Так хочеться відчути знову,
хоч не надовго щось,
крім самоти.
Ще раз, один лиш раз,
аби хоч згадку щастя віднайти.
Не вистачить всіх слів,
щоб описати буревій
забутих почуттів.
Тих світлих спогадів,
захованих на дні.
Тих темних роздумів,
прихованих в пітьмі.
Однак усе здається вічним сном
у завзятій боротьбі,
проти всього світу
глибоко в собі.

06.12.2022

Ми бачимо сни,
бо хочемо втекти від реальності.
Втекти від усього,
що день у день
турбує нас.
Ми мріємо забути
всі негаразди у житті.
Забути все,
що знову й знову
випробовує нас.
Ми уявляємо неіснуючі речі,
які нізащо не були б здійсненні.

03.12.2022

Коли так боляче, що майже нестерпно,
коли не витримуєш заданого кимось темпу,
коли підступають ридання, а сліз немає, - нехай
лунає Гайдн.

Коли тебе, як вовка, обклали скорботи,
коли по краплині тануть в долоні прозорі ноти,
коли, здається, вже край, все одно - нехай
лунає Гайдн.

Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік

Лиш тоді, коли здається,
що всьому кінець,
знаходиш справжній сенс життя.
Лиш тоді, коли втрачаєш сили,
отримуєш надію
на щасливе майбуття.
Попри все на світі,
шукаєш вихід з небуття.
Вбачаєш шлях складний,
тернистий, довгий.
Йдучи по ньому,
ледве вистачає сил.
Лиш віра в серці не згасає,
дійти до бажаних вершин.
Падаєш і знов стаєш на ноги,
бо знаєш, що хтось завжди чекає
у одній з віддалених хатин.

29.11.2022

ІДуша усе ще відчуває
з минулим нерозривну нить
і так, буває, забринить
і тятивою, і струною
або синкопами прибою,
що хочеться у небеса
на крилах осені... у гості...
до тих, кого давно нема,
кого дожовує пітьма
то голоду, то геноциду...
..........................................
але не подаємо виду,
яка нев’януча краса
відпочиває на погості
і дивиться із високості
крізь сутеніючу блакить,
якими барвами сіяє
щезає за високим плаєм,
і тане у наступну мить...
ось-ось і свічка догорить,
та жевріє далека мрія
акцентом пізньої надії,
що у майбутнє полетить.

ІІ Але міняються акценти,
які почути не умів,
і настає душі розрив
надвоє... перша лине в лету,
а інша думою поета
лишається... її мотив
далеким докором повіє
як невимовна ностальгія
за тим, чого не оцінив
і нині на очах у Бога
стає помітною дорога
за таїною цілей... тем...
......................................
у кожну душу б’є тотем,
що маємо іти у ногу,
але з новим поводирем.

ІІІНапевне у такі моменти
не вистачає диригента,
аби зректися сатани,
бо в України є ще сестри,
і ще гудуть нові оркестри,
і гинуть дочки і сини
на репетиції Європи,
яка виконує синкопи
у какафонії війни
та ні на мить, ні на півтакту
не має права відставати,
зважаючи на чорні сни.

11.2022

Ми не цінуємо дрібниці,
які змушують нас усміхатися.
Ті, які розширюють зіниці
і шалено прискорюють серцебиття.
Ми забуваємо про речі,
які роблять нас щасливими.
Ті, які заповнюють місце порожнечі
і потайки розфарбовують буття.
Ми ховаємо почуття,
які прикрашають прості речі.
Так часто не помічаємо краси життя.

23.11.2022

Мовчання - це вир ненароджених слів,
що б‘ються під серцем щомиті -
і вдень наяву, і вночі уві сні,
а потім вмирають, як квіти…

А взагалі, чи комусь потрібен
грунтовний відвертий звіт
за, так би мовити, звітний період
ніким не бачених літ?

І справді, чи комусь цікава
добірка твоїх стенограм -
вся чорна, наче подвійна кава,
з краплинами світлих плям?

Чи хочеш вийти на площу, може,
і кинути в небеса:
«Почуйте, люди! Почуй мене, Боже!»?
Ні, краще мовчи… Сам.

Мовчання - це струм ще не вбитих мрій,
що б‘ються під серцем щомиті -
не поза грою, а завжди у грі, -
і згодом зростають, як діти.

Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік

Приснився сон, що вже війни немає:
по «зебрі» весело крокують дітлахи,
і дзеленчать, як дзвоники, трамваї,
і неба посміхається блакить…

Та раптом - біля спаленої хати
підводиться загиблий воїн із землі,
руками сірий попіл отряхає
і тихо посміхається в імлі.

