Радуйся Діво, Маріє Пречиста!
Пісня до Тебе лунає в віках!
Сліз наших спОвідних добре намисто
Ніжно тримаєш в Своїх Ти руках.

Крепким надійним покровом накрила...
Кожному вибір- заходь, не спіши!
Сліз не соромся, бо сльози- то сила,
Шанс ще омити гріхи із душі.

Кожна сльоза - то молитва до Тебе,
Слід покаяння на мокрій щоці.
І піднімаю я очі до неба
Стиснувши хрестик натільний в руці.
2021

Різдвяна нічка. Урочисте небо.
Сіяє ясна зіронька вгорі.
І сніжність чиста, ця землі потреба.
Розкрила ніжно крила чарівні.

І чути дзвони, радісно дзвенять.
Мереживо на склі із блиском срібла.
А в хаті затишно й смачна кутя,
І за столом зібралися всі рідні.

Син Божий народився від Марії.
Лунає благодатний неба спів.
Нехай Любов, Надія й сильна Віра
Не гаснуть у житті вовік віків!

Щоби не здавались ночі темними,
Зерном пломінким
У вечірні хмари недаремно ми
Сіємо зірки,

Й стамувавши подих виглядаємо:
Буде угорі
Сяяти небесними скрижалями
Світло наших мрій.

Зірко, ти, надією запалена ,
Ранок наближай!
Недаремно сіємо у хмари ми
Зерна із бажань.

Ріку життя не оминає горе,
поза якою ще іде війна
і невідомо, хто кого поборе,
якщо воює біс і сатана.

А їй немає ні кінця, ні краю.
Хоча за волю точаться бої,
та волі, як такої, не буває,
якщо за неї нищити її.

Якщо Марія народила Сина
на покаяння за чужі гріхи,
то явно винувата й Україна
ота, яку спокушує лихий.

Немає як на долю нарікати,
що кармою прикуті на віки
до легкої ворожої руки...
корупція оточує ґаранта,
тому і руку нікому подати
у течії життєвої ріки.

12.2023

У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.

Можна в картині розгледіти фарб
лиш загрунтовані льони.
А можна побачити духовний скарб -
якщо це Шагал чи Чюрльоніс.

Можна у вірші розгледіти слів
лиш побудову строгу.
А можна - просто ридати від сліз,
наче спілкуєшся з Богом.

Можна в очах розгледіти скло -
кришталик чи круглу зіницю.
А можна там прочитати любов -
бездонну і чисту криницю.

У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Світлішими здаються вечори.
Засніжені, в Різдва Твого чеканні.
Гарячі розливає кольори
Холодне сонце у смерканні раннім.

А в білій далині- відрадно й чисто,
Світлішими здаються вечори,
Незайманим покровом обрій вистлав,
Як ніби сопух чорний докорив.

Чудесний світ, Ти, Боже, сотворив!
Різдвяні переддні- вже сіно в яслах.
Світлішими здаються вечори,
Бо зірка десь запалюється ясна!

Молитвам щирим явиться підмога-
Колядками різдвяної пори.
З благаннями у Тебе Перемоги
Світлішими здаються вечори.

Сòпух- сморід, кіптява.

Мої слова - то шурхіт очеретів,
Ріка, що з небом змішана тече.
Відбиток в ній купальниці відвертий,
Дивися, не здіймаючи очей .

На плесі - брижі, значить слово вітер.
Під берегом пісок - то слово час.
Верба у воду мочить пару літер-
Любов і Ласку день мені припас .

Слова злітають пухом лебединим,
Тоді в терновий падають байрак.
Слова малюють на щоці краплини
Дощу чи сліз, я пробую на смак.

Слова зі страху, що й не повторити.
Вони як тінь, я їх не обмину,
Плетуться вслід, й лише слова молитви
Розвіюють ту чорну пелену .

Бувають і тверді слова, то - кремінь,
Й легкі, як пил, що струшений із ніг.
Та жодне не написано даремно,
Бо всі вони зродилися в мені .

Країна протухлих яєць!
Мов хлам перекопаних вулиць!
Смерди собі, хай тобі ґрець!
Мов риба, яка задихнулась!

О, Господи, я отруївсь!
Ковтнув-таки ртутного пару!
Мов з трупів отрути наївсь
у вигляді Божого дару!

Мерщій на повітря! на Спас!
під церкву хоча б яку-не́будь!
Молитва врятує в той час,
як все́ це́ Всевишній угледить!

6 серпня 1995 р., Київ

Роки злітають, як пожухле листя.
Оголеність душі осінньою порою
Мінор стискає, вітер рве намисто
Калини, що схилилась низько над водою.

Вуаль фотографічна поглинає,
Туманом прикриває золота сусальність.
Здається інколи: дійшов до краю,
Але веде осіння мудрість у реальність.

І серце довіряєш тільки Богу,
Тебе не зрадить, не розтрощить вітром сильним.
І по життєвій ти ідеш дорозі,
І не зважаєш на осінні заметілі.

Для мене вірші- біль і насолода,
Захоплення, відраза, гнів і лють,
Смирення тихе, впертість і погорда.
Я ними і прощаюсь і люблю.

Вони для мене розливають фарби
Обох заграв, вони- відбиток снів,
Чарівна музика, яку зіграти мав би
Той, хто чомусь зненацька онімів.

Вони нагадані у лініях долоні ,
У відблисках чисельних амальгам,
Холодна ніч і спЕкотне осоння,
Вони - той кварц, що словом витікав.

Карти всі скинуті давно
Гра не належить вже тобі.
В голову б’є червоне вино...
І ти залишаєш двері відкритими.
З ночі до ранку чорними,
Лякливими фарбами втілені -
Ми були такими різними.
А залишились… двері відкритими.
Кроки в північ чути твої -
Це не наші слова, не наші думки -
Ми просто маскуємось.
Але вони все одно – вперед чи назад.


До неба і вниз – в нічній темноті:
Орлиний політ, мов дикий ведмідь
Ти загнаний тут – малюєш свій світ.
У безліч зірок – до неба і в низ.
До неба і в низ – без часу ця мить,
Ти йдеш на пролом та сили не ті.
Мов осінній листок у шаленій грі
Летиш до небес і падаєш в низ.


Відкинено в пам’яті історії
І тобі уже сказати нічого.
Змінено усі в світі теорії
І з богами всіма покінчено.
В наших серцях вогонь -
Відчуй самоту серед людей.
Почуття що зійшли на нуль,
В мозку нема нових ідей.
Кроки в північ чути твої -
Це не твої слова, не твої думки
Ти просто лише існуєш.
Але сенсу нема – вперед чи назад.


Опір по крихті зломлено - ти один
Жах огортає душу – це час навпаки.
Чекаєш коли прийде новий день -
Він розірве коло це на шматки.
2014

Я руки піднімаю, щоб злетіти,
Але не пташка, і тому не можу.
Чому ж мене бездонне верховіття
Щораз бентежить, манить і тривожить?

Хоча би зачепитися за хмари
Немов рукою поглядом, і линуть...
І так не зможу, завше бо тримали
Причеплену корінням бадилину:

Молитва, місце зліва по наОсу,
Біля вікна, де в сонячні потоки,
Простягує розлога абрикоса
То цвіт, то плід, то гілля, голе поки;

Любов тримає тепла і безмежна,
Турботи і бажання, обіцянки,
До батьківських дверей тримає стежка,
Дзвінки, яких щодня чекаю зранку.

Тому і птахи на старезних вербах
Радіють, що вернулись щебетати,
Й наспівують - мені нема потреби
У висі тій, вона для них, крилатих.
2023.04.


 

Угрузла стежка, вимощена батьком,
Земля її укрила споришем,
Беззахистна під вітром і дощем
Лускою фарбу осипає хатка.

Старезних яблунь витяглося гІлля,
Шкребе лишайник, що заліз на дах,
Трутовиками затінок пропах,
І стовбури кошлатяться струпінням.

Чорніють мітлами кущі, колись медОві,
І ранять ноги дотики сухі,
Поріг встелився ковдрою мохів,
Сумує дім дитинства і любові

Вікониці розсохлі цідять світло,
Здається, груба вичахла лишень,
Табак прянИть із батькових кишень,
І вишивки над образами квітнуть.

На діл хододний боса хочу стати
Прощення попросити в білих стін
За морок, пил і неминучий тлін.
Та з покуті взирає Божа Мати.

Між маків дивних осяває ніжність-
Пробився в шибку промінець тонкий
На Нього, хто припав Її руки,
І обіцяє, як завжди , утішить.

Маленькі ангели, незримі,невагомі,
Злітають в небо на зачатках крил.
М'яку постІль ніхто їм не стелив,
І їхні ноги не пройшлись по дому.

Вони, нелюбі, стали на заваді .
Їм не співали лагідних пісень,
І ні один не розпочався день
Життя того, були б якому раді.

Бо не дозволив хтось у світі бути.
Тамують спрагу з Божої роси.
Хто перед ними прОщення просив?
Без імені , і майже всі забуті.

Та хто їх взмозі до кінця оплакать
Молитвоколисковою для сну.
Пелюшкою назавжди огорнув
Їх неба синій невеличкий клапоть.

Це ще липень.
Оскар Уайльд ще не мав на увазі
леді Уїндермір;
крила багатьох космонавтів
ще не готові до таких далеких перельотів;
Бахчисарайський фонтан ще працює;
сусідка ще не чула,
що її чоловік герой нашого часу;
мені ще не сказали,
що я "поганий стіхотворець";
для багатьох троячка ще гроші;
ще не вмерла Україна;
бурхливі оплески ще можливі;
температура повітря
ще не досягла критичної відмітки;
терор ще буде оголошено окремо;
я ще люблю тебе;
по телевізору ще не сказали:
закрийте кватирки;
ще є порох у порохівницях;
продовження роману, де всі багаті
плачуть, ще буде далі;
ваші очі ще не дійшли
до наступного рядка; –
а тільки Бог усе уже Його знає.

25 грудня 1992 р., Київ

Обсипається сад у віхолі,
Примхи вітер свої не стримує,
Викладає пелЮстки- пікселі
На картину трави килИмної.

Підрожевлює і підбілює,
Де лиш доторком , де заметами,
Випадковість рукою вмілою
Вистеляє стежину ведами.

Я читатиму непізнавану
Сама- веду утаємничену,
Вітер стишений поміж травами
"НамаскАр" пелюстками вишиє.

Бо одною для всіх оселею
Колисає Земля в незвідане,
Голубим і зеленим встелена.
Так для чого на ній горіти нам?

Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу красу рідної землі.

Піду у гай, де соловей щебече,
Вдихаючи на повні груди.
Стрічатиму біля потічка сонце
Й відчую пробудження природи.

І кожен кущик до мене озветься,
Кожна травинка з ранком привітає.
У піднебесся пісня пташина ллється –
Це рідна земля новий день стрічає.

20.11.2021

Не плачте по мні, мамо.
Не крайте свого серця.
Нехай вона для внуків ще
Шалененько поб'ється.

Не плате по мні, таточку.
Чого вам горювати?
Он іще, брата мого
Треба научати.

Не плач по мні, подруго,
Якщо була такая.
Тобі заповідаю я
Свої духовні дбання.

Чого ж вам плакать за мною?
Що я собі надумала?
Ви лиш радіти будуте,
Коли мене не збудете.

Чого вам побиватися?
Нащо всім тужити?
Ви, краще, поскоріше
Весілля отгуліте.

А мою душу темную.
Мене давно померлую
Забудьте.

Живіть собі щасливенько.
Живіть, поки живеться.
Радійте дням усяким,
І що серденько б'ється.

04/03/2023

По хащам життєвого спліну
За нею повзло каяття.
Штовхало у згорблену спину,
Гортало сторінки життя.

Схилялась ще нижче додолу
Під натиском щемних думок,
Вплітала п'янку матіолу
В тугий поминальний вінок,

По душам, загубленим рано,
Іще ненароджених, втім
Ятрили глибокії рани,
Провина, заповнила дім.

ЇЇ не подіти нікуди!
Благати в моліннях гірких
Хоч краплю тієї спокути,
Що ні, не прощення за гріх,

А тільки дарунок надії...
Господь що полегшить той біль
Душі, що давно не уміє
Радіти й співать... Звідусіль

Лунає промовистий гомін
Вирує весна навкруги...
А в неї, задавнена втома,
У неї на серці сніги.


27.03-08.04.2020 року

Є. із любов'ю мама...

Не приходь самота на поріг,
Не гніти серце щемом печалі.
На узбіччі життєвих доріг
Залишаю чарівні скрижалі.

Я тобі, сину мій дорогий,
Моя перша кохана перлинка.
Хай дістане таланту й снаги
З честю вийти з усіх поєдинків

Тих, що Вишній призначить тобі,
На теренах свавільної долі...
Не встрягай в трясовину журби,
Не впади до злоби у неволю.

Ту надійність, що є у тобі,
Благородство, і відданість дружбі,
На шляху непростім не згуби,
Як було б у житті не сутужно.

Наполегливо йди до мети,
Ковалем свого щастя, не бійся!
Ти все зможеш, здолаєш завжди
Хай буяє синок, твоя дійсність!

Світлу душу свою вбережи,
Ти від помислів чорних прокляття.
Не зважай на круті віражі,
І зневірі не дай та сум'яттю

Керувати собою хоч мить...
Наостанок. В житті швидкоплиннім
Дар великий так вміти любить
Хай ніколи тебе не покине!


9 лютого 2019 року

Ще не вмерла
І ніколи не вмре.
Що ти робиш на нашій землі, стерво?
На своїй тобі зле?
Ти прийшов сюди наказ виконуючи
Твоє майбутнє - це роздуми щодо права вибору
В українській землі гниючи.
Осягне така участь увесь ваш збрід,
А ми будемо дивитись
на лани широкополі
і Дніпро, і кручі.
Будемо Богу молитись
В сімʼї вольній, новій.
І кожного героя не забудем помʼянути
Незлим тихим словом.
Бо той Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
І ніколи не вмре.
СМЕРТЬ ВОРОГАМ !
СЛАВА УКРАЇНІ !

12.06.2023

Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
Чиїх синів загони
на службі у мамони?
вони по всьому світі
сплели мережі-сіті.
І гноблять, гноблять вдачу
жіночу та козачу
у справах не ледачу,
на негаразд терплячу.
Зелених кленів віти* –
країв козацьких діти,
нащадки ви еліти.
То ж годі вже терпіти!

* все полегле козацтво.


01 – 05.06.2023р.

Гарний оратор -
Рідко добра людина.
Як на мене кращий синонім - диктатор
Це підтверде не одна країна.
1939-1945 - шоа..
Стільки людей полягло, а за що?
За мир за свободу, у бій - кричали вони!
Люди йшли, вмирали, та не їх сини..
Памʼятате це, коли дивитесь ефір,
черговий оратор:
- я готовий їх знищувати, вбивати
- Добровольцем чому не пішли?
- багатодітна сімʼя - не маю права воювати
- А ваші старші сини, чому їх не віддали?
- та не українці ж вони. Громадянство Америки мають мої сини
А що це за тема з донатами,
футбольним коментаторам на росії?
Кому ви служите меценатами?
Тим хто живе в автократії?
Ви це серйозно!!!?
Країни вводять санкції для рашки,
щоб задушити їх народ.
Вони і так повільно діють,
а через вас недочикатись нам переворот..
Грошей багато, нікуди дівати?
Так пожертвуй їх нужденним!
Тим хто пішов країну захищати,
Тим хто лишився без домівки,
хто тяжко ранений, дитині без сімʼї,
кого до нитки обібрали, що їсти вже нема чого..
Цей список безкінечно можно продовжувати,
але не буде тут тих, хто лишив нас домівки.
Тих хто свої права в нашій країні вздумав диктувати.
Для таких у нас лише свинець та гармати!
- та наша влада не свята! - скажеш ти.
- Так не свята, правда вона завжди гірка.
Кожен строк новий президент,
а корупція була і є.
І серце розривається, кровʼю обливається,
Що у наших людей в такий час
рука грабувати підіймається.
Що плаче над труною мати.
- Ніякі гроші мені не повернуть мою дитину..
А наша влада: -хм, тоді ми вам нічого не винні.
Але країна починається із тебе -
Змінись, навчи кращому свою дитину.
А я почну із себе -
І навчу добру свою родину!

15.04.2023

Наче, тихо... нібито – субота...
свято заглядає за поріг...
сяє сонце... та не для усіх.
У Отця і Сина є робота –
покарати юду-ідіота
і за тайний, і за явний гріх.

А земля прощає за минуле,
за добро не розпинає зло,
напуває молоде зело,
ну, а ми гріхи свої забули
і здається, наче, оминули
п’ятницю й тринадцяте число.

04/23

Мене на площу привели для страти,
я ледь дійшов з розбитими ногами…
У вічі пильно подивився кату,
і відповідь отримав батогами.

Навколо раптом все зареготало,
коли із натовпу каміння полетіло…
Одразу сонце зовсім чорним стало,
неначе в небі вирили могилу.

На мене насувався подих зламу -
розчавили, принизили, зламали…
Але я відчував флюїди мами -
в її обійми заповзав, як равлик.

А потім все замовкло, оніміло -
хтось вимкнув регіт бісових симфоній!
Мов човен, пропливало мертве тіло
в калюжі теплій і такій червоній…

Та раптом дівчинка - руда, як сонце,
питає тихо, чи я буду пити,
так очі світяться, неначе два віконця…
Я зрозумів, що буду далі жити.

Але тягар образ з плечей я скинув -
вони ж не знали, що було робити…
Засяє знову сонце в небі синім,
щоб просто жити…
Жити і любити.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Стоять і манять тенета,
це теж стежина, та не та.
В останні хоч живеш літа,
але Життя твоя мета.

Відчуй в собі Єрусалим,
щасливим можеш бути з Ним,
твоя ж бо місія проста –
зустрінь в душі, прийми Христа.

08.04.2023р.

-Ніколи не відпущу
-А я завжди буду тебе кохати
Говорили вони один одному щоночі
І не було причин брехати

2023

Як хочеться прокинутися
та у твоїх обіймах.. тонути..
Я готова тобою захлинутися,
завжди поруч бути.
Бо ти моє життя,
дякую, що поруч - це щастя!

2023

Життя доросле це постійне потрясіння
Розчарування й пустота..
Коханий, твій погляд на мені - спасіння
І не хвилює більше вся та суїта.

Я хочу бути поруч кожну мить, хвилину
І чути тихий подих твій.
Колись побачить світ нашу дитину.
Й нечаятимо ми душі у ній.

Цей лист до тебе - як спогад лине
У кожний рядок кохання я вплітаю
Ти маєш знати - ти єдиний
Кого так сильно я кохаю..


2023

ІНемає істини тієї,
що буде правдою одною,
і за оказії такої
немає правди однієї.

У кожного своя дорога,
аж поки однієї миті
усім засяє у зеніті
стезя до Отчого порога
всього одна у цьому світі.

ІІНе поклоняюся чужому,
лукаві душі оминаю
і на амвоні золотому
у мене ідола немає.

Ані свободи, ані волі
не продаю і не міняю.
Герої однієї долі
і воїн, що один у полі,
і одинак у хаті скраю,
і перехожий у юдолі.

ІІІМинаючи земні тенета,
долаючи тяжіння, втому,
усі полетимо додому,
у всіх одна обитель – Лета,
де не прощається нікому
обман, гординя і вендета.

02.2023

Заносить наді мною меч мойого страху
сатана.
А дух мій – меч в руці мойого
Бога.
Я – син двобою доброго добра і злого зла,
дитина сутичок в нутрі себе самого.

Новонароджуюсь з ударів гострих я
розпеченої криці двох оружжів.
Що́ ж голова ця котиться щодня
у танцях битв, чий дзенькіт зосоружнів.

Так покаяння сходить боляче на ум,
який порозставляв по всіх своїх куточках
раптових ідолів, які над Богом чинять глум,
з’їдають жертви з вогником у хитрих о́чках.

О, душе мій, не сумнівайся в Божому собі,
возненави́дь це ідолопоклонство.
По полю пролетів автомобіль.
Так в’їде сатана в своє господство.

31 серпня 1995 р., Київ

І брати, і сестри — на чужині,
І батьки і діти — вся рідня.
Хто ж лишився в рідній Україні?
Українців меншає щодня.

Гуркіт бою. Сліз в диму не видно,
Дітки гинуть. Горе п’єм до дна.
Опосіла землю ненаситна
Люта гидь — московська сарана.

27 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)

...І новий розділ в книзі не почато, адже ї немає,
Дитя давно уже зачато, в дитя майбутнього немає.
Над ліжком схилиться мати, співа колискову,
Напроти, в кріслі гойдається батько, уявляє як дитя буде дорослим,
а дитя буде дорослим вже зовсім скоро.

Зовсім скоро робитиме вибір,
Буде, ставати на граблі.
Оголене тіло, оголена доля чи оголені шаблі?

Кожен вибір, вимагає втрати;
Кожен з них, тотожний жертві цілеспалення для ілюмінації іншим, тобіж самострати.

Скоро школа, навчання.
Буде потрібно раненько вставати.
Потім друзі, кохання, нові і нові люди, постійна зміна оточення.
Підліткові переживання і безтурботні юнацькі збочення.

Далі серйозні справи й серйозні проблеми, доросле життя, робота,
співмешканці і безпросвітні клопи і клопоти; несвідоме, палке поклоніння Гору і так немов в циклічній матриці, немов по єгипетському колу.

Дитя буде рухатись по лінії вибору,
на щось сподіватись, запам'ятовувати стрічки, що мати співає,
але остання, що жінка мугикає, мов пророцтво богів:"..при будь якому вибору - майбутнього, сину, в тебе немає..."

Отож спи моє дитя - нехай тривога й біль зникає, ти ще таке мале, в тебе є час, до того, як усвідомиш це, усвідомиш, що майбутнього немає..

І я гойдатиму тебе, бачу як батько напроти вже куняє,
Ти ще не чуєш, як тебе хтось зве, ти тільки наш, тішся думкою, що ніхто тебе не знає..
2022

о церкви
синагоги
мечеті
що у мечетах
душ
ви печете
те іде
на чолі
у видовищ
і виходить
щоденно
на лови
очманілого
світла
для щастя
теє світло
не дбає
де впасти
бо воно
чиста доза любові
а в любові
нема передмови
просто падає
щедро
без ліку
і не видно
ні міри
ні віку
нам би вчититсь
у неї
горіти
нам би знати
що ми Божі квіти
що шукають
за серцем
відкритим
за бджолиним крилом
і за світом
не пропахлим
до нитки війною
що сльозить
дорогою ціною
не таким
де свист
кулі лиш чути
а душевним
до самої
суті

5 Грудня, 2019

І
Етапи еволюцій неперервні...
ця теза історично не нова,
тому ще мають на землі права
на існування вірування древні,
релігії і явні, і таємні,
і зайві...
................. як нечувані слова
богині Геї, поки на арені
нового світу все іще жива
і поки повертаються наївні
язичники на капища чужі
та й досі залишаються на рівні
свідомості первісної душі.

ІІ
Гуртуються фальшиві патріоти
чужої віри і своєї тьми
та іноді – корисні ідіоти,
зоїли музи, самохвали, боти,
що затесали ся межи людьми...
.....................................................
Не знаю, чим угодні на закланні
Перуну, Зевсу явні барани,
ягнята... адже душі окаянні
не відають, що́ жертвують вони,
коли і їх ошукують лукаві
і любі друзі, і єлейні пави,
і їхній гуру на одній нозі,
пакуючи у голови діряві,
які духовні ідоли русі.

ІІІ
Вони віками бігали по лісу –
наяди за панами й навпаки...
і що то інше, якщо це не біси
сучасної московії? Гульвіси,
що нап’яли на себе клобуки,
тепер – попи... гундяєвоголосі,
що наші храми й лаври зайняли,
усі дволикі, хижі – як орли
і безголові як великороси,
песиголовці, нелюди, барбоси,
нечиста сила чорної імли.

01.2023

В жилах холоне кров,
Коли бачиш ці кадри...
Боже, чому знов і знов,
Беззахисні повинні вмирати?..
Поет немає права,
Писати цікаві вірші.
Особливо коли сонце ласкаве,
Все темніше,
І темніше...
Вже не співають солов'ї,
І пісні їх не б'ють у груди.
Приходять на землю часи нові,
До яких не готові люди.

Бог звернувшись до нас:
Ви в Мені, а Я у вас,
Я дух в серцях живущих,
Я є світло в переді ідущих.
Я вогонь й незгасиме горіння,
По смерті вашій, Я воскресіння.

Я вас створив, дав пристрасті різні,
Вільну Волю й пороки капризні.
В любові й радості ви змогли жити,
В почуттях задоволені й не грішити.
І не просіть в Мене прощення,
Нечесно прожив — це твої прогрішення.

Якщо не відчув Мене ти на природі,
Чи при любій життєвій нагоді.
Не відчув Мене в горах, лісах,
Біля річок на їх берегах.
Не відчувши Мене коли милу цілуєш,
В храмах й книжках ти за Мене забудеш.

Мене не вини за нечесне життя,
Твоїм гріхам нема воріття.
Мене не проси, щоб щось тобі дав,
Вільну Волю ти з колиски придбав.
Не проси прощення, не взивай жалю.
Просто, Я тебе люблю.

Я знаю все, що було й що може настати,
Про Мене людині заказано знати.
Не гріти там Сонцю й зіркам не світити,
Звідтіль не вернутися, а там Мені жити.
Лиш частку Мою для живих зміг віддати,
Де Доля вершить, де Сонцю світати.

Я звикаю, звикаю до мук,
Як раніше звикав до комфорту.
І гнітючу зажуру німу
Витискаю крізь серце й аорту.

Переплавлюю настрій сумний
На мажору нищівного звуки.
Адже ті, хто у пащі війни,
Їм дрібниця - хвороби й розпуки.

Бо ніхто не врятує тебе,
Мусиш ти у ці миті одверті
Виривати самого себе
Із обіймів безжальної смерті!

9 січня 7530 р. (Від Трипілля) (2023).

Якось, запитує мене дитина:
" Мамо, а якою є людина?"
Недовго думаючи, їй відповідаю.
Про що, напевно, добре і сама не знаю.

Бувають люди добрі, або злі.
Бувають радісні, або сумні.
Бувають щиросердні і черстві.
Бувають справжні, а бувають й ні!

Проте не варто їх судити.
Критикувати, чи когось ганьбити.
Ніхто не знає, чом бува такі .
Можливо настрій, або дні не ті.

Ніхто не був на місці іншої людини.
Ніхто не жив її життям, ані хвилини.
Тому оцінювати іншого ти не берись,
А краще за собою подивись.

Усі ми різні, всі ми не такі.
Живе з нас кожен в своїй правоті.
Проте єднає нас звання єдине.
Ми люди! Ми з душею! Не тварини!

Хмурніє небо цілоденно
І груди все: кахи-кахи.
Хвороби сипляться на мене,
Як покарання за гріхи.

Вони мені говорять наче
Суглобами, що так болять:
Чекає вись твоїх пробачень,
Уже втомилась од проклять!

І вісточка летить од Бога:
Ти кляв не тих, ти кляв своїх.
На себе злися і на того,
Хто завдає нам стільки лих!

Хто землю топче нашу милу,
І нищить роду твого квіт...
Віддай ненависті їм силу,
Хай знову усміхнеться світ!

30 грудня 7530р. (Від Трипілля) (2022)

Нічною темрявою вкритий смуток,
жадав поринути в печаль.
Під сяйвом крихітних зірок,
вдягнути сітчасту вуаль.
Він слідував за мною
до річки неземної течії.
Він бачив відображення пітьми
у погляді холодної води.
Йому не варто було йти зі мною
без глузду в голові.
Не слід було дивитися в мої
чаруючі зіниці,
що вкрили всі його думки.
Ті оксамитово-брунатні очі
з'являлися в його химерних снах.
Переслідували повсякчас
його вигаданий страх.
Він марив темною рікою,
покритою солодкою журбою.
Він йшов за мною,
крізь ліси і гори.
Куди б не йшла я,
йшов і він.
Той вірний смуток,
наче рідний дім.

19.12.2022

Я буду являтися тобі у сні,
навіть якщо ненависть
вкриє твоє холодне серце.
Я буду вічно жити у твоїй душі,
навіть якщо темрява
змусить забути про палюче сонце.
Я буду розпалювати яскраві вогні,
навіть якщо сильний вітер
буде гасити їх в пітьмі.
Я буду нагадувати про почуття,
навіть якщо ти відчуєш
жагу до забуття.
Я буду силуетом твоєї тіні,
навіть якщо ти не захочеш,
все одно побачиш мене в сні.

