Летіла муха з Чопа на Зміїв,
Дивиться – вежа ген височіє,
На вежі спить, аж хропе, пожежник,
Внизу роззяви за небом стежать.

Муха пожежника - кусь: - Не спати!
Пожежник скочив – комаха клята!

Донизу глянув - люди тиняються,
Навкруг огледів – вогонь розгорається!

Видно пожежу, це достеменно,
Пильний пожежник тисне сирену:

- Гей, прокидайтесь, друзі бідові,
Дім загорівся у Василькові!
Браві пожежники з ліжок зриваються -
Більше і більше вогонь розгорається!

Градоначальник вже про це знає:
- Що це палає? Де це палає?
Десь на Печерську? Нібито Хотів?
Чи це на проспекті Дружби народів?
Мовби пекарня? Ніби управа?

Макова в небі сяє заграва.

Кожний пожежник швидко вдягається,
Більше і більше вогонь розгорається!
Вже і судді сім’я на балконі,
Лікар схопився, очі тре сонні,
Видно пожежу, як на долоні.

Голову звісив з вікна ресторатор,
Врешті, професор гукає завзято: -

Гей, громадяни, досить вам спати,
Нумо, хапайте відра й лопати,
В полум’ї дім, за хвилю завалиться!
Більше і більше вогонь розгорається!

Люди пожежу мчаться гасити:
Вчителька перша, потім учитель,
Пекар, цирульник і продавщиця,
Навіть дільничний вихорем мчиться.

Вже і пожежники в чоботи взуті,
Вивели коней, ті не підкуті.
Тут коваля покликати треба,
Бо вже вогонь сягає до неба!

Де ж той коваль? Скоріше, ледачі!
Лійка потрібна! Лійку хто бачив?
Помпа зіпсута! Вчасна забава!
Воду у бочку! Бочка дірява!
Скільки ж тій бочці? Що за товари!
Бондаря кличте, швидше, нездари!

Гаки, сокири, линви – на спини!
Місто в пожежі близько години!
Більше і більше вогонь розгорається!

Врешті пожежні швидко збираються,
Бочку заткнули дубовим чопом,
От і поїхали - мчали галопом
Через Печерськ, далі на Хотів,
Вниз, по проспекту Дружби народів -
Близько до місця, ціль наближається,
Більше і більше вогонь розгорається! -

Що це палає? Де це палає?
Все дослідили. Може, хто знає?
Далі поїхали, пошук триває.

- Що це палає? Може це там?
Ідуть, сигналять: трам-та-там!

Повз Чабани, Новосілки, без спину,
А за Глевахою - чорно від диму,
Всі вже чекають котру годину!
Старший колону тут і спиняє:
- Де це палає?
- Тут це палає!

Вулиця повна, люди збираються,
Більше і більше вогонь розгорається!

Браві пожежні кидають линви,
Линвами тими тягнуть драбини,
Лізуть відважно, пнуться на мури,
Сиплються тріски із верхотури!

Четверо воду помпують вгору,
Щоб увігнати пломінь в покору.

То не цяцянки - вогневі бійки,
Бризкає струмінь води із лійки.

Полум’я страшно шипить і никне,
Чвірка вода на вогонь крізь вікна.

До димаря дістає драбина,
З вікон на землю летить перина,
Мокрі стільці, комод, одіяло,
Поналивали води чимало.

Кіт на даху, страшно котові,
Браві пожежні в поміч готові,
Лізуть нагору, пнуться на мури,
Сиплються тріски із верхотури,
Вниз летять шафи, торби з речами,
Столики скачуть з вікон цапками,
Ще кілька ліжок, лавок ще кілька,
Знову водою бризкає лійка.

Так працювали смілі пожежні,
Піт по обличчю біг і одежі;
Дехто при тому впав із драбини,
Інший в огні позбувся чуприни.

Третій у справі був дуже бравим,
Спідні цвяхом роздер він іржавим.
Ті ж, що качали помпою долі,
Всі молились Святому Миколі.

Тож, за хвилину такого діла,
Згасла пожежа - і не диміла.

Та щоб остання жарина стухла,
Позаливали ще раз по вуха
Комини й печі - раптом загроза,
Гаки, сокири і линви – до воза,
Перечекали трохи в тіньочку,
Помпу важку поклали на бочку,

Людям кивнули, мовили слово,
Врешті гукнули:
- Їдьмо! Готово!
Їдуть назад, аж чути бряжчання,
Їдуть, вже поряд млин і броварня,
Ідуть, сигналять: трам-та-там!

Люди дорогою вийшли до брам,
Усміхи сяють з вікон дівочі,
Гордістю повні кожного очі:

- Рідко зустрінеш таких пожежних,
Такі пожежні - які належні,
Такі пожежні потрібні нам!

Тра-та-та-там!
Тра-та-та-там!

Муха додому до Чопа летіла;
Знов пожежник на вежі без діла.
Інші пожежні після пожежі
Чистять мундири, як і належить.
Кінь вибиває іскри з підкови,
Бочка сіяє обручем новим.
Глянула муха, не зупинилась -
Так ця історія і завершилась.
2012-2013

ОРИГІНАЛ ТВОРУ

Pali się!

Leciała mucha z Łodzi do Zgierza,
Po drodze patrzy: strażacka wieża,
Na wieży strażak zasnął i chrapie,
W dole pod wieżą gapią się gapie.

Mucha strażaka ugryzła srodze,
Podskoczył strażak na jednej nodze,
Spogląda - gapie w dole zebrali się,
Wkoło rozejrzał się - o, rety! Pali się!

