Дріботять ощадні мої кроки; рівна, під кутом належним, спина
злегка нахиляється до тебе — гостя дорогого на цей вечір,—
і сідаю я перед тобою, підігнувши стиснуті коліна,
відчуваю погляд твій і чую награну упевненість у речі.


Бачиш — кімоно моє сьогодні журавлями вишите у танці,
бачиш ти — обличчя моє біле від Хоккайдо сніжного біліше,
і коли чоло я опускаю, знаєш ти — усі ми в чомусь бранці,
та з усіх ув’язнена найбільше жінка у красивій своїй ніші.


Тут, у ці години вечорові я для тебе — розмаїта ширма,
сховок від обов’язків і світу, що нікому слабкість не прощає.
Шепчуть рукави мої широкі,і краса, наведена картинно,
так, як і століття перед нами, зцілює тебе і захищає.


Слухатиму я тебе сьогодні, й сямісен лунатиме повільно,
язика розв’яже тобі саке, що нагрітим я тобі налила,
і коли, розчулений, удома ти до жінки звернешся прихильно,
поспішить дітей вона укласти — потай мені вдячна і щаслива.


Але вже наранок в електричці ти почнеш повільно кам’яніти,
і у труд поринеш, що бездушно, як недуга, виснажить до краю,
і коли ти втомишся блукати у ворожій пустці цього світу,
журавлів танцюючих згадавши,позови мене — я зачекаю.

2015

Антонич зміг колись на вишнях жити,
Умів на мить зробитися хрущем.
Поет умів і білі вина пити
Чи написать сонета під дощем.

Йому я щиро заздрю /гріх чи ні це/,
Читаючи його поезій том.
Краса –це тиша…- десь сказав би Ніцше –
Це вітер молодий, не вітролом.

…Там, поміж віттям, кисень просто в груди,
Геть близько до цнотливих ще красот.
Ніхто його раптово не розбудить,
А Муза прийде на хвилин сімсот.

Ніхто поету не порушить тишу,
Збере він першим із листків росу,
І неповторно сонця схід опише,
Із ниток срібних випустить красу.

…Поет на вишнях…Як йому я заздрю
І аплодую нині знов і знов.
Він словом грався, як дитя у пазли,
Півсловом змалювати вмів любов.

2015

Немає лиха, як біди немає.
І туга не минає у журбі.
І мало що усім надокучає,
як ми надоїдаємо собі.

Самі себе віншуємо панами.
І маємо немало у сумі.
Та мало хто знущається над нами,
як ми себе мордуємо самі.

Ніхто себе не бачить і не чує,
коли ми до зупинки біжимо.
Але ніхто так нами не гидує,
коли таке як ми бере кермо.

Буває зо два метри не добігли,
а двері – опа! І, – бувай, мужик.
На те і є ще люди–дрозофіли,
аби усі дивилися на них.

І лаємо, і ліземо у владу,
і продаємо націю свою.
Самі собі ще не даємо раду,
а хочемо утримати сім’ю.

І якось так воно усе буває,
що у лайно само себе гребе.
І Руссю нас Росія доконає,
коли самі воюємо себе.

Не устояти цілому народу,
якщо такий поділений в собі.
Але здаємо ворогу «Свободу»,
перепочивши на її горбі.

Яка Європа? Бий себе у груди,,
але від нас і Азію занудить,
коли узріє, хто кого скубе...

Увага є аматорові клубу,
але ніхто нікого не полюбить,
якщо самі не любимо себе.

               09.2015

Списую зошит думками чужих півкуль.
На ніч вживаю фільми, які знеболюють.
Кажуть, з прощання можна зробити культ,
Тому говори, відкривайся, оголюй...
Руки на ранок шкодують твого тепла.
А я бережу його в пам’яті для історії,
Як правду про те, як у світі кривих дзеркал
Я вперто боровся за тебе, вигадував, створював…
Нині слова під тиском втрачатимуть зміст.
Дозволь я востаннє зніму з нас провину як одяг.
Колись ми кохались без сорому в кожному з міст,
У кожному з ліжок, в якому лишалися в той день.
А зараз крізь пам’ять, торкаючись вуст і плечей,
Цілуй мою шию та глибоко дихай.
Як зранку зберешся, забудь щось важливе з речей,
Щоб знову зайти крізь двері, де вхід – не вихід.

                           І
Що ми були, історії відомо.
Умовно у союзі на віки
засуджені за скоєні гріхи
і нині чумакуємо додому.
І порох є, і є ще козаки.
Але, аналізуючи свідомо,
усі ведучі й досі – кріпаки.

А у Росії гірше не буває,
коли на шару випити немає
і узурпатор не туди веде.
А наші за вказівкою шурують
і де не треба, там і загальмують,
аби не опинитись де-не-де.

А Рашії і деінде немає.
Вона усе Європу доганяє,
а та її і доїть, і пасе.
А що у нас? Америка й Одеса
уже ангажували інтереси.
А далі піде мова не за це.

                         ІІ
На те і є, і будуть ще поети,
аби уяву мали і портрети,
як Пу велике доконає Пе.
А хто кого, історія покаже
І наша карта ще на мапу ляже,
де косолапий Миша не хропе.

Але у Путі ще і досі – пруха.
Усьому світу вішає на вуха
і локшину, і баєчки свої.
А наші у парафії Кирила
дияволу намилюючи рило
показують, які ми холуї.

Історія нічого не навчає.
У Путії апатія минає
до Криму, Соловків і Колими.
А нас табаченя іще навчає,
що іншої історії немає,
де ми ніколи не були людьми.

Що королі у Рашії не голі,
не знає тільки Рашія. А тролі
оспівують своє велике Пу.
А наше Пе нікуди не годиться.
Ні журавель, ні у руці синиця,
що палить море і не п'є ропу.

Росія теж у морі промишляє.
На нашій мапі шельфи розробляє,
і на закони, і на Пе плює.
А наше любе лоббі і у Путьки,
на крові заробляючи прибутки,
за дешево себе не продає.

У Ліліпуті гонорова мода –
вовки, кобзони і юрма повій.
А наша нетасована колода –
та сама угодована порода:
Анюта, Наталі і Повалій.

У Путі у пошані ліберали,
погодою керують генерали-
чучмеки, шо ідуть за «мать свою».
У Петі також клоунів чимало,
які за себе голови не клали,
не кажучи про націю свою.

У Путії котуються монархи
і Яника на друге і до чарки
дарують не Мугабі, а в Китай.
А украми керують олігархи,
які з русинів західної марки
організують правий курултай.

У Рашії корону приміряють.
У армії нікого не міняють.
Одне хелло і те не боягуз.
Палає схід. У Києві – пожежі.
У Лугандоні поділили межі,
а наші чують і не дують в ус.

Америка Росію не чіпає.
Європа ще якусь надію має.
Канада каже, – не чіпай. Шуруй.
А наші? Наші з Рашою торгують.
І поки голоси собі купують,
то у Одесі є ще Підрахуй.

У Пітері ваяють бюсти Путі,
у Думі – ідіоти. Їм не чути,
що Україна плюне і затре.
А наші їхню Думу доганяють,
і гімни у президії співають,
що Україна може й не умре.

                         ІІІ
У Рашії монархія конає.
Гундявія парафії єднає,
аж дибляться у козаків чуби.

І поки наші думати боялись,
то православні й праві
                         об'єднались.
Якби іще і душами.
                         Якби...

                                                  07.2015

Навіщо б'єш себе у груди ?
Клянешся клятвами чужих ...
Кому ти віршував талмуди ?
Маскуючись під майстра штрих

Скрізь відкривався на розпашку
Замолодив собою блуд
За нею розбивався в дранку
Сплітаючи павуття пут

Ти знав , не вірив , сперечався
Упевненість твій оптимізм
Над чистотою посміявся
Мов політичний популіст

Картання хвилі зазеркалля
Твого двоякого нутра
Спіткала звіра чесна кара
Кусає лікті двійника

Мерзота завжди випливає
Яке б не ставили клеймо
Хто у брехні себе шукає
На лобі бачиться воно...
2015р.

Ти був з народу , із простих
Таким звичайним світлим хлопцем
Всього сказати ти не встиг
Своїм гарячим , палким серцем

Ішов дорогою митця
Співав про вічне , наболіле
Гіркі слова , правда життя
Ти подавав за всіх як спільне

У приклад ставив багатьом
Як треба з совістю дружити
У тебе був один закон
Всім разом сторонитись кривди

Ти був і будеш братом нам
Хто розуміє , поділяє
Спочинь спокійно , знай і там
Про гідних пам'ять не вмирає...
2015р.

Свистом вітру , слухом сміху - океанами порад
Ти тікав по тернам спіху - все ховався від принад

Вони тішили , ласкали - вудевілю хоровод
Бумеранги запускали , інтригований кросворд

Маски , фарби , пустолати , збірка видатних подій
Все нагадують про дати - про дивакуватість мрій

Так з народження картають , вносять в правила - альянс
Інших прикладом навчають , з чим іти у перший клас

Тут маститих реверанси - під стандарти палачів
Працелюбні вихованці , для рабів - ангар цепів

У цитатах , транспорантах , заголовками тузів
Так дістали дегустати - що порочать отчий дім

Ти зібрався , не зламався - відшвартований терпець
Власній думці признавався , ти не спільник - ти боєць...

Його так просто покарали
На плечі вішали ярмо
Не слухали , і не питали
Їм як за свято все було

Не зупинила кров невинна
Благання матері , рідні
Їх розвела нечиста сила
Що прижилася на землі

Вони себе завжди вважали
Пророком обраний - народ
А між собою воювали
Бо розу потурав їм жлоб

Уміють вчасно приписати
Віднять , додати , поділить
Не випадково їх і звати
Жиди - народжені винить

У бога раса , колір шкіри
Не мають значення прикмет
Для нього головне - людина
Що сіє безкорисність благ

Збирайте віру по пісчині
Тримайте миром , і діліть
Не послужіть чужим оманам
Можливість бачити - просіть...
2010р.

Мов загнаний голодний звір
Чатує благородну здобич
У люту , грізну заметіль
Вигонять щоб отримать поміч

Під статус ковані цепи
Стандарти у бридкій уяві
За кожним кроком ярлики
Це припис - на твоїй догані

Навіщо ставить ярлики ?...
Для статуй писані закони
Я не повірю що живі
Заселені в людину клони

Цей принцип губить почуття
Тормозить іншого - зусилля
Ця кривда темних сил рука
Що занотовує свавілля

Остерігайся пить дурман
Всі ласі присадить на опій
Не зарікайся від бажань
Тікай - коли тривожать спокій.
2011р.

ЛЕСІ
Ось ми і ровесниці з Тобою,
Стрілись віком на межі століть.
Ти пішла такою молодою,
А Твій біль уже й мені болить.

Та Твоя вступає в душу сила
І відвага будиться на клич,
Як огні досвітні засвітили
По-новому на межі сторіч.

Приїзди до мене, Лесю, в гості!
Хай торкнуся сильної руки
І почую віщий мужній голос.
Підем весну слухати й віки.

Я б Твоєю сЕстрою назвалась,
СЕстрою безсмертної Косач.
Бо для мене це до болю мало:
Лиш читач Твій. Але все ж – читач!

Приїзди до мене в гості, Лесю!
Знову на Поділля приїзди!
Де Твоя чудова мова ллється
І цвітуть черешнями сади.

Де село здається милим раєм
І лунає Пісня Лісова.
Ти ж не вмерла: те, що не вмирає,
Маєм в серці, в пісні, у словах!
(Любов Сердунич, «ДУША НЕ ТЕРПИТЬ ПОРОЖНЕЧІ». – Хмельницький. – 2005. – С. 9).

У вічній скорботі , у вічній клопоті
Знесилена з поля додому йшла
Ще порать худобу , дітей годувати
А потім про батька - турбота свята

Прийшла , поробила , вечерять накрила
Нагріла води - все встигає прибрать
А втома безжальна заплющує очі
Коли стане легше ? - одній виживать

Так роки минали , вже батька не стало
І сироти діти - далеко від хати
Онуки радіють коли її бачать
Але досить часто - вона собі плаче

Тримається світу - молитвою сильна
Хворобою днина , і дочка безкрила
Вже сили не стало - пора до спочинку
Лебідкою в небо , вітай мене синку...
2005р.

Йди крізь чужі міста –
Там тебе мало знають.
Вітер куйовдить страх.
Нерви твої гойдає.
Іноді він мовчить,
Часом – штовхає в спину.
Не реагуй в ту мить –
Ти його не зупиниш.
Далі спокійно йди,
Збільшуй кордони втечі!
Вийде він на сліди –
Ти йому не переч лиш.
Знай: це звичайний біг!
Той хто прийшов стріляти –
В’язень твоїх доріг.
Сам він не може спати!

Твоїх ночей - солодкі чари
Міцний напій , зелений змій
На откровення надихали
Даруючи - приємний біль

Останній раз мені навієш
Мотив співучий , і п'янкий
Кудись біжиш , кудись тікаєш
Цінуєш час свій - золотий

А як ти слізно обіцяла...
Клялася пристрасно мені
Знайшла причини , обікрала
І заховалася в собі

Давно було , давно минуло
Ми зовсім різні , і чужі
Моє мені в любові лине
Твоє пропаще - у вині.
2009р.

Мені наснилось, що вони воскресли,
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
Вогонь свій негасимий нам принесли,
І Україні нашій дорогій.
Вони стояли поруч гордо-тісно,
Відчувши силу – братове плече,
І падав перед ними Світ зловісний,
Як Сатана під Янгольським мечем.
Вони світились дружбою святою,
Їх чиста віра в рідний наш Народ,
Вони закрили нас, живих, собою,
Й прийдешні покоління від незгод.
Вони угору здійняли прапори,
І світлу віру в наше майбуття,
Їм завдяки Наш Дух ніхто не скорить,
Їм завдяки постало в нас Життя.
Вони, як символ Сонця проти Ночі,
Їм завдяки чистішим стане Світ,
Все недарма. Я вірю. Я так хочу,
А хлопцям Вічна Пам’ять Многа Літ.
Мені наснилось, що вони воскресли,
Стрілець-студент і Нігоян Сергій,
Мороз пропав і крига зникла-скресла,
І в повен зріст Народ піднявся мій!

01 лютого 2014 року.
Ераст Іваніцький

З висоти дивився й трохи збоку:
Так марудно білий світ живе!
Пробігав гітарою дорогу -
І чіпляв всіх смертних за живе.

А білі муки, ох, чорним круком,
Гітара..., руки - усе твоє...

25.01.2015

Что между заповедей Божьих —
в твоих оставлено стихах.
Я — не читатель, не прохожий.
Твое, что не успела, — "Ах!"
Твой слог и знаки препинания,
движений судорожных боль.
Тропа твоих благих скитаний.
И на висках — кристаллом — соль.
После тебя стихи — цветами!
Ушла и возродилась здесь.
Раба Марина Государыня Цветаева!
Моей слезы невыносимый вес.

1990-е

Лагідна дівчинка років п’яти
Ліпить на скло сніжинку.
Справді у дівчинки років п’яти –
Очі дорослої жінки.
Скільки вже очі побачили сліз,
Злості, неправди і спаму.
Лагідна дівчинка років п’яти…
В неї немає мами.
Світ розглядає крізь темне вікно,
Пальцем рахує зорі…
Діти не граються з нею. Бо
Дівчинка – не говорить.
Та не втрачає останніх надій,
Сильна її волосинка.
Лагідна дівчинка років п’яти…
Із дитбудинку.

Ти воїн , ти герой , ти звір
Братаєшся з мечами
Готовий - зачитати твір
Де судиш кулаками

Ти волонтер своїх ідей
Лякаєш - своїм криком
Ти маєш тисячі очей
Що гнобляться - під тиском

Твоїх амбіцій антураж
Зашкалює - від гніву
Ти зрадив власне амплуа
Тепер ховаєш - гриву

За що боровся - те і взяв
Напхав по саме горло
Без примусу згорів , пропав
Вже поминають - гостро.
2014р

Як добре, що людина вище Смерті,
бо та – ніщо, де честь поета – все,
де вірша дух – не почуття затерті,
але любов, що у віках живе.

Як добре, що людина нижче Неба,
бо є куди хрести свої нести
і є кому, як вирина потреба,
молитися, благаючи: прости…

Як добре, що людина – рівня Слову,
в якому біль, і радість, і печаль;
надія повернутися додому
і вдача, загартована у сталь.

