ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Гуменчук (1986) /
Публіцистика
Атака мертвих
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Атака мертвих
Ліна Костенко закінчує свій роман словами: «От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі». «…А в атаку йдуть мертві» - дописую олівцем на форзаці книги, стежачи одним оком за розлогим і тріумфальним штурмом Українського Дому.
Радянська історія божилась, ніби російські воїни виявились здатними на подвиги виключно після 1917 року. Раніше ж помирати гарно, з іменем царя й тієї, іншої Росії на вустах, було якось не комільфо. Для радянської ідеології, звісно ж. Після 1991-го Росія реабілітувала дореволюційних героїв і світ дізнався про випадок, що ввійшов у історію як «Атака мертвих».
1915-й рік, Перша світова війна, фортеця «Осовець», 4-та ранку. Німці розпочинають газову атаку, випускаючи хлор. Принагідно проводиться артилерійський обстріл фортеці. Війна ж. Не маючи захисту, російські воїни мруть, як мухи. Ще й у муках. Ще й під гуркіт. Педантичні Фріци й Ганси вичікують паузу й без бою займають омріяні плацдарми й позиції. І тут (далі цитата журналіста В. Воронова):
«Когда германские цепи приблизились к окопам, из густо-зеленого хлорного тумана на них обрушилась контратакующая русская пехота. Зрелище было ужасающим: бойцы шли в штыковую с лицами, обмотанными тряпками, сотрясаясь от жуткого кашля, буквально выплевывая куски легких на окровавленные гимнастерки. Чуть больше 60 человек. Но они ввергли противника в такой ужас, что германские пехотинцы, не приняв боя, ринулись назад, затаптывая друг друга и повисая на собственных проволочных заграждениях».
Гарно, правда ж? А я завжди казав, що на Вчинки здатні або люди честі, або люди у відчаї. Такі, як українці у січні 2014-го.
Зараз кожен може милуватися своєю власною і нашою спільною атакою мертвих. Коли втрачати нічого, а відступати нікуди. І з самого початку гризня із беркутнею на Грушевського була кроком відчаю. Ну хто із нас, поклавши руку на серце, скаже, що він упевнений, ніби кілька сотень радикально налаштованих мітингувальників прорвуть редути тренованих, закованих у броню та скоординованих бійців?
Я проти насильства, воно мені огидне. Мені болить кожна жертва, кожне каліцтво, кожна кров. Але, як уже було сказано: «Це погано, але правильно». Адже всі знали, що за два місяці майданних посиденьок на морозі народ радикалізується. Нам не вдалося насмерть загодувати «Беркут» бутербродами. Не вдалось заколядувати президента до відставки. І драконові закони 16-го січня стали червоною ганчіркою перед приреченим биком, коли Майдан вже розумів: «Якщо нас не чують – значить мало шуму». І не треба рюмсати: «Припиніть насилля, миру всім вам і добра», бо наразі ці заворушення – єдиний спосіб бути почутими. Єдиний. Бо тільки зараз народ почав спілкуватися із владою зрозумілою їй мовою насилля. Ну, й до того ж, вулиця Грушевського – грандіозна виставка, де влада демонструє м’язи, а українці – незламний дух та єдність.
І кожен, хто тримає барикади на Грушевського, знає про свою приреченість. Знає, що він давно уже обфотографований працівниками МВС та СБУ. Що вже за каску й маску на нього чекає пузата папка з кримінальною справою. Що, по факту, він уже мертвий. І всі ті люди знають, що на них зараз уся надія. Тому, любі жінки… Замість того, щоб відмовляти своїх хлопців, чоловіків, синів – краще благословіть їх. Їм буде легше.
Одного разу кілька десятків приречених змусили тікати армію. А історії, як відомо, властиво повторюватись.
26.01.2014
Радянська історія божилась, ніби російські воїни виявились здатними на подвиги виключно після 1917 року. Раніше ж помирати гарно, з іменем царя й тієї, іншої Росії на вустах, було якось не комільфо. Для радянської ідеології, звісно ж. Після 1991-го Росія реабілітувала дореволюційних героїв і світ дізнався про випадок, що ввійшов у історію як «Атака мертвих».
1915-й рік, Перша світова війна, фортеця «Осовець», 4-та ранку. Німці розпочинають газову атаку, випускаючи хлор. Принагідно проводиться артилерійський обстріл фортеці. Війна ж. Не маючи захисту, російські воїни мруть, як мухи. Ще й у муках. Ще й під гуркіт. Педантичні Фріци й Ганси вичікують паузу й без бою займають омріяні плацдарми й позиції. І тут (далі цитата журналіста В. Воронова):
«Когда германские цепи приблизились к окопам, из густо-зеленого хлорного тумана на них обрушилась контратакующая русская пехота. Зрелище было ужасающим: бойцы шли в штыковую с лицами, обмотанными тряпками, сотрясаясь от жуткого кашля, буквально выплевывая куски легких на окровавленные гимнастерки. Чуть больше 60 человек. Но они ввергли противника в такой ужас, что германские пехотинцы, не приняв боя, ринулись назад, затаптывая друг друга и повисая на собственных проволочных заграждениях».
Гарно, правда ж? А я завжди казав, що на Вчинки здатні або люди честі, або люди у відчаї. Такі, як українці у січні 2014-го.
Зараз кожен може милуватися своєю власною і нашою спільною атакою мертвих. Коли втрачати нічого, а відступати нікуди. І з самого початку гризня із беркутнею на Грушевського була кроком відчаю. Ну хто із нас, поклавши руку на серце, скаже, що він упевнений, ніби кілька сотень радикально налаштованих мітингувальників прорвуть редути тренованих, закованих у броню та скоординованих бійців?
Я проти насильства, воно мені огидне. Мені болить кожна жертва, кожне каліцтво, кожна кров. Але, як уже було сказано: «Це погано, але правильно». Адже всі знали, що за два місяці майданних посиденьок на морозі народ радикалізується. Нам не вдалося насмерть загодувати «Беркут» бутербродами. Не вдалось заколядувати президента до відставки. І драконові закони 16-го січня стали червоною ганчіркою перед приреченим биком, коли Майдан вже розумів: «Якщо нас не чують – значить мало шуму». І не треба рюмсати: «Припиніть насилля, миру всім вам і добра», бо наразі ці заворушення – єдиний спосіб бути почутими. Єдиний. Бо тільки зараз народ почав спілкуватися із владою зрозумілою їй мовою насилля. Ну, й до того ж, вулиця Грушевського – грандіозна виставка, де влада демонструє м’язи, а українці – незламний дух та єдність.
І кожен, хто тримає барикади на Грушевського, знає про свою приреченість. Знає, що він давно уже обфотографований працівниками МВС та СБУ. Що вже за каску й маску на нього чекає пузата папка з кримінальною справою. Що, по факту, він уже мертвий. І всі ті люди знають, що на них зараз уся надія. Тому, любі жінки… Замість того, щоб відмовляти своїх хлопців, чоловіків, синів – краще благословіть їх. Їм буде легше.
Одного разу кілька десятків приречених змусили тікати армію. А історії, як відомо, властиво повторюватись.
26.01.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію