І чому все не так, наче та же весна:
Небо пахне теплом і війною,
Той же ліс, те ж повітря і та же вода,
Тільки він не вернувся із бою.

Не збагну я тепер, хто був правий із нас
В суперечках без сну і покою.
Бракувати його мені стало нараз,
Коли він не вернувся із бою.

Він мовчав невпопад, і не в ноти співав,
Він завжди жартував над собою.
Спати всім не давав, на світанні вставав,
Вчора лиш не вернувся із бою.

Стало пусто тепер. Поміж втеч і погонь
Зауважив я – нас було двоє.
Наче вітром для мене задуло вогонь,
Коли він не вернувся із бою.

Нині вирвалась, мов із полону, весна
Помилково окликнув його я:
- Покурити залиш, – а назад німота.
Вчора він не вернувся із бою.

Наші мертві не лишать живих у біді,
Наші вбиті стоять вартовими.
Відбивається небо у талій воді
І вітрами шумить голубими.

Нам землянки ніколи не були тісні
І час тиші ділився надвоє.
Все одному тепер, та здається мені,
Що це я не вернувся із бою.

Рівно 33 роки назад помер В.С.Висоцький

* * *
Почему все не так? Вроде все как всегда:
То же небо - опять голубое,
Тот же лес, тот же воздух и та же вода,
Только он не вернулся из боя.

Мне теперь не понять, кто же прав был из нас
В наших спорах без сна и покоя.
Мне не стало хватать его только сейчас,
Когда он не вернулся из боя.

Он молчал невпопад и не в такт подпевал,
Он всегда говорил про другое,
Он мне спать не давал, он с восходом вставал,
А вчера не вернулся из боя.

То, что пусто теперь, - не про то разговор,
Вдруг заметил я - нас было двое.
Для меня будто ветром задуло костер,
Когда он не вернулся из боя.

Нынче вырвалась, будто из плена, весна,
По ошибке окликнул его я:
- Друг, оставь покурить! - А в ответ - тишина:
Он вчера не вернулся из боя.

Наши мертвые нас не оставят в беде,
Наши павшие - как часовые.
Отражается небо в лесу, как в воде,
И деревья стоят голубые.

Нам и места в землянке хватало вполне,
Нам и время текло для обоих.
Все теперь одному. Только кажется мне,
Это я не вернулся из боя.