Перед Новим роком завжди хочеться покращити собі настрій, знайти причину для усмішки, для свята, обходячи якимось чином нав’язливе приниження всіма телеканалами рідної мови та титульної нації, обминаючи опускання культури, інтелекту, моралі, інтелігентності, порядності на нижчий щабель різними талант-шоу, обходячись без допінгу бізнесу у світі своєї щирості і душевної щедрості. Найкращий спосіб для цього – читання книг. Серед усього можна знайти саме те, що потрібно саме у цю хвилину і саме для покращення внутрішнього стану, який постійно намагаються вивести з рівноваги, поляризувати, сформувати стереотипи, згідно з якими будеш жити усе своє життя. Але ж ти не хочеш піддаватися загальним тенденціям, ти ж не хочеш бути, як усі!
Перебираю свіжі книги, які поповнили мою бібліотеку цього року. Чудова інтимна лірика, розумні романи, наукові праці, книги літературознавців та мандрівників із автографами, рідкісні альбоми і видання, подаровані мені зовсім недавно. Але це все потребує праці, а мені тепер хочеться відпочинку, легкого гумору, тонкої іронії, стьобу, підколок і тої ж таки роботи розуму, але веселої роботи, безтурботної і, якщо хочете – безвідповідальної. Бо вічно відчувати відповідальність на плечах – теж саме, що розвантажувати вагони на вокзалі: хочеш того чи ні, а починаєш горбитися під її вагою. Про які крила, про який політ фантазії і гумору, про яку легкість тоді говорити?
А на полиці поруч – ось воно! Саме те, що мені потрібно. «200 пострілів на ПМ» Івана Гентоша, книга пародій, результат перебування пародиста на сайті Поетичні майстерні. Бо ПМ – це не пістолет Макарова, а скоріше «Поетичні Мішені», як зазначає автор у передньому слові. Для своїх іронічно жартівливих пародійних пострілів львівський стрілець обрав як знаних уже на Україні письменників, так і початкуючих, тих, хто робить перші кроки в літературу, але робить їх настільки талановито і яскраво, що варто його підтримати і направити добрим гумором і щирою дружньою, хоча і не прямою і не втаємниченою, але веселою порадою. Серед тих, у кого влучив пародист: Павло Вольвач, Роман Скиба, Валерій Хмельницький, Павлюк Ігор, Сергій Осока, Маріанна Шутко, Катерина Матвеєва, Оксана Яблонська, Кучерук Віктор та багато інших, всього близько вісімдесят чоловік.
Жанр пародії у нас майже відсутній. Але це цілий пласт культури, покликаний очищати і шліфувати, спрямовувати і корегувати, виконувати роль цензора і редактора, впливати на тих внутрішніх цензорів і редакторів, які сидять у кожнісінькому з нас, незалежно від того пишемо ми, малюємо, співаємо чи займаємося іншими корисними і не дуже справами. Колись я з нетерпінням чекав по телебаченню передач з відомим пародистом Олександром Івановим. Його тонкий і влучний гумор та іронія зачіпали за живе навіть людей далеких від літератури – посміятися хотіли всі, а з гумором, як і з усім іншим, у радянському союзі було тугувато. На Україні мені відомі тільки два активні представники цього жанру – Ярослав Чорногуз та Іван Гентош, до речі, обоє вони іноді обмінюються пародійними пострілами. Є у нас і інші, але вони займаються цією невдячною справою тільки час від часу, нерегулярно і непродуктивно.
Іван Гентош - пародист, якого поети не бояться, а люблять. Хоча, здавалося б, за що любити людину, яка вишукує у твоїх текстах помилки, казуси, алогізми і використовує їх для того, щоб написати свій твір – це свого роду маленький плагіат. Але, виявляється, любити Івана не тільки можна, але і треба, бо всі його пародії базуються на любові до поезії і шані до поетів – живих людей. У його веселих творах відсутні злість, заздрість, зверхність... Вишуканий смак, тонке почуття гумору, висока повага до слова, елегантність висловлювань, вміння не висміяти, а усміхнутися разом із автором – ось те головне, що характеризує цього продуктивного і майстерного поета-пародиста. Саме завдяки цим якостям творчі люди Івана люблять, поважають і сподіваються, що і на їхні твори він колись та напише, хоч одну пародію. Адже пародія – це та ж реклама, це популяризація, це сміх, який продовжує життя всім нам – і авторам, і читачам. Мені в цьому плані вже пощастило, я теж попав під приціл і в книгу, за що щиро дякую новому другові і, як нещодавно виявилося, тонкому лірику, чудовій людині – Іванові Гентошу.
Оце вже хочеться процитувати щось. Та, як на мене, у книзі є суттєвий недолік: оригінальні твори подаються повністю, повним текстом. Та і пародії майже всі завеликі. Інколи навіть здається, що Іван написав пародію, усміхнувся, поставив крапку, а опісля поспав, подумав і вирішив дописати, щоб рана була не такою болючою, щоб автор оригіналу не образився, щоб його реакція не була аж занадто агресивною, адже буває і таке, особливо, якщо у того відсутнє почуття гумору. Але звідки знати наперед у кого на сайті є це почуття, а у кого його немає? Але з іншого боку – може і правий пародист, може тому його так і люблять. І він любить. Навіть тих, кого пародіює.
«о ця любов
сильніша смерті
живімо вкупі
сотню літ
кохання наше
в коловерті –
до раю
з раю переліт

хіба один раз
на півроку
зо дві хвилини
а чи сім
пошурхаємо
листя в парку
ще поки сніг
не долетів»
Олесь Дяк «о ця любов…»

Пародія називається «Квартальне»:

Чекаю.
Листя вже опало…
Час вибивати
Клином клин?
Раз на півроку –
То замало.
Чекай, чекай –
І сім хвилин…
Ще гірше дві…
Скручу цигарку –
Ну де той рай,
Кохання шквал?
Пошурхати би…
Листя в парку
Ну хоч би, мила,
Раз в квартал!

Тонко, інтелігентно, усміхнено, влучно підмічено, підкреслено, акцентовано, спародійовано. Можна б процитувати ще, та краще – шукайте книжку.
Інколи здається, що творіння Івана Гентоша можна сприймати як автономні незалежні тексти, варто йому було тільки вказати на автора натхнення. Але, як казав один відомий мудрагель, маємо те, що маємо. А маємо ґрунтовну книжку легкого незлобливого доброго гумору, далекого від політики і близького кожній нормальній незаангажованій і незазомбованій людині. А всі ми саме такі. Бо читаємо.