19.11.2014

Ручку і папір я взяв.
Став баланси підбивати –
що в житті я цьому мав,
що не довелося мати.
НаркотИ я не вживав
ні з нудьги, ні для престижу.
На Канарах не бував,
і не швендяв по Парижу.
Та зате, вино робив
із домашнього врожаю
винограду, яблук, слив.
(А як вип’ю – то співаю.)
За кермом я не сидів
дорогого «Мерседеса».
Не дали мені надій
сексапільні поетеси.
Та зате, мав «жигулі»,
що «копієчкою» звались.
В Інтернет свої вірші
слав про все, що написалось.
Стадіонів не збирав.
Не скупляв я футболістів.
В казино не вигравав.
Не був, навіть, мером міста.
Та зате, спокійно спав,
бо не крав, не метушився.
Пісеньки свої дренчав,
і на світ навкруг дивився.
Запитаєте мене:
«Чим втішаєшся, невдаха!?»
Відповім: «А тим, що є!».
Ех, заграй моя «Ямаха»!

Була горда, як царівна,
Ця красуня бондарівна.
Українкою вродилась,
Їй Каньовський був немилий.
Як не приндився панисько,
Не пустила навіть близько.
І від панської сваволі
Вмерла, щоб не жить в неволі.
Бо козацькі в неї гени,
Українка – нескорена.
Повна мужністю по вінця
Йти не хтіла за чужинця.
Й ви дівчата – наші квіти,
Загарбникам не корітесь.
А робіть, як богорівна
Українка бондарівна.
Образ чистий, благородний
В пам`яті живе народній.


5.10.7522 р. (2014)

Вони романтиками в юності були,
вірші писали, гарно малювали.
Та згодом у політику пішли
і монстрами жахаючими стали.
Чому мистецтво пересилила війна?
Чому змінили солодкаве на криваве?
Перо і пензлі, о́брази й слова
вони відкинули заради влади й слави.

----------------------

На фото картина роботи Адольфа Гітлера.

Борець безстрашний за свободу -
Шумів про це і ліс і гай,
Свого улюбленець народу
Таким полковник був Нечай*.

Вусань, вродливець ясноликий,
Він ворогів рубав упень.
Про подвиги його великі
Чимало склав народ пісень.

У Красному селі зимою
На Масляну й Колодія
Із кумасею Хмельницькою
Нечай горілочку кружляв.

Підкралось ворогів багато –
Нечаю кажуть – хто і де!
А він – іще давай гуляти,
А він і вусом не веде.

Вже обступили їхню хату…
Нечай прогнав ману хмільну,
Узявся ворогів рубати,
Поклав їх сотню не одну.

Та замогла ворожа сила –
А на коні – сідла нема.
З коня зненацька куля збила –
І кров`ю вмилася зима.

Козацький красеню, Нечаю,
В нерівнім ти бою поліг.
Та силою свого одчаю
Ти ворогів здолав усіх.

Їх доля кинула під лаву
У забуття мертвотну мить.
Твоїх звитяг висока слава
Народу піснею дзвенить.

Київщина, Конча Озерна, Дажбогів гай

27.10.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Зустріч. Заміжній коханці ( 16+ )

Ти одружена панна...
Розумію, що ти
Задля миті кохання
Можеш час не знайти.

Та затішений мрією
Щоб була ти моя,
Про кохання з надією
Розповім тобі я.

Ситуації бачення
Я своє розповів,
І на перше побачення
У готель заманив...

Моя люба паняночко,
Ти до мене прийшла,
І така перелякана
В першу зустріч була,

Що летіли застібоньки,
Об підлогу дзвеня...
Ми кохались заглиблено
З ночі і до рання...

Наполохані рученьки
Обвивали нараз
Еротичними муками
Ексцентричний екстаз,

Тріпотливо-шокована
Ти тремтиш, наче лист...
Дотик шкіри шовкової...
Як непроханий гість

Я собі розмальовую,
Як здолавши межу,
До жіночно-медового
Твого лона входжу...

Ти вершини уявності
Як реальність збагни,
І в відкритості таїнства
Вся віддайся мені!..

Ти гладенько-оголена...
А на смак ти яка?
То з кислинкою солодко...
Далі терпко-гірка...

А яка ти у пластицї?
Мов в чарівному сні
Твоє тіло заласкане
Все тремтить на мені...

Наша зустріч скінчилася...
Нас розносять вітри...
Ти нестриманість хтивості
Приховай до пори.

Наші зустрічі в мареві
Перехрестя шляхів-
Наче погляд у таїни
Потойбічних світів...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498864
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 14.05.2014
автор: Сокольник

Детские игры

Играют мальчики в войну,
И понарошку убивают,
И понарошку умирают...
Играют мальчики в войну....

Им предстоит еще пройти
Огни сражений настоящих,
И боль кровавых ран горящих
Им предстоит еще пройти...

Играют девочки в любовь,
И понарошку обожают,
И понарошку изменяют...
Играют девочки в любовь...

Им предстоит еще пройти
Жестокость мнимых ожиданий,
Измен и разочарований-
Им предстоит еще пройти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469940
рубрика: Лирика любви
дата поступления 03.01.2014
автор: Сокольник

Мудрість навчання ( притча )

Великий Гуру якось раз сидів
На сонечку. Дививсь ото на гав,
Медитував, смачні самоси їв,
Чи може просто хмари розганяв...

Прийшла до нього жіночка з малим,
Та попрохала- Гуру! Поможи,
Аби малий солодкого не їв.
Що не корисно це йому вкажи!

Замисливсь Гуру... Потім відповів-
Прийдіть за тиждень! Жіночка пішла.
Як повернулись, він сказав- Малий!
Не їж солодке!.. Отакі діла...

Стоять розгублені... Та слово золоте
Від Гуру сприйнято дитям немов наказ.
Все не відходять... Жіночка на те
Його здивовано запитує нараз-

Великий Гуру! Розкажи, чому
Лише за тиждень ти вказівку дав?
Він відповів- це я зробив тому,
Що сам солодке їсти відвикав!
.......... .......... ...........
Якщо ти майстер поклику свого,
І учнів хочеш ти своїх навчить,
То майстер-клас не вчити їх того,
Чого іще не вмієш сам робить.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498060
рубрика: Лірика
дата поступления 10.05.2014
автор: Сокольник

Пыль веков ( осада Акры )

Акра в Сирии- старая крепость
Полпути от Индии до Египта.
Ветхой древности вся нелепость.
Пыль веков по пескам разлита...

