ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Петро Дем'янчук - [ 2015.01.31 10:21 ]
    Різні
    Твоїх ночей - солодкі чари
    Міцний напій , зелений змій
    На откровення надихали
    Даруючи - приємний біль

    Останній раз мені навієш
    Мотив співучий , і п'янкий
    Кудись біжиш , кудись тікаєш
    Цінуєш час свій - золотий

    А як ти слізно обіцяла...
    Клялася пристрасно мені
    Знайшла причини , обікрала
    І заховалася в собі

    Давно було , давно минуло
    Ми зовсім різні , і чужі
    Моє мені в любові лине
    Твоє пропаще - у вині.
    2009р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  2. Ераст Іваніцький - [ 2015.01.29 23:03 ]
    Мені наснилось, що вони воскресли….
    Мені наснилось, що вони воскресли,
    Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
    Вогонь свій негасимий нам принесли,
    І Україні нашій дорогій.
    Вони стояли поруч гордо-тісно,
    Відчувши силу – братове плече,
    І падав перед ними Світ зловісний,
    Як Сатана під Янгольським мечем.
    Вони світились дружбою святою,
    Їх чиста віра в рідний наш Народ,
    Вони закрили нас, живих, собою,
    Й прийдешні покоління від незгод.
    Вони угору здійняли прапори,
    І світлу віру в наше майбуття,
    Їм завдяки Наш Дух ніхто не скорить,
    Їм завдяки постало в нас Життя.
    Вони, як символ Сонця проти Ночі,
    Їм завдяки чистішим стане Світ,
    Все недарма. Я вірю. Я так хочу,
    А хлопцям Вічна Пам’ять Многа Літ.
    Мені наснилось, що вони воскресли,
    Стрілець-студент і Нігоян Сергій,
    Мороз пропав і крига зникла-скресла,
    І в повен зріст Народ піднявся мій!

    01 лютого 2014 року.
    Ераст Іваніцький



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2015.01.25 22:48 ]
    Володимир Висоцький
    З висоти дивився й трохи збоку:
    Так марудно білий світ живе!
    Пробігав гітарою дорогу -
    І чіпляв всіх смертних за живе.

    А білі муки, ох, чорним круком,
    Гітара..., руки - усе твоє...

    25.01.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (13)


  4. Ірина Кримська - [ 2015.01.14 11:16 ]
    Марине Цветаевой
    Что между заповедей Божьих —
    в твоих оставлено стихах.
    Я — не читатель, не прохожий.
    Твое, что не успела, — "Ах!"
    Твой слог и знаки препинания,
    движений судорожных боль.
    Тропа твоих благих скитаний.
    И на висках — кристаллом — соль.
    После тебя стихи — цветами!
    Ушла и возродилась здесь.
    Раба Марина Государыня Цветаева!
    Моей слезы невыносимый вес.

    1990-е


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  5. Олександр Козинець - [ 2015.01.04 21:46 ]
    Дічинка років п’яти
    Лагідна дівчинка років п’яти
    Ліпить на скло сніжинку.
    Справді у дівчинки років п’яти –
    Очі дорослої жінки.
    Скільки вже очі побачили сліз,
    Злості, неправди і спаму.
    Лагідна дівчинка років п’яти…
    В неї немає мами.
    Світ розглядає крізь темне вікно,
    Пальцем рахує зорі…
    Діти не граються з нею. Бо
    Дівчинка – не говорить.
    Та не втрачає останніх надій,
    Сильна її волосинка.
    Лагідна дівчинка років п’яти…
    Із дитбудинку.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  6. Петро Дем'янчук - [ 2014.12.22 02:05 ]
    Лузер
    Ти воїн , ти герой , ти звір
    Братаєшся з мечами
    Готовий - зачитати твір
    Де судиш кулаками

    Ти волонтер своїх ідей
    Лякаєш - своїм криком
    Ти маєш тисячі очей
    Що гнобляться - під тиском

    Твоїх амбіцій антураж
    Зашкалює - від гніву
    Ти зрадив власне амплуа
    Тепер ховаєш - гриву

    За що боровся - те і взяв
    Напхав по саме горло
    Без примусу згорів , пропав
    Вже поминають - гостро.
    2014р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  7. Олександр Олехо - [ 2014.11.19 08:00 ]
    Пам'яті Василя Стуса
    Як добре, що людина вище Смерті,
    бо та – ніщо, де честь поета – все,
    де вірша дух – не почуття затерті,
    але любов, що у віках живе.

    Як добре, що людина нижче Неба,
    бо є куди хрести свої нести
    і є кому, як вирина потреба,
    молитися, благаючи: прости…

    Як добре, що людина – рівня Слову,
    в якому біль, і радість, і печаль;
    надія повернутися додому
    і вдача, загартована у сталь.

    19.11.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (15)


  8. Віктор Ох - [ 2014.11.12 22:37 ]
    Ех, заграй моя «Ямаха»!

    Ручку і папір я взяв.
    Став баланси підбивати –
    що в житті я цьому мав,
    що не довелося мати.
    НаркотИ я не вживав
    ні з нудьги, ні для престижу.
    На Канарах не бував,
    і не швендяв по Парижу.
    Та зате, вино робив
    із домашнього врожаю
    винограду, яблук, слив.
    (А як вип’ю – то співаю.)
    За кермом я не сидів
    дорогого «Мерседеса».
    Не дали мені надій
    сексапільні поетеси.
    Та зате, мав «жигулі»,
    що «копієчкою» звались.
    В Інтернет свої вірші
    слав про все, що написалось.
    Стадіонів не збирав.
    Не скупляв я футболістів.
    В казино не вигравав.
    Не був, навіть, мером міста.
    Та зате, спокійно спав,
    бо не крав, не метушився.
    Пісеньки свої дренчав,
    і на світ навкруг дивився.
    Запитаєте мене:
    «Чим втішаєшся, невдаха!?»
    Відповім: «А тим, що є!».
    Ех, заграй моя «Ямаха»!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (8)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.10 23:29 ]
    Бондарівна
    Була горда, як царівна,
    Ця красуня бондарівна.
    Українкою вродилась,
    Їй Каньовський був немилий.
    Як не приндився панисько,
    Не пустила навіть близько.
    І від панської сваволі
    Вмерла, щоб не жить в неволі.
    Бо козацькі в неї гени,
    Українка – нескорена.
    Повна мужністю по вінця
    Йти не хтіла за чужинця.
    Й ви дівчата – наші квіти,
    Загарбникам не корітесь.
    А робіть, як богорівна
    Українка бондарівна.
    Образ чистий, благородний
    В пам`яті живе народній.


    5.10.7522 р. (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (15)


  10. Віктор Ох - [ 2014.11.10 22:42 ]
    Сталін і Гітлер
    Вони романтиками в юності були,
    вірші писали, гарно малювали.
    Та згодом у політику пішли
    і монстрами жахаючими стали.
    Чому мистецтво пересилила війна?
    Чому змінили солодкаве на криваве?
    Перо і пензлі, о́брази й слова
    вони відкинули заради влади й слави.

    ----------------------

    На фото картина роботи Адольфа Гітлера.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (14)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.02 22:54 ]
    Нескорений
    Борець безстрашний за свободу -
    Шумів про це і ліс і гай,
    Свого улюбленець народу
    Таким полковник був Нечай*.

    Вусань, вродливець ясноликий,
    Він ворогів рубав упень.
    Про подвиги його великі
    Чимало склав народ пісень.

    У Красному селі зимою
    На Масляну й Колодія
    Із кумасею Хмельницькою
    Нечай горілочку кружляв.

    Підкралось ворогів багато –
    Нечаю кажуть – хто і де!
    А він – іще давай гуляти,
    А він і вусом не веде.

    Вже обступили їхню хату…
    Нечай прогнав ману хмільну,
    Узявся ворогів рубати,
    Поклав їх сотню не одну.

    Та замогла ворожа сила –
    А на коні – сідла нема.
    З коня зненацька куля збила –
    І кров`ю вмилася зима.

    Козацький красеню, Нечаю,
    В нерівнім ти бою поліг.
    Та силою свого одчаю
    Ти ворогів здолав усіх.

    Їх доля кинула під лаву
    У забуття мертвотну мить.
    Твоїх звитяг висока слава
    Народу піснею дзвенить.

    Київщина, Конча Озерна, Дажбогів гай

    27.10.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  12. Серго Сокольник - [ 2014.10.27 00:08 ]
    Зустріч. Заміжній коханці (16+)
    Зустріч. Заміжній коханці ( 16+ )

    Ти одружена панна...
    Розумію, що ти
    Задля миті кохання
    Можеш час не знайти.

    Та затішений мрією
    Щоб була ти моя,
    Про кохання з надією
    Розповім тобі я.

    Ситуації бачення
    Я своє розповів,
    І на перше побачення
    У готель заманив...

    Моя люба паняночко,
    Ти до мене прийшла,
    І така перелякана
    В першу зустріч була,

    Що летіли застібоньки,
    Об підлогу дзвеня...
    Ми кохались заглиблено
    З ночі і до рання...

    Наполохані рученьки
    Обвивали нараз
    Еротичними муками
    Ексцентричний екстаз,

    Тріпотливо-шокована
    Ти тремтиш, наче лист...
    Дотик шкіри шовкової...
    Як непроханий гість

    Я собі розмальовую,
    Як здолавши межу,
    До жіночно-медового
    Твого лона входжу...

    Ти вершини уявності
    Як реальність збагни,
    І в відкритості таїнства
    Вся віддайся мені!..

    Ти гладенько-оголена...
    А на смак ти яка?
    То з кислинкою солодко...
    Далі терпко-гірка...

    А яка ти у пластицї?
    Мов в чарівному сні
    Твоє тіло заласкане
    Все тремтить на мені...

    Наша зустріч скінчилася...
    Нас розносять вітри...
    Ти нестриманість хтивості
    Приховай до пори.

    Наші зустрічі в мареві
    Перехрестя шляхів-
    Наче погляд у таїни
    Потойбічних світів...


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498864
    рубрика: Лірика кохання
    дата поступления 14.05.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 23:10 ]
    Детские игры
    Детские игры

    Играют мальчики в войну,
    И понарошку убивают,
    И понарошку умирают...
    Играют мальчики в войну....

    Им предстоит еще пройти
    Огни сражений настоящих,
    И боль кровавых ран горящих
    Им предстоит еще пройти...

    Играют девочки в любовь,
    И понарошку обожают,
    И понарошку изменяют...
    Играют девочки в любовь...

    Им предстоит еще пройти
    Жестокость мнимых ожиданий,
    Измен и разочарований-
    Им предстоит еще пройти...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469940
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 03.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  14. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 23:59 ]
    Мудрість навчання (притча)
    Мудрість навчання ( притча )

    Великий Гуру якось раз сидів
    На сонечку. Дививсь ото на гав,
    Медитував, смачні самоси їв,
    Чи може просто хмари розганяв...

    Прийшла до нього жіночка з малим,
    Та попрохала- Гуру! Поможи,
    Аби малий солодкого не їв.
    Що не корисно це йому вкажи!

    Замисливсь Гуру... Потім відповів-
    Прийдіть за тиждень! Жіночка пішла.
    Як повернулись, він сказав- Малий!
    Не їж солодке!.. Отакі діла...

    Стоять розгублені... Та слово золоте
    Від Гуру сприйнято дитям немов наказ.
    Все не відходять... Жіночка на те
    Його здивовано запитує нараз-

    Великий Гуру! Розкажи, чому
    Лише за тиждень ти вказівку дав?
    Він відповів- це я зробив тому,
    Що сам солодке їсти відвикав!
    .......... .......... ...........
    Якщо ти майстер поклику свого,
    І учнів хочеш ти своїх навчить,
    То майстер-клас не вчити їх того,
    Чого іще не вмієш сам робить.


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498060
    рубрика: Лірика
    дата поступления 10.05.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 03:43 ]
    Піль веков (осада Акры)
    Пыль веков ( осада Акры )

    Акра в Сирии- старая крепость
    Полпути от Индии до Египта.
    Ветхой древности вся нелепость.
    Пыль веков по пескам разлита...

    Пал Египет, Бонапартом взят,
    Неожиданно, дерзко, смело,
    Только в нем оставаться нельзя-
    Он блокадой сдавлен умелой.

    Это Англия, гроза морей,
    Это Англия, враг опасный,
    Дело их- мировая империя.
    Лозунг их- разделяй и властвуй.

    Поразить, ухватить за шею
    Англичан мировую идею
    Выступают в путь легионы
    Сквозь пески веков Вавилона.

    Лишь бы в Индию им прорваться-
    Ждут измученные легионы
    Индии сказочные богатства.
    Индии ждущие миллионы.

    Бонапарт осаждает Акру-
    Крепость древнюю,живую еле.
    Лишь порыв, чтоб сломить, прорваться-
    И свободен путь ему к цели.

    Но упорно держится старое,
    Но, сплотившись, держится древнее,
    И в жестоких боях наравно
    Гибнут праведники и неверные.

    И боев, и чумы жар познавшие,
    Тают храбрых его легионы,
    Без еды, без питья, уставшие.
    Так жестоки войны законы.

    И от ярости обезумев,
    От усталости обессилев,
    Натыкается порыв юный
    На арабскую сталь ассасинов.

    И под солнца жаром палящим
    из последних сил и досадно,
    Он ведет легионов остатки
    Тем же самым путем обратно.

    Так идее великой, новой,
    Древний бог, кровожадный Молох
    Распростертые крылья ломает.
    Пыль веков преграждает дорогу.


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475071
    рубрика: Лирика
    дата поступления 26.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 01:58 ]
    Космогонічне дослідження кохання (16+)
    Космогонічне дослідження кохання ( 16+ )

    Кружляння у мороці неба холодних планет...
    В кулак гравітації стиснуто простір навколо...
    У холоді світу одне зігріває мене-
    Лиш те, що сьогодні для мене танцюєш ти гола...

    Стискається серце під масою світу сього...
    В дисфункції всесвіту місця коханню немає...
    Ентальпія ніжно надходить до серця мого,
    Коли я дивлюсь, як ти тіло своє вигинаєш...

    Ця пластика рухів- як скривлений простір і час...
    Естетика вигинів координатної сітки...
    Дві функції тіл, що бажанням проходять крізь нас
    Руками, губами- це рівня кохання відмітки.

    Дослідником в Темну Матерію я увійду...
    Прихована Темна Енергія виснажить тіло...
    Оргазму космічності нам небеса нададуть...
    Так... Фізику шалу кохання ми вдвох дослідили!..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495854
    рубрика: Лірика кохання
    дата поступления 30.04.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  17. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 23:45 ]
    Пізнання жінки. Наукове дослідження (16+)
    Пізнання жінки ( наукове дослідження 16+ )

    Жінко- що ти є? Серденько моє,
    Розкажи на запитання, що життя дає,
    Хто ж ти- каламуть?... Чи рухлива ртуть?
    Так же ж бажано пізнати всю жіночу суть...

    Броунівський рух?.. Парфумерний дух?..
    Мушля равлика підкаже- приклади до вух...
    Це жіноче тіло без кінця грішило...
    Все ж я знаюсь на цій справі-неодмінний нюх.

    От цнотлива ця. Дивишся- вівця...
    А приділиш їй увагу- затріпоче вся...
    Річки беріжки- ніжки дві стрункі...
    Камінь шалу у вологе- теми, ще й які...

    Твій кохання шал- пара чи душа?
    Ти створіння ентропії- хаосу межа.
    У кохання ти наведеш мости,
    І нараз щасливим шлюбом зможеш розвести...

    Чи дитя, чи мати- як тебе пізнати?
    Цю оголеність чутливу прикривають шати
    Правди і брехні... Розкажи мені
    Ти секрети ці жіночі... Ні? -Ідемо спати!..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479768
    рубрика: Лірика кохання
    дата поступления 16.02.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  18. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 23:23 ]
    Ироничный вопрос (16+)
    Ироничный вопрос ( 16+ )

    Скажи, ну когда ты наелась любви?
    Ленивы и вялы движенья твои,
    Прохладного тела холодный ожог,
    И "вялотекущи" движения ног.

    Ленива прохлада твоих поцелуев,
    Живот не дрожит в предвкушении страсти...
    Под "телик" лежишь ты без жара в крови...
    Когда ты успела наесться любви?

    Так сельский, откормленный гостем котяра
    Всю ночь от еды не отходит угара.
    Он "Вискасом" пузо набьет до ушей,
    И ловит мышей... И не ловит мышей...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468267
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 25.12.2013
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 23:06 ]
    Сомнения
    Сомнения

    Мы по темному лесу-
    Как по отчему дому.
    И знакомы все бесы.
    И все страхи знакомы.

    Нам не спрятаться, скрыться
    От минувших напастей.
    И нельзя изумиться
    Неожиданно счастью.

    За любовью порою
    Нелюбовь не видна,
    Словно яд, растворенный
    При наливе вина.

    Этот лес- неизменен.
    Этот лес- наши души.
    Искушенный сомненьем,
    Голос сердца послушай-

    Как загадано в Книге,
    Все исполнено будет
    Искаженьем интриги
    От несыгранных судеб.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490453
    рубрика: Философская лирика
    дата поступления 05.04.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  20. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 04:18 ]
    Встреча поэтов (16+)
    Встреча поэтов. ( 16+ )

    Судьбой нам дарована встреча, моя поэтесса,
    И воздух пронизан желаньем познанья процесса
    Слияния душ, упоенных поэзии силой...
    И голову счастье кружит в ожидании милой...

    Скажу я тебе, словно оду желанью слагая-
    Ты неповторима, в любви совершенно другая,
    Я женщин знавал, все же как ты на них непохожа!
    И в сердце, как пазлы, сложилось желание... Боже!..

    Извечность желаний себе мы исполнить поможем.
    Нам станет степною травою любовное ложе.
    В поля побредем мы одетые в солнечный ветер,
    Вдвоем, затерявшись для всех на огромной планете...

    Чтоб ласково солнце нагие тела целовало,
    И где-то вдали за холмами гроза бушевала,
    И сладко-тревожные песни нам ветры шептали,
    Играя травою, примятой от наших сандалий...

    И в страстном порыве, почти истязая друг друга,
    И яду испив в невозможности выйти из круга,
    Тебя целовать, словно ведьму в горниле огня,
    И слушать в истоме о том, как ты любишь меня.

    И громом вулкана взорвется гроза за горою,
    И с неба потоком дождя исступленье омоет...
    Причина ли, следствие- что есть явление это-
    Природы каприз, или все же слиянье поэтов?..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500217
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 20.05.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  21. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 04:45 ]
    Жіноча роздвоєність (16+)
    Жіноча роздвоєність ( 16+ )

    Жіноча роздвоєність- ніжна чутливість,
    Завзята жагою бажання буремною.
    І поряд настраханість зради, вразливість,
    Засліплена тою підозрою темною-

    Це все у природі будови жіночої.
    Мабуть недаремно Природа створила
    Той розріз красивий між ніжок дівочих...
    Така вже будова жіночого тіла...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475743
    рубрика: Лірика
    дата поступления 29.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  22. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 03:26 ]
    Путники
    Путники

    Мы за счастьем идем по горящей земле.
    Мы забыты. Отпеты. Петляем во мгле.
    Нас травили. Пугали. Сбивали с пути.
    Мы в пути. Мы устали. Нам трудно идти.
    Только нас не собьешь с шага мерного вспять.
    Далеко? НедалЕко? Шагать и шагать...
    Мы вгрызаемся в землю. Встаем и идем.
    Зову сердца лишь внемля. С пути не сойдем.
    Нас не тронь. Мы ответим. Уже не простим.
    Мы дойдем до рассвета сквозь пламя и дым.
    Мы как факел несем в сердце Веру свою.
    И достойно займем наше место в строю.