Pożar widoczny, tak jak na dłoni!
Złapał za sznurek, na alarm dzwoni:

- Pożar, panowie! Wstawać, panowie!
Dom się zapalił na Julianowie!

Z łóżek strażacy szybko zerwali się -
Pali się! Pali się! Pali się! Pali się!

Burmistrz zobaczył łunę z oddali:
- Co to się pali? Gdzie to się pali?
Na Sienkiewicza? Na Kołłątaja?
Czy też w Alei Pierwszego Maja?
Może spółdzielnia? Może piekarnia?

Łuna już całe niebo ogarnia.

Wstali strażacy, szybko ubrali się.
Pali się! Pali się! Pali się! Pali się!
Wyszli na balkon sędzia z sędziną,
Doktor, choć mocna spał pod pierzyną,
Wybiegł i patrzy z poważną miną.

Z okna wychylił głowę mierniczy,
A już profesor z przeciwka krzyczy:

- Obywatele! Wiadra przynieście!
Wszyscy na rynek! Pali się w mieście,
Dom cały w ogniu, zaraz zawali się!
Pali się! Pali się! Pali się! Pali się!

Biegną już ludzie z szybkością wielką:
Więc nauczyciel z nauczycielką,
Fryzjer, sekretarz, telegrafista,
No i milicjant, rzecz oczywista

Straż jest gotowa w ciągu minuty.
Konia prowadzą - koń nie podkuty!
Trzeba zawołać szybko kowala,
Pożar na dobre się już rozpala!

Prędzej! Gdzie kowal?! To nie zabawka!
Dawać sikawkę! Gdzie jest sikawka?!
Z pompą zepsutą niełatwa sprawa.
Woda do beczki! Beczka dziurawa!
Trudno, to każdej beczce się zdarza.
Który tam?! Prędzej, dawać bednarza!

Zbierać siekiery, haki i liny!
Pali się w mieście już od godziny!
Pali się! Pali się! Pali się! Pali się!

Wreszcie strażacy szybko zebrali się,
Beczkę zatkali drewnianym czopem,
Jadą już, jadą, pędzą galopem.
Przez Sienkiewicza, przez Kołłątaja,
Prosto w Aleję Pierwszego Maja -
Już przyjechali, już zatrzymali się:
Pali się!
Pali się!
Pali się!
Pali się!

- Co to się pali? Gdzie to się pali?
Teren zbadali, ludzie spytali
I pojechali galopem dalej.

- Gdzie to się pali? Może to tam?
Jadą i trąbią: tram-tra-ta-tam!

Jadą Nawrotem, Rybną, Browarną,
A na Browarnej od dymu czarno,
Wszyscy czekają na straż pożarną.
Więc na Browarnej się zatrzymali:
- Gdzie to się pali?
- Tutaj się pali!

Z całej ulicy ludzie zebrali się.
Pali się! Pali się! Pali się! Pali się!

Biegną strażacy, rzucają liny,
Tymi linami ciągną drabiny,

Włażą do góry, pną się na mury,
Tną siekierami, aż lecą wióry!

Czterech strażaków staje przy pompie -
Zaraz się ogień w wodzie ukąpie.

To nie przelewki, to nie zabawki!
Tryska strumieniem woda z sikawki,
Syczą płomienie, syczą i mokną,
Tryska strumieniem woda przez okno,

Już do komina sięga drabina,
Z okna na ziemię leci pierzyna,
Za nią poduszki, szfa, komoda,
W każdej szufladzie komody - woda.

Kot jest na dachu, w trwodze się miota,
Biegną strażacy ratować kota.
Włażą do góry, pną się na mury,
Tną siekierami, aż lecą wióry,
Na dół spadają kosze, tobołki,
Stołki fikają z okien koziołki,
Jeszcze dwa łóżka, jeszcze dwie ławki,
A tam się leje woda z sikawki.

Tak pracowali dzielni strażacy,
Że ich zalewał pot podczas pracy;
Jeden z drabiny przy tym się zwalił,
Drugi czuprynę sobie osmalił,

Trzeci na dachu tkwiąc niewygodnie,
Zawisł na gwoździu i rozdarł spodnie,
A ci przy pompie w żałosnym stanie
Wzdychali: "Pomóż, święty Florianie!"

Tak pracowali, że już po chwili
Pożar stłumili i ugasili.

Jeszcze dymiące gdzieniegdzie głownie
Pozalewali w kwadrans dosłownie,
Jeszcze sprawdzili wszystkie kominy,
Zdjęli drabiny, haki i liny,
Jeszcze postali sobie troszeczkę,
Załadowali pompę na beczkę,

Z ludźmi odbyli krótką rozmowę,
Wreszcie krzyknęli:
- Odjazd! Gotowe!
Jadą z powrotem, jadą z turkotem,
Jadą Browarną, Rybną, Nawrotem,
Jadą i trąbią: tram-tra-ta-tam!

Ludzie po drodze gapią się z bram,
Śmieją się do nich dziewczęta z okien
I każdy dumnym spogląda okiem:

- Rzadko bywają strażacy tacy,
Tacy strażacy - to są strażacy,
Takich strażaków potrzeba nam!

Tra-tra-ta-tam!
Tra-tra-ta-tam!

Mucha wracała właśnie do Łodzi;
Strażak na wieży kichnął. Nie szkodzi.
Inny strażacy po ciężkiej pracy
Myją się, czyszczą - jak to strażacy.
Koń w stajni grzebie nową podkową,
A beczka błyszczy obręczą nową.
Mucha spojrzała i odleciała -
Tak się skończyła historia cała.