ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Калиновська (1968) /
Критика | Аналітика
Пам’яті поета Івана Низового
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пам’яті поета Івана Низового
Прощаючись з Батьківщиною, з рідною домівкою, з тихим осіннім обрієм, відлітають у вирій лелеки… Відлітають із сумною, щемливою піснею, яка бере своєю тугою за серце так, що… болить воно і втішається спогадами.
Разом із багряним листям лелеча пісня смутком і тугою кружляє над землею і поєднується з думками про те, що вже осінь, що минає ще один рік життя, і його вже не можна прожити якось по-іншому. Не повернути, не відмолити, не вимолити – ні людей, які відбули у вічність, ні гріхів та огріхів, які так чи інакше чиниш і переживаєш, ні прощення за провини і свою слабкість. Так, як не вимолити у осені сонця і теплоквіту, а у смерті – життя…
Цьогоріч минає два роки, як за обрієм земляк, добрий, щирий друг, старший товариш, світла людина, поет Божою ласкою Іван Данилович Низовий.
Наші миттєві зустрічі в Харкові, Білопіллі, Марківці у спогадах й досі такі ж яскраві та теплі. Від них стає світліше в осінній похмурий день, і я радію з того, що доля подарувала мені можливість говорити, тиснути руку й обіймати Івана Даниловича при зустрічах на білопільській землі.
З творчістю Івана Низового мені довелося познайомитися дуже давно, тоді, коли я починала свою трудову кар’єру як бібліотекар центральної районної бібліотеки: кілька книг його поезій стояли на полицях місцевої бібліотеки. Про його життя знала зі скупих розповідей місцевих журналістів, колег. Так, дійсно, поет Іван Низовий народився в Марківці, друкувався в газеті, на той час, «Радянська правда», був членом тогочасного літературного об’єднання «Вир», яке згуртував навколо себе талановитий журналіст Микола Іванович Теницький, головний редактор газети, але… Низовий давно виїхав на Луганщину і зв’язки підтримував тільки і своїми односельчанами-марківцями…
Випало мені якось по роботі побувати в Марківці. Звичайно ж, я позна-йомилася з бібліотекарем Марківської бібліотеки Любов’ю Василівною Деркач. Тоді й зав’язалася наша із нею розмова про Івана Даниловича. Я пам’ятаю очі цієї жінки і те, із якою пошаною і теплом вона розповідала про свого односельця-земляка поета Івана Низового.
– А який він у спілкуванні..? – Запитала я тоді у Любові Василівни. –
Такий же пихатий і зарозумілий, як і інші «члєни» Спілки письменників..? – І одразу ж пошкодувала за свої слова, бо у Любові Василівни округлилися очі.
– Хто..? Іван Данилович..? Та Ви що?! Звичайно, ні. Він зовсім проста земна людина. – Уже теплий вираз очей. – Коли приїздить Низовий – у Марківці свято. Збираємося у клубі, він читає вірші, розпитує про все, жартує, сидимо аж до ранку за столом, згадуємо, пісень співаємо!
– А… А книги поезій Івана Даниловича у Вас є в бібліотеці..? Чи не могли б Ви дати мені щось почитати... Бо в нас у Білопіллі їх кілька… Може, є щось новеньке..? Я обов’язково Вам поверну з якоюсь оказією…
– Звичайно є! І не одна збірка! Я Вам навіть подарую кілька подвійних екземплярів! – усміхалася Любов Василівна, чи дивуючись моїй ніяковості, чи радіючи з того, що має чергову чудову нагоду подарувати книги поезій Івана Низового його землякам. – Та Іван Данилович сам говорив, даруйте книги всім, хто буде цікавитися моїми поезіями.
На той час я навіть і мріяти не мріяла про те, що через кілька років познайомлюся з Іваном Даниловичем особисто…
Харків. 1995 рік. Харківська Спілка письменників. Семінар молодих літераторів. Ми ходили на заняття, знайомилися з харківськими та київськими письменниками, спілкувалися на семінарі з молодими початківцями з усіх областей України. Три дні семінару в Харкові пролетіли, як три хвилини. А останній день затягнувся до наступного ранку в готельному номері Івана Даниловича, де ми, молоді, спілкувалися й слухали тільки його, знаного на Луганщині та в Україні Івана Низового – поета, громадянина, справжнього патріота України…
Групками стояли безвусі й вусаті, молоді й зовсім юні, спілкувалися між собою, але всі слухали, прислухалися, і підходили ближче до основної групи поетів, яка стояла довкруж Низового. А він читав вірші, жартував, когось у чомусь переконував, погоджувався чи ні, але був усміхненим і щасливим, бо зустрів земляків-сумчан і... Людмилу Калиновську з Білопілля!
…Відтоді пройшло довгих вісім років, аж поки до мене дійшла звістка – у Білопілля їде Низовий! Низовий?! Іван Данилович?!
Майже експромтом народжується вірш-присвята:
17 ЖОВТНЯ 2003 РОКУ
„Сиджу в глибокому запіллі...”.
