Володимир Ляшкевич,
головний редактор
веб-видання “Поетичні Майстерні”
Мойсей ФІШБЕЙН
* * *
Михайлині Коцюбинській
... а тоді примарились лілеї,
сяєво зволожених лілей.
По дзюрчанню залишався глей
пагорбів, де зéла Галілеї
по ранковій пáзолоті, мла
коло джерела зникала, коло
диму, пéрсті, папороті, кволо
три воли плуганились, мала
горлиця витуркувала, вітер
тихо поза пагорбами тлів
там, де ще не вимовлено слів,
там, де ще не виписано літер,
там, де ще не гострено списи,
там, де ще безодні не розверсті,
там, де ні сльозиночки у пéрсті.
Онде вже відлунює: „Спаси!”
26 березня – 9 липня 2006 р., Київ
Збірка поезій та перекладів "Ранній рай" (2006).
Представлено Вченою радою Інституту енциклопедичних досліджень Національної
академії наук України.
Висунення підписали академіки Іван Дзюба та Ярослав Яцків.
Споріднені теми:
• Український поет Мойсей Фішбейн про політичний дальтонізм, геніїв слова і героїв України
• Іван Дзюба - ВІРА В ПОКЛИКАНІСТЬ М.Коцюбинська «Не декорацій хочеться, а саду...»
• М.Коцюбинська - До 60-річчя українського поета Мойсея Фішбейна
• М.-Ф. Рубан - Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна
• До рецензії. М.-Ф. Рубан - Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна
• Пошуки геніальних цілей в поезії на прикладі творчості Мойсея Фішбейна
Наприкінці березня 2007 року на запрошення Українського Католицького Університету Мойсей Фішбейн відвідав Львів. Відбувся його авторський вечір, що на ньому була присутня й частина редакції "Майстерень".
Докладніше:
www.ucu.edu.ua/ukr/current/chronicles/article;2813/
Авторський вечір Мойсея Фішбейна,
а також:
ФІШБЕЙН У ЛЬВОВІ, березень 2007 року
Авторський вечір Мойсея Фішбейна відбувся. У змученому нестатками й попсою Львові, але в одному з бастіонів відродження нашого “Я” – в Українському Католицькому Університеті. Відбувся стараннями й доброю волею керівництва університету (насамперед – Мирослава Мариновича), львівських друзів Поета. І, безумовно, світлим явищем існування самого Мойсея Фішбейна. Виняткова рідкість – коли все по-справжньому, коли без жодного фальшу, без гри перед публікою.
Минуло вже декілька днів після від’їзду Поета зі Львова, але не проминає відчуття: животворні зв’язки між поколіннями українських Поетів таки не обірвалися; рукоположення – з передачею Духу Святого нашої Української Поезії від титанів колишніх до титанів майбутніх – відбувається й далі. Поки живуть такі Поети, такі Постаті, як Мойсей Фішбейн, Постаті, що здатні переносити в собі цей Святий Дух, маємо Надію на Справжність.
Із Фішбейном не просто. Складно з Фішбейном. Виникає безліч запитань до самого себе. Й ці запитання звучать голосами Рільке, Целана, Бажана, Лукаша, Кочура, Первомайського, самого Фішбейна. Відчуєш ці запитання, зможеш замислитися над відповіддю на них – матимеш нагоду, надію долучитися до справ Божественних, Мистецьких. Надію на важкий шлях – іти горнім гребенем слідом за Кочуром, Лукашем, Фішбейном – бути й перекладачем, і тлумачем, і творцем, бути не обтяженим служінням різній владній наволочі, а послуговуватись голосом щиросердо прийнятого Духу Святого. Йти тут і йти там, куди кличе цей голос. Залишаючи після себе не модерністичну пустку, а живі зв’язки зі всім людським минулим, простягнуті рукою автора в майбутнє: “Беріть. Тримайте. Плекайте”. Ледь не кожен вірш Мойсея Фішбейна побудований у багатьох вимірах (у малярстві кажуть: на передньому плані багато чистого й осяйного ефіру). Поет в'яже дійством дальні плани, в'яже через дуже точне використання у вірші абсолютно характерних речам (які описувано, через які описувано) глибинних властивостей другого, третього порядку. Таким чином вибудовується Фішбейнова стереоскопія – поезія сучасного й майбутнього: справжнє мистецтво не має минулого часу.
Володимир Ляшкевич,
головний редактор
веб-видання “Поетичні Майстерні”
Мойсей ФІШБЕЙН
* * *
Михайлині Коцюбинській
... а тоді примарились лілеї,
сяєво зволожених лілей.
По дзюрчанню залишався глей
пагорбів, де зéла Галілеї
по ранковій пáзолоті, мла
коло джерела зникала, коло
диму, пéрсті, папороті, кволо
три воли плуганились, мала
горлиця витуркувала, вітер
тихо поза пагорбами тлів
там, де ще не вимовлено слів,
там, де ще не виписано літер,
там, де ще не гострено списи,
там, де ще безодні не розверсті,
там, де ні сльозиночки у пéрсті.
Онде вже відлунює: „Спаси!”
26 березня – 9 липня 2006 р., Київ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
