ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Нінель Новікова (1949) / Проза

 Ароматизована ванна
Коли, років сорок тому, автозаводчанам розподіляли перші дачні ділянки, зчинився справжній ажіотаж. Нерозбещеним приватною власністю радянським людям здавалось дуже престижним стати власником дачі. Звичайно ж, омріяні шматочки піску та неродючої землі між затокою Дніпра і сосновим лісом дістались не «простим смертним». В ті часи дачна справа була для більшості городян зовсім новою. Вони звикли проводити свій вільний час, виїжджаючи моторними човнами, веселими компаніями, на мальовничі Дніпровські острови, з рибною ловлею, юшкою та пляшкою «біленької».
Тож, деякі з них, навіть не здогадувались, що дача – це не тільки нова розвага та престиж, але, насамперед, кропітка і виснажлива праця.
В нашому колективі дачні ділянки отримали: начальник цеху, його заступник, парторг, голова профкому та, мабуть для відводу очей, один слюсар, безвідмовний робітник, «ударник комуністичної праці» і «майстер на всі руки».
Ділянки всі розташувались поряд. Парканів, дерев, кущів, альтанок ще не було. Не провели і водогону, так що вода вважалась основним «дефіцитом» і зберігали її у великих металевих діжках, які теж мав долеко не кожний. А колонки стояли в найхозяйновитіших дачників, яких за це дуже поважали сусіди. Все було, як на долоні. Про дачні казуси та пригоди в цеху розповідали майже анекдоти, якими тішився весь колектив.
Так, побудований одним із перших, нашвидкуруч, без фундаменту, будиночок парторга під час зливи, провалився в пісок по самі вікна. Будиночки всі будувались по стандарту, і коли котрийсь великий начальник побудував двоповерховий, то народний контроль примусив його розібрати другий поверх, що дуже втішило сусідів.
Коли заступник начальника пізно повертався з дачі своїм автомобілем «копійкою», з лісу раптом вискочив розлючений вепр і напав на машину, побивши іклами капот.
А оскільки заступник був високим, симпатичним чоловіком, що користувався успіхом у жінок, то довго жартували, що то чергова шанувальниця гналась за ним і влаштувала сцену ревнощів.
Рвали животи від сміху, коли начальник посадив ціле відро насіннєвої картоплі в одну чималеньку яму, а потім все чекав сходів.
Але він швидко зорієнтувався і почав доручати всі важливі дачні операції своїм підлеглим.
Слюсар відпрацьовував «високе довір’я», розкидаючи чорнозем та перегній по городу боса.
Моя колега, Галина Іванівна, весела, працьовита жінка, голова профкому, виявилась його найближчою сусідкою, і діставалось їй найбільше «відповідальних доручень», бо вона ще й мала досвід, обробляючи чималенький город на маминій садибі.
Сама вона страждала від цього сусідства. Доводилось висаджувати розсаду на ділянці боса, підживлювати, підгортати. Вона вболівала за його город більше, ніж за свій, бо добре знала, що їй буде, коли в нього урожай виявиться не найкращим. Наш амбітний начальник цього не пробачить.
Одного понеділка, бос зайшов до нашого кабінету з ранку явно без настрою. Сердито зиркнувши на всіх, голосно запитав Галину Іванівну:
– А чому це в тебе в діжці вода така смердюча? Жінка там вмилась ввечері, а я заліз скупався, то ще й досі тіло так свербить та смердить, що ніякий душ не зарадив, а в жінки почервоніло й розпухло обличчя!
Галина Іванівна то червоніла, то блідла і все нижче опускала голову.
– Я поміняю воду, – нарешті тихо сказала вона і вискочила з кабінету.
Занепокоєна її станом, я знайшла Галину на іншому поверсі, де вона лежала головою на підвіконні, плечі її здригались. Я злякалась, чи не істерика? Та коли я обняла її, щоб заспокоїти, Галина підняла обличчя і я зрозуміла, що вона помирає від сміху:
– Я, я…, ой, не можу! В тій діжці я розчинила для підживлення двоє відер свіжого пташиного посліду. Ой, не можу! Я ж забула що бос завжди купається в моїй діжці. Дивись! Не проговорись, бо він же з’їсть мене без солі!
Цього дня всі старались, по можливості, уникати зустрічі з босом, який весь час люто чухмарився та бризкав на себе одеколон «Красная Москва».
Від цього, коктейль запахів в його кабінеті був таким, що всі відвідувачі мерщій вибігали звідти, закриваючи носи руками, та чхаючи.
Ми з Галиною Іванівною крадькома переглядались та давились від сміху.
І, чомусь, мені здавалось, що зовсім не випадково приготувала моя колега таку «ванну» для нашого боса, бо дуже вже він її «дістав» на тій дачі.
Через три дні на його ділянці вже була своя колонка і стояла своя величезна діжка з водою.
2011

Новела з циклу "Дачні приколи"


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-05-25 21:59:16
Переглядів сторінки твору 1893
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.188 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.107 / 5.47)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2024.11.05 22:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-05-26 10:45:53 ]
Може "ароматизована" - в лапки?
Сподобався Ваш твір. Життєво. Теж маю "дачу" у спадок від батька ) Пам'ятаю, з дитинства мене дивувало і шокувало, чому цей шматочок каторжної землі (з якої разом з картоплею вилізало каміння) називали дачею, яка в моєму розумінні (з радянських фільмів) мала би виглядати зовсім інакше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-05-26 10:55:31 ]
П.С. Краще - насіннєвої картоплі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2013-05-26 11:42:57 ]
Дякую за те задоволення, яке дістала, читаючи новелу.
Я б Вам порадила "вичитати" новелу на предмет частих повторів таких слів як "було" "Ділянки всі були поряд. Парканів, дерев, кущів, альтанок ще не було. Не було і водогону, так що вода була великим «дефіцитом» і зберігали її у великих металевих діжках, які теж були ще не в кожного. А колонки були в найхозяйновитіших дачників, яких за це дуже поважали сусіди. Все було, як на долоні." І тоді це вже буде справжній художній твір!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./М.К.) [ 2013-05-27 08:53:08 ]
Щиро дякую, пані Валентино, за доброзичливі поради. Я вже дещо поправила. Всього Вам найкращого. З повагою