Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Чайка (1977) /
Проза
*лепта*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
*лепта*
Побутує думка, що ми не можемо творити благо, тобто бути благодійниками, якщо не вдовольнили наші найбільш нагальні потреби. Скажімо, голодно надворі, війна (читай небезпечно і нестабільно), і ми про ближнього навіть не згадуємо. А щойно з цими потребами все гаразд, людина переходить на вищі щаблі, більш потужний рівень: вона прагне духовно зростати і вкладати свою частку в розвиток та вдосконалення світу.
До речі, колись в університеті на парах з етимології цікаво було дізнатися, що серед інтерпретацій до власне поняття «благо», було ще й «благувати» (тобто допомагати хворому). А от «наблАжити» означало «принести благо». Призабуті й маловживані сьогодні «доброчинство», «добродіяння», «добродійство», «благодіяння», «благостиня». Одній моїй колежанці так сподобалось слово «благостиня», що вона тепер так називає свою доньку Устинку. Каже «УстИня-благостИня».
...Не погоджуюсь з тим, що людина займається благодійництвом тільки тоді, коли позаду голод і холод: «Люди навіть у війну дивились вгору, в небо. Вони і тоді, коли їм падали з того неба на голову бомби, примудрялись ділитись останньою дровинкою, щоб зігрітись, і половинкою буряка, щоб протримати осиротілих сусідських дітей».
У цьому й парадокс. Є бідні, які діляться останнім, є багаті, які не діляться нічим. Окремі люди, зібравши чималі статки, і далі прагнуть однією спиною на сім ліжок. Інші, ставши вільними фінансово — йдуть до людей, серед яких живуть, і допомагають їм, бо розуміють: внутрішнє задоволення від того, що ти можеш допомогти комусь, не можна порівняти ні з чим….« Що добре, те собі, й що зле – теж собі».
А ще пам’ятаєте євангельську притчу в Євангелії (і від Марка, і від Луки), де бідна вдова поклала у скарбничку єрусалимського храму дві лепти? Ісус, покликавши учнів, сказав, що ця вдова поклала більше за всіх. Бо вони віддавали від надлишку, а вона дала все, що у неї було... Жертва, на перший погляд, мізерна, але за суттю, внутрішньою цінністю – безмірна. Тож недарма відома тепер всьому християнському світові.
Ми ніби і прагнемо часами слідувати прикладові тої бідної вдовиці. Але то часу нема, то дрібних грошей у гаманці, то голова болить, то до зарплатні далеко. Але, думається, що під тими лептами, тою пожертвою, малось на увазі не лише матеріальне. Але й інші дорожезні речі: час, душевне тепло, увага... Їх так само часами важко відірвати від себе і віддати просто так, не очікуючи ані винагороди, ані подяки...
Як підтвердження — історії, які трапляються з бездітними жінками. Буває, лікуються десятиріччями – нема маляти. Аж раптом, щойно вирішують взяти сирітку з дитячого будинку – де й вагітність береться.
Бог допомагає тим, хто допомагає більш обділеним. Аби втратити цей світ остаточно, досить просто сидіти, згорнувши руки. Навіть бідна вдова, розуміючи це, колись пожервувала останнє, що мала.
2012
До речі, колись в університеті на парах з етимології цікаво було дізнатися, що серед інтерпретацій до власне поняття «благо», було ще й «благувати» (тобто допомагати хворому). А от «наблАжити» означало «принести благо». Призабуті й маловживані сьогодні «доброчинство», «добродіяння», «добродійство», «благодіяння», «благостиня». Одній моїй колежанці так сподобалось слово «благостиня», що вона тепер так називає свою доньку Устинку. Каже «УстИня-благостИня».
...Не погоджуюсь з тим, що людина займається благодійництвом тільки тоді, коли позаду голод і холод: «Люди навіть у війну дивились вгору, в небо. Вони і тоді, коли їм падали з того неба на голову бомби, примудрялись ділитись останньою дровинкою, щоб зігрітись, і половинкою буряка, щоб протримати осиротілих сусідських дітей».
У цьому й парадокс. Є бідні, які діляться останнім, є багаті, які не діляться нічим. Окремі люди, зібравши чималі статки, і далі прагнуть однією спиною на сім ліжок. Інші, ставши вільними фінансово — йдуть до людей, серед яких живуть, і допомагають їм, бо розуміють: внутрішнє задоволення від того, що ти можеш допомогти комусь, не можна порівняти ні з чим….« Що добре, те собі, й що зле – теж собі».
А ще пам’ятаєте євангельську притчу в Євангелії (і від Марка, і від Луки), де бідна вдова поклала у скарбничку єрусалимського храму дві лепти? Ісус, покликавши учнів, сказав, що ця вдова поклала більше за всіх. Бо вони віддавали від надлишку, а вона дала все, що у неї було... Жертва, на перший погляд, мізерна, але за суттю, внутрішньою цінністю – безмірна. Тож недарма відома тепер всьому християнському світові.
Ми ніби і прагнемо часами слідувати прикладові тої бідної вдовиці. Але то часу нема, то дрібних грошей у гаманці, то голова болить, то до зарплатні далеко. Але, думається, що під тими лептами, тою пожертвою, малось на увазі не лише матеріальне. Але й інші дорожезні речі: час, душевне тепло, увага... Їх так само часами важко відірвати від себе і віддати просто так, не очікуючи ані винагороди, ані подяки...
Як підтвердження — історії, які трапляються з бездітними жінками. Буває, лікуються десятиріччями – нема маляти. Аж раптом, щойно вирішують взяти сирітку з дитячого будинку – де й вагітність береться.
Бог допомагає тим, хто допомагає більш обділеним. Аби втратити цей світ остаточно, досить просто сидіти, згорнувши руки. Навіть бідна вдова, розуміючи це, колись пожервувала останнє, що мала.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
