Молилася вчора щиро я
Всім на світі можливим Богам.
Щоб врешті війна закінчилася
Й повернулась в лице ворогам.
Кату, щоб у серці дрімучому
Відлунням пройшлася вина.
І совість його щоб замучила,
Від болю ламався сповна...

Сьогодні я знову молитимусь
Всім на світі можливим Богам.
Щоб пеклу буття скінчилося
І не лилася знову смола.
Наші хлопці додому вернулися
І матуся щаслива була.
В Україні щоб так зажилося,
Наче з пекла одразу в рай...

Я завтра тихенько помолюся.
Героям... титанам... Богам...
Так низько і тихо поклонюся
Життя і здоровя дарам.
Ніколи вже це не повториться.
Ви ревно свій хрест пронесли.
За віру, свободу, мову ви
В пекельних боях полягли...

На березі моря глибокого
Я куплю тобі п’ять хвилин.
Щоб серце твоє відкрилося
Для гарних та радісних днин…

У полі ромашками вбраному
Я куплю тобі хвилин шість.
Ти ними собі полюбуєшся,
Як сонце, як хлопчик, що гість…

На схилі гори високої
Я куплю тобі хвилин сім.
Ти світом будеш милуватися,
Купатися ніжністю в нім…

На краю планети мирної
Я куплю тобі новий день.
Щоб очі твої загорілися,
Й хотілось співати пісень…

Для щастя твого безмежного
Куплю іще трошки часу
Променем сонячним ранішнім
Вплету його рясно в косу.

2024р

Ходила по світі білому
Шукала я сенс життя…
Шукала промінь у вірі я,
У храмі мого буття.
Читала я різних філософів
І біблію зовсім до дир.
Пускалася в різні сторони
Історії сильний вир…
Та мабуть було не даром все.
Сьогодні його я знайшла!
В любові він є до ближнього.
Не правильно зовсім йшла…
У сонця проміннях ранішніх,
У посмішці просто так,
В плечі допомоги вчасному,
У цілях в твоїх руках,
У діточок щирих посмішках,
У квітів прекрасних садах,
У кожному свіжому подиху!
І мирний над нами дах!

2024р

Ти знай особлива людина,
Душа твій прекрасний сад!
У нім є шматочок щастя,
Бездонна криниця добра.
Любові річки повноводні
Тебе наповняють сповна.
І камені є там підводні,
Та їх викидати пора!
Подумай, що ти людина
І скоро скінчиться життя…
Ти можеш іти на вершину,
Ти можеш міняти світи,
Ти можеш щасливить дружину,
А можеш тихенько піти!
Ти можеш своїм добрим словом
Життя комусь зараз спасти.
Ти в силах кормити собаку,
Ще можеш любити дітей.
Куда повернеш штурвалом,
Яких ти досягнеш ідей?
Ти знай особлива людина
Життя це безцінний дар.
У нім є краплинка горя,
Та ти йому Бог і цар!

2018р

Ти моє бездонне море
Крилатих і гарних ідей.
Без лишніх турбот суворих
Вернув мені віру в людей.
Ти моє яскраве сонце
Запалюєш в серці тепло.
І світиш мені яскраво.
Так світло давно не було.
Ти моє безкрайне небо.
Надія тонка без меж.
І більше нічого не треба.
Твоє серце палаюче теж?
Ти моя чудова планета.
Я хочу пізнати твій світ…
Відкрий мені двері в душу!
Це все що потрібно мені.
Щоб очі твої загорілися
Від щастя простого в житті.
І жити тобі захотілось
В прекрасному цьому бутті!

Усе на світі створене з любові:
І травина, квітка, колосок,
І метелик, сонечко, мураха,
Й солов'їний ніжний голосок.

Червонястий мак, синій дзвіночок,
Що росте на грядці у рядочок,
І верба розлога, і тополя
Появилися з Небесної Любові.

Усмішка дитини, погляд мами —
Це любов, що зрощена віками.
Море світла, сяєво сердечне —
То любов безмежна, безконечна...

І тому усе живе — навічно,
Бо ясніє там Любов одвічна...

Якщо українець – чини як Отець,
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!

За лють – будьмо й будь!

Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує кінець,
в цей час криця-воля тверда як взірець.

Про лють ще не знають сусіди усі –
це бій аж до смерті у власній красі,
це відданість Богу, це смерть ворогів,
це вихід Дніпра зі своїх берегів!

Земля нашим предкам від Бога дана,
нас любить, і кормить, і гріє вона.
Ми в праві за себе стояти на ній,
ми Божий народ, тож за лють і до дій!

О, мій українцю, – Бог лють тобі дав,
щоб з нею і з Ним незалежність ти мав!
Величніша сила – нескорена лють,
вже час скористатись цим даром, мабуть…

За лють – будьмо й будь!

26.06.2024р.

Агов, Україно, як справи брати?
Страждання ж невпинно ведуть до мети!
Чия ціла хата і ціла сім’я?
Чи є ще у серці Христове ім’я?!

Для чого цікавишся справами ти?
Це ж Бога турбує що роблять брати.
До Бога звертаємось – як не крути –
без Нього Живого нам нікуди йти.

Наш край – Україна, Нострдама* катрен:
стоїть на молитві Великий Chyren!
Удосвіта лине молитва від нас
бо Правді, як Сонцю, вставати вже час!

Вже час одягатись країні та йти
і Києвом в Дусі народи пасти!
Від Бога і Розум, і Світло на світ,
Отець послав Сином Новий Заповіт.

Ми Божий народ – прапор свідок у тім:
Отець над усім жовтим кольором в нім!
Цариця Небесна під ним – це та синь!
Скінчився набат**, повертаймо! Амінь.

21.06.2024р. Чернігов

* Мішель де Нострдам (фр. Michel de Nostredame, відомий також як Нострадамус; нар. 14 грудня 1503, Сен-Ремі-де-Прованс — пом. 2 липня 1566, Салон-де-Прованс) — французький астролог, відомий оракул, лікар і алхімік, знаний за свої пророцтва.
** один з сигналів набату – перевернутий верхом донизу прапор.

Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.

Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
тільки живими і нескаліченими,

щоб діточок віддали нам скоріше,
їх матері напоїли теплом,
щоб одне одного бачили зриміше,
наче крізь збільшувальне скло,

щоб ми навчились прощати образи
враз припиняти чвари і склоки,
хамство рубати під корінь одразу -
адже життя надзвичайно коротке…

Гномик небесний ніби був поряд,
вмить розчинився у темряві ночі.
Ти відчуваєш магічний погляд -
зоряні…
зоряні…
зоряні очі.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.

Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Старезну скриню в дрова поламати.

Давно не чутна мамина розмова.
Пішла, стомившись довгі роки жити.
А під вікном - заграва калинова,
І до криниці йдЕмо воду пити.

То мамина намолена хатина.
Мина її і сирість і задуха.
Кудись мчимо. ЗайдЕмо на хвилину
Щоб тишу там іще живу послухать.

Там білих стін ще не торкнувся порох,
І в квітах рушники над образами.
Тече молитва, відганяє морок,
Кружляючи і досі понад нами.

В вікно лиш гляну - зразу щемно в очі
Впадає хата, місяцем омита.
Голубкою біліє і воркоче,
Запрошуючи грубу затопити.
12.2021.

Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.

І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Цвяхи прибили в ноги й руки.

І кров текла, текла із ран червона,
Немов вино, що пригубили...
...Четвер Великий. Чути храмів дзвони.
Моліться, і прибудуть сили.

Моліться, люди, і очистіть душі,
Омийте тіло в день причастя.
Безгрішні, світлі будуть ваші думи.
Живіть у серці з Богом, в щасті.

Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.

Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Ти для Любові, Віри і Надії,
Для Перемоги світлої Воскрес!

Христос Воскрес! - над куполами лине.
І хоч на серці сум - Христос Воскрес!
Ми віримо - воскресне й Україна!
...Возноситься молитва до небес .
04.2022.

Які ж у тебе, Господи, заграви!
Щоразу, як уперше, Ти вражаєш!
Сідає сонце, й відблиски пожару
На білім цвіті міняться яскраво.

Вишневий сад ввібрав кумач небесний,
Що ллє за лісом схований прожектор,
Й уклались ніжно пелюстки рожеві
Перуками на вишнях - баронесах.