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520757
    рубрика: Лирика
    дата поступления 01.09.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  23. Серго Сокольник - [ 2014.10.24 00:12 ]
    Эксгибиционистка (16+)
    Эксгибиционистка ( 16+ )

    На камне девушка лежала
    Изящно спинку изогнув,
    Совсем нагая. Чуть дрожала
    Воды поверхность. Я, нырнув,

    И вынырнув чуть-чуть подале,
    Ей любовался из воды.
    Пришел ее любимый парень...
    Я, словно путая следы,

    На камень загорать соседний
    Неловко лег... Ну а она,
    Одетая лишь в ветер летний,
    Вдруг подошла. И на меня

    Глядела как-то странно очень...
    Затем вернулась к пареньку,
    И предо мною, днем, не ночью,
    Ему отдавшись, на боку

    В изгибе спинки, и со стоном
    Совокуплялась на виду,
    И все глядела, как с укором,
    Ну почему, мол, не иду

    Я третьим к ним... Оцепеневши,
    Смотрел я, затаивши дух...
    Все кончилось. Собрали вещи...
    Уходят... И услышал вдруг-

    Ты извини, конечно, парень-
    Сказала, платье теребя-
    Я виновата... Как в угаре...
    Вся возбудилась... От тебя...


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487031
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 20.03.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  24. Серго Сокольник - [ 2014.10.14 02:09 ]
    Охота (16+)
    Охота ( 16+ )

    Как и я, ты охотиться любишь.
    Ты со мной, ты в меня влюблена...
    В эту ночь ты охотиться будешь
    На меня! На меня! На меня!

    Ружья наши стоят в турникете...
    Ты со мною- и это не сон!..
    Мы одни в эту ночь на планете
    Отворили охоты сезон...

    Огоньки по болотам блуждают...
    Тени тьмы паутину плетут...
    Мы с тобою в палатке и знаем-
    Силы зла нынче нас не найдут.

    Ты ко мне влажным телом прижалась,
    И в истоме любовной горя,
    Обреченно со мной целовалась
    До утра! До утра! До утра!

    Ветер кроны деревьев колышет...
    Догорает костер у реки...
    Мы единым желанием дышим,
    И желанье сжимает виски...

    Завтра мы этот остров покинем.
    Завтра нас разлучат города...
    Только в памяти сердца отныне
    Мы останемся здесь навсегда...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473957
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 21.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  25. Серго Сокольник - [ 2014.10.13 01:05 ]
    Молотовский коктейль любви (16+)
    Молотовский коктейль любви ( 16+ )

    Рушится прошлое на площадях.
    Рушится, рушится все в головах.
    Ночи пронизаны снежною мглою...
    Мы в эту ночь не замерзнем с тобою.
    Сладковозвышенно в мир влюблены,
    Видим вдвоем Революции сны.

    Здесь, в уголке потаенных желаний,
    Мы отогреемся в неге слияний.
    Родина время нам даст отдохнуть,
    Просто согреться любовью чуть-чуть...
    В жажде любовной измята постель...
    "Молотовский" изготовим "коктейль"...

    Этот рецепт в совершенстве познали.
    Кровь площадей в свое тело впитали.
    В жажде познанья вхожу я в тебя,
    В ушко желанья шепчу я, любя -
    Рушится прошлое на площадях,
    Кружится, кружится мед в головах...

    Родине нашей сейчас мы поможем.
    Ингредиенты смешаем, умножим
    Страсть первобытную с дрожью сольем,
    Трепетом наши тела обовьем,
    Девичью гордость сольем с униженьем
    Поз утонченных.. Глубоких вхождений...

    Этой энергии темная сила
    В сладкой истоме нас соединила...
    Мы отогреемся, мы отдохнем,
    И леденеющий мир подожжем!!!
    Рушится прошлое на площадях...
    Кружится счастье у нас в головах...



    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475024
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 26.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  26. Серго Сокольник - [ 2014.10.13 00:37 ]
    Нудистка (16+)
    Нудистка (16+)

    Оголена дівчина, вигнувши спинку,
    Стоіть по коліна в воді,
    А море ласкаве, за хвилькою хвилька,
    Змива на пісочку сліди...