А я кажу йому: «Ти чуєш, друже?»
Слова незграбно застигають на вустах.
«Спасибі, що живий, - кричу. - Одужуй!»
Та він - вже білосніжний птах.

Повільно розправляє довгі крила
і розчиняється ген-ген за небокраєм,
лиш хмари пропливають на вітрилах…
Приснився сон, що вже війни немає.

Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік

Жоржини на пустім подвір’ї в’януть,
Осиротіли і собачка й кіт.
Вже більш мене татунечко коханий
Не вийде зустрічати до воріт.

Не усміхнеться, добрий, світлолиций,
Свою не візьме вудочку легку.
І рибки не впіймає він для киці
У нашому маленькому ставку.

З людьми не гомонітиме привітно,
Вділивши всім душевного тепла...
Здається світ увесь він міг зігріти...
Така велика в нім любов жила.

Був гарним батьком, дідусем і сином.
І та любов була у нім свята.
Бо жив, творив заради України,
Її крильми лелечими вгортав.

Прозаїк, гуморист, поет від Бога,
І публіцист. Перо, як меч — було!
Сатирик-геній, маг таланту свого,
Його боялися падлюцтво й зло.

Він замки відродив на Батьківщині,
Які без спецосвіти будував.
Крутелики заможні і донині
Наслідують величні ті дива.

Активний, життєрадісний мій тато,
Він завжди людям всім допомагав,
Був без мандата справжнім депутатом,
У добрих справах — вся його снага.

Здається, що до ста міг жити й більше,
І не боявся смерті, ні війни.
І оркам посилав ракети-вірші
Щоби приборкать сили Сатани.

Не вірилось,що швидко так не стане
Тебе, недуг ти стільки переміг.
Та серце зупинилось полум’яне...
І на обійсті іній — наче сніг.

Свої романи і чудовий замок,
І сад прекрасний людству залишив.
І відлетів до Вирію, до мами,
В лелечий біль синівської душі.

19 жовтня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Нірвана



***
Нема потреби
валитися
в Нірвану

Бо що б
ПОБАЧИТИ –
відкрийте очі
у Душі

Днів дощових ця темна смуга,
І радість хмара висиса.
Життя недуга і напруга,
І блідне сонячна краса.

І огортає туга рання,
І неміч рідної душі -
Буття - повільне умирання...
О люди, жити поспішіть!

Як мають рацію премудрі -
Ти прозріваєш у журбі.
У мріяння рожевій пудрі
Вже не купатися тобі.

Гіркі реальності тиради -
Холодний морок лихоліть.
Лише в любові я розради
Шукаю ще бодай на мить.

Коли тремтячою рукою,
Як спраглий, пригортаєш те,
Що дасть розраду супокою -
Кохане серце золоте.

Де, мов нектар, тебе зігріють
Ці хвилі плоті чарівні.
Від божевіль - анестезія -
Не жаль і вмерти в цьому сні!

17 вересня 7530 р. (Від Трипілля) (2022).

В краї на Русь полину,
відвідаю родину.
Коли життя покину
скуштую як полину*?
Сльозам нема де спину
братам підставлю спину,
на стороні не згину -
залишу цю чужину.
Дай Боже мать дружину
для герцю за Вкраїну,
за хату біля тину
за матір і дитину.
З любов’ю та любиму
дав землю Бог русину.
Як скарб батьків нестиму
незламну Україну**.
Вклоняюсь Бога Сину
і кличу на руїну
в кінця часів годину
в мій край, мою країну.

17.09.2022р. Чернігов https://www.youtube.com/watch?v=Q_UXmuJnbiQ
Четвертий Страннік

* гірки́й, чорно́биль – цілющі засоби, одна з найгіркіших рослин світу;
** частина Богом даної русинам землі, краї: Києвський, Чернігово-Сіверський, Переяславський, Галицький, Волинський, Луцький, Полоцький, Смоленський, Новгородський, Ростовський – це Русь Мала, а також її околиці, пізніш приєднані – як Велика Русь.

https://www.youtube.com/watch?v=Q_UXmuJnbiQ

Лежало під кленом, мов лист, пожухле
загублене кимось Єванґеліє.
Глаголило тихо.

Не спав монастир – дівоцтво притрухле
у корчах шукало Єванґеліє.
Не молено, тихо.

В єгумної матері ноги попухли –
раніш прикладала Єванґеліє.
Снотворило тихо.

Старчиха в печері осліпла, оглухла,
але перепише Єванґеліє.
Повторене тихо.

Водилась монашка з козою і кухлем,
доїла під кленом Єванґеліє.
Утомлена, тиха.

За Словом – ні сло́ва, а повні вуха:
"Єванґеліє – Є – Єванґеліє."
І тихо, і тихо…

24 червня 1995 р., Київ

+++
Отче небесний
будь мені Хресний,
дай розум скреслий
користь принести.
Часом, добою
стану до бою –
праведне скою,
вірю до болю,
разом з Тобою.
+++
29.05.2022р.
С-IV

* розумний православний українець, глибоковіруючий в Отця і Сина і Святого Духа під покровом Марії, Божої Матері. Ось чому були і є такі чоловічі монастирі як Межигірський під Києвом.

Козак-характерник Чорнобай здатен на дванадцяти мовах сердито розмовляти-баяти, як скаже – так і є, де Слово – зброя, отримане від Отця небесного.

ІЛюбити Україну – нині фах
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край перемагає жах,
не меншає героїв на словах,
які уміють язиком плескати.

ІІУ світі є чимало ще дилем
і щодо цвіту на живій калині,
і щодо воскресіння... і донині
Творцеві вистачає теорем,
щоб доказати істину людині.

То й живемо у вічній боротьбі.
Наука заперечити не може,
що є душа, як намагання Боже –
вмістити всесвіт сущого в собі...
тому її ніщо не переможе.

Та за ідею, ніби за народ,
проти людей воює ідіот,
аби на світі панували черті...
.................................................
а я от –
             проти каїна...
                         і смерті...
і залишаю свій писемний код,
щоб не щезала
             Муза
                         на планеті.

ІІІА у кінці піду у ті світи,
де, може, існуватиму душею...

єдиною дорогою цією
не заважаю іншому іти...

о, моя душе сонячна, світи
усім як і мені із апогею.

05.2022

У кожного буває такий час,
Коли світ здається, проти нас,
Коли проблем стає навалом,
Коли ножі у спину летять обвалов.

Ми думаєм, за що це покарання,
За що нам це страждання,
Невже я в чомусь, винен.
НЕВЖЕ у всіх гріх я винен!

Ні, це шанс для кожного із нас,
Побачити новий життя окрас,
Становлення стальної волі,
І руками своїми, творіння долі.

Лінь, о як знайоме це нам слово,
В нім нема нічого нового,
Воно було, з покон віків,
І є одним з семи гріхів.

Лінь, це паразит душі,
Ми всі через нього, недужі.
Ми думаємо усе прийде до нас саме,
Забуваючи про головне,
Що той хто палець в палець не ударить,
Лиш у фантазіях своїх марить.
02.05.2022

Гординя, одна з семи страшних пороків,
Яка сліпить людей, багато років,
Травлячи думки дурманом,
Годуючи самообманом.

Гордий думає, що на вершині,
В непорочній своїй твердині,
Но правда лиш одна,
За гордість прийде йому ціна,
І яка ж вона страшна,
Пробиття найбільшого у світі дна.
25.04.2022

Мине після бою
закривши собою
трагічна судьба
поліська.

По Синові плаче,
пекельність цю бачить
Небесна Mari
Охтирська.

Летять ті крилаті
птахи не пернаті
з Москви, а також
із Мінська.

Як можуть, о Боже,
так нищити схоже
отримавши суть
наказу?

Дай Отче успішне
терпіння на грішне
відчувши до них
відразу.

12.03.2022 Чернігов С4

P.S.
Християнин ти? Стій!
У світі єдина Воля Отця Небесного сучасною мовою — проект, а після нього комерційних проектів тьма тьом, і вони є хайпом на Дусі Отця Небесного.
Пропозиція Юди продати міро, яким умащувала Ісуса Марія Магдалена — яскравий приклад комерційного проекту.

https://www.youtube.com/watch?v=BOvRvbQTtKo

Томущо ненависть, вона— як вода:
Стікає по вигинам і шпилЯм чеських, готичних соборів.
Тому, що життя, як життя—
Від нього не сховатись за спИною картонного підставного...
Томущо вино, що його п'є емігрант
Зроблене в перемішку з винограду і його власної крові.
Тому і життя, як цигарка— палке і гаряче...
А серце, то просто червона пляма фарби на декораціях з життя,
Які зроблені з картону.

...Тому так і відбувається в світі—
Холодний перон пахне старими вагонами.
Тому, коли відправляєшся,— бачиш з вікна спалені квіти.
Бачучи їх, розумієш, що немає дороги додому.
Тому так і формується твоя смерть,—
Так і формується твоя душевна утома...
Так ти і стаєш людиною втраченого покоління,
Але тебе тебе всеодно кудись довозять тим купейним вагоном...

Тому потрібно говорити так,
Щоб тебе розуміли без слів.
Потрібно вміти лише дотиком говорити.
Бо коли любиш, то взагалі не треба жодних слів—
Бо коли любиш, чи не зайве взагалі говорити?

