Роздавання порад у комунікативному сенсі є злом, бо існує великий ризик небажаного розвитку подій, адже ніхто не може охопити всі можливі нюанси життя. Але, оскільки Ви, Валерію, заявляєте про бажання отримати пораду (а насправді підтримку, правда ж?), я спробую її дати (пораду, але не підтримку, не хочу бути винною у разі чого: ))
Отже, Вас турбує, чи не буде потім соромно перед читачем за недосконалі вірші? Тоді спробуйте знайти злого критика і змотивувати його на нищівний аналіз Ваших творів. Оскільки він отримає завдання нищити, частина його аргументів буде притягнута за вуха(Ви ж помічали кількість виссаних з пальця «компліментів» у похвально-цукерково-позитивних критичних статтях? Тут те ж саме, тільки з протилежною метою). Ви отримаєте уявлення про можливі удари недоброзичливців (частково, у життя завжди більша палітра можливостей)і , що важливо, уявлення про справжні недоліки, на котрі друзі не насмілюються Вам вказувати, аби не втратити хороші стосунки. Важливо тільки враховувати той факт, що Ви самі замовляєте «знищення» і не сприймати результат серцем. Відведіть собі роль критика над критиком, бо аналізувати рівень майстерності і слабкі місця критика не менш приємно, аніж створювати пародії. Принаймні, у Вас буде можливість виправити деякі недоліки до того, як вони потраплять у очі читача.:)
: ))Ви тільки враховуйте той факт, Валерію, що я сама так ніколи не робила…
P.S. Якщо у Вас є ворог, замовте цю роботу йому (анонімно, звичайно).:)І є одна небезпека: кому б Ви не замовили цю роботу, у неї раптово може виникнути власне життя…

Я оце подивився на твою головну сторінку, а на ній перелічено стільки публікацій у пресі, що "мама мая дарагая". То нащо книжки? Чому не зібрати докупи ті альманахи, дайджести та фестивалі? Може, варто прописатись у "однокласниках" (це як приклад), і там оголосити конкурс на яку-небудь номінацію? Титул можна вигадати. Наприклад, "поет року". Технічно це виглядатиме у такий спосіб "нажмі класс". І ти станеш народним поетом року. І нащо ті книжки?

Я далекий від думки про увіковічнення. Щонайбільше, книжки читатимуть діти-онуки. Нині така міграція (село-місто, область-місто, село-місто-котеджні міста та села), що хто чужі книжки за собою возитиме? Підуть вони на смітник, бомжам, а згодом - на вторсировину. Тім щасливцям, які матимуть твою книгу чи книжки, своє б перевезти - LCD-panels, м'ясорубки, елітних собак etc. Уявляєш свою книжку на сміттєзвалищі? Отож.

Я не соціолог, а чесний спостерігач (навіть за собою - для розвитку самокритики та саморозкомплексування), і я можу поділитись результатами спостережень (не стосовно себе - це, нмсдд, нескромно). Для слави та пихи друкується безліч авторів. Потім починаються переклади. Ти моє, я - твоє. Ти у Львові, я, наприклад, у Пшемислі. Потім ти в Африці, я в Осако. І т.д. "Я" у даному випадку є гіпотетичним припущенням. То можуть бути будь-який інший автор. Перехресне опилення, так би мовити. Промоція, лукава технологія. І це не вигадка.