Валерію, видавай. Це ж твої почуття й думки певного періоду твого світосприйняття, осмислення себе - це твоє життя. А далі будуть інші збірки з іншими творами, більш зрілими. А може, навпаки, через роки, прочитавши свою першу збірку, ти дійдеш висновку, що в ній ти був, хоч і недостатньо професійним, але більш щирим... Усіляко буває.
І підтримую думку Олени Малєєвої.

Дякую, Лесю, я якраз думаю над цим питанням... Просто мова йде не про зрілість, а про те, аби ті вірші не здались аж надто непрофесійними, школярськими, чи що...

Ось щойно дізнався, що, виявляється, аби видати переклади, потрібен дозвіл автора оригіналу або його правонаступників. А я якраз збирався втулити у ту збірку і свої переклади. Щоправда, ще не знаю, де про це йдеться у Законі України "Про авторське право та суміжні права".

По-моему, переводы - это несерьезно, или все-таки чуточку серьезно, но с небольшим условием:
- не переводить то, что уже было переведено другими авторами (переводчиками), особенно, с русского на украинский и наоборот;
- разве что с польского - но при этом же условии.
В противном случае может получиться то же самое, что было у других, или будет заметной попытка каким-то образом отойти от уже известных переводов.
Может быть, целесообразно посетить, например, Бурятию, пропитаться культурой и бытом этого трудолюбивого народа при всем многообразии его субэтносов, а это булагаты, хоринцы, хонгодоры, эхириты, селенгинские буряты и т.д.). И затем что-нибудь перевести - скромно и со вкусом.
Годика три пожить, видимо, придется. А мы будем ждать.
А какие у мысли насчет пародий? Некоторые из них, если верить твоим заявлениям, где-то публиковались.

И еще:
- возможно, полезной будет некое количество отсебятины в самом лучшем смысле этого слова, а также элементов (пускай даже придуманных) борьбы не столько за свое место под солнцем, как против чьих-то происков. Ты же поэт. А это кому-то может не нравиться. Ты честь и совесть, ты возмущенный глас народа. А вокруг враги. Они злы и коварны, как акулы или волки. У них острые заточки или ножи. Побольше себя в поэзии - причем, тоже в самом лучшем смысле этого понятия. Не заигрывай с читателем. Ему хочется "попсы", а ты выдавай без пяти минут классику. Эти минуты со временем пройдут, а классика останется. И в то же время полезно и заигрывать с читателем. Он заплатит за книжку при ее покупке или выпросит на презентации, он и в какой-то степени заказывает музыку (с).
И в добрый путь :)
Не якая, можно попробовать создать образ страдальца - одного за всех, начиная, скажем, с лестничной клетки и заканчивая народами.
И, наверное, стоит задуматься над вопросом перевода твоих книг на языки народов мира.

Как узнать, Алексий, были ли уже переводы, или еще не было?
И зачем ехать в Бурятию? Там же холодно, наверное. Лучше уж тогда в Гоа. :)
Кстати, я вот как раз три годика пожил в одной комнате общежития с тремя студентами из ПОльши - и как-то так само собой получилось, что выучил польский язык, хотя специально не учил. Да и они со мной общались на русском. Лишь между собой на польском.
Да, правда, публиковались, можно верить. В моих (и не только) комментариях здесь это отображено. :)

Ой, Алексий, слушай, зачем пугаешь, однако, мне аж нехорошо стало - какие-то ножи, заточки... Что я кому плохого сделал, вай? Ну, написал парочку стихов, ну, еще парочку пародий... Слушай, напугал то как! Уйду я из поэзии, уйду! Удалю все свои странички на всех сайтах и уеду. В Бурятию. Там народ, небось, кроткий и мирный. Да и не найдет там меня, может, убивец этот, у которого ножи и заточки. У, окаянный, Бога не боится! Пойду, пожалуй, пистолет покупать, однако. И автомат. И гранатомет, на всякий случай. Ну и по ящику патронов к каждому из них. Да, пожалуй, пару ящиком гранат прикуплю. В хозяйстве пригодится, если что. Ну, там, гвоздь, может, в стенку забить... Слушай, не знаешь, пушку где можно купить? А танк? Или ракетный комплекс "земля-земля"? Ну, на самолет-вертолет у меня денег вряд ли зватит, разве что у соседа пойду займу... Поведова, Алексий. Будешь в Бурятии, заходи в гости. Ты ж где-то там недалеко, я слышал. Или я к тебе в гости зайду. Если позовешь, конечно. А с поэзией давай завязывай. Мало ли что. Опасно, слышь. Давай, держи краба.