Дихнути, зачарована, не в змозі.
Бо скільки днів ховали хмари сонце!
Тепла і світла жалюгідних порцій
Нарізав квітень, нишкнучи в тривозі.
04.2023.

Маріє, Пречиста, прости,
Почуй мене, грішну й стомлену.
За руку бери й веди
Між струменями води
І між язиками пломені.

Не дай мені вирви в путі -
зневіритися в початому,
Де грішні (такі прості!)
Не виснули б на хребті
Й не чули, як я кричатиму.

Засліплені очі відкрий.
Що знаджувало, те вийняте? -
Спокушували вітри,
Підносили догори,
Щоби у провалля кинути.

Мене ж не відштовхуй таку.
Почуй, як Твій Син заблудлого.
Чи з птахою у садку,
Чи віршами у рядку
До тебе взивати буду я.

Всесущий Боже, змилуйся й прости,
За те, що десь зневіри впало зЕрно.
Не проросло, о ні . Лежить мізерне
На спаленому ґрунті суєти.

Та спопелити хочуть біль і жах,
І ненажерливо війна відкрила пащу.
Та Ти ж не кинеш нас напризволяще
Тому, хто Волю Божу зневажав.

Премилостивий Боже, можеш все.
Великий піст веде в Пасхальні дзвони,
Коли росу під пАски ранок зронить,
І Ти нам перемогу принесеш.
03.2023.

Цвіти, вербО! Пручайся, кожна брунько!
Тягни до сонця листя і квітки!
Весняним святом відзивайся лунко:
Ось Він іде під пальмові гілки!

"Осанна!"- з уст дитячих похвалою,
А з кліток вилітають голуби,
Бо Отчий храм, забруднений хулою,
То місце покаяння і мольби.

Хвала Тобі, Премилосердний, любо
Пробуджений Тобою зріти день!
Поклони б'ємо - захисти від згуби
Розгублених, слабких Твоїх дітей.
04.2023.

Буває іноді весною
душа міняється за мить
і знову, наче, не болить,
і лірою неголосною
чи то гітарною струною
у серці музика бринить,
пташині хори із нікуди,
сонетні ямби і хорей,
і переспівує борей
мелодії на повні груди
подалі від лихого люду,
і по дорозі до людей,
де кожен у собі почує
і великоднє алілуя,
і світанкове селяві
у високості, і нові
акорди духу у молитві,
і силу нації у битві,
де є ще воїни живі.

03.2024
03.2024

Чи то дружба, чи то злість
Чи ненависть, чи любов,
В нас для всього вистачає місць,
Ми усе відчуєм знов.




Нам прожити треба день,
Щоб наступний кращим став.
Сам вирішуй, ким ти є,
А я свого ще не забрав.




Мені потрібно трохи часу,
І я світ би підкорив.
Збудував уже каркаси,
Далі буде наш прорив.



2024

До кого ближче бути, це до Бога.
Чи в пізню ніч, а чи в туманній рані
Чекає Він завжди біля порогу -
Так, ніби вперше, й так, ніби востаннє.

Прощення я прошу в любові Отчій
Премилостивого Його одного.
Якби лише звести до Нього очі,
Не потупляти їх собі під ноги.

Прости, прости, прости - уста шепочуть.
О, як же забагато я просила!
Караєш для спокути, Милий Боже,
Бо в тому і любов Твоя, і сила.
03.2023.

Помилуй, Боже, від тяжких думок,
Від помислів недобрих, тяжко - сірих.
Хай розбиває їх у Тебе віра,
Піднось мій дух, підтримай бренне тіло,
Щоб перетік молитви не замовк.

В тягучім довгоплинні хмурих дум
Дай сили віднайти надії іскру,
Убережи від нападів зловісних,
Вгорни мене у тепле сяйво істин,
Почуй мене, і я не упаду!

І немічність і плач мені прости,
Своєї віри в Тебе не утрачу,
І на холодних пальцях віск гарячий
Відчувши, стрепенуся - маю, значить,
Надії світло, що даруєш Ти.
04.2023.

