Стара мурована хата стояла посеред великого подвір’я, а навколо – пишнився сад із яблунь, груш та горіхів. Великі та солодкі плоди груш, називали «бабками». Все обійстя було обгороджене парканом зі штахет, хіба позаду господарки, пліт був востроженим*. Зліва від хати, стояла велика дерев’яна комора, де зберігали усіляке збіжжя. Будинок мав типову будову – сіни та дві кімнати. Ту, що справа біля входу, іронічно називали «халупиною». Вона мала великі вікна, гарну дерев’яну підлогу застелену домотканими хідниками (між місцевими побутувала назва – «ходніки»). В центрі кімнати стояв великий стіл, по обидва боки якого розміщувалися дерев’яні, прикрашені різьбою ліжка. А що вже на них було перин та подушок! Все дбайливо вистелено, а подушки вискладані гіркою від великої до малої – намережані та вишиті! І тільки яскравими кольорами – червоними, жовтими, зеленими на білій основі. А найбільше було жовто-блакитних… Взори на подушках вишивались хрестиком, не було жодної гафтованої**. І все це майстерно виробили руки Гануні, старшої доньки Григорія та Тетяни Іванців, Кушнірів по-сільському. На східній стіні, коло вікон, у вишитих рушниках величались образи («образи» – місцева назва, наголос ставиться на другий склад), а на протилежній стіні – портрети Шевченка, Сковороди, Шашкевича, Франка та Лесі Українки. Кімната з лівої сторони сіней називалась «світлицею». У ній також була дерев’яна підлога з килимками і посередині стояв стіл, встелений білим обрусом. Вікна, щоправда, були значно менші, але образів було аж сім! Серед традиційних зображень Ісуса Христа та Діви Марії, був образ святого Миколая, картини «Молитва Христа на горі Оливній», «Небо і пекло», а також лики інших святих. Ліжко було одне, але дуже велике (розсувне), а під іншою стіною стояв банкбетль (по-народному – «бомбетль») – дерев’яний диван. Та безумовно, головне місце відводилось печі. І чого тільки у ній тільки не випікалось! Паска в Кушнірів була найбільшою в селі. Бувало на фірі везли її до церкви – така була велика!
Ось у такій багатій господі Івана Іванця та Ганни, у дівоцтві Лемішко, зростало семеро синів. Народжувались маже рік за роком, а що всі були вчені і ходили в капелюхах, у селі їх прозвали – «Семеро капелюхів». Найстаршим був Григорій або Гринь (так кликали мама з татом). А що мав рудуватий колір волосся, то було ще й сільське прізвисько – «Вів’юрка». Другий син називався цікаво – Іван Іванович Іванець або просто – Іванек (Йванек). Як і старший брат, згодом мав велику господарку у селі (на Деберках), а також – числені гектари поля, лісу та сіножаті. Наступному – Петрусеві (Петрик) – не пощастило… Малим упав і втратив дар мови. Четвертою дитиною в сім’ї був Стефан (Штефан). Той мав хист до торгівлі, тож ставши дорослим, відкрив власну крамницю мануфактури у Раві Руській. П’ятий синочок – Василько (Василик). Як і інші брати, закінчив семикласну школу у Магерові та несподівано захворів. Довго лікував легені, навчання не продовжив. Та й особисте життя не склалося – був неодруженим. Все життя (майже 90 років) прожив біля старшого брата Григорія. Шостим, по рахунку, народився Олександр, якого чомусь кликали Олексою. Закінчив Краківський університет, вчителював у селах Кам’яна Гора, Замок та Краковець. Знав декілька мов – грецьку, латину, німецьку, польську, чеську та французьку. Одружився зі своєю ученицею, молодшою від нього на 25 років, та життя у них не склалося… І врешті – «сьомий капелюх» – Яків (Яцко). Він народився в той же рік, що й старша, згадувана вище, донька Григорія – Ганна. Отак і висіло дві колиски під бальком.*

«Там в господаря, двір вострожений,
Хрестився Христос на Йордан (повторюється за кожною строфою).
Двір вострожений, явір сажений.
Прийшли до Діви троє жидове.
Свята Пречиста, де-с діла Христа?
Занесла я’го в камінь-опоку.
Камінь злупали, Христа вже взяли…"
(пісня записана з уст Катерини Кожушко (в дівоцтві – Іванець).

*вострожений (наголос ставиться на третій склад) – паркан, виготовлений із переплетених гілок;
**гафт – квіти, вишиті гладдю.
***бальок – поперечна балка під стелею, на якій тримається конструкція даху.

7. 02. 2013