Краще просто мовчати в такт—
В такт її подихів й серця ритмів.
Краще просто сидіти, й мовчати—
Або говорити шопотом,
та тільки так,
Як це вміє робити пасатний вітер.

Вже сонце землю обняло,
І світ увесь весна цілує.
Один лиш збоченець Хуйло
Війну до себе кличе всує.

Чекає сівача земля,
Ярило пісню шле до гаю.
Москвин ракетами поля
Й двохсотими все засіває.

Розкриті вже тремтять вуста --
Кохання ніжністю говорить.
Упир на села і міста
Наслав руйнацію і горе.

Коли ж нап’єшся крові ти?
І знавіснілий од падлюцтва,
Від свеї луснеш глупоти -
Чиряк на тілі всього людства?!

28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Діду, знову твої коні вірші нові принесли.
Дякую, що відпускаєш їх час від часу па́стись.
Спасибі, що захищаєш, коли бракне сил,
І не даєш здатися, зневіритися, впасти.

Запроси до себе за широкий дубовий стіл,
Поклади на плече мою голову, як в дитинстві,
Твої істини вічні, глибокі й такі прості:
До всього мати любов, все робити з хистом.

Так лагідно липень солодить гарячі сни.
Учора наснилось, що в хаті твоїй нові вікна.
Передай від мене вітання, діду, Божому Сину.
Й подякуй, що розумію все більше з віком.

Скільки було стежок, щоб прийти до дороги!
Скільки було спокус — не перетнув межу!
Вийшов колись у світ із маминого порога.
Дорогами світла нині спокійно ходжу.

Не одразу впізнав їх. Чимало блукав і плутав.
Скільки несправжніх знаків хтось на узбіччі тулив!
Ще не знаю, чи стану, однак намагаюся бути
Тим, хто живе у мирі. [Його й по собі лишив.]

Прокидаюся з сонцем, під співи пташок і вітру.
Малим промінцем свічу із землі увись.
Малюю словами істини, маючи літер палітру.
Й ходжу тут укотре, так, як ходив колись.

На жаль, це стається не так вже й рідко:
Очі бійцям закривають не лише капелани.
Криптографують у спогадах тепле літо.
У гравців світових — непохитно узгоджені плани.

Побільшало в тілі втоми, у кожному із прожилків.
Довкола стільки брехні, що усе — в секреті.
І лишаються й далі чоловіків будинки,
Й безтурботно радіють ще молоді кадети.

Вибухають проти перших морозів п’янкі хризантеми,
Яскраво-червоні, мов обвітрені холодом щоки.
У новинах невтомно повторюють давні теми,
І минув уже Спас, але спасу не видно поки.

Розростаюся тишею, розповзаюся болем по стінах,
Кожна постать на фото — копія резервіста.
І щемить мені правда, викривлена постійно,
Й літають небесні сотні туманом густим над містом.

Прийде час, коли шапка зігріє теплом,
Ранок за комір насипле пухкого снігу.
Утомлені очі сірим заляпаним тлом,
«Нарешті зима!» захоплено й радісно вигукнуть.

І перші сніжинки хаотично ляжуть до ніг,
Щоб зникнути швидко під нашими кроками.
Ранок. Затори. Білосніжно-сріблястий сніг.
Близиться казка, названа Новим роком!

Я сьогодні клубок
Із цупких темно-синіх нито́к,
Порвані струни
Старої скрипки.
Я сьогодні себе
Сам поставлю в куток,
Бо втомився кричати,
Через те й захрипнув.

Я стільки всього у собі
Цілий рік носив!
А сьогодні відрізав
У перукарні.
Люди лізуть у душу,
Люди сунуть носи.
Дай їм, небо, любові
Й палкого кохання.

Хай хоч трішки пізнають
Радість, тепло й добро,
Хай залишать у спокої
Тих, хто весь час працює.
Прости мене, Господи,
Що для інших прошу любов,
Що згадав проти ночі
Ім’я твоє світле всує…

ІБіжать як на пожежу куці дні,
і довгі ночі, і літа, і... всує,
бо затихає голос у мені,
а тихого ніхто ніде не чує.

ІІНе зійдуться ровесники мої
хоча би уві сні... і біля мене
не висповідають жалі свої,
як дістає їх мафія зелена.

І не прийдуть мої учителі
промовити бодай напутнє слово,
що я заповідаю цій землі,
як хліб насущний, українську мову.

А нації новій – Різдво нове
у храмі неба, де ще є надія
на істину і заповітну мрію,
що наш ковчег пливе іще, пливе...
і пам'яттю у серці оживе
малий Ісус... і матінка Марія.

