Запрошення поїхати у Бельгію було дещо несподіваним... Скажу більше, виникли певні сумніви - їхати чи ні, адже мандрівка була далекою (аякже, до Бельгії понад півтори тисячі кілометрів!). Планувалось, що колектив "Равське Ретро" у складі: Андрія Іванюри (акордеон), Сергія Лезо (гітара), Петра Ярмоли (ударні) та Богдана Кожушка (контрабас) візьме участь як в урочистій частині: 100-річчя української еміграції в Бельгії та 45-річчя Культурно-відпочинкового центру Франкополе, так і у забезпеченні забави. І ось ми - у дорозі. Чудові евросоюзівські автошляхи м'яко стелилися під колесами машини. Кілометри за кілометрами збігала дорога: Польща із чарівними краєвидами, Німеччина, яку краєм ока спостерігав за високим парканом автобану (лише вітряки було гарно видно) і ось, надвечір другого дня мандрівки, "ретровська" машина під'їхала до місця призначення, яке вказав милий жіночий голос із JPS-навігатора. Це виявилось місце під знаком: "Далі їхати не можна!" Добре, що в той час коло нас машиною проїжджав місцевий мешканець (по національності, мабуть, словак), який зупинився і люб'язно погодився супроводити нас до пункту призначення - Франкополе. Перші враження, коли ми зайшли в ресторан відпочинкового центру, були надзвичайно приємні. Нас, втомлених і голодних, зігріли теплим словом, нагодували смачною вечерею (до страви пропонувалось бельгійське пиво або ж вино), а потім - поселили у невеличкому, але дуже зручному для проживання готелі. Наступний день для нас був надзвичайно важливим, адже це був, власне, день святкування. Близько другої години дня почали збиратись гості. Одні приїхали із сусідніх міст, як от Антверпен, другі - з інших країн: Італії, Франції, Америки, Канади та, навіть, з Австралії! Як годиться, урочистості почали із молебню та духовного гімну всіх українців - "Боже Великий, Єдиний..." Прослухавши ряд цікавих доповідей про українську еміграцію та історію Культурно-відпочинкового центру "Франкополе", усі вийшли надвір, де відбулось відкриття меморіальної таблиці. В урочистостях взяли участь: голова українського осередку у Бельгії Віталій Венгринович, заступник посла України у Бельгії п. Омельченко та інші. Присутні голосно, від душі, заспівали "Ой, у лузі червона калина". Продовжилось святкування концертом. У виконанні "Равського Ретро", слухачі почули як повстанські ("Гей, там далеко на Волині...", "Рости, рости черемшино...", народні ("На Україні я зродилася", "Іванку, Іванку", "Березнянка" у виконанні Лариси Кожушко) так і авторські пісні. В заході також взяли участь учні української школи в Антверпені (показали виставу), Галина Дорош (заспівала ряд пісень на слова Г. Фесюк: "Моя Україно", "Каштани", "Жовківчаночка"), власне, сама Галина Фесюк, яка прочитала декілька своїх віршів. Гості з України піднесли бельгійським українцям запашний коровай. Концерт завершився національним гімном України "Ще не вмерла Україна".
Друга частина свята продовжилась на широкому подвір'ї Франкополя. Усі гостились смачнозапеченими ковбасками із різноманітними салатами, знову ж таки, запиваючи бельгійським пивом чи французьким вином (як кому смакувало). Та яка забава без музик? "Ретро" бавило бельгійських, італійських, французьких українців із таким настроєм, що ноги самі просилися в танок! Чи треба казати, що гості довго не хотіли розходитись, хоча дехто мав дуже далеку дорогу додому... Натанцювавшись та наговорившись донесхочу, усі зморені пішли спати. Лише двоє музикантів з гурту ніяк не могли вмоститись до спання (щось жваво обговорювали). Наступного дня, після смачного сніданку, швидко позбирались та рушили в дорогу через курортне місто Спа (батьківщину спа-масажів). Спа залишило багато вражень: море квітів, чисті та охайні вулиці, маленькі милі будиночки, крамнички сувенірів й дорогі бутики, у які ми, звісно, не заходили... Повертаючись додому в Україну, ще в Бельгії побачили аеродром невеликих літаків. Один із них якраз здійнявся в небо!
2012