Пал Египет, Бонапартом взят,
Неожиданно, дерзко, смело,
Только в нем оставаться нельзя-
Он блокадой сдавлен умелой.

Это Англия, гроза морей,
Это Англия, враг опасный,
Дело их- мировая империя.
Лозунг их- разделяй и властвуй.

Поразить, ухватить за шею
Англичан мировую идею
Выступают в путь легионы
Сквозь пески веков Вавилона.

Лишь бы в Индию им прорваться-
Ждут измученные легионы
Индии сказочные богатства.
Индии ждущие миллионы.

Бонапарт осаждает Акру-
Крепость древнюю,живую еле.
Лишь порыв, чтоб сломить, прорваться-
И свободен путь ему к цели.

Но упорно держится старое,
Но, сплотившись, держится древнее,
И в жестоких боях наравно
Гибнут праведники и неверные.

И боев, и чумы жар познавшие,
Тают храбрых его легионы,
Без еды, без питья, уставшие.
Так жестоки войны законы.

И от ярости обезумев,
От усталости обессилев,
Натыкается порыв юный
На арабскую сталь ассасинов.

И под солнца жаром палящим
из последних сил и досадно,
Он ведет легионов остатки
Тем же самым путем обратно.

Так идее великой, новой,
Древний бог, кровожадный Молох
Распростертые крылья ломает.
Пыль веков преграждает дорогу.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475071
рубрика: Лирика
дата поступления 26.01.2014
автор: Сокольник

Космогонічне дослідження кохання ( 16+ )

Кружляння у мороці неба холодних планет...
В кулак гравітації стиснуто простір навколо...
У холоді світу одне зігріває мене-
Лиш те, що сьогодні для мене танцюєш ти гола...

Стискається серце під масою світу сього...
В дисфункції всесвіту місця коханню немає...
Ентальпія ніжно надходить до серця мого,
Коли я дивлюсь, як ти тіло своє вигинаєш...

Ця пластика рухів- як скривлений простір і час...
Естетика вигинів координатної сітки...
Дві функції тіл, що бажанням проходять крізь нас
Руками, губами- це рівня кохання відмітки.

Дослідником в Темну Матерію я увійду...
Прихована Темна Енергія виснажить тіло...
Оргазму космічності нам небеса нададуть...
Так... Фізику шалу кохання ми вдвох дослідили!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495854
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 30.04.2014
автор: Сокольник

Пізнання жінки ( наукове дослідження 16+ )

Жінко- що ти є? Серденько моє,
Розкажи на запитання, що життя дає,
Хто ж ти- каламуть?... Чи рухлива ртуть?
Так же ж бажано пізнати всю жіночу суть...

Броунівський рух?.. Парфумерний дух?..
Мушля равлика підкаже- приклади до вух...
Це жіноче тіло без кінця грішило...
Все ж я знаюсь на цій справі-неодмінний нюх.

От цнотлива ця. Дивишся- вівця...
А приділиш їй увагу- затріпоче вся...
Річки беріжки- ніжки дві стрункі...
Камінь шалу у вологе- теми, ще й які...

Твій кохання шал- пара чи душа?
Ти створіння ентропії- хаосу межа.
У кохання ти наведеш мости,
І нараз щасливим шлюбом зможеш розвести...

Чи дитя, чи мати- як тебе пізнати?
Цю оголеність чутливу прикривають шати
Правди і брехні... Розкажи мені
Ти секрети ці жіночі... Ні? -Ідемо спати!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479768
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 16.02.2014
автор: Сокольник

Ироничный вопрос ( 16+ )

Скажи, ну когда ты наелась любви?
Ленивы и вялы движенья твои,
Прохладного тела холодный ожог,
И "вялотекущи" движения ног.

Ленива прохлада твоих поцелуев,
Живот не дрожит в предвкушении страсти...
Под "телик" лежишь ты без жара в крови...
Когда ты успела наесться любви?

Так сельский, откормленный гостем котяра
Всю ночь от еды не отходит угара.
Он "Вискасом" пузо набьет до ушей,
И ловит мышей... И не ловит мышей...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468267
рубрика: Лирика любви
дата поступления 25.12.2013
автор: Сокольник

Сомнения

Мы по темному лесу-
Как по отчему дому.
И знакомы все бесы.
И все страхи знакомы.

Нам не спрятаться, скрыться
От минувших напастей.
И нельзя изумиться
Неожиданно счастью.

За любовью порою
Нелюбовь не видна,
Словно яд, растворенный
При наливе вина.

Этот лес- неизменен.
Этот лес- наши души.
Искушенный сомненьем,
Голос сердца послушай-

Как загадано в Книге,
Все исполнено будет
Искаженьем интриги
От несыгранных судеб.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490453
рубрика: Философская лирика
дата поступления 05.04.2014
автор: Сокольник

Встреча поэтов. ( 16+ )

Судьбой нам дарована встреча, моя поэтесса,
И воздух пронизан желаньем познанья процесса
Слияния душ, упоенных поэзии силой...
И голову счастье кружит в ожидании милой...

Скажу я тебе, словно оду желанью слагая-
Ты неповторима, в любви совершенно другая,
Я женщин знавал, все же как ты на них непохожа!
И в сердце, как пазлы, сложилось желание... Боже!..

Извечность желаний себе мы исполнить поможем.
Нам станет степною травою любовное ложе.
В поля побредем мы одетые в солнечный ветер,
Вдвоем, затерявшись для всех на огромной планете...

