Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Поеми
Ода моєму роду
Мов карти, людей тасувала
Та перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ода моєму роду
"...З історії свого роду
дещо пам'ятаю.
Напишу про нього оду,
Хай люди читають..."
Ніла Волкова
Мов карти, людей тасувалаТа перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
Світлій пам'яті моєї матусі Новікової Ганни Григорівни
Присвячено
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
