ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Чайка (1977) /
Проза
спроба ідентифікації..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
спроба ідентифікації..
Маю визнати власну поразку. Ні, не було ніякого збройного нападу, ніхто не загрожував мені чи то моїй родині. Навіть зовні, по суті, нічого не змінилося. Але не стало, не стало ілюзії впевненості в тому, що можу, знаю, зумію, зрештою здатна пояснити те, що таке і чим є Вітчизна,є в межах дотичного мені світу..Отже, лишень в черговий раз спробую зафіксуати говорене, мріяне, відчуте…
-Так, є місцина де впродовж пів тисячоліття жили мої предки.
Можливо, саме цей факт, є ознакою сталості мого сприйняття місця. І якщо слово Батьківщина розглядати в значенні земля предків – то це саме те, що я відчуваю ,не замислюючись над тим – чому, як відчуваю биття власного серця. І де б мені пізніше не доводилося жити той чи інший час, – розуміння, що дома буду тільки там, і що тіло моє має бути поховане саме там ,- є сталим і незмінним. Ані перерви в часі відвідування, ані юридична безправність що до території не є перешкодою. (Говорять, що справжність почуттів перевіряється часом?).Час і визначить..
Але чи означає це те, що Вітчизна для мене це лишень частка землі під сонцем, де жили і переважно вмирали багато-багато років поспіль мої прямі пращури, і до якої моє тіло потрапить після смерті? Така собі подібність до рослинного чи тваринного видового поширення на певній території, ареалі, по за яким цей вид жити або не зможе, або асимілюється і втратить свої родові ознаки (що зрештою власне і відбувається з переважною більшістю люду. І лише найяскравіші і найсильніші представники виду можуть продовжувати плодити собі подібних і поза ареалом? (Йдеться не про подібність кольору очей чи статури, а усвідомлення того, що ти це…А, власне, хто? ))…Відповідь - Ні…
-Так, є дитячі найперші спогади, що пов’язані з визначеним місцем, що дає змогу первісно ідентифікувати себе з ним, визначити свою приналежність до нього. Або, в моєму випадку – місце, де зафіксовані памяттю перші і найтривкіші спогади про стан особистої захищеності, спокою, любові.
Отже Вітчизна – це там, де ти себе пам’ятаєш вперше і де тобі було так добре, що шукаєш в тому прихистку? Вітчизна є лише спогадом, уявною, трансформацією почуттів і відчуттів через призму років? …Ні?…Дитячий світ, котрий ще не містить загроз і потреби сховатися у спогади, хіба має таке поняття як батьківщина? Воно знову ж таки зводиться у дитячому сприйнятті до того, що для них є батьки(чи будь-хто, хто виконує ці функції, поки дитина не усвідомлює соц. різниці), тобто захист. Чи то сучасна концепція «дорослих» – мій дім (батьківщина) там, де мені добре (годують, не порушують прав, дають можливість працювати…(кожен в змозі додати власний пункт.)) Звідси і можливість роздумів про емігрантів, як про активних «дітей»…і тих хто залишився і скаржиться, як про пасивних «»… . Але і в першому і в другому випадку йдеться про недоданість,недоотриманість, яка спонукає до дій і пошуків " не тут". Знову ж таки пряма асоціація з дітьми, які не опікуються батьками, тому, що, на їхню думку ,вони самі в свій час не достатньо приклали зусиль (або не тих зусиль)для забезпечення їм - дітям стану «добре» .
- Так, є мова, якою мислю, якою висловлюю найінтимніші почуття, і ця мова вже є ознакою, що вказує на мою причетність, виокремленість чи спільність.
А чи не є мова лише звичкою, сучасним засобом комунікації. Якщо полишити різноманітні гіпотези , що повязують мову з сакральними аспектами і проекціями буття, що залишиться? Що власне вже залишилось у нашому безсенсовому і сленговому, атрибутивному і примітивному жонглюванні словами? Якщо мова є ознакою приналежності до Батьківщини, то про яку мову йдеться тепер? Літературну мову наукових гуманітарних «рекреацій»? В нашому суспільстві знання мови є ознакою чи то перепусткою у світ певного добробуту, саме тому воліють вчити НЕ українську…А примусове вивчення останньої, як ознаки державності, - уникають всіма правдами і неправдами. Ба навіть скаржаться на притиски … Цікаво, а якби за знання мови державної збільшували зарплатню, як , приміром, за володіння англійською? Отже мова - це не Вітчизна, це приналежність, і, навіть, можливо..особиста вартісність.
-Так, є комплекс відомостей, теорій, фактів, що своєю сукупністю створюють історію, ілюструючи для мене те, свідком чого я не була і не буду. Водночас існує і сьогодення, творіння історії. І моє розуміння того, що активно причетною до цього процесу бути не в змозі.
-Так, є свідомою того…що всі ці мої спроби лише спосіб, чи то пак засіб не бути байдужою і у свій приватний спосіб розібратися з власним світоглядом..
