
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена
І хоче мете досягти,
Бо тишу гвалтують сирени,
А вибухи - множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
І хоче мете досягти,
Бо тишу гвалтують сирени,
А вибухи - множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Метаморфоза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Метаморфоза
В неповних сімнадцять років доля закинула мене до Кременчука. Рано залишившись зовсім без батьків, я мусила сама пробивати дорогу в житті. Може саме тому, ніколи нікого не боялась, майже кожного дня пізно повертаючись до свого гуртожитку з вечірньої школи.
Одного зимового вечора, коли міцний мороз та рвучкий вітер розігнали усіх по домівках, я спокійно йшла сама по зовсім порожніх вулицях.
В яскравому світлі поодиноких ліхтарів починала свій божевільний танок перша заметіль. Я, зачарована тим казковим видовищем, не відразу помітила, що хтось мене наздоганяє. Озирнувшись, побачила худорляву, якось хижо зігнуту, постать. Щоб перевірити своє недобре передчуття, пішла швидше. Незнайомець майже біг за мною, і я вже відчувала за спиною його важке дихання. І тоді, я вперше злякалась. Хотілось бігти, тікати щодуху. Та додому було ще дуже далеко.
« Не втечу, наздожене,» – промайнула думка. І тоді якась вища сила, яку ми називаємо інтуїцією і не завжди до неї дослухаємось, підказала мені це неординарне рішення.
Ще сама не розуміючи навіщо, я раптом зупинилась, повернувшись до нього, на добре освітленому місці.
Чоловік майже налетів на мене, і на якусь мить закляк від здивування.
Подивилась прямо на нього. Нічого втішного я там не побачила. Розпашілий мисливець в азарті погоні за жертвою. Обличчя потенційного злочинця: низький лоб, високі надбрів’я, глибоко посаджені очі хижо поблискували, вузька щілина рота, квадратне виступаюче підборіддя. Холодний жах поволі охоплював мою душу, яка вже зовсім «пішла в п’ятки».
І тоді раптом я йому посміхнулась і помертвілими губами вимовила не своїм, тремтячим голосом:
– Добре, що я вас тут зустріла. Так страшно іти самій! .
І ось на моїх очах з чоловіком почала відбуватись дивна метаморфоза.
З тьмяної глибини його холодних очей несподівано проглянуло щось людське, жорсткі губи розтяглися в посмішку, а обличчя стало якимось розгубленим і вже не таким страшним.
Випнувши впалі груди, розправивши вузенькі плечі, він взяв мою тремтячу руку і промовив хрипким голосом:
– Зі мною можеш бути спокійною. Мене тут всі бояться. Може чула про Жору-Одесита? То це я. Для тебе – просто Жорик. Не бійся, я проведу тебе аж додому.
І він мене дійсно довів до дверей мого гуртожитку. По дорозі я чомусь, розповіла йому трохи про своє життя.Він уважно слухав,не перебиваючи і нічого не запитуючи.
На прощання, Жора шляхетно вклонився і кумедно шаркнувши ногою, сказав так лагідно, як тільки зумів:
– Якщо тебе хтось колись скривдить, звертайся прямо до мене, – і пішов геть.
Через кілька днів я знову побачила його біля нашого гуртожитку в гурті п’яненьких розв’язних парубків, що брутально лаялись та чіплялись до перехожих дівчат.
Коли я, з острахом, проходила повз них, Жора сказав:
– Пацани, запам’ятайте цю чувіху. Якщо хтось при ній скаже хоч одне погане слово, будете мати справу зі мною!
Більше він не попадався мені на очі і я про нього майже зовсім забула у вирі напруженого життя.
Та якось, один з моїх друзів, неохоче зізнався, що його перестріли якісь підозрілі типи та попередили, щоб він ніколи не ображав мене. Доволі наляканий кавалер кудись хутко зник. Потім попереджали й інших. Так несподівано у мене з’явилась таємна охорона, якій я була не дуже й рада, бо моїх прихильників значно поменшало, а ті сміливці, що залишались, були зі мною аж надто чемними. Жора мене не забував, і , як тепер кажуть, «кришував» аж до заміжжя.
А коли ми до упаду танцювали на вулиці на моєму весіллі, до нас несподівано підійшов якийсь чоловік з величезним букетом біло-рожевих півоній. Я його навіть не відразу впізнала: гарно одягнений, зніяковілий – Жорик! Він привітав мене, вручивши букет, і, недобре зиркнувши на мого новоспеченого чоловіка, сказав:
– Ти, напевно, і не знаєш, яка дівчина тобі дісталась! Не раджу тобі її кривдити. Дивись мені! – і раптом по його щоці сповзла скупа сльоза.
– Та ну вас! – сказав Жорик і зник так же блискавично, як і з’явився. Більше ніколи в житті я його не бачила.
Вже пізніше я чомусь часто ламала голову над цим феноменом, намагаючись зрозуміти, чому тоді сталася з ним така метаморфоза.
