Маю визнати власну поразку. Ні, не було ніякого збройного нападу, ніхто не загрожував мені чи то моїй родині. Навіть зовні, по суті, нічого не змінилося. Але не стало, не стало ілюзії впевненості в тому, що можу, знаю, зумію, зрештою здатна пояснити те, що таке і чим є Вітчизна,є в межах дотичного мені світу..Отже, лишень в черговий раз спробую зафіксуати говорене, мріяне, відчуте…
-Так, є місцина де впродовж пів тисячоліття жили мої предки.
Можливо, саме цей факт, є ознакою сталості мого сприйняття місця. І якщо слово Батьківщина розглядати в значенні земля предків – то це саме те, що я відчуваю ,не замислюючись над тим – чому, як відчуваю биття власного серця. І де б мені пізніше не доводилося жити той чи інший час, – розуміння, що дома буду тільки там, і що тіло моє має бути поховане саме там ,- є сталим і незмінним. Ані перерви в часі відвідування, ані юридична безправність що до території не є перешкодою. (Говорять, що справжність почуттів перевіряється часом?).Час і визначить..
Але чи означає це те, що Вітчизна для мене це лишень частка землі під сонцем, де жили і переважно вмирали багато-багато років поспіль мої прямі пращури, і до якої моє тіло потрапить після смерті? Така собі подібність до рослинного чи тваринного видового поширення на певній території, ареалі, по за яким цей вид жити або не зможе, або асимілюється і втратить свої родові ознаки (що зрештою власне і відбувається з переважною більшістю люду. І лише найяскравіші і найсильніші представники виду можуть продовжувати плодити собі подібних і поза ареалом? (Йдеться не про подібність кольору очей чи статури, а усвідомлення того, що ти це…А, власне, хто? ))…Відповідь - Ні…
-Так, є дитячі найперші спогади, що пов’язані з визначеним місцем, що дає змогу первісно ідентифікувати себе з ним, визначити свою приналежність до нього. Або, в моєму випадку – місце, де зафіксовані памяттю перші і найтривкіші спогади про стан особистої захищеності, спокою, любові.
Отже Вітчизна – це там, де ти себе пам’ятаєш вперше і де тобі було так добре, що шукаєш в тому прихистку? Вітчизна є лише спогадом, уявною, трансформацією почуттів і відчуттів через призму років? …Ні?…Дитячий світ, котрий ще не містить загроз і потреби сховатися у спогади, хіба має таке поняття як батьківщина? Воно знову ж таки зводиться у дитячому сприйнятті до того, що для них є батьки(чи будь-хто, хто виконує ці функції, поки дитина не усвідомлює соц. різниці), тобто захист. Чи то сучасна концепція «дорослих» – мій дім (батьківщина) там, де мені добре (годують, не порушують прав, дають можливість працювати…(кожен в змозі додати власний пункт.)) Звідси і можливість роздумів про емігрантів, як про активних «дітей»…і тих хто залишився і скаржиться, як про пасивних «»… . Але і в першому і в другому випадку йдеться про недоданість,недоотриманість, яка спонукає до дій і пошуків " не тут". Знову ж таки пряма асоціація з дітьми, які не опікуються батьками, тому, що, на їхню думку ,вони самі в свій час не достатньо приклали зусиль (або не тих зусиль)для забезпечення їм - дітям стану «добре» .
- Так, є мова, якою мислю, якою висловлюю найінтимніші почуття, і ця мова вже є ознакою, що вказує на мою причетність, виокремленість чи спільність.
А чи не є мова лише звичкою, сучасним засобом комунікації. Якщо полишити різноманітні гіпотези , що повязують мову з сакральними аспектами і проекціями буття, що залишиться? Що власне вже залишилось у нашому безсенсовому і сленговому, атрибутивному і примітивному жонглюванні словами? Якщо мова є ознакою приналежності до Батьківщини, то про яку мову йдеться тепер? Літературну мову наукових гуманітарних «рекреацій»? В нашому суспільстві знання мови є ознакою чи то перепусткою у світ певного добробуту, саме тому воліють вчити НЕ українську…А примусове вивчення останньої, як ознаки державності, - уникають всіма правдами і неправдами. Ба навіть скаржаться на притиски … Цікаво, а якби за знання мови державної збільшували зарплатню, як , приміром, за володіння англійською? Отже мова - це не Вітчизна, це приналежність, і, навіть, можливо..особиста вартісність.
-Так, є комплекс відомостей, теорій, фактів, що своєю сукупністю створюють історію, ілюструючи для мене те, свідком чого я не була і не буду. Водночас існує і сьогодення, творіння історії. І моє розуміння того, що активно причетною до цього процесу бути не в змозі.
-Так, є свідомою того…що всі ці мої спроби лише спосіб, чи то пак засіб не бути байдужою і у свій приватний спосіб розібратися з власним світоглядом..
В черговий раз не йдеться про батьківщину, йдеться лише про мене. Єдине, що все ж не знищує надії, чи слугує метою - це те, що спробувавши розібратися з власним сприйняттям, мені буде …як і про що розповісти власним дітям, а можливо і студентам, коли в черговий раз за гучним і красивим словом Вітчизна буде пропонуватися зовні, чи то пак навязуватися безтілесна ідеологічна абстракція ...Най будуть пильні..
2011