І. Низовий ( Луганськ, 2000 рік)
Чудовий день,
а радість – ще з порогу:
вітаю – і не вірю! –
Низового!
Він, врешті-решт,
знайшов-таки нагоду –
з луганського запілля,
з глухого схрону, чи підпілля
таки відвідав
Білопілля –
Великород свого народу.
Біжу до бібліотеки, відкриваю важкі двері й бачу: Низовий! Обіймаю, цілую в жорстку щетинисту щоку, питаюся:
– Пам’ятаєте, Харків, семінар.., сумська делегація..?!
– Пам’ятаю… Але ти зовсім інша! …розквітла Калина..! – Сказав... Але бачу: напружує пам’ять, примружує очі, згадує…
А мені було байдуже. Головне: приїхав, приїхав, приїхав нарешті!!
…Не довелося тоді поговорити… були якісь урочистості, заходи… щось не так відпрацювали… Пішла геть, бо мала собі головний біль і догану… плакала вже вдома…
Рік 2007. Село Марківка. Місцевий будинок культури, літературно-мистецьке свято «В думках повертаюсь до рідного дому» з нагоди 65-річчя поета-земляка Івана Низового. Після урочистостей говорили як близькі люди. Так, наче знали одне одного тисячу і один рік.
…Останньою зустріч з Іваном Даниловичем та його донькою Лесею, відтепер моєю посестрою, відбулася в серпні 2011 року на святі села Марківки…
…А ще через рік Білопільське районне літературне об’єднання «Вир» ініціювало акцію зі збору коштів на пам’ятник Івану Низовому. У серпні 2012 року на центральній площі міста відбулися голосні читання поезій Івана Даниловича. Члени літературного об’єднання «Вир» читали просто неба і свої вірші. Близько двох годин відбувалося читання. Зібрану суму, близько 460 гривень, було перераховано на банківську картку вдови поета Ліни Петрівни Низової…
Сьогодні, згадуючи всі ці миті, подумала про те, яке швидкоплинне життя… І як важливо не втратити саме ці спогади. Вони підтримують у найважчі хвилини. Вони примножують віру в людей, адже акцію підтримано в Україні через інтернет-мережу – зібрано необхідні кошти на пам’ятник Івану Низовому в Луганську. Вірю, що видання 5-томного зібрання творів Івана Низового теж стане реальністю… Відтепер вірші Івана Низового можна почитати в інтернет-мережі на кількох сайтах: «Поетичні Майстерні», «Натхнення», «Севама». Упевнена в тому, що пам’ять про поета-громадянина Івана Низового буде гідно увічнено не одним поколінням!
30.09.2013
Разом із багряним листям лелеча пісня смутком і тугою кружляє над землею і поєднується з думками про те, що вже осінь, що минає ще один рік життя, і його вже не можна прожити якось по-іншому. Не повернути, не відмолити, не вимолити – ні людей, які відбули у вічність, ні гріхів та огріхів, які так чи інакше чиниш і переживаєш, ні прощення за провини і свою слабкість. Так, як не вимолити у осені сонця і теплоквіту, а у смерті – життя…
Цьогоріч минає два роки, як за обрієм земляк, добрий, щирий друг, старший товариш, світла людина, поет Божою ласкою Іван Данилович Низовий.
Наші миттєві зустрічі в Харкові, Білопіллі, Марківці у спогадах й досі такі ж яскраві та теплі. Від них стає світліше в осінній похмурий день, і я радію з того, що доля подарувала мені можливість говорити, тиснути руку й обіймати Івана Даниловича при зустрічах на білопільській землі.
З творчістю Івана Низового мені довелося познайомитися дуже давно, тоді, коли я починала свою трудову кар’єру як бібліотекар центральної районної бібліотеки: кілька книг його поезій стояли на полицях місцевої бібліотеки. Про його життя знала зі скупих розповідей місцевих журналістів, колег. Так, дійсно, поет Іван Низовий народився в Марківці, друкувався в газеті, на той час, «Радянська правда», був членом тогочасного літературного об’єднання «Вир», яке згуртував навколо себе талановитий журналіст Микола Іванович Теницький, головний редактор газети, але… Низовий давно виїхав на Луганщину і зв’язки підтримував тільки і своїми односельчанами-марківцями…
Випало мені якось по роботі побувати в Марківці. Звичайно ж, я позна-йомилася з бібліотекарем Марківської бібліотеки Любов’ю Василівною Деркач. Тоді й зав’язалася наша із нею розмова про Івана Даниловича. Я пам’ятаю очі цієї жінки і те, із якою пошаною і теплом вона розповідала про свого односельця-земляка поета Івана Низового.
– А який він у спілкуванні..? – Запитала я тоді у Любові Василівни. –
Такий же пихатий і зарозумілий, як і інші «члєни» Спілки письменників..? – І одразу ж пошкодувала за свої слова, бо у Любові Василівни округлилися очі.