    Оголеність дівчини, ніжно-цнотлива,
    Приваблює погляд людей,
    І поза її, соромливо-грайлива,
    І зваба маленьких грудей,

    І ніжки стрункі, і оголеність лона,
    На спину волоссячко впало....
    Неначе скорившись одвічним законам
    Природа шедевр написала....

    Стоїть і милується з власного тіла.
    Всим видом показує, що
    Лиш морю та сонцю віддатись хотіла б-
    Юначе, тобі- ні за що!..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470340
    рубрика: Лірика кохання
    дата поступления 05.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  27. Галина Михайлик - [ 2014.10.03 14:23 ]
    ***
    Відень. Величний Дунай –
    неба тривожне люстерко.
    Осені вальс через край
    у фронтових гімнастерках…

    Вічна життя течія
    й серед воєнного пилу:
    жінка, пологи, хлоп’я…
    Долі стрімке мотовило…

    Стрий, Кишинів, Львів, Алжир…
    Між міражів у Сахарі -
    подих Карпатських вершин,
    храмів заломи сакральні.

    Кульман, рейсфедер, проект –
    хліба насущного крихта.
    Архітектурі – респект!
    Та етнологія – сила!

    Експедиційний запал
    у полинові поліття…
    Тут таки пан, не пропав!
    І… двадцять перше століття…

    Книги, дипломи, звання…
    В колі сім’ї й на роботі,
    дай же снаги, Боже, Вам
    й миру на творчий неспокій!

    17.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  28. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.09.30 09:26 ]
    Вся жизнь в Булгакове у нас!
    Вся жизнь в Булгакове у нас!
    Все было там, где в нужный час
    Разбились « яйца роковые»
    Уже не в «Зойкиной квартире»,
    И «гвардия», тепер другая,
    К себе «георгия» призвала.
    Но будем верить: драма «Бег»
    Врага поймает. Нам - успех!


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  29. Богдан Сливчук - [ 2014.09.15 14:43 ]
    Романіст
    Мирославу Дочинцю, письменникові, авторові вічного «Вічника», лауреату Державної премії імені Т.Г. Шевченка, почесному громадянинові м. Мукачева на ювілей

    У місті японських вишень,
    Високих, старезних тополь.
    Письменник романи пише,
    Сплітає сюжети із доль.

    Крокує, як інші, бруківкою,
    То слухає річки потік.
    А стати не просто зіркою,
    Дід Ворон йому «прорік».

    І молиться часто Всевишньому,
    «Уміє знаходити» храм.
    Для нього звичайного грішного
    Життя – це не просто гра.

    П’є мудрість з криниці предка,
    Мов роси на Срібній землі.
    І сходять на білих грядках
    Високі слова і малі.

    Сам вітер «приносить пошту»
    Із штемпелем : До запитання…
    В столиці він частим гостем
    Приймає найвищі вітання.

    Бо слово для нього найвище,
    Щось більше, як зміст життя.
    Письменник романи пише
    Про вічність і про буття.

    Це все не заради премій –
    За покликом серця й душі.
    ЛЮДИНА – це вічна тема,
    Як гори… і як спориші.

    «Письмо» – титанічна праця
    А праця – то ще і талант.
    Мукачівський наш Горацій,
    Сократ і, як батько – Кант.

    Хай сто літ пошле Всевишній!
    У щасті дожити аж… до,
    До «НОБЕЛЯ» в місті вишень,
    Сплітаючи книги із доль!






    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  30. Юрій Кисельов - [ 2014.09.13 16:50 ]
    Солдатові
    Мов козак, упевнено і хвацько
    Бився, хоч мав двадцять юних літ…
    В муках ти помер під Іловайськом.
    Клята куля вцілила в живіт.

    Жити б міг, кохати і творити
    У любові й вірності сім’ю.
    Не судилось… Мов метеорити,
    Падають солдати у бою.

    Ти – на фронт, бо відібрали хату
    В друга, що на східнім рубежі…
    Вся в сльозах, враз посивіла мати.
    У скорботі – рідні і чужі.