Ой, как разволновался, слушай, ошибок-то сколько наделал! Не, ну, ты понял, наверно: не "зватит", а "хватит", и не "поведова", а "покедова". ))

Ах, да, насчет пародий, Алексий. Ну, поскольку все они написаны на материале публикаций на сайте, пожалуй, назву сборник - а, нет, не буду говорить, как, а то еще идею украдут, пожалуй. )

А над вопросом перевода моих стихов на языки народов мира уже давно задумался. Даже создал раздел "Билингвистические стихи". Правда, в том разделе пока мало информации, но со временем, думаю, кладезь наполнится. Может, тогда вначале выдам сборник на каком-нибудь языке мира. А сучукрлит пускай уж без меня как-нибудь перебьется. Перебивался столько лет - перебьется еще столько же.

И спасибо, Алексий, что не прошел молча мимо. Ты настоящий друг.

Отже, я не один такий. :)
З іншої сторони, колись мене переконували, що вірші повинні вилежатись у шухляді років 3-4, перш ніж їх стане варто публікувати на широкий загал (це коли я публікував пародії на цьому сайті через кілька (-надцять, -дцять) хвилин після появи оригіналу у стрічці "Нові надходження). :)
Як хороший коньяк - 3,5-зірковий. Щоправда, знавці кажуть, що справді хорошим коньяк стає лише після 6-7 і більше років. :)
А чому жалкуєте, що не видали колись, Тетяно? Адже видати ніколи не пізно, якщо вони збереглись. От я колись, наприклад, написав вінок сонетів - а зараз не можу його знайти. І написати вже не можу - нема того натхнення. :)
А читачу, вважаю, не дуже цікаво, яким автор був колись чи яким став зараз - йому аби цікаво було читати книгу (згідно з жартом: книга - це чудовий спосіб вбити час, коли телевізор виключений чи поламався :) ).
Дякую, Тетяно.

Ваше друге "я", проте буде знайоме багатьом людям,дотичним до Вас, лише Вам особисто воно стає чужим і нецікавим, тому я так написала, тому й видавати треба вчасно, думаю

А, ну тоді я вже спізнився: нічого з давнішого не подобається, тільки щойно написане, і то не все. )
Не буду ж я видавати збірку з кількох віршів. ) Хоча читав, що перша книга одного з нобелівських лауреатів так і називалась "17 віршів". Але там, на Заході, навіть 17 віршів видав видавець, а не автор. А тут треба набрати не менш ніж 200 віршів (100 листочків) і видавати тиражем не менш ніж 1000 екземплярів. І власним коштом. Та у мене вся моя домашня бібліотека складається десь з тисячі книг (колись рахував, дорахував до тисячі і кинув :) ) - але це, правда, тому, що часто переїжджав. (щоправда, прочитав я, думаю, десь на порядок більше - майже бібліотека Білла Гейтса у голові (читав у книзі, що Білл має бібліотеку з 14000 книг)). Така була у мене специфіка роботи. У нас навіть жартувал: "Два переїзди дорівнюють одній пожежі". Тож Гарріо (див. наступні коментарі) як у воду дивився. :)

Думаю, що особисто я не славолюбний, доказом чого мало б бути хоча б те, що на сайтах публікуюсь під псевдонімами, а не власним іменем та прізвищем. А от аби дізнатись, яка мета нашого життя, напевно, не вистачить і всього життя (схоже на тавтологію, але нехай). :)

Яким чином вихід збірки допоможе мені пізнати себе, світ і Бога?