Може тому, що вперше в його невдалому житті, від нього не відсахнулись, а звернулись за допомогою, як до хорошої людини, повірили в нього?
Мабуть тоді, несподівано для самої себе, мені вдалося зачепити в його здичавілій душі якісь потаємні струни глибоко захованої людяності.
Одного зимового вечора, коли міцний мороз та рвучкий вітер розігнали усіх по домівках, я спокійно йшла сама по зовсім порожніх вулицях.
В яскравому світлі поодиноких ліхтарів починала свій божевільний танок перша заметіль. Я, зачарована тим казковим видовищем, не відразу помітила, що хтось мене наздоганяє. Озирнувшись, побачила худорляву, якось хижо зігнуту, постать. Щоб перевірити своє недобре передчуття, пішла швидше. Незнайомець майже біг за мною, і я вже відчувала за спиною його важке дихання. І тоді, я вперше злякалась. Хотілось бігти, тікати щодуху. Та додому було ще дуже далеко.
« Не втечу, наздожене,» – промайнула думка. І тоді якась вища сила, яку ми називаємо інтуїцією і не завжди до неї дослухаємось, підказала мені це неординарне рішення.
Ще сама не розуміючи навіщо, я раптом зупинилась, повернувшись до нього, на добре освітленому місці.
Чоловік майже налетів на мене, і на якусь мить закляк від здивування.
Подивилась прямо на нього. Нічого втішного я там не побачила. Розпашілий мисливець в азарті погоні за жертвою. Обличчя потенційного злочинця: низький лоб, високі надбрів’я, глибоко посаджені очі хижо поблискували, вузька щілина рота, квадратне виступаюче підборіддя. Холодний жах поволі охоплював мою душу, яка вже зовсім «пішла в п’ятки».
І тоді раптом я йому посміхнулась і помертвілими губами вимовила не своїм, тремтячим голосом:
– Добре, що я вас тут зустріла. Так страшно іти самій! .
І ось на моїх очах з чоловіком почала відбуватись дивна метаморфоза.
З тьмяної глибини його холодних очей несподівано проглянуло щось людське, жорсткі губи розтяглися в посмішку, а обличчя стало якимось розгубленим і вже не таким страшним.
Випнувши впалі груди, розправивши вузенькі плечі, він взяв мою тремтячу руку і промовив хрипким голосом:
– Зі мною можеш бути спокійною. Мене тут всі бояться. Може чула про Жору-Одесита? То це я. Для тебе – просто Жорик. Не бійся, я проведу тебе аж додому.
І він мене дійсно довів до дверей мого гуртожитку. По дорозі я чомусь, розповіла йому трохи про своє життя.Він уважно слухав,не перебиваючи і нічого не запитуючи.
На прощання, Жора шляхетно вклонився і кумедно шаркнувши ногою, сказав так лагідно, як тільки зумів:
– Якщо тебе хтось колись скривдить, звертайся прямо до мене, – і пішов геть.
Через кілька днів я знову побачила його біля нашого гуртожитку в гурті п’яненьких розв’язних парубків, що брутально лаялись та чіплялись до перехожих дівчат.
Коли я, з острахом, проходила повз них, Жора сказав:
– Пацани, запам’ятайте цю чувіху. Якщо хтось при ній скаже хоч одне погане слово, будете мати справу зі мною!
Більше він не попадався мені на очі і я про нього майже зовсім забула у вирі напруженого життя.
Та якось, один з моїх друзів, неохоче зізнався, що його перестріли якісь підозрілі типи та попередили, щоб він ніколи не ображав мене. Доволі наляканий кавалер кудись хутко зник. Потім попереджали й інших. Так несподівано у мене з’явилась таємна охорона, якій я була не дуже й рада, бо моїх прихильників значно поменшало, а ті сміливці, що залишались, були зі мною аж надто чемними. Жора мене не забував, і , як тепер кажуть, «кришував» аж до заміжжя.
А коли ми до упаду танцювали на вулиці на моєму весіллі, до нас несподівано підійшов якийсь чоловік з величезним букетом біло-рожевих півоній. Я його навіть не відразу впізнала: гарно одягнений, зніяковілий – Жорик! Він привітав мене, вручивши букет, і, недобре зиркнувши на мого новоспеченого чоловіка, сказав:
– Ти, напевно, і не знаєш, яка дівчина тобі дісталась! Не раджу тобі її кривдити. Дивись мені! – і раптом по його щоці сповзла скупа сльоза.
– Та ну вас! – сказав Жорик і зник так же блискавично, як і з’явився. Більше ніколи в житті я його не бачила.
Вже пізніше я чомусь часто ламала голову над цим феноменом, намагаючись зрозуміти, чому тоді сталася з ним така метаморфоза.
Може тому, що вперше в його невдалому житті, від нього не відсахнулись, а звернулись за допомогою, як до хорошої людини, повірили в нього?
Мабуть тоді, несподівано для самої себе, мені вдалося зачепити в його здичавілій душі якісь потаємні струни глибоко захованої людяності.
Це дійсний факт з мого життя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію