Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Перекотиполе (1986) /
Публіцистика
Атака мертвих
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Атака мертвих
Ліна Костенко закінчує свій роман словами: «От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі». «…А в атаку йдуть мертві» - дописую олівцем на форзаці книги, стежачи одним оком за розлогим і тріумфальним штурмом Українського Дому.
Радянська історія божилась, ніби російські воїни виявились здатними на подвиги виключно після 1917 року. Раніше ж помирати гарно, з іменем царя й тієї, іншої Росії на вустах, було якось не комільфо. Для радянської ідеології, звісно ж. Після 1991-го Росія реабілітувала дореволюційних героїв і світ дізнався про випадок, що ввійшов у історію як «Атака мертвих».
1915-й рік, Перша світова війна, фортеця «Осовець», 4-та ранку. Німці розпочинають газову атаку, випускаючи хлор. Принагідно проводиться артилерійський обстріл фортеці. Війна ж. Не маючи захисту, російські воїни мруть, як мухи. Ще й у муках. Ще й під гуркіт. Педантичні Фріци й Ганси вичікують паузу й без бою займають омріяні плацдарми й позиції. І тут (далі цитата журналіста В. Воронова):
«Когда германские цепи приблизились к окопам, из густо-зеленого хлорного тумана на них обрушилась контратакующая русская пехота. Зрелище было ужасающим: бойцы шли в штыковую с лицами, обмотанными тряпками, сотрясаясь от жуткого кашля, буквально выплевывая куски легких на окровавленные гимнастерки. Чуть больше 60 человек. Но они ввергли противника в такой ужас, что германские пехотинцы, не приняв боя, ринулись назад, затаптывая друг друга и повисая на собственных проволочных заграждениях».
Гарно, правда ж? А я завжди казав, що на Вчинки здатні або люди честі, або люди у відчаї. Такі, як українці у січні 2014-го.
Зараз кожен може милуватися своєю власною і нашою спільною атакою мертвих. Коли втрачати нічого, а відступати нікуди. І з самого початку гризня із беркутнею на Грушевського була кроком відчаю. Ну хто із нас, поклавши руку на серце, скаже, що він упевнений, ніби кілька сотень радикально налаштованих мітингувальників прорвуть редути тренованих, закованих у броню та скоординованих бійців?
Я проти насильства, воно мені огидне. Мені болить кожна жертва, кожне каліцтво, кожна кров. Але, як уже було сказано: «Це погано, але правильно». Адже всі знали, що за два місяці майданних посиденьок на морозі народ радикалізується. Нам не вдалося насмерть загодувати «Беркут» бутербродами. Не вдалось заколядувати президента до відставки. І драконові закони 16-го січня стали червоною ганчіркою перед приреченим биком, коли Майдан вже розумів: «Якщо нас не чують – значить мало шуму». І не треба рюмсати: «Припиніть насилля, миру всім вам і добра», бо наразі ці заворушення – єдиний спосіб бути почутими. Єдиний. Бо тільки зараз народ почав спілкуватися із владою зрозумілою їй мовою насилля. Ну, й до того ж, вулиця Грушевського – грандіозна виставка, де влада демонструє м’язи, а українці – незламний дух та єдність.
І кожен, хто тримає барикади на Грушевського, знає про свою приреченість. Знає, що він давно уже обфотографований працівниками МВС та СБУ. Що вже за каску й маску на нього чекає пузата папка з кримінальною справою. Що, по факту, він уже мертвий. І всі ті люди знають, що на них зараз уся надія. Тому, любі жінки… Замість того, щоб відмовляти своїх хлопців, чоловіків, синів – краще благословіть їх. Їм буде легше.
Одного разу кілька десятків приречених змусили тікати армію. А історії, як відомо, властиво повторюватись.
26.01.2014
Радянська історія божилась, ніби російські воїни виявились здатними на подвиги виключно після 1917 року. Раніше ж помирати гарно, з іменем царя й тієї, іншої Росії на вустах, було якось не комільфо. Для радянської ідеології, звісно ж. Після 1991-го Росія реабілітувала дореволюційних героїв і світ дізнався про випадок, що ввійшов у історію як «Атака мертвих».
1915-й рік, Перша світова війна, фортеця «Осовець», 4-та ранку. Німці розпочинають газову атаку, випускаючи хлор. Принагідно проводиться артилерійський обстріл фортеці. Війна ж. Не маючи захисту, російські воїни мруть, як мухи. Ще й у муках. Ще й під гуркіт. Педантичні Фріци й Ганси вичікують паузу й без бою займають омріяні плацдарми й позиції. І тут (далі цитата журналіста В. Воронова):
«Когда германские цепи приблизились к окопам, из густо-зеленого хлорного тумана на них обрушилась контратакующая русская пехота. Зрелище было ужасающим: бойцы шли в штыковую с лицами, обмотанными тряпками, сотрясаясь от жуткого кашля, буквально выплевывая куски легких на окровавленные гимнастерки. Чуть больше 60 человек. Но они ввергли противника в такой ужас, что германские пехотинцы, не приняв боя, ринулись назад, затаптывая друг друга и повисая на собственных проволочных заграждениях».
Гарно, правда ж? А я завжди казав, що на Вчинки здатні або люди честі, або люди у відчаї. Такі, як українці у січні 2014-го.
Зараз кожен може милуватися своєю власною і нашою спільною атакою мертвих. Коли втрачати нічого, а відступати нікуди. І з самого початку гризня із беркутнею на Грушевського була кроком відчаю. Ну хто із нас, поклавши руку на серце, скаже, що він упевнений, ніби кілька сотень радикально налаштованих мітингувальників прорвуть редути тренованих, закованих у броню та скоординованих бійців?
Я проти насильства, воно мені огидне. Мені болить кожна жертва, кожне каліцтво, кожна кров. Але, як уже було сказано: «Це погано, але правильно». Адже всі знали, що за два місяці майданних посиденьок на морозі народ радикалізується. Нам не вдалося насмерть загодувати «Беркут» бутербродами. Не вдалось заколядувати президента до відставки. І драконові закони 16-го січня стали червоною ганчіркою перед приреченим биком, коли Майдан вже розумів: «Якщо нас не чують – значить мало шуму». І не треба рюмсати: «Припиніть насилля, миру всім вам і добра», бо наразі ці заворушення – єдиний спосіб бути почутими. Єдиний. Бо тільки зараз народ почав спілкуватися із владою зрозумілою їй мовою насилля. Ну, й до того ж, вулиця Грушевського – грандіозна виставка, де влада демонструє м’язи, а українці – незламний дух та єдність.
І кожен, хто тримає барикади на Грушевського, знає про свою приреченість. Знає, що він давно уже обфотографований працівниками МВС та СБУ. Що вже за каску й маску на нього чекає пузата папка з кримінальною справою. Що, по факту, він уже мертвий. І всі ті люди знають, що на них зараз уся надія. Тому, любі жінки… Замість того, щоб відмовляти своїх хлопців, чоловіків, синів – краще благословіть їх. Їм буде легше.
Одного разу кілька десятків приречених змусили тікати армію. А історії, як відомо, властиво повторюватись.
26.01.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
