
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.30
12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
2025.08.30
02:10
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
22:06
Сприйняття важкої музики в суспільстві часто є суперечливим, адже цей жанр асоціюють з агресією та деструктивністю. Однак, сучасні психологічні дослідження все частіше виявляють її значний терапевтичний потенціал. Метал і хард-рок здатні відігравати важли
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Поеми
Ода моєму роду
Мов карти, людей тасувала
Та перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ода моєму роду
"...З історії свого роду
дещо пам'ятаю.
Напишу про нього оду,
Хай люди читають..."
Ніла Волкова

Та перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
Світлій пам'яті моєї матусі Новікової Ганни Григорівни
Присвячено
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію