Невеличке село Чонсткув знаходиться у 20-ти км від Варшави і, напевно, нічим особливим не відрізняється від інших польських сіл, хіба, що своїми веселими і гамірними працівниками м’ясокомбінату (масарні). Галя декілька років поспіль їздила туди під час літньої відпустки на роботу, але одного разу поїхала взимку, якраз напередодні Дня св. Валентина. В масарні, як у великому вулику було шумно. Знайомі працівники-поляки щиро вітали Галю з поверненням і говорили, що готуються до Дня закоханих, і пишуть привітання на дошці об’яв біля їдальні. У Польщі День св. Валентина – це не тільки день закоханих! Також можна вітати всіх своїх колег, керівників, батьків і навіть домашніх тварин.
Кожного ранку на упаковню забігав, щоб чимось перекусити, так званий пан Дзюбек. Дзюбек – тому, що мав червоно-фіолетовий ніс. Він ходив завжди, незважаючи на пору року, у гумових чоботях з широкими халявами. Чоботи ці були не просто професійним аксесуаром, а служили сховищем для пляшечки горілки. Пан Дзюбек традиційно приносив її на роботу, незважаючи на сувору охорону.
У їдальні працювала пані Ядзя, котра хильнувши чарчину-другу, творила на кухні різні дива, як от, наприклад, помішувала сковорідкою, замість кохлі, флячки у казані (флячки – це польський національний делікатес).
А ще був начальник зміни з неофіційним прізвиськом Пілсуцький, тому що мав великі закручені рижі вуса і складний характер.
Працювали також на фірмі пенсіонери пан Томек і пан Ярек, колеги пана Дзюбека, котрі варили м'ясо для сальцесону, перед тим, уважно перебираючи його, і час від часу помішували це все вилами у великих чанах з нержавіючої сталі.
Отак жили-поживали працівники масарні.
В упаковні, де працювала Галя, якраз розрізали сальцесони і ділили їх на менші частинки, загортаючи у поліетилен. І тут Мавгося скрикнула: «Ой, око свіньске!». Прибігши до неї, всі побачили симпатичне поросяче око, яке виглядало із сальцесону! А, зрозуміло, то ж Ярек з Томком були на зміні! Ще багато чого можна було б розповісти, бо людей цікавих і «неординарних» там було безліч.
Вранці, прийшовши на роботу, всі вітали один-одного з Днем Валентина. Але найкрасномовнішою була дошка об’яв, на якій, буквально, не залишилося вільного місця. Вітали генерального директора пана Сільвестра, двох його замів – пана Войтка і пана Хеніка, а також керівництво вітало всіх працівників. Любителі сюрпризів дякували пану Томеку і пану Яреку за смачний сальцесон, а пані Ядзі з їдальні – за хрумкі флячки. А ще на одному клаптику паперу були намальовані вуса і красувався напис (правда, тут я вже пишу по-українськи): «Вшісткего найлєпшего і для пана Пілсуцкего!». Отже, нікого не забули і створили свято для всіх!