Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Казки бабці Пімпусихи (переклад з польської), частина 1
Мишу раз притис до сливи.
Та не вийшов подвиг ратний:
Був той лис недієздатний.
Мостилася зайчиха раз на кротовинні,
А заєць те побачив і лясь їй по спині.
- За що підняв, - схлипнула, - оце на мене руку?
- Бо знаю, - мовив заєць, - того крота-свинюку!
Написав заяву страус, що дружину звів колібрі.
У міліції сміються - при його малім калібрі!
Та за хвилю зміг той страус відділок увесь підняти:
- Хоч калібр малий, та тільки, той колібрі біснуватий!
Гнав був страус страусиху - полем, крізь лісочок,
І встромила страусиха голову в пісочок.
Тільки страус знав порядки, надто і не пестив,
Вигукнув: - Тебе не бачу! І бідну збезчестив!
Як стафілокок злотистий прибув із Судетів,
То застав свою дружину з блідим спірохетом.
- Як могла ти? Спірохет же блідий, незугарний!
- Він блідий, це так, та тільки, спірохет він вправний!
Заламав туристку
Дикий клишоногий.
Трапив на артистку,
Ходить на уколи.
Сповідався баца,
Де Каську він мацав.
Не скажу ніколи,
Чим ксьондз його школив.
Раз був скаржився в лікарні пацієнт в жалобі:
- Гляньте, в мене якась жаба виросла на лобі.
- А давайте, каже жаба, без інсинуацій:
Це не я на лобі в нього - в мене він на сраці.
Далі буде...
Baca - старший пастух в польських Карпатах
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
Andrzej Waligórski
Bajeczki Babci Pimpusiowej
Raz lubieżny lis niecnota
Dorwał małą mysz u płota.
Ale poczuł się bezsilny,
Bo był niekompatаybilny.
Siedziała zającowa raz na kretowisku,
A zając to zobaczył i bęc ją po pysku.
Za co bijesz? - jęknęła nieszczęsna kobieta.
Bo znam ja - odrzekł zając - tego świnię kreta.
Wszedł mrówkojad do knajpy wśród przyjaciół grona
I pyta: - Czy są świeże mrówki faraona?
Na to wchodzi faraon. Też by sobie pojadł,
Więc pyta: - Czy dziś w karcie jest świeży mrówkojad?
Doniósł struś, że mu żonę poderwał koliber.
Milicjant w śmiech: - On ma przecież za mały kaliber.
Struś wtedy poruszył cały komisariat:
- Owszem, kaliber mały, lecz koliber - wariat.
Gonił kiedyś struś strusię przez pola i lasy,
Więc strusia, by się schować, wepchła głowę w piasek.
Struś, który znał konwencję, zbytnio się nie pieścił.
Zawołał: - Nic nie widzę! I biedną zbezcześcił.
Raz gronkowiec złocisty wyjechał w Bieszczady.
Wraca, patrzy, a żonę rwie mu krętek blady.
- Jak mogłaś? rzekł gronkowiec, we łzach topiąc smętek
- Wszak on brzydki i blady. - Blady, ale krętek!
Napadł na turystkę
Jeden niedźwiedź dziki.
Trafił na artystkę,
Musi brać zastrzyki.
Spowiadał się baca,
Jak Kaśkę obracał.
Nie będę Wam dukał,
Czym mu ksiądz odstukał.
Przyszedł gość do doktora, biada na swe zdrowie.
- Jakaś mi żaba - mówi - wyrosła na głowie.
- Umówmy się - odrzekło to zwierzę niegłupie -
Nie ja jemu na głowie, lecz on mnie na dupie.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Балада про кам'яних левів (Яцек Качмарські, переклад з польської)"
