ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.04.22 16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.

Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,

Борис Костиря
2026.04.22 15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.

Дощі відкриють невідомі суті,

Охмуд Песецький
2026.04.22 14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.

Олена Побийголод
2026.04.22 07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)

Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!

    Нічка за вікном чорніє,

Віктор Кучерук
2026.04.22 05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п

хома дідим
2026.04.21 22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби

Тетяна Левицька
2026.04.21 21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.

Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк

Марія Дем'янюк
2026.04.21 16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.

Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В

Борис Костиря
2026.04.21 14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.

Володимир Бойко
2026.04.21 13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого. Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій. Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог. Дика природа надто чутлива до диких звичаїв. Коли відчуваєш листопад у квітні –

Юрій Гундарів
2026.04.21 12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…

Ігор Шоха
2026.04.21 11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.

ІІ

Костянтин Ватульов
2026.04.21 08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється

Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен

Віктор Кучерук
2026.04.21 05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.

Охмуд Песецький
2026.04.20 20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.

Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,

Світлана Пирогова
2026.04.20 20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.

Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Балера (1974) / Вірші

 Темінь (переклад з Джорджа Гордона Байрона)
Я бачив сон, а може то не сон.
Яскраве сонце згасло назавжди,
На невідомі відстані зірки
У темряві блукали навмання.
Бліда, безпутна, крижана земля
В повітрі чорна висіла й сліпа,
І жодний ранок не приносив дня,
Забули люди світлі почуття.
В самотності остуджені серця
Просили тільки світла і тепла,
Халупи вбогі й трони королів
Палали, як сигнальні маяки.
А люди біля згарищ їх осель
Дивились одне одному в лице.
Вони позаздрити могли тому,
Кого поглинув смолоскип-вулкан.
Страшне бажання охопило світ.
Ліси, що опинились у вогні,
Згоряли і чорніла вся земля,
Гілки хрустіли й стовбури дерев.
Із безпорадним виразом облич
Всі люди мали вигляд неземний,
Від розпачу й безсилля без кінця
Ховали очі, сльози з них текли.
А хтось руками голову підпер
І з посмішкою на усе дививсь.
Були й такі, хто рештки тіл людських
Шукав і, що вціліло, пожирав,
Й дивився вгору з острахом жахним
На тьмяне небо, що було немов
Жалобний покрив світу, що пропав;
І падали з прокляттями у прах.
Кричали дико злякані птахи,
Об землю бились помахами крил,
Йшли дикі звірі, кволі й боязкі,
Повзли безсилі змії, шиплячи.
Вбивали їх і поїдали. Бій,
Якого вже, здавалось, не було,
Спалахував ізнову. Їжа вся
Із кров’ю здобувалась відтепер.
Любові не залишилось ніде.
Уся земля лиш думкою жила
Про смерть, негайний і безславний скін,
І голод поглинав людське єство.
Лежали непоховані тіла.
Голодні трупи їли, навіть пси
Кидались на господарів своїх.
Лише один людей і звірів гнав
Від дорогого тіла, доки їх
Пекучий голод не перемагав
І не приковував до інших тіл,
Але собі поживи не шукав.
Із нескінченним жалісним виттям
Господареві руки він лизав,
Та ласки не знайшов, бо той помер.
Народу безліч голод покосив.
А дві людини з міста збереглись,
Перетворившись в лютих ворогів,
Вони не захотіли поділить
Великий насип пресвятих речей
Поміж вуглин останніх олтарів,
І тим уже спаплюжували їх,
Кістлявими руками, тремтячи,
Вони згрібали залишки бліді;
І ледь відчутним подихом легким
Трималося згасаюче життя,
Коли ж вони дивились навкруги,
Вмирали зразу у ту саму мить
Від одного лиш вигляду людей,
Які були потворними усі.
Поставив Голод на чолі у них
Печать диявола. І світ увесь,
Що був багатолюдним і міцним,
Перетворився в брилу без рослин,
Без часу, без людей і без життя,
У витвір безладу, безжальний прах.
Озера, океани і річки
Стояли нерухомі і німі,
І на воді безлюдні кораблі
Хилили щогли, падали й гнили.
Вони зникали в урвищі без хвиль.
Припливів і відпливів не було,
Бо Місяць, хвиль володар, мертвим був,
Не рухались ослаблені вітри.
І хмари непотрібні стали Тьмі,
Суцільна Темінь охопила світ.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-01-15 11:33:38
Переглядів сторінки твору 2765
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.000 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.059 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.731
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.09.25 17:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-01-15 11:38:24 ]
George Gordon Byron