Не ангела прихід її збентежив,
Як промінь, сонячний чи місячний
Людьми буває непомічений,
Приймуть його зустрівши як належне
Рослини чи предмети пересічні

Її обурив! Ні , не янгол зовсім...
Чи знати було їй, у ту годину!
Як був тяжкий йому, тілесний образ
(якби ми знали , всю її невинність).

Коли у джерело тієї чистоти,
Лань лісова- ляклива недотрога
Поглянула! То без самця повір,
Зачати спромоглась єдинорога!
(Звір світлоносний, чистий звір).

Не ангельське обличчя, а юнацьке
Схилилося над нею ...так зненацька
Здригнулись плечі, під тонким хітоном,
Два погляди зустрітися посміли
Щоб Діва та без перепони...
Усе довкола ніби спорожніло
Вона пізнала, чим живі мільйони!
Обтяжених! Із нею він, для неї другом...
Вона та він, одні на всю округу;

Відчувши грань, ту саму потаємну
Збентежено мовчали на початку
Мужчина ангел- злякане дівчатко
А потім у красі її, натхненний!
Він заспівав для неї вість благу.

7.03.2024
(Переклад Райнер Мария Рильке " Благовещенье")

Сліди, сліди... О, скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли бувала, й що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?

Вони то вдалині, то за порогом,
То білий сніг на них, то жовтий лист,
То радо розбігаються у боки,
А то, в одну, натоптану, сплелись.

І хто тільки до мене не заходив!
Жаданий, випадковий і чужий.
Пекла жага, стікали талі води -
Було всього на плетиві стежин.

Іду по них неквапно слід за слідом.
Під ноги стеляться і спомин бережуть,
Життєпис довгий ними віхи мітив,
А десь за ними Бог проклав межу.
04.2023.

Hallelujah from Ukraine
На мелодію пісні Леонарда Коена (Leonard Cohen)

Настав цей вік, пройшла зима.
десятий рік ладу нема,
в своїх псалмах про це Давид віщує.
Чия, хтось скаже, в тім вина,
що проти Божих нас війна,
і кожен сам слова ці хай почує:
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

Відчув щоб ворог тут свій крах,
хай буде Бог в твоїх очах,
хай обійме, і пестить, і цілує.
Хай молиться за нас монах,
адже його це Божий фах,
тож станем славить Бога. Алілуя!
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

Удосвіта, коли роса,
коли відкриті небеса,
хай кожен з нас до Бога апелює.
Хай стане кращим повсякчас,
бо частка він народних мас,
хай заклик світом лине: Алілуя!
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

Для вірних дам життя вінець,
упертим дам війни кінець –
Отець говорить тим, хто має вуха.
Втерпи знущання, біль та гнів
що йде тобі від небратів –
доносить ехо нам слова від Духа.
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

До нас доніс Твої слова
Твій Син Христос Цар-Голова
хай царство Його й на Землі панує.
О Отче наш, Христу хвала,
в четвер Він кличе до стола,
душа Його так любить і сумує…
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

04.03.2024р. Україна

Над урвищем стежиною
Веди мене, тримай мене.
Пісок у прірву цідиться
Хвилинами з-під ніг.
Колись в Тобі спочину я
Після дороги дальньої,
Ішла якою світом цим,
А Ти мене беріг.

Та зараз - підхвати мене
Рукою милосердною.
Я ще не домолилася,
Відсунь дороги край!
Ще маю незавершене,
Ще бачу ціль попереду.
Прошу Твоєї милості -
Над урвищем тримай.

Колінопреклонна молитва
Бурульками плаче.
Під вікнами зболені сльози
Збігають лозою,
Де знову застигнуть, неначе
КриштАлем відлиті,
В поклоні проллються сльозою,
Що зцілення просить.

Бо крапати може не лИшень
Розтала водиця.
То наша поранена вЕсна
Тріпоче, як птаха.
Поглянь-но, Він там, у небесній
Залишив нам висі
Змальовані променем знаки,
Що знову воскресне.
03.2023.

Хто ми такі, щоби судити?
Ми всі для Бога Його діти.
Нам треба Заповіт читати,
Навчитись щиро пробачати,
Щосили світ цей полюбити
І зним у мирі далі жити.
Смиренно дякувати Богу
За обрану для нас дорогу:
Він наш Творець. Він добре знає -
Опісля ночі Сонце сяє,
Й молитва чується гучніше,
Коли читається тихіше...