– Хто..? Іван Данилович..? Та Ви що?! Звичайно, ні. Він зовсім проста земна людина. – Уже теплий вираз очей. – Коли приїздить Низовий – у Марківці свято. Збираємося у клубі, він читає вірші, розпитує про все, жартує, сидимо аж до ранку за столом, згадуємо, пісень співаємо!
– А… А книги поезій Івана Даниловича у Вас є в бібліотеці..? Чи не могли б Ви дати мені щось почитати... Бо в нас у Білопіллі їх кілька… Може, є щось новеньке..? Я обов’язково Вам поверну з якоюсь оказією…
– Звичайно є! І не одна збірка! Я Вам навіть подарую кілька подвійних екземплярів! – усміхалася Любов Василівна, чи дивуючись моїй ніяковості, чи радіючи з того, що має чергову чудову нагоду подарувати книги поезій Івана Низового його землякам. – Та Іван Данилович сам говорив, даруйте книги всім, хто буде цікавитися моїми поезіями.
На той час я навіть і мріяти не мріяла про те, що через кілька років познайомлюся з Іваном Даниловичем особисто…
Харків. 1995 рік. Харківська Спілка письменників. Семінар молодих літераторів. Ми ходили на заняття, знайомилися з харківськими та київськими письменниками, спілкувалися на семінарі з молодими початківцями з усіх областей України. Три дні семінару в Харкові пролетіли, як три хвилини. А останній день затягнувся до наступного ранку в готельному номері Івана Даниловича, де ми, молоді, спілкувалися й слухали тільки його, знаного на Луганщині та в Україні Івана Низового – поета, громадянина, справжнього патріота України…
Групками стояли безвусі й вусаті, молоді й зовсім юні, спілкувалися між собою, але всі слухали, прислухалися, і підходили ближче до основної групи поетів, яка стояла довкруж Низового. А він читав вірші, жартував, когось у чомусь переконував, погоджувався чи ні, але був усміхненим і щасливим, бо зустрів земляків-сумчан і... Людмилу Калиновську з Білопілля!
…Відтоді пройшло довгих вісім років, аж поки до мене дійшла звістка – у Білопілля їде Низовий! Низовий?! Іван Данилович?!
Майже експромтом народжується вірш-присвята:
17 ЖОВТНЯ 2003 РОКУ
„Сиджу в глибокому запіллі...”.
І. Низовий ( Луганськ, 2000 рік)
Чудовий день,
а радість – ще з порогу:
вітаю – і не вірю! –
Низового!
Він, врешті-решт,
знайшов-таки нагоду –
з луганського запілля,
з глухого схрону, чи підпілля
таки відвідав
Білопілля –
Великород свого народу.
Біжу до бібліотеки, відкриваю важкі двері й бачу: Низовий! Обіймаю, цілую в жорстку щетинисту щоку, питаюся:
– Пам’ятаєте, Харків, семінар.., сумська делегація..?!
– Пам’ятаю… Але ти зовсім інша! …розквітла Калина..! – Сказав... Але бачу: напружує пам’ять, примружує очі, згадує…
А мені було байдуже. Головне: приїхав, приїхав, приїхав нарешті!!
…Не довелося тоді поговорити… були якісь урочистості, заходи… щось не так відпрацювали… Пішла геть, бо мала собі головний біль і догану… плакала вже вдома…
Рік 2007. Село Марківка. Місцевий будинок культури, літературно-мистецьке свято «В думках повертаюсь до рідного дому» з нагоди 65-річчя поета-земляка Івана Низового. Після урочистостей говорили як близькі люди. Так, наче знали одне одного тисячу і один рік.
…Останньою зустріч з Іваном Даниловичем та його донькою Лесею, відтепер моєю посестрою, відбулася в серпні 2011 року на святі села Марківки…
…А ще через рік Білопільське районне літературне об’єднання «Вир» ініціювало акцію зі збору коштів на пам’ятник Івану Низовому. У серпні 2012 року на центральній площі міста відбулися голосні читання поезій Івана Даниловича. Члени літературного об’єднання «Вир» читали просто неба і свої вірші. Близько двох годин відбувалося читання. Зібрану суму, близько 460 гривень, було перераховано на банківську картку вдови поета Ліни Петрівни Низової…
Сьогодні, згадуючи всі ці миті, подумала про те, яке швидкоплинне життя… І як важливо не втратити саме ці спогади. Вони підтримують у найважчі хвилини. Вони примножують віру в людей, адже акцію підтримано в Україні через інтернет-мережу – зібрано необхідні кошти на пам’ятник Івану Низовому в Луганську. Вірю, що видання 5-томного зібрання творів Івана Низового теж стане реальністю… Відтепер вірші Івана Низового можна почитати в інтернет-мережі на кількох сайтах: «Поетичні Майстерні», «Натхнення», «Севама». Упевнена в тому, що пам’ять про поета-громадянина Івана Низового буде гідно увічнено не одним поколінням!
30.09.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію