Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Казка про короля ( переклад з польської)
В столиці жив, не в нашій,
Король, що молоко пив,
І їв багато каші.
І кухарі в тривозі:
"Біда! Погані звістки:
Король знов каші просить,
Не хоче інше їсти.
І хоч ти повзай рачки,
Король в лиху годину
З рожна не хоче качки,
Чи з печі осетрину.
Король яйцем не сніда,
Король не хоче кнедлі,
Якими у сусідів
Столи зазвичай щедрі."
Король сміявся: "Ваші
Зусилля безуспішні,
Я хочу тільки каші,
І геть всі страви інші!
Підійде хай підчаший,
Хоч нарікає, бідний,
І з бутеля до каші
Нам молочка націдить."
Велика Рада ниє:
"Для черні ці обіди
В краю Молокопия,
Країні Кашоїда.
Щодня, а ми не згідні,
В мисках у наших каша:
Так можуть їсти бідні
З підвалів, чи піддашшя.
Ми - Королівська Рада
Народу варта старша,
Нащо нам ця досада,
Що кишки грають марша!"
Король же ріс і більшав,
Ставав з роками кращим,
Мужнішав і міцнішав,
На молоці і каші.
Характер був у нього
Цілком невойовничим,
Не прагнути чужого
Було для нього звичним.
І короля, до решти
Боялись сили вражі
Тож, молоко чи п'єш ти?
Їси багато каші?
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
BAJKA O KRÓLU
Daleko stąd, daleko,
W stolicy, lecz nie w naszej,
Był król, co pijał mleko
I jadał dużo kaszy.
Martwili się kucharze:
"O, rety! Co się dzieje?
Król kaszę podać każe,
Król nic innego nie je!
Jak tu pracować można
I jak takiemu służ tu?
Król nie chce kaczki z rożna
Ani łososia z rusztu,
Król nie tknie nawet jaja,
Król nie zje nawet knedli,
Które we wszystkich krajach
Królowie zwykle jedli."
A król się śmiał: "Mnie wasze
Nie wzruszą narzekania,
Ja jadam tylko kaszę,
Zabierzcie inne dania!
Niech zbliży się podczaszy,
A choć i on narzeka,
Niech z flaszy mi do kaszy
Naleje szklankę mleka!"
Wzdychała Wielka Rada:
"Jadamy niczym chłopi,
Bo państwem naszym włada
Kaszojad i Mlekopij.
Codziennie nam na tacy
Podają miskę kaszy -
Tak mogą jeść biedacy
Z suteren lub z poddaszy,
Lecz my, Królewska Rada,
Narodu straż najstarsza,
Nam nawet nie wypada,
By kiszki grały marsza!"
A król wciąż rósł i mężniał,
Był coraz zdrowszy z wiekiem,
I mężniał, i potężniał
Jadając kaszę z mlekiem.
Lecz nie był zawadiaką
I nienawidził wojen,
A miał zasadę taką:
Co twoje, to nie moje.
Wróg trzymał się daleko,
Bo wroga król odstraszył.
A ty czy pijesz mleko?
Czy jadasz dużo kaszy?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