Водохреща ранок погожо іскриться,
На сніг розіллятий із чистої сині.
На срібнім хресті завмирає водиця,
І скроплює рясно у вірі та силі.

Торкає чола і цілує повіки,
Сльозою смиренно стікає щоками.
Дай, Боже, з тобою прожити до віку,
Щоб захисту більше ніде не шукала!

Дай Боже спромоги Водохреща ранок
Стрічати у мирі на многая літа.
Святою водою загоєним ранам
У мирі зігрітися і відболІти.

Романтизм героїв з прочитаних віршів
Вони ідеальні, вони за нас чищі
У них є мотиви і спротив режиму
У зла нема шансів, добро є красивим
Стою проти дзеркала з середини ночі
Торкаюся шкіри, закручую коси
Хіба лиш наблизитись ненароком губами
Та я і не вартий себе обійняти
Вийшов в пустелю засипану пилом
Не тутешні ці люди, чого поруч із ними
Чого маю плутатись лабіринтом на рівних
Дайте пароль до невидимих дверей
Де за ними, нарешті, буде все як по-маслу
Індуїзм би прийняв мене у вищую касту
Прокинься в трамваї, пробий свій квиток
Поринути в мрії - повітря ковток
Зібратися, вийти, навіть всміхатись
Годин вісім у рабстві, достойно триматись
Не зважати на тих хто нижче за класом
Планую вікенд цього тижня з начальством.
І ось я у дома, мовчанка, почуй
.
.
.
.
.
Ну ти хочаб спробував, не зважай що не вийшло
Не всі індивіди здатні відчути
Здатні поринути в музику тиші.
Тут все як треба, кожна дрібничка на місці
Речі розкладені за алфавітом
Тут моє місце, фортеця, планета
Де я закон і вибухова комета
Дістаю свій рукопис - молитовник і біблію
Де мною сказано у прозі і віршах
Там усе правильно, як має бути
Я на вершині плебейного світу
Тут я викопую моря до ядра
А насипом створюю гори і скелі
Тут я пускаю вітри у поля
Тут я зливаю дощі на пустелі.
Гортати сторінки власних історій
Торкатись себе там де не можна
Горе самотності мені не знайомо
Я сам собі - товариство найвище.

2024

Господньої волі настав мабуть час,
прийшов як волхви, слів вогонь цих до нас,
за чистих сердець, які проти війни,
віщують про це Давидові псалми.
Алилуя
Алилуя
Алилуя
Суспільство дійшло до такої межі
де слуги безбожних уже в мережі.
Нема серед праць їх, лиш гноблять людей,
своє благоденство творять кожен день.

Знедоленим зійде хай щастя зоря,
дай Боже достойному статус царя,
чекаємо вже чоловіка того,
щоб правду чинив згідно плану Твого.
Алилуя
Алилуя
Алилуя
Тобі завдяки він зупинить війну
та прийме сусідніх країн данину,
вшанують його милосердя вони
і стануть разом між морями як ми!
Алилуя
Алилуя
Алилуя
І будуть зерно дарувати поля,
розквітне життям Українська земля
як вишні-черешні в веснянім саду
і кожен отримає щастя в роду!
Алилуя
Алилуя
Алилуя

22.01.2024р. Чернігов

Дощового Різдва обсипаються краплями сльози.
Скільки бачив Ти, Боже, своїх нерозумних дітей,
Що вгрузали у війни, в примарне болото ідей,
Забували Твоє - світло чисте і вічно святе,
У порочних бажаннях мерцями осліплими повзать.

Дощового Різдва затягнулося небо печаллю.
Боже Правий, прости, покаяння гарячі прийми!
Не спіши розливати волання своєї сурмИ
Над знедоленим світом, що став небезпечно німим,
Лише мовою зброї зневолює й хижо повчає .

Розлилися під хмарами дзвони Різдвяного свята,
У молитві зливається стукіт мільйонів сердець:
Миру й світла, як хліба насущного, просимо днесь!
Родить Сина Марія, й віддасть під терновий вінець ,
Щоб у Нього просили ми захисту від супостата .

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

Культура – спадщина народу –
дає натхнення, силу, вроду;
ріка років – терен походу –
несе її, як спраглим воду...

Міцні сім’єю душа в душу,
вітати хочу вас і мушу;
народе мій, мої кровинки –
Отця хвилюють наші вчинки…

Здорова будь, моя сестричко,
тримай красивим своє личко,
стерпи і цю останню нічку,
неси до Бога свою свічку.

Щасти тобі, мій юний брате,
дай Бог життя достойне мати,
в країні ж зникне все пихате,
та буде Син і Його Мати!

02.09.2023р.

Радуйся Діво, Маріє Пречиста!
Пісня до Тебе лунає в віках!
Сліз наших спОвідних добре намисто
Ніжно тримаєш в Своїх Ти руках.

Крепким надійним покровом накрила...
Кожному вибір- заходь, не спіши!
Сліз не соромся, бо сльози- то сила,
Шанс ще омити гріхи із душі.

Кожна сльоза - то молитва до Тебе,
Слід покаяння на мокрій щоці.
І піднімаю я очі до неба
Стиснувши хрестик натільний в руці.
2021

Різдвяна нічка. Урочисте небо.
Сіяє ясна зіронька вгорі.
І сніжність чиста, ця землі потреба.
Розкрила ніжно крила чарівні.

І чути дзвони, радісно дзвенять.
Мереживо на склі із блиском срібла.
А в хаті затишно й смачна кутя,
І за столом зібралися всі рідні.

Син Божий народився від Марії.
Лунає благодатний неба спів.
Нехай Любов, Надія й сильна Віра
Не гаснуть у житті вовік віків!

Щоби не здавались ночі темними,
Зерном пломінким
У вечірні хмари недаремно ми
Сіємо зірки,

Й стамувавши подих виглядаємо:
Буде угорі
Сяяти небесними скрижалями
Світло наших мрій.

Зірко, ти, надією запалена ,
Ранок наближай!
Недаремно сіємо у хмари ми
Зерна із бажань.

Ріку життя не оминає горе,
поза якою ще іде війна
і невідомо, хто кого поборе,
якщо воює біс і сатана.

А їй немає ні кінця, ні краю.
Хоча за волю точаться бої,
та волі, як такої, не буває,
якщо за неї нищити її.

Якщо Марія народила Сина
на покаяння за чужі гріхи,
то явно винувата й Україна
ота, яку спокушує лихий.

Немає як на долю нарікати,
що кармою прикуті на віки
до легкої ворожої руки...
корупція оточує ґаранта,
тому і руку нікому подати
у течії життєвої ріки.

12.2023

У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.

Можна в картині розгледіти фарб
лиш загрунтовані льони.
А можна побачити духовний скарб -
якщо це Шагал чи Чюрльоніс.

Можна у вірші розгледіти слів
лиш побудову строгу.
А можна - просто ридати від сліз,
наче спілкуєшся з Богом.

Можна в очах розгледіти скло -
кришталик чи круглу зіницю.
А можна там прочитати любов -
бездонну і чисту криницю.

У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Світлішими здаються вечори.
Засніжені, в Різдва Твого чеканні.
Гарячі розливає кольори
Холодне сонце у смерканні раннім.

А в білій далині- відрадно й чисто,
Світлішими здаються вечори,
Незайманим покровом обрій вистлав,
Як ніби сопух чорний докорив.

Чудесний світ, Ти, Боже, сотворив!
Різдвяні переддні- вже сіно в яслах.
Світлішими здаються вечори,
Бо зірка десь запалюється ясна!

Молитвам щирим явиться підмога-
Колядками різдвяної пори.
З благаннями у Тебе Перемоги
Світлішими здаються вечори.

Сòпух- сморід, кіптява.

Мої слова - то шурхіт очеретів,
Ріка, що з небом змішана тече.
Відбиток в ній купальниці відвертий,
Дивися, не здіймаючи очей .

На плесі - брижі, значить слово вітер.
Під берегом пісок - то слово час.
Верба у воду мочить пару літер-
Любов і Ласку день мені припас .

Слова злітають пухом лебединим,
Тоді в терновий падають байрак.
Слова малюють на щоці краплини
Дощу чи сліз, я пробую на смак.

Слова зі страху, що й не повторити.
Вони як тінь, я їх не обмину,
Плетуться вслід, й лише слова молитви
Розвіюють ту чорну пелену .

Бувають і тверді слова, то - кремінь,
Й легкі, як пил, що струшений із ніг.
Та жодне не написано даремно,
Бо всі вони зродилися в мені .

Країна протухлих яєць!
Мов хлам перекопаних вулиць!
Смерди собі, хай тобі ґрець!
Мов риба, яка задихнулась!

О, Господи, я отруївсь!
Ковтнув-таки ртутного пару!
Мов з трупів отрути наївсь
у вигляді Божого дару!

Мерщій на повітря! на Спас!
під церкву хоча б яку-не́будь!
Молитва врятує в той час,
як все́ це́ Всевишній угледить!

6 серпня 1995 р., Київ

Роки злітають, як пожухле листя.
Оголеність душі осінньою порою
Мінор стискає, вітер рве намисто
Калини, що схилилась низько над водою.

Вуаль фотографічна поглинає,
Туманом прикриває золота сусальність.
Здається інколи: дійшов до краю,
Але веде осіння мудрість у реальність.

І серце довіряєш тільки Богу,
Тебе не зрадить, не розтрощить вітром сильним.
І по життєвій ти ідеш дорозі,
І не зважаєш на осінні заметілі.

Для мене вірші- біль і насолода,
Захоплення, відраза, гнів і лють,
Смирення тихе, впертість і погорда.
Я ними і прощаюсь і люблю.

Вони для мене розливають фарби
Обох заграв, вони- відбиток снів,
Чарівна музика, яку зіграти мав би
Той, хто чомусь зненацька онімів.

Вони нагадані у лініях долоні ,
У відблисках чисельних амальгам,
Холодна ніч і спЕкотне осоння,
Вони - той кварц, що словом витікав.

Карти всі скинуті давно
Гра не належить вже тобі.
В голову б’є червоне вино...
І ти залишаєш двері відкритими.
З ночі до ранку чорними,
Лякливими фарбами втілені -
Ми були такими різними.
А залишились… двері відкритими.
Кроки в північ чути твої -
Це не наші слова, не наші думки -
Ми просто маскуємось.
Але вони все одно – вперед чи назад.


До неба і вниз – в нічній темноті:
Орлиний політ, мов дикий ведмідь
Ти загнаний тут – малюєш свій світ.
У безліч зірок – до неба і в низ.
До неба і в низ – без часу ця мить,
Ти йдеш на пролом та сили не ті.
Мов осінній листок у шаленій грі
Летиш до небес і падаєш в низ.


Відкинено в пам’яті історії
І тобі уже сказати нічого.
Змінено усі в світі теорії
І з богами всіма покінчено.
В наших серцях вогонь -
Відчуй самоту серед людей.
Почуття що зійшли на нуль,
В мозку нема нових ідей.
Кроки в північ чути твої -
Це не твої слова, не твої думки
Ти просто лише існуєш.
Але сенсу нема – вперед чи назад.


Опір по крихті зломлено - ти один
Жах огортає душу – це час навпаки.
Чекаєш коли прийде новий день -
Він розірве коло це на шматки.
2014

Я руки піднімаю, щоб злетіти,
Але не пташка, і тому не можу.
Чому ж мене бездонне верховіття
Щораз бентежить, манить і тривожить?

Хоча би зачепитися за хмари
Немов рукою поглядом, і линуть...
І так не зможу, завше бо тримали
Причеплену корінням бадилину:

Молитва, місце зліва по наОсу,
Біля вікна, де в сонячні потоки,
Простягує розлога абрикоса
То цвіт, то плід, то гілля, голе поки;

Любов тримає тепла і безмежна,
Турботи і бажання, обіцянки,
До батьківських дверей тримає стежка,
Дзвінки, яких щодня чекаю зранку.

Тому і птахи на старезних вербах
Радіють, що вернулись щебетати,
Й наспівують - мені нема потреби
У висі тій, вона для них, крилатих.
2023.04.