Чтоб ласково солнце нагие тела целовало,
И где-то вдали за холмами гроза бушевала,
И сладко-тревожные песни нам ветры шептали,
Играя травою, примятой от наших сандалий...

И в страстном порыве, почти истязая друг друга,
И яду испив в невозможности выйти из круга,
Тебя целовать, словно ведьму в горниле огня,
И слушать в истоме о том, как ты любишь меня.

И громом вулкана взорвется гроза за горою,
И с неба потоком дождя исступленье омоет...
Причина ли, следствие- что есть явление это-
Природы каприз, или все же слиянье поэтов?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500217
рубрика: Лирика любви
дата поступления 20.05.2014
автор: Сокольник

Жіноча роздвоєність ( 16+ )

Жіноча роздвоєність- ніжна чутливість,
Завзята жагою бажання буремною.
І поряд настраханість зради, вразливість,
Засліплена тою підозрою темною-

Це все у природі будови жіночої.
Мабуть недаремно Природа створила
Той розріз красивий між ніжок дівочих...
Така вже будова жіночого тіла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475743
рубрика: Лірика
дата поступления 29.01.2014
автор: Сокольник

Путники

Мы за счастьем идем по горящей земле.
Мы забыты. Отпеты. Петляем во мгле.
Нас травили. Пугали. Сбивали с пути.
Мы в пути. Мы устали. Нам трудно идти.
Только нас не собьешь с шага мерного вспять.
Далеко? НедалЕко? Шагать и шагать...
Мы вгрызаемся в землю. Встаем и идем.
Зову сердца лишь внемля. С пути не сойдем.
Нас не тронь. Мы ответим. Уже не простим.
Мы дойдем до рассвета сквозь пламя и дым.
Мы как факел несем в сердце Веру свою.
И достойно займем наше место в строю.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520757
рубрика: Лирика
дата поступления 01.09.2014
автор: Сокольник

Эксгибиционистка ( 16+ )

На камне девушка лежала
Изящно спинку изогнув,
Совсем нагая. Чуть дрожала
Воды поверхность. Я, нырнув,

И вынырнув чуть-чуть подале,
Ей любовался из воды.
Пришел ее любимый парень...
Я, словно путая следы,

На камень загорать соседний
Неловко лег... Ну а она,
Одетая лишь в ветер летний,
Вдруг подошла. И на меня

Глядела как-то странно очень...
Затем вернулась к пареньку,
И предо мною, днем, не ночью,
Ему отдавшись, на боку

В изгибе спинки, и со стоном
Совокуплялась на виду,
И все глядела, как с укором,
Ну почему, мол, не иду

Я третьим к ним... Оцепеневши,
Смотрел я, затаивши дух...
Все кончилось. Собрали вещи...
Уходят... И услышал вдруг-

Ты извини, конечно, парень-
Сказала, платье теребя-
Я виновата... Как в угаре...
Вся возбудилась... От тебя...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487031
рубрика: Лирика любви
дата поступления 20.03.2014
автор: Сокольник

Охота ( 16+ )

Как и я, ты охотиться любишь.
Ты со мной, ты в меня влюблена...
В эту ночь ты охотиться будешь
На меня! На меня! На меня!

Ружья наши стоят в турникете...
Ты со мною- и это не сон!..
Мы одни в эту ночь на планете
Отворили охоты сезон...

Огоньки по болотам блуждают...
Тени тьмы паутину плетут...
Мы с тобою в палатке и знаем-
Силы зла нынче нас не найдут.

Ты ко мне влажным телом прижалась,
И в истоме любовной горя,
Обреченно со мной целовалась
До утра! До утра! До утра!

Ветер кроны деревьев колышет...
Догорает костер у реки...
Мы единым желанием дышим,
И желанье сжимает виски...

Завтра мы этот остров покинем.
Завтра нас разлучат города...
Только в памяти сердца отныне
Мы останемся здесь навсегда...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473957
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.01.2014
автор: Сокольник

Молотовский коктейль любви ( 16+ )

Рушится прошлое на площадях.
Рушится, рушится все в головах.
Ночи пронизаны снежною мглою...
Мы в эту ночь не замерзнем с тобою.
Сладковозвышенно в мир влюблены,
Видим вдвоем Революции сны.

Здесь, в уголке потаенных желаний,
Мы отогреемся в неге слияний.
Родина время нам даст отдохнуть,
Просто согреться любовью чуть-чуть...
В жажде любовной измята постель...
"Молотовский" изготовим "коктейль"...

Этот рецепт в совершенстве познали.
Кровь площадей в свое тело впитали.
В жажде познанья вхожу я в тебя,
В ушко желанья шепчу я, любя -
Рушится прошлое на площадях,
Кружится, кружится мед в головах...

Родине нашей сейчас мы поможем.
Ингредиенты смешаем, умножим
Страсть первобытную с дрожью сольем,
Трепетом наши тела обовьем,
Девичью гордость сольем с униженьем
Поз утонченных.. Глубоких вхождений...

Этой энергии темная сила
В сладкой истоме нас соединила...
Мы отогреемся, мы отдохнем,
И леденеющий мир подожжем!!!
Рушится прошлое на площадях...
Кружится счастье у нас в головах...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475024
рубрика: Лирика любви
дата поступления 26.01.2014
автор: Сокольник

Нудистка (16+)

Оголена дівчина, вигнувши спинку,
Стоіть по коліна в воді,
А море ласкаве, за хвилькою хвилька,
Змива на пісочку сліди...

Оголеність дівчини, ніжно-цнотлива,
Приваблює погляд людей,
І поза її, соромливо-грайлива,
І зваба маленьких грудей,

І ніжки стрункі, і оголеність лона,
На спину волоссячко впало....
Неначе скорившись одвічним законам
Природа шедевр написала....