    Ти – один із сотні, що не згасла,
    Хоч у лютій битві полягла.
    Знову – Крути. Знову – давні гасла
    Про свободу й смерть. Сумні діла…


    Вересень 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (21)


  31. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2014.09.10 15:41 ]
    Хто я?
    Я не бур`ян. На жаль, не верболіз,
    Котрий упхни - й на півдні рветься ввись.
    Напевне, я калини дика гілка,
    Завезена з поліського села, -
    Немає зросту, та усе ж жива.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (10)


  32. Параска Коливашаласка - [ 2014.09.01 16:59 ]
    Монолог Рудика - рудого Кота...
    художнику почуй мене поклич
    я твій товариш - справжній і єдиний
    хоч маю душу не як у людини
    та не фальшивлю з масками облич...
    тебе я зрозуміти прагну так
    коли мовчиш кричиш коли голосиш
    коли не помічаєш і не просиш
    коли біжиш розхристаний навспак
    коли малюєш хмари океан
    морську безодню чи похмурі тіні
    я заглядаю в дні твої осінні
    я щирий я не здатен на обман...
    я лащусь до усіх твоїх жінок
    відчути хочу душу що почує
    твою печаль і не зневажить всує
    ні подих твій ні погляд ані крок...
    багато хто із них такі лукаві
    повір мені руденькому повір
    що заведуть у твань земних зневір
    бо мріють покупатися у славі....
    художнику мені твоя журба
    така чомусь близька і зрозуміла
    якби тваринка говорити вміла
    то стало б легше нам обом... та ба...
    сумуємо в майстерні при свічах
    невидимого світла на картинах
    бо я - твій Кіт а ти - моя Людина
    із неземною тугою в очах...
    промуркочу нечутний монолог
    засну в твоїх обіймах до світанку
    замолимо густу пекучу ранку
    вона ж одна на двох... одна на двох...
    цей світ не для художників ачей
    вони у нім розп`яті непочуті
    я твій товариш у сумній спокуті
    в безсонні та у сірості ночей
    а ти усе спішиш кудись спішиш
    збагнути хочеш те що незбагненне
    малюєш білим це життя буденне
    я ж муркочу тобі цей теплий вірш
    ТИ СПИШ???


    Рейтинги: Народний 0 (5.5) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (6)


  33. Ігор Шоха - [ 2014.08.28 21:05 ]
    Путьки-бацьки тощо
    Ми, уже доведено, не Раша
    і не малороси-холуї,
    що були охрещені, як наші:
    і чужі, і інколи – свої.
                   Нас немає, поки їх багацько:
                   йорнутих, обманутих і злих.
                   І тому панують Путьки-бацьки,
                   поки ми воюємо за них.
    Ми як помело у естафеті –
    з рук у руки все передають
    Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
    поки всіх до ручки доведуть.
                   Не дістались тільки Ліліпуті.
                   Комплексом поранене дитя,
                   тикає у сторінки забуті
                   наше незалежне майбуття.
    КеГеБісти – це відомі півні.
    Бачили, як тупає кугут?
    І у кого сила не на рівні,
    ця личина буде тут-як-тут.
                   Так і Путьку на лихе тягнуло
                   ще коли цькували у дворі.
                   Виросло у джинові минуле.
                   Де ж казитись, як не на горі?
    З резидента сів у президенти.
    Ну, а далі, що там не було?
    І за це фанати і студенти
    охрестили коротко, – Х**ло.
                   Осідлав собі усі простори
                   у скафандрі і у літаку –
                   сушу, і моря, і Фанські гори –
                   все, що кукурікає совку.
    Всі йому у Думі аплодують.
    Все-таки диктатор, як не є.
    І душі не чають, і не чують, –
    копія Рішара й Депардьє.
                   Переплюнув ката-супостата,
                   бо мораль для нього не устав.
                   Кращий друг у сина того тата,
                   у якого голову знімав.
    Словом, без обмежень і ліміту
    пре вперед, як будь-який балбес,
    то собі поуправляє світом,
    то, буває, спуститься з небес,
    І тоді опудало вселенське
    Гебельса цитує по-німецьки,
    має пілотажний епатаж.
    Ла-ла-ла роялить молодецьки,
    наче тінь єфрейтора пейзаж.
                