 

Угрузла стежка, вимощена батьком,
Земля її укрила споришем,
Беззахистна під вітром і дощем
Лускою фарбу осипає хатка.

Старезних яблунь витяглося гІлля,
Шкребе лишайник, що заліз на дах,
Трутовиками затінок пропах,
І стовбури кошлатяться струпінням.

Чорніють мітлами кущі, колись медОві,
І ранять ноги дотики сухі,
Поріг встелився ковдрою мохів,
Сумує дім дитинства і любові

Вікониці розсохлі цідять світло,
Здається, груба вичахла лишень,
Табак прянИть із батькових кишень,
І вишивки над образами квітнуть.

На діл хододний боса хочу стати
Прощення попросити в білих стін
За морок, пил і неминучий тлін.
Та з покуті взирає Божа Мати.

Між маків дивних осяває ніжність-
Пробився в шибку промінець тонкий
На Нього, хто припав Її руки,
І обіцяє, як завжди , утішить.

Маленькі ангели, незримі,невагомі,
Злітають в небо на зачатках крил.
М'яку постІль ніхто їм не стелив,
І їхні ноги не пройшлись по дому.

Вони, нелюбі, стали на заваді .
Їм не співали лагідних пісень,
І ні один не розпочався день
Життя того, були б якому раді.

Бо не дозволив хтось у світі бути.
Тамують спрагу з Божої роси.
Хто перед ними прОщення просив?
Без імені , і майже всі забуті.

Та хто їх взмозі до кінця оплакать
Молитвоколисковою для сну.
Пелюшкою назавжди огорнув
Їх неба синій невеличкий клапоть.

Це ще липень.
Оскар Уайльд ще не мав на увазі
леді Уїндермір;
крила багатьох космонавтів
ще не готові до таких далеких перельотів;
Бахчисарайський фонтан ще працює;
сусідка ще не чула,
що її чоловік герой нашого часу;
мені ще не сказали,
що я "поганий стіхотворець";
для багатьох троячка ще гроші;
ще не вмерла Україна;
бурхливі оплески ще можливі;
температура повітря
ще не досягла критичної відмітки;
терор ще буде оголошено окремо;
я ще люблю тебе;
по телевізору ще не сказали:
закрийте кватирки;
ще є порох у порохівницях;
продовження роману, де всі багаті
плачуть, ще буде далі;
ваші очі ще не дійшли
до наступного рядка; –
а тільки Бог усе уже Його знає.

25 грудня 1992 р., Київ

Обсипається сад у віхолі,
Примхи вітер свої не стримує,
Викладає пелЮстки- пікселі
На картину трави килИмної.

Підрожевлює і підбілює,
Де лиш доторком , де заметами,
Випадковість рукою вмілою
Вистеляє стежину ведами.

Я читатиму непізнавану
Сама- веду утаємничену,
Вітер стишений поміж травами
"НамаскАр" пелюстками вишиє.

Бо одною для всіх оселею
Колисає Земля в незвідане,
Голубим і зеленим встелена.
Так для чого на ній горіти нам?

Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу красу рідної землі.

Піду у гай, де соловей щебече,
Вдихаючи на повні груди.
Стрічатиму біля потічка сонце
Й відчую пробудження природи.

І кожен кущик до мене озветься,
Кожна травинка з ранком привітає.
У піднебесся пісня пташина ллється –
Це рідна земля новий день стрічає.

20.11.2021

Не плачте по мні, мамо.
Не крайте свого серця.
Нехай вона для внуків ще
Шалененько поб'ється.

Не плате по мні, таточку.
Чого вам горювати?
Он іще, брата мого
Треба научати.

Не плач по мні, подруго,
Якщо була такая.
Тобі заповідаю я
Свої духовні дбання.

Чого ж вам плакать за мною?
Що я собі надумала?
Ви лиш радіти будуте,
Коли мене не збудете.

Чого вам побиватися?
Нащо всім тужити?
Ви, краще, поскоріше
Весілля отгуліте.

А мою душу темную.
Мене давно померлую
Забудьте.

Живіть собі щасливенько.
Живіть, поки живеться.
Радійте дням усяким,
І що серденько б'ється.

04/03/2023