Стоїть і милується з власного тіла.
Всим видом показує, що
Лиш морю та сонцю віддатись хотіла б-
Юначе, тобі- ні за що!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470340
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 05.01.2014
автор: Сокольник

Відень. Величний Дунай –
неба тривожне люстерко.
Осені вальс через край
у фронтових гімнастерках…

Вічна життя течія
й серед воєнного пилу:
жінка, пологи, хлоп’я…
Долі стрімке мотовило…

Стрий, Кишинів, Львів, Алжир…
Між міражів у Сахарі -
подих Карпатських вершин,
храмів заломи сакральні.

Кульман, рейсфедер, проект –
хліба насущного крихта.
Архітектурі – респект!
Та етнологія – сила!

Експедиційний запал
у полинові поліття…
Тут таки пан, не пропав!
І… двадцять перше століття…

Книги, дипломи, звання…
В колі сім’ї й на роботі,
дай же снаги, Боже, Вам
й миру на творчий неспокій!

17.09.2014

Вся жизнь в Булгакове у нас!
Все было там, где в нужный час
Разбились « яйца роковые»
Уже не в «Зойкиной квартире»,
И «гвардия», тепер другая,
К себе «георгия» призвала.
Но будем верить: драма «Бег»
Врага поймает. Нам - успех!

Мирославу Дочинцю, письменникові, авторові вічного «Вічника», лауреату Державної премії імені Т.Г. Шевченка, почесному громадянинові м. Мукачева на ювілей

У місті японських вишень,
Високих, старезних тополь.
Письменник романи пише,
Сплітає сюжети із доль.

Крокує, як інші, бруківкою,
То слухає річки потік.
А стати не просто зіркою,
Дід Ворон йому «прорік».

І молиться часто Всевишньому,
«Уміє знаходити» храм.
Для нього звичайного грішного
Життя – це не просто гра.

П’є мудрість з криниці предка,
Мов роси на Срібній землі.
І сходять на білих грядках
Високі слова і малі.

Сам вітер «приносить пошту»
Із штемпелем : До запитання…
В столиці він частим гостем
Приймає найвищі вітання.

Бо слово для нього найвище,
Щось більше, як зміст життя.
Письменник романи пише
Про вічність і про буття.

Це все не заради премій –
За покликом серця й душі.
ЛЮДИНА – це вічна тема,
Як гори… і як спориші.

«Письмо» – титанічна праця
А праця – то ще і талант.
Мукачівський наш Горацій,
Сократ і, як батько – Кант.

Хай сто літ пошле Всевишній!
У щасті дожити аж… до,
До «НОБЕЛЯ» в місті вишень,
Сплітаючи книги із доль!

Мов козак, упевнено і хвацько
Бився, хоч мав двадцять юних літ…
В муках ти помер під Іловайськом.
Клята куля вцілила в живіт.

Жити б міг, кохати і творити
У любові й вірності сім’ю.
Не судилось… Мов метеорити,
Падають солдати у бою.

Ти – на фронт, бо відібрали хату
В друга, що на східнім рубежі…
Вся в сльозах, враз посивіла мати.
У скорботі – рідні і чужі.

Ти – один із сотні, що не згасла,
Хоч у лютій битві полягла.
Знову – Крути. Знову – давні гасла
Про свободу й смерть. Сумні діла…


Вересень 2014

Я не бур`ян. На жаль, не верболіз,
Котрий упхни - й на півдні рветься ввись.
Напевне, я калини дика гілка,
Завезена з поліського села, -
Немає зросту, та усе ж жива.

художнику почуй мене поклич
я твій товариш - справжній і єдиний
хоч маю душу не як у людини
та не фальшивлю з масками облич...
тебе я зрозуміти прагну так
коли мовчиш кричиш коли голосиш
коли не помічаєш і не просиш
коли біжиш розхристаний навспак
коли малюєш хмари океан
морську безодню чи похмурі тіні
я заглядаю в дні твої осінні
я щирий я не здатен на обман...
я лащусь до усіх твоїх жінок
відчути хочу душу що почує
твою печаль і не зневажить всує
ні подих твій ні погляд ані крок...
багато хто із них такі лукаві
повір мені руденькому повір
що заведуть у твань земних зневір
бо мріють покупатися у славі....
художнику мені твоя журба
така чомусь близька і зрозуміла
якби тваринка говорити вміла
то стало б легше нам обом... та ба...
сумуємо в майстерні при свічах
невидимого світла на картинах
бо я - твій Кіт а ти - моя Людина
із неземною тугою в очах...
промуркочу нечутний монолог
засну в твоїх обіймах до світанку
замолимо густу пекучу ранку
вона ж одна на двох... одна на двох...
цей світ не для художників ачей
вони у нім розп`яті непочуті
я твій товариш у сумній спокуті
в безсонні та у сірості ночей
а ти усе спішиш кудись спішиш
збагнути хочеш те що незбагненне
малюєш білим це життя буденне
я ж муркочу тобі цей теплий вірш
ТИ СПИШ???