Darkness

I had a dream, which was not all a dream.
The bright sun was extinguished, and the stars
Did wander darkling in the eternal space,
Rayless, and pathless, and the icy earth
Swung blind and blackening in the moonless air;
Morn came and went -and came, and brought no day,
And men forgot their passions in the dread
Of this their desolation; and all hearts
Were chilled into a selfish prayer for light;
And they did live by watchfires -and the thrones,
The palaces of crowned kings – the huts,
The habitations of all things which dwell,
Were burnt for beacons; cities were consumed,
And men were gathered round their blazing homes
To look once more into each other's face;
Happy were those which dwelt within the eye
Of the volcanoes, and their mountain-torch;
A fearful hope was all the world contained;
Forests were set on fire – but hour by hour
They fell and faded – and the crackling trunks
Extinguished with a crash – and all was black.
The brows of men by the despairing light
Wore an unearthly aspect, as by fits
The flashes fell upon them: some lay down
And hid their eyes and wept; and some did rest
Their chins upon their clenched hands, and smiled;
And others hurried to and fro, and fed
Their funeral piles with fuel, and looked up
With mad disquietude on the dull sky,
The pall of a past world; and then again
With curses cast them down upon the dust,
And gnashed their teeth and howled; the wild birds shrieked,
And, terrified, did flutter on the ground,
And flap their useless wings; the wildest brutes
Came tame and tremulous; and vipers crawled
And twined themselves among the multitude,
Hissing, but stingless – they were slain for food;
And War, which for a moment was no more,
Did glut himself again; – a meal was bought
With blood, and each sate sullenly apart
Gorging himself in gloom: no love was left;
All earth was but one thought – and that was death,
Immediate and inglorious; and the pang
Of famine fed upon all entrails – men
Died, and their bones were tombless as their flesh;
The meagre by the meagre were devoured,
Even dogs assailed their masters, all save one,
And he was faithful to a corse, and kept
The birds and beasts and famished men at bay,
Till hunger clung them, or the drooping dead
Lured their lank jaws; himself sought out no food,
But with a piteous and perpetual moan,
And a quick desolate cry, licking the hand
Which answered not with a caress – he died.
The crowd was famished by degrees; but two
Of an enormous city did survive,
And they were enemies: they met beside
The dying embers of an altar-place
Where had been heaped a mass of holy things
For an unholy usage: they raked up,
And shivering scraped with their cold skeleton hands
The feeble ashes, and their feeble breath
Blew for a little life, and made a flame
Which was a mockery; then they lifted up
Their eyes as it grew lighter, and beheld
Each other's aspects – saw, and shrieked, and died –
Even of their mutual hideousness they died,
Unknowing who he was upon whose brow
Famine had written Fiend. The world was void,
The populous and the powerful was a lump,
Seasonless, herbless, treeless, manless, lifeless–
A lump of death – a chaos of hard clay.
The rivers, lakes, and ocean all stood still,
And nothing stirred within their silent depths;
Ships sailorless lay rotting on the sea,
And their masts fell down piecemeal; as they dropped
They slept on the abyss without a surge –
The waves were dead; the tides were in their grave,
The Moon, their mistress, had expired before;
The winds were withered in the stagnant air,
And the clouds perished! Darkness had no need
Of aid from them – She was the Universe!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-15 12:35:00 ]
За змістом, бачу, текст серйозний, Оленко!

Де ж фахівці з англійської?
Шановні, зверніть увагу на переклад!!!

Оленко, бажаю наснаги, успіхів і міцності духу!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-01-15 13:34:56 ]
Дякую, Лесю, за Вашу постійну і незмінну підтримку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-01-15 13:49:41 ]
Шкодую, що не можу оцінити якість перекладу, але як поетичний твір, я б сказав, високої якості.
(лише мені здається, що рядок "А дві людини з міста збереглись" краще б звучав на кшталт: "А двоє із людей убереглось" ).
Без претензій на співавторство.)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-01-15 14:58:53 ]
Дякую, пане Мирославе, за увагу до перекладу та висловлену думку. Щодо Вашої пропозиції - у оригіналі сказано, що двоє із величезного міста збереглись.