ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.04.22 16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.

Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,

Борис Костиря
2026.04.22 15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.

Дощі відкриють невідомі суті,

Охмуд Песецький
2026.04.22 14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.

Олена Побийголод
2026.04.22 07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)

Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!

    Нічка за вікном чорніє,

Віктор Кучерук
2026.04.22 05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п

хома дідим
2026.04.21 22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби

Тетяна Левицька
2026.04.21 21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.

Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк

Марія Дем'янюк
2026.04.21 16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.

Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В

Борис Костиря
2026.04.21 14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.

Володимир Бойко
2026.04.21 13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого. Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій. Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог. Дика природа надто чутлива до диких звичаїв. Коли відчуваєш листопад у квітні –

Юрій Гундарів
2026.04.21 12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…

Ігор Шоха
2026.04.21 11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.

ІІ

Костянтин Ватульов
2026.04.21 08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється

Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен

Віктор Кучерук
2026.04.21 05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.

Охмуд Песецький
2026.04.20 20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.

Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,

Світлана Пирогова
2026.04.20 20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.

Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Балера (1974) / Вірші

 Прометей (переклад з Джорджа Гордона Байрона)
В твоїх ясних очах, титане,
За долю смертних вболівання,
Ти зрозумів без гордування
Сумну їх дійсність безталанну.
Яка ж була за жалість втіха?
Напружене страждання тихе,
Хижак, ланцюг,– як вирок долі,
У серці вічні муки болю.
Ти приховав свої гризоти.
Задуха з присмаком скорботи
Лише в самотності огорне,
Щоб не почуло грізне небо
Зітхання слабкості від тебе,
Ти у мовчанні непоборний.

Титане! Здатний ти збороти
Страждання силою натури.
Тебе не вб’ють страшні тортури.
І невблаганний неба дотик
Й нечувана жорстокість Долі –
Дієві Ненависті ролі,
Яка створила для забави
Все те, що знищує лукаво.
Життя невпинне – вічна кара.
Безсмертя жалюгідним даром
Тебе зле небо наділило,
Але повернуту погрозу
Угледів Громовержець лютий,
Коли він захотів почути
Про власну долю всі прогнози.
Ти промовчав, титане смілий,
Твій вирок – ув очах глибоких,
І Зевса страх пройняв жорстокий,
Спізніле каяття безсиле,
Аж блискавки в руках тремтіли.

Ти добрим був, і в тім твій злочин –
Так само, як боги, чинити.
Ти людям допоміг зміцнитись,
Щоб їхній розум став пророчим,
Прийшов кінець поневірянням.
Терплячу силу у мовчанні,
Твій дух, що опирався путам,
Земля і Небеса всевладні
Були не в змозі похитнути,
І дивовижним, нерозгаданим,
Величним символом несхибним
Ти став для всіх, підвладних смерті, –
Як ти, вони богоподібні,
Як витоки струмка, уперті.
Частково люди також можуть
Зламати часу загорожу:
Нещасть відчути неминучість,
Їм протидіяти рішуче,
Здолати біди духом власним,
Який породжує незгасне,
Шляхетне почуття свободи,
Що навіть в муках і тривогах
Шукає вищу нагороду
І смерть безжальну має змогу
Перетворити в перемогу.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-01-17 13:47:18
Переглядів сторінки твору 10534
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.593 / 5.5  (5.000 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.059 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.696
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.09.25 17:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-01-17 13:50:33 ]
George Gordon Byron

Prometheus

TITAN! to whose immortal eyes
The sufferings of mortality,
Seen in their sad reality,
Were not as things that gods despise;
What was thy pity's recompense?
A silent suffering, and intense;
The rock, the vulture, and the chain,
All that the proud can feel of pain,
The agony they do not show,
The suffocating sense of woe,
Which speaks but in its loneliness,
And then is jealous lest the sky
Should have a listener, nor will sigh
Until its voice is echoless.
Titan! to thee the strife was given
Between the suffering and the will,
Which torture where they cannot kill;
And the inexorable Heaven,
And the deaf tyranny of Fate,
The ruling principle of Hate,
Which for its pleasure doth create
The things it may annihilate,
Refus'd thee even the boon to die:
The wretched gift Eternity
Was thine – and thou hast borne it well.
All that the Thunderer wrung from thee
Was but the menace which flung back
On him the torments of thy rack;
The fate thou didst so well foresee,
But would not to appease him tell;
And in thy Silence was his Sentence,
And in his Soul a vain repentance,
And evil dread so ill dissembled,
That in his hand the lightnings trembled.

Thy Godlike crime was to be kind,
To render with thy precepts less
The sum of human wretchedness,
And strengthen Man with his own mind;
But baffled as thou wert from high,
Still in thy patient energy,
In the endurance, and repulse
Of thine impenetrable Spirit,
Which Earth and Heaven could not convulse,
A mighty lesson we inherit:
Thou art a symbol and a sign
To Mortals of their fate and force;
Like thee, Man is in part divine,
A troubled stream from a pure source;
And Man in portions can foresee
His own funereal destiny;
His wretchedness, and his resistance,
And his sad unallied existence:
To which his Spirit may oppose
Itself – and equal to all woes,
And a firm will, and a deep sense,
Which even in torture can descry
Its own concenter'd recompense,
Triumphant where it dares defy,
And making Death a Victory.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Дудар (Л.П./М.К.) [ 2013-01-17 15:35:06 ]
сприймаю як не переклад,а окремий добротний вірш!!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-01-17 15:50:34 ]
Дякую, пане Миколо! Мені дуже приємно, що Ви саме так сприйняли мій переклад.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-17 17:49:31 ]
Приєднуюся до пана Миколи, Оленко!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-01-17 17:59:39 ]
Спасибі, Лесю! Я сьогодні просто щаслива від такого розуміння і підтримки!