Ми, уже доведено, не Раша
і не малороси-холуї,
що були охрещені, як наші:
і чужі, і інколи – свої.
               Нас немає, поки їх багацько:
               йорнутих, обманутих і злих.
               І тому панують Путьки-бацьки,
               поки ми воюємо за них.
Ми як помело у естафеті –
з рук у руки все передають
Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
поки всіх до ручки доведуть.
               Не дістались тільки Ліліпуті.
               Комплексом поранене дитя,
               тикає у сторінки забуті
               наше незалежне майбуття.
КеГеБісти – це відомі півні.
Бачили, як тупає кугут?
І у кого сила не на рівні,
ця личина буде тут-як-тут.
               Так і Путьку на лихе тягнуло
               ще коли цькували у дворі.
               Виросло у джинові минуле.
               Де ж казитись, як не на горі?
З резидента сів у президенти.
Ну, а далі, що там не було?
І за це фанати і студенти
охрестили коротко, – Х**ло.
               Осідлав собі усі простори
               у скафандрі і у літаку –
               сушу, і моря, і Фанські гори –
               все, що кукурікає совку.
Всі йому у Думі аплодують.
Все-таки диктатор, як не є.
І душі не чають, і не чують, –
копія Рішара й Депардьє.
               Переплюнув ката-супостата,
               бо мораль для нього не устав.
               Кращий друг у сина того тата,
               у якого голову знімав.
Словом, без обмежень і ліміту
пре вперед, як будь-який балбес,
то собі поуправляє світом,
то, буває, спуститься з небес,
І тоді опудало вселенське
Гебельса цитує по-німецьки,
має пілотажний епатаж.
Ла-ла-ла роялить молодецьки,
наче тінь єфрейтора пейзаж.
               І в ажіотажі молодиці
               теж готові на усё, що є,
               бо оратор, судячи по пиці...
А у ДееНеРі є столиця,
де сватами мафія стає.
Буде ще одна карикатура
на велике наше СеРеСеР.
У утробі чокнута натура
випирає зовні аж тепер.
               Пожалію ближнього. Дай, Боже,
               хай його умиє у святі
               кров, що ним пролита у житті.
А коли займе чортяче ложе,
хай «мінує» все, на нього схоже,
Путьками утикані путі.

                              07.2014

Красуется царек на тронном месте,
Сам от себя придя в немой восторг...
...А "гумконвой" привез во Псков "груз 200",
Немного разгрузив донецкий морг,

Немного разгрузив завод луганский.
Гуманитарий, мать его ити!
А свой народ упорно кормит сказкой,
Мол, мы страна - добрее не найти.

А люди тупо верят и не ропщут,
Не ведая, что сотни их солдат
В степях донецких в ямах мелких общих
Присыпанные кое-как лежат.

"Военных русских нету в Украине!
Что? Взяли в плен? Убили? Вы о ком?
Те заблудились, ну а те на мине
Взорвались на ученье всем полком"

И не моргнет, и взгляд он не отводит,
И щеки дует, словно паруса.
Вот о таких и молвится в народе:
Ему хоть плюй в глаза, а он: "роса"...


П.С. написала російською для поширення серед росіян. Щоб швидше прозрівали...

Тарас Шевченко - ти поет ,людина часу,
Патріот країни.
Із не заможного ти класу,
Але приклад для кожної людини.
За життя свого страждань зазнав не мало,
Більш ,як сто літ пройшло ,коли тебе не стало.
Ти мову нашу рідну величав,
У творах Незалежність України прославляв.
Як добре , що Азірова не знав,
Бо ти б його під три чорти послав.
Як мріяв ти про вільну , сильну Україну,
Об'єднану,правдиву та єдину.
Нехай у серці закарбуються твої слова:
"Любіте браття Україну - вона у нас одна."

09.03.13

ХАЙ ЦОКАЄ НЕВПИННО ВАШ «ДЗИГАР»
ТЕТЯНІ РИБАР, ПОЕТЕСІ, ХУДОЖНИЦІ, З ПОВАГЮ І ЛЮБОВ’Ю НА ЮВІЛЕЙ
(За творами поетеси)
Хай цокає невпинно Ваш дзиґар
Від серпня до снігів і аж до літа.
І, навіть, коли сніг впаде із хмар,
Не відцвітуть на ниві Ваші квіти.

Залишаться вони на полотні
І грітимуть в морози Вашу душу.
«Знеболені сніги» впадуть до ніг
І знову кров прибуде «мідним грушам».

А «світлотіні…» стануть маяком
Для читача, що інколи без настрою.
В поезії у Вашій мало ком –
Не всі творці уміють бути гострими.

Поезія «не йде» – Ви за мольберт,
Умієте «омитися молитвою».
Весна дарує ніжний свій концерт,
Бо є душа, що виголена бритвою.

Якщо і гаснуть в «мареві літа»,
Але не згасне Ваше тепле літо.
Творіть, малюйте в радості до ста,
Стає прекрасне вічним в цьому світі!

Знов сиплеться «…пісок, вода і сіль»,
А вище них є заповідь… і правда.
«У часі затамовується біль»,
Вже поруч той , хто має бути завжди!

Тримає Вас Господь і Ви йдете,
І « колють п’яти золотії стерні».
Є в серці незабутнє і святе
І є прекрасне , мов черешня в червні.

І ще раз слово про життя дзиґар,
(Ми – рисочки малі на циферблаті).
А Ваша праця і господній дар
Дарують людям вислови крилаті.

Хай «Вічністю запропонована любов»
Тримає Вас із силою Всевишнього,
Бо хоче жінка те, що хоче Бог:
«Горіти у любові» свого ближнього.

спить Центральна і Західна, вже й позіхає Схід
сплять вояки, цивільні, колодязь та самокат
спала б я собі також, та горе – не спить мій кіт
він стрибає як слон по мені уперед-назад

ці коти, я скажу вам, потвори вони з потвор
і не треба зважати на мімімішність облудну
бо створіння котиське - насправді дряпучий Тор
і воює із людством створіння це препаскудно
умикає перпертум мобільний мявкучий мотор
коли спати вляглися усі культурні люди

спить Гавана, диван, спить москаль й маленький москіт
навіть мишка комп'ютерна й та задрімала наче
та не спить мій страшний, ненормальний тварюко-кіт
він немов дурнуватий стрибає собі і скаче

я клянуся - в той день чи в ту ніч як терпцю капець
як урветься терпець і буде мені до сраки
що котів нам із космосу поприсилав отець
для нірвани. - Я плюну й куплю таки собаку!

2014