ІІІВід скромності, звичайно, не умру...
і дзвони по мені не будуть бити.
скупу сльозу нікому не утру,
не по мені зажуряться кобіти,

і відьмою не явиться мені
як Фінну очарована Наїна,
коли зійде зорею у вікні
незримою іконою єдина.

Очікую не мертвих, а живих,
бо до галери я ще не прикутий
як деякі юродиві... по суті...
і – як бояни ідолів своїх –
не розписався у безсилій люті
на попелищі вірувань чужих.

06.01.2022

На всіх дорогах житія
є і поразки, й перемоги,
та жде мене душа моя
за перехрестями дороги.

Там, де розведені мости,
не зупиняється на злеті
на півдорозі до мети
паломниця – душа поета.

І там... на самому краю,
буває, треба зупинитись,
аби за націю свою
хоча би Богу помолитись.

Оскаржити її жалі,
аби залікувала рани...
у цьому храмі на землі
ми є усюди християни.

І зобов’язані іти
через – не можу... але мушу
у веремії суєти...
хоч не обтяжувати душу.

Там, де розведені мости,
не зупиняється на злеті
на півдорозі до мети
паломниця – душа поета.

01.2022

За роком рік... тисячоліття
триває світле торжество –
на радощі батькам і дітям
у кожен дім іде Різдво.

У всіх з’являється надія –
напередодні іменин
за них піклується Марія
і незаконний Божий Син.

Усі гріхи собі присвоїв...
усе, що повзає на дні –
і фарисея, і ізгоя
прощає у святкові дні.

За це, вознесений за руки,
несе свій хрест багато літ,
дарує людям Заповіт
і спонукає до науки, –
лише приречені на муки
рятують божевільний світ.

12.2021

Пастельний сум, охмарена зима,
Самотність сіл залишених невчасно,
Тут сон лише, байдужість і безчасся,
Давно ніхто нічого не займав.
Де вітер сповіщає до Причастя,
Дзвіниця покосилася німа.

Ще трохи і пощезнуть в забутті
На цвинтарі покинуті могили,
І мох на них накине вогкий килим,
Ні крашанок не буде, ні куті,
Складе на грудях руки хрест похилий,
Не прийде син до батька в каятті.

Старі померли, діти – хто куди.
До різних міст, бо там інакше щастя,
Годинники обтяжують зап’ястя,
Хоч і в добі поменшало годин.
У міста найзаплутаніші снасті,
Але бракує чистої води.

Та сум цей буде тільки до весни,
Допоки не засяє дике жито,
Поля не скреснуть маками розшиті,
Синовні або доньчині сини
Не з’їдуться шукати древні житла,
Щоб бути в них до власної зими.

Нехай зима лякає саваном –
коханням огняно осяяна
і променисто храмом Троїцьким –
душа-джерельце не замулиться
і не замерзне, мов на вулицях
пора не листопаду – пролісків.

27.11.2021

1.
Речь Отчего зова
услышим ли снова
задумав открыть
страницу?
2.
Да, словом в былое
отправились двое
туда, где вода
точится.
3.
Живое готово
дать жизни основу
кому повезет
напиться.
4.
Дать Богу обитель
земной может житель
и стоит к тому
стремиться.
5.
Найти надо Слово
и снова и снова
Отцу своему
молиться.

20.11.2021г. Чернигов

История:
https://stihi.ru/2021/08/23/5215
Absent of sensе
Надежда Ковальская

Найліпша Роль моя – це Ти!
І я спинився без мети.
Найгірша роль моя це я,
бо так закінчилось життя.

Я перемріюю любов.
Не розумію, я́к пішов.
Але тепер тобі скажу –
НЕ ПЕРЕХОДЬ СВОЮ МЕЖУ.

Тут страшно болісно і зле,
журба рожевого желе…
Здається РАЙ, але у нім
весь шоколад в лайні земнім.

Тут всюди Бог і Бог ти сам,
є християнство, є іслам,
всі віри вір, всі рештки решт,
зате всі голі і без мешт.

Голосять, б’ються за гріхи,
за кожен подум свій лихий,
тому біжіть до церкви всі,
щоб час вам став на небесі.

Я стільки грішний, скілько й ні.
Тому мов байдуже мені.
Лише кажу, що ще люблю,
а відчуваю смерть свою…

Якщо забула – забувай,
себе рятуй і пам’ятай.
Бо буде так, як і мені.
Літав, все зрив… А рай на дні…

22 жовтня 2016 р., Київ

1.
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,
плекаючи суттєві зміни.
3.
Мелодія сердець тон в тон,
та всесвіт поруч, як подвір’я
і в тім все бажане гуртом –
злітай, кружи, лови сузір’я.
4.
І відчувати небеса,
і всюди бути саме вдома –
най-ней-мо-вір-ні-ша краса:
напружена солодка втома.
5.
Якщо хто бачить в тім резон
та відчуває Отчу хвилю –
по ній рушаймо всі разом
отримати країну милу .!.

17.10.2021.01:59 Чернігов

Лунає гучно дзвін із переправи,
Дорогу в темряву підібгає тропа,
Ідуть із шелестом борці за право,
Лякає їх тутешня пустота...

Ніколи в діда серце не бриніло так,
Як в ніч оту, коли молодиків завиднів,
У раз душу старечу страх просяк,
Він усвідомив скільки було злиднів...

І якось стало дуже боляче у грудях,
Сплили у пам'яті затерті сторінки,
Як він іще під столом ходячи,
Отута будував мости...

Він помічає хвилю посмішок невинних,
Що прокатилася мармизками в цю мить,
І підкосилася стара осана,
І видно стало: вільно падає старик...

А хлопці йдуть, ведуть дівчат за руки,
Їх погляд впевнено веде вперед,
За рогом мідні куполи церковні,
Ніхто не думає, коли прийде його черед.

А на лугу лежить ослабле тіло,
І ще потроху дихав чоловік,
Коли востаннє зникла з неба зірка,
Очі завмерли, дивлячись у бік..

На перевіз гляділи темні кришталі,
За мить до долу впало сьоме тіло,
І чутно було чужеземні балачки,
Коли місячне сяйво набої освітило.

2021р.

У Печерах святих праотці спочивають смиренно,
Зберігаючи землю, в якій свій закінчили шлях.
Не тягніть зі століть в політичне багно сьогодення
Цей увічнений спокій. Не знатиме ладу душа,
Що збиткує той тлін на служіння злочинцям і скверни…
Застережень нема. Чисті духи дадуть відкоша
За сплюндровану віру і храми спаплюжені древні
Попри те, що проклять не побачиш на всохлих кістках….

Вони ночами йшли через пустелю,
Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.
Здавалось, що не буде вороття
До тихого, спокійного життя,
А вічно буде ніч, пісок і скелі.

Як підіймалось сонце, то вони
Ховались у печери й порожнини.
Дитя вкладали на шматок ряднини,
І діставали воду і хлібину,
І снідали присівши до стіни.

Коли ж нарешті буде узбережжя?
Куди веде їх ангела рука?
Марія спить- маленька і струнка.
І Йосип гладить по загривку віслюка,
Вдивляючись в пропечене безмежжя.

Позаду Ірод, горе, Віфлеєм,
Попереду піском покриті гори,
Бескрайнє небо- чисте і прозоре,
І життєдайний Ніл- широкий, наче море,
Весь вкритий солнцем, начебто вогнем.

Димілося роскладене багаття.
І втома сходила з ласкавого лиця.
Надією сповнялися серця.
Їх ангел вів до самого кінця-
Батьків до вічності, а Сина до розп'яття.

                І
Невіруючих на землі нема...
Немає також і кінця терпінню
у деміурга... застує пітьма...
космічний розум зійде із ума,
осмислюючи бісове творіння.

                ІІ
О, неофіти в арамейській мові,
чого вам цей розп’ятий заважає?
Ви хочете собі земного раю?
У бункері уже один чекає
і в дикім полі є ще людолови.
І пом’яну ненаситну еліту,
що головою пнеться до зеніту
у боротьбі диявола і Бога.
Йому не залишається нічого –
як бути за орбітою конфлікту
з лукавою юрмою світу цього.

        ІІІ
О, віруючі у пусті ідеї,
у ідола, що додає снаги...
водили вас єгипетські боги,
тепер ведуть за носа фарисеї.
О, неуки, освічені зі тьми,
чого вам заважає розіп’ятий
за те, аби і ви були людьми?
На те і Сина народила Мати.
...............................................
О, як би люди радісно жили,
якби не тільки їли і пили,
але й не воювали, окаянні...
і крилами надії осіянні,
усіх оберігали б янголи
в молитві щирій і у покаянні.

08.2021

1.
Просили быть народа люди
и лично по земле вести,
их странности терпеть не буду
но уничтожу на пути.
2.
Да, Мною избран сей просящий
да, защитил от всех любя,
но план иной Мой настоящий:
привлечь языцы все где Я.
3.
Мой сей народ весьма речистый,
закончит путь закатом дня –
над миром встал, хоть сам не чистый,
об избранности ложно мня.
4.
Судить, народы попирая,
жестоковыйности храня,
элиты с тронов убирая,
тельцом из злата лишь маня.
5.
Да будь в живых Меня любящий!
Да вход найди через Христа!
Хранитель-ангел присно бдящий
молитву даст тебе в уста!

29.07.21г. по Р.Х. странник 4.

P.S.
…Сам не пойду среди вас,
чтобы не погубить Мне вас на пути,
потому что вы народ жестоковыйный.
Исх 33:3

1.
Зачем любви не замечая
несутся мимо все толпой
и каждый смерть свою встречая
желает обрести покой?
2.
Зачем нам помнить как любили
и погружались с головой?
нам родину и долг прошили
и алгоритм весьма простой!
3.
Зачем нам помнить дом иль хату
и посещать их хоть душой,
давать любовь сестре и брату
и путь пройти земной большой?
4.
Зачем у каждого есть мера
дай внятно знать, о Боже мой?
– Когда в тебе созрела вера,
стань Сыном Мне, молитву пой!
5.
Затем Творец дает нам нежно
тонкий подарок струн с душой
чтоб океан любви безбрежной
смысл жизни приоткрыл большой!

12.07.21г. Чернигов

Ніби сонце, хмарою повите,
Як же рано, побратиме, ти -
Перестав нам піснею цвісти -
Наш кобзарський королевий цвіте.

Як пливли віночки по воді,
І комусь твій образ сяяв милий,
Всі плакучі верби похилились,
Мов дівчата в тузі молоді.

Залишився рано без родини,
І в лещатах самоти німів...
Твій сакральний, невмирущий спів
Болем пронизав усю Вкраїну.

І святим од того болю став,
Мов бальзамом лікував цілющим
Всі корисливі, заблудлі душі,
Правдою наповнював уста.

Що тобі тепер із неба видно?
І які сказав би нам слова?
Звичаї ти рідні шанував
І Богам, Богам молився рідним.

На Купайла, брате любий, згас...
Каже дух твій: Україні бути!
Хай же зацвіте нам сонце-Рута,
Сила й воля прийде хай до нас!

23 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Древнє вино, нарізане ножем,
тремтить на манежі дзеркального блюда.
Дивне воно, доведено ж бо вже:
з’їси – і взнаєш, що було́ і що буде.

Десять століть у хра́мовій стіні
у муро́ваній ванні вино достигало.
Дайте його мені і сатані –
хай бу́де сутичка секири і жала.

Зброя найвища – пра́ведні слова
довгої віри у віках і винах.
Церква з румовищ зво́диться нова́,
мов пізнє ґроно, зняте Богом для Сина.

Смак неповторний будить почуття,
всі о́брази, пам’ять від ство́рення світу.
Господи – Ти! Дійшов до Тебе я
з кінця – на по́чинок Твого́ Заповіту.

1–2 вересня 1996 р., Київ

Ви не несіть свою високу моду,
не ждіть Пророка кроків по Русі, –
не Він постане перед вами згодом,
в утішний час без жодних потрясінь.

Не Він шугне вогнем по злих долонях,
по мармуром умощених містах,
не Він заграва в піднебеснім лоні,
не Він пожежі блискавичний птах.

А той, хто білим словом назоветься
і оголосить про нові псалми,
звідкуди гріх сільни́м потоком ллється,
де всі по черзі є пророки – ми.

17 серпня 1994 р., Богдани́

і коли садиш сад, рости його красиво,
не лий у вічне слово солодкої води…
щоб яра кров кипіла і дозрівали сливи,
не припиняй ніколи бажаної ходи.

не стануть холодком твої оркестри ранні,
не буде тобі день, як шибиниці площ.
ти напиши усе— як вперше і востаннє,
минулі васильки на біль не перемнож.

зажди іди вперед і не зважай на осуд,
той, хто розумно мислить, той стане при тобі.
зірки твоїй вітчизні крильми освятить одуд
і ночі стануть святом, всі ночі голубі.

і коли дуже важко, і стигнуть стигми люті
ніколи і нічого ти не проси в людей!
вони самі побачать, як тонко без прелюдій,
твій гострий-гострий ніж іде на апогей…

і я скажу відверто, без тиші у насвітанку,
що стане та робота миліша від усіх!
у ній сама собі підіймеш вище планку,
на золотий вівтар знов вирвеш новий вірш…

О Магдалено, ти є грішниця,
Ти просто жінка, ти - як всі.
Твій плач мине, і ти утішишся,
І очі вмиєш у росі.
Христос воскрес!.. Неси Тіберію
На добру вість святе яйце.
Він вп'ється в нього, як в імперію,
А ти не знатимеш про це.
На тебе вже давно направлені
Усі прокажені ножі,
Коли летить каміння праведне,
Ніхто не скаже: поможіть!
Піски гуляють над пустелею
І бродить скрізь нечиста плоть,
а над Небесною Оселею
Воскресле сіється тепло.
А над тобою, над повією,
Снує життя чудни́й килим -
Ти повертаєшся Марією
В далекий свій Єрусалим.
І припадає плем'я хамове
До ніг твоїх, а із небес
Спадає,наче гілля пальмове,
Стозвукий глас: "Христос воскрес"!