15.12.2022

О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не засинай* – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…

5 квітня 1989 р., Київ


* інший варіант: «Не відвертай …»

Зорі нагадують світлячків.
Тих малих комах,
що заважають уночі.
Вони яскраво світять,
наче сонце у спекотний день.
Здається, вказують дорогу
в самісіньке небо.
Ведуть за собою, ніби марево.
Лиш вони відчувають хвилювання.
Лиш їм відоме справжнє кохання.
Зорі ніколи не згасають.
Їхнє сяйво виблискує
в твоїх нав'язливих думках.
Вони поруч — блискучі білі намистини
в твоїх засмучених очах.

12.12.2022

Згадай про те, що врятувало від безодні.
Уяви те, що змусило йти далі.
Нагадуй про це кожного разу,
коли втрачаєш віру в себе.
Нізащо, навіть якщо дуже важко,
не забувай про тьмяний вогник в серці.
Той, що зміг змінити темряву
на кольорові відблиски в люстерці.
Ледве помітний, майже невидимий
помаранчевий вогник
залишив спогади про минуле.
Один лиш тихий тріск вогню
нагадував забуті чорні хмари,
що вкривали душу,
наче болючі рани.

09.12.2022

Так хочеться відчути знову,
хоч не надовго щось,
крім самоти.
Ще раз, один лиш раз,
аби хоч згадку щастя віднайти.
Не вистачить всіх слів,
щоб описати буревій
забутих почуттів.
Тих світлих спогадів,
захованих на дні.
Тих темних роздумів,
прихованих в пітьмі.
Однак усе здається вічним сном
у завзятій боротьбі,
проти всього світу
глибоко в собі.

06.12.2022

Ми бачимо сни,
бо хочемо втекти від реальності.
Втекти від усього,
що день у день
турбує нас.
Ми мріємо забути
всі негаразди у житті.
Забути все,
що знову й знову
випробовує нас.
Ми уявляємо неіснуючі речі,
які нізащо не були б здійсненні.

03.12.2022

Лиш тоді, коли здається,
що всьому кінець,
знаходиш справжній сенс життя.
Лиш тоді, коли втрачаєш сили,
отримуєш надію
на щасливе майбуття.
Попри все на світі,
шукаєш вихід з небуття.
Вбачаєш шлях складний,
тернистий, довгий.
Йдучи по ньому,
ледве вистачає сил.
Лиш віра в серці не згасає,
дійти до бажаних вершин.
Падаєш і знов стаєш на ноги,
бо знаєш, що хтось завжди чекає
у одній з віддалених хатин.

29.11.2022

ІДуша усе ще відчуває
з минулим нерозривну нить
і так, буває, забринить
і тятивою, і струною
або синкопами прибою,
що хочеться у небеса
на крилах осені... у гості...
до тих, кого давно нема,
кого дожовує пітьма
то голоду, то геноциду...
..........................................
але не подаємо виду,
яка нев’януча краса
відпочиває на погості
і дивиться із високості
крізь сутеніючу блакить,
якими барвами сіяє
щезає за високим плаєм,
і тане у наступну мить...
ось-ось і свічка догорить,
та жевріє далека мрія
акцентом пізньої надії,
що у майбутнє полетить.

ІІ Але міняються акценти,
які почути не умів,
і настає душі розрив
надвоє... перша лине в лету,
а інша думою поета
лишається... її мотив
далеким докором повіє
як невимовна ностальгія
за тим, чого не оцінив
і нині на очах у Бога
стає помітною дорога
за таїною цілей... тем...
......................................
у кожну душу б’є тотем,
що маємо іти у ногу,
але з новим поводирем.

ІІІНапевне у такі моменти
не вистачає диригента,
аби зректися сатани,
бо в України є ще сестри,
і ще гудуть нові оркестри,
і гинуть дочки і сини
на репетиції Європи,
яка виконує синкопи
у какафонії війни
та ні на мить, ні на півтакту
не має права відставати,
зважаючи на чорні сни.

11.2022

Ми не цінуємо дрібниці,
які змушують нас усміхатися.
Ті, які розширюють зіниці
і шалено прискорюють серцебиття.
Ми забуваємо про речі,
які роблять нас щасливими.
Ті, які заповнюють місце порожнечі
і потайки розфарбовують буття.
Ми ховаємо почуття,
які прикрашають прості речі.
Так часто не помічаємо краси життя.

23.11.2022