Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.01
13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
2026.03.01
11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
2026.03.01
10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
2026.03.01
06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
"Еволюція богів"
Tertia vigilia
І
О смутку днів моїх, Богине Кішок!
Народжена на плесах Амазонки
Володарка премудростей і ніжок
безпечної красуні-куртизанки -
чи вижив хто по зустрічі з тобою,
невинною зачарувавшись грою ?..
Тобою милувався, неземною,
іще коли дитя навчали ельфи,
і далі, як зростала із отою
вологістю, природною для сельви.
О, ті століття у мені не вмерли,
вони в піщинах, тих, що нині перли.
За тим безсмертні вчили в Ханаані
вже іншому, але також успішно.
"Успішно" - саме те, у що ми вбрані
були давно колись... Колись, аж смішно,
все видавалося таким досяжним, -
вважався б тільки богом і - звитяжним.
ІІ
Ти одягалась, як жила, в смугасте,
а ось в подобі звіра найчіткіше
пантерою запам’яталась, власне,
плямистою, - це личило точніше
грайливості жіночій, що приймала
і любощі місцин, де полювала.
А далі світ змінився, пожвавішав,
нам перестали вірити. Міста,
царі, володарі, герої… Більше
боги їх не цікавили - проста
історія, що тягнеться донині,
і пишеться по цяточці-людині…
ІІІ
З ким ти приплинула, Formosa mea,
до Остії - він в тебе вірив, правда?
Любив, як я колись? Олександрія
наскучила божественній, чи туга
за красенями з війська Ганібала
тепер за правнуками Сципіона?
Тут нині стільки суден, і не дивно,
що не помітив я тебе, - а в Римі
хіба знайти богиню? особливо,
коли вона того не хоче, втім і
стосунки наші, як полин гіркі,
мов сутінки часів - неговіркі.
І хто у тім повинен?..
ІV
Нещодавно,
дні три тому, відчув тебе я поруч,
очима проводив тоді надмірно
бучну процесію, в якій, праворуч
од “Бахуса-Діоніса” ступала
ти, мстива кішка, зріла, дужа, спрагла.
Дались тобі ті нездорові типи.
І що тобі до оргій їхніх, крові?
Зведеш оці пекельні смолоскипи,
то інші заяріють, гонорові.
Та як би не було – кінець “герою”,
що пам’ять Вакха покривав ганьбою.
V
І сталось так, я думаю, - на ранок
він, звикло вже п'яніючи від влади
над містом уночі, поміж вакханок,
вина і ґвалту, захотів пізнати,
що бачить ця розкішна кішка в снах -
і миттю став одним із нас, невдах.
Ураз ожили консули, трибуни.
Лише і мови – рятувати Рим!
Вчинилася різня, немов за стіни
проникли варвари, і вже давно, утім,
суди карали винних - тільки винних
убили тисяч сім в трудах невпинних.
VІ
Що бачиш ти, о незрівнянна, в снах? -
я теж необережно їх, о небо,
торкнувся із любов’ю на устах,
і знаю, що єдиний, хто “щасливо”
вернутися зумів, пізнавши долю.
Тепер я тінь, загублена тобою.
Узяли найцінніше. О, від інших
життя, а в мене тільки серце.
І маю тішитися - з наймудріших
сьогодні я, але, повір мені, це
печаль, якій не можу дати ради.
Бо хто я нині? Й ким я міг би стати?
Що бачиш ти, о незрівнянна, в снах -
де Час, ревнивий муж твій, править дати?
2004
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Tertia vigilia
Вікторії Гупаловській
ІО смутку днів моїх, Богине Кішок!
Народжена на плесах Амазонки
Володарка премудростей і ніжок
безпечної красуні-куртизанки -
чи вижив хто по зустрічі з тобою,
невинною зачарувавшись грою ?..
Тобою милувався, неземною,
іще коли дитя навчали ельфи,
і далі, як зростала із отою
вологістю, природною для сельви.
О, ті століття у мені не вмерли,
вони в піщинах, тих, що нині перли.
За тим безсмертні вчили в Ханаані
вже іншому, але також успішно.
"Успішно" - саме те, у що ми вбрані
були давно колись... Колись, аж смішно,
все видавалося таким досяжним, -
вважався б тільки богом і - звитяжним.
ІІ
Ти одягалась, як жила, в смугасте,
а ось в подобі звіра найчіткіше
пантерою запам’яталась, власне,
плямистою, - це личило точніше
грайливості жіночій, що приймала
і любощі місцин, де полювала.
А далі світ змінився, пожвавішав,
нам перестали вірити. Міста,
царі, володарі, герої… Більше
боги їх не цікавили - проста
історія, що тягнеться донині,
і пишеться по цяточці-людині…
ІІІ
З ким ти приплинула, Formosa mea,
до Остії - він в тебе вірив, правда?
Любив, як я колись? Олександрія
наскучила божественній, чи туга
за красенями з війська Ганібала
тепер за правнуками Сципіона?
Тут нині стільки суден, і не дивно,
що не помітив я тебе, - а в Римі
хіба знайти богиню? особливо,
коли вона того не хоче, втім і
стосунки наші, як полин гіркі,
мов сутінки часів - неговіркі.
І хто у тім повинен?..
ІV
Нещодавно,
дні три тому, відчув тебе я поруч,
очима проводив тоді надмірно
бучну процесію, в якій, праворуч
од “Бахуса-Діоніса” ступала
ти, мстива кішка, зріла, дужа, спрагла.
Дались тобі ті нездорові типи.
І що тобі до оргій їхніх, крові?
Зведеш оці пекельні смолоскипи,
то інші заяріють, гонорові.
Та як би не було – кінець “герою”,
що пам’ять Вакха покривав ганьбою.
V
І сталось так, я думаю, - на ранок
він, звикло вже п'яніючи від влади
над містом уночі, поміж вакханок,
вина і ґвалту, захотів пізнати,
що бачить ця розкішна кішка в снах -
і миттю став одним із нас, невдах.
Ураз ожили консули, трибуни.
Лише і мови – рятувати Рим!
Вчинилася різня, немов за стіни
проникли варвари, і вже давно, утім,
суди карали винних - тільки винних
убили тисяч сім в трудах невпинних.
VІ
Що бачиш ти, о незрівнянна, в снах? -
я теж необережно їх, о небо,
торкнувся із любов’ю на устах,
і знаю, що єдиний, хто “щасливо”
вернутися зумів, пізнавши долю.
Тепер я тінь, загублена тобою.
Узяли найцінніше. О, від інших
життя, а в мене тільки серце.
І маю тішитися - з наймудріших
сьогодні я, але, повір мені, це
печаль, якій не можу дати ради.
Бо хто я нині? Й ким я міг би стати?
Що бачиш ти, о незрівнянна, в снах -
де Час, ревнивий муж твій, править дати?
2004
Tertia vigilia * - "Третя варта" - власне, нічний час,
тобто проміжок од заходу до сходу сонця поділявся у
древніх римлян на чотири частини, так звані вігілії
( vigil - вартовий, страж), рівні відрізки знаходження
на сторожі - і зміни караулу. Третя вігілія - проміжок від
опівночі до початку світанку.
© Copyright: Володимир Ляшкевич, 2004
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