Боже наш!
Не гнівайся – а змилуйся!
Боже наш!
Ми всі – перед Тобою!
Боже наш!
Нам небеса відкрилися –
Любов’ю
в молитвах – молитвах цих
від очей Твоїх!

Боже наш!
Усе – з Твоєї милості!
Боже наш!
Ми – Твій довічний витвір!
Боже наш!
Навчи нас терпеливості
в молитвах
пречистих-пречистих цих
до очей Твоїх
святих!

Ніхто не знищить віри нашої –
Христової –
в якій душа до раю входить!
Ніхто не змінить правди старшої,
що лине з Біблії,
із Книги Книг!

Слово –
від Бога
у Бозі
світить нам!
Нам!
О, Боже наш!
Ти віру для життя
вручив!

З повних чаш
покірних православних душ,
Боже наш,
хай сві́тлиться ця вдячність!
Боже наш!
Зневіри гору з місця зруш!
Вбий заздрість!
Дай радість!
Дай радість!
Дай радість!

Боже наш!
Наставнику Великий наш!
Будь славен!
Будь славен!
Слався, Боже наш!

Боже наш!
Зрадій за нас – і змилуйся,
Боже наш,
у день Страшного Суду!
Боже наш!
Володарю Небесний наш!!!

Боже наш!!!
Боже наш!!
Боже наш!

3 вересня 1999 р., Київ

____________________________________________
* ІІІ частина духовної кантати "Православний час"

Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
дай!

Бог наш по крихті з хаосу ночі
світло і світ цей створив.
З кожного тіла вогник душі
зорів.

Царства земного вічний неспокій
скоєний тільки людьми.
То у гордині, то у зневірі
ми.

Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
дай!

Світлі собори дивляться в небо –
молять прощення для нас.
Хай в наших дітях
б’є православний час!

Хай їм живеться з Богом і миром!
Сили їм, Господи, дай!
Може, колись на землю цю зійде
рай!

Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
Дай чисту віру
грішному миру,
Господи,
дай!

22 серпня 1999 р., Київ

__________________________________________
* ІІ частина духовної кантати "Православний час"

І ясно буде все як Божий день...
На те і свято головне весною,
аби не в’янули над головою
омріяні мої сади пісень.

Скресає лід, і догорає пломінь,
і сонечко сіяє із небес,
і чуються у Храмі хори мес...

і неупинно як весняна повінь
лунає і відлунюється зовні:
Христос воскрес! Воістину воскрес!

02/21

Православний час
править при свічах –
і Господь над ним.
Православний час
зустрічає нас
Словом праведним.

Божий Заповіт
у чужій душі зрости,
кожну заповідь
і я, і ти
пронесімо в світ
православним шляхом цим
святим.

Православний час
проводжає нас
Словом праведним.
Православний час
служить при свічах,
лиш Господь над ним.

Тисячі церков
заспівали в дзвони знов.
Це прийшла до нас
Його Любов.
Не чіпай меча
в православний добрий час
святий.

За нами – Віфлеєм
і зорі Візантії,
і довгі війни й унії –
і все це бачить Бог.

Православний час –
у живих очах
золотих ікон.
Православний час
хрест кладе на нас,
бо Єдин Закон.

Тисячі церков
заспівали в дзвони знов.
Це прийшла до нас
Його Любов.
І відкрив нам слух
православний чесний Дух
Святий.

Православний час
нині сяє в нас
Cловом праведним.
Православний час
звів іконостас,
наш Господь над ним!

Тисячі церков
сповістили в дзвони знов
час Його Любові,
час Любові,
час Любові…
Вже Любові – Час!..

Православний час.
Православний час.
Православний час.

1 липня 1999 р., Київ

___________________________________________
* І частина духовної кантати "Православний час"
(перша назва кантати – "Майбутньому")

Вже завтра зрадіють жінки і Марія,
Зустрінувши Господа - Божого Сина,
Поклоняться воскреслому Ісусу Христу
І понесуть вістку учням й Петру.

Вже завтра Іван і Петро в Єрусалимі
Бігтимуть ,потім зайдуть в домовину,
Побачать пелена і більше нічого
Й повірять у Господа Вічноживого
.
Вже завтра апостоли з благоговінням
Перед Ісусом впадуть на коліна.
Сьогодні ж субота.Учні в сум'ятті...
Перед очами вчорашнє розп'яття.
30.04.16.
"Жити потрібно так,ніби Христос помер вчора,воскрес сьогодні та прийде завтра".Мартін Лютер.