В черговий раз не йдеться про батьківщину, йдеться лише про мене. Єдине, що все ж не знищує надії, чи слугує метою - це те, що спробувавши розібратися з власним сприйняттям, мені буде …як і про що розповісти власним дітям, а можливо і студентам, коли в черговий раз за гучним і красивим словом Вітчизна буде пропонуватися зовні, чи то пак навязуватися безтілесна ідеологічна абстракція ...Най будуть пильні..
2011
-Так, є місцина де впродовж пів тисячоліття жили мої предки.
Можливо, саме цей факт, є ознакою сталості мого сприйняття місця. І якщо слово Батьківщина розглядати в значенні земля предків – то це саме те, що я відчуваю ,не замислюючись над тим – чому, як відчуваю биття власного серця. І де б мені пізніше не доводилося жити той чи інший час, – розуміння, що дома буду тільки там, і що тіло моє має бути поховане саме там ,- є сталим і незмінним. Ані перерви в часі відвідування, ані юридична безправність що до території не є перешкодою. (Говорять, що справжність почуттів перевіряється часом?).Час і визначить..
Але чи означає це те, що Вітчизна для мене це лишень частка землі під сонцем, де жили і переважно вмирали багато-багато років поспіль мої прямі пращури, і до якої моє тіло потрапить після смерті? Така собі подібність до рослинного чи тваринного видового поширення на певній території, ареалі, по за яким цей вид жити або не зможе, або асимілюється і втратить свої родові ознаки (що зрештою власне і відбувається з переважною більшістю люду. І лише найяскравіші і найсильніші представники виду можуть продовжувати плодити собі подібних і поза ареалом? (Йдеться не про подібність кольору очей чи статури, а усвідомлення того, що ти це…А, власне, хто? ))…Відповідь - Ні…
-Так, є дитячі найперші спогади, що пов’язані з визначеним місцем, що дає змогу первісно ідентифікувати себе з ним, визначити свою приналежність до нього. Або, в моєму випадку – місце, де зафіксовані памяттю перші і найтривкіші спогади про стан особистої захищеності, спокою, любові.
Отже Вітчизна – це там, де ти себе пам’ятаєш вперше і де тобі було так добре, що шукаєш в тому прихистку? Вітчизна є лише спогадом, уявною, трансформацією почуттів і відчуттів через призму років? …Ні?…Дитячий світ, котрий ще не містить загроз і потреби сховатися у спогади, хіба має таке поняття як батьківщина? Воно знову ж таки зводиться у дитячому сприйнятті до того, що для них є батьки(чи будь-хто, хто виконує ці функції, поки дитина не усвідомлює соц. різниці), тобто захист. Чи то сучасна концепція «дорослих» – мій дім (батьківщина) там, де мені добре (годують, не порушують прав, дають можливість працювати…(кожен в змозі додати власний пункт.)) Звідси і можливість роздумів про емігрантів, як про активних «дітей»…і тих хто залишився і скаржиться, як про пасивних «»… . Але і в першому і в другому випадку йдеться про недоданість,недоотриманість, яка спонукає до дій і пошуків " не тут". Знову ж таки пряма асоціація з дітьми, які не опікуються батьками, тому, що, на їхню думку ,вони самі в свій час не достатньо приклали зусиль (або не тих зусиль)для забезпечення їм - дітям стану «добре» .
- Так, є мова, якою мислю, якою висловлюю найінтимніші почуття, і ця мова вже є ознакою, що вказує на мою причетність, виокремленість чи спільність.
А чи не є мова лише звичкою, сучасним засобом комунікації. Якщо полишити різноманітні гіпотези , що повязують мову з сакральними аспектами і проекціями буття, що залишиться? Що власне вже залишилось у нашому безсенсовому і сленговому, атрибутивному і примітивному жонглюванні словами? Якщо мова є ознакою приналежності до Батьківщини, то про яку мову йдеться тепер? Літературну мову наукових гуманітарних «рекреацій»? В нашому суспільстві знання мови є ознакою чи то перепусткою у світ певного добробуту, саме тому воліють вчити НЕ українську…А примусове вивчення останньої, як ознаки державності, - уникають всіма правдами і неправдами. Ба навіть скаржаться на притиски … Цікаво, а якби за знання мови державної збільшували зарплатню, як , приміром, за володіння англійською? Отже мова - це не Вітчизна, це приналежність, і, навіть, можливо..особиста вартісність.
-Так, є комплекс відомостей, теорій, фактів, що своєю сукупністю створюють історію, ілюструючи для мене те, свідком чого я не була і не буду. Водночас існує і сьогодення, творіння історії. І моє розуміння того, що активно причетною до цього процесу бути не в змозі.
-Так, є свідомою того…що всі ці мої спроби лише спосіб, чи то пак засіб не бути байдужою і у свій приватний спосіб розібратися з власним світоглядом..
В черговий раз не йдеться про батьківщину, йдеться лише про мене. Єдине, що все ж не знищує надії, чи слугує метою - це те, що спробувавши розібратися з власним сприйняттям, мені буде …як і про що розповісти власним дітям, а можливо і студентам, коли в черговий раз за гучним і красивим словом Вітчизна буде пропонуватися зовні, чи то пак навязуватися безтілесна ідеологічна абстракція ...Най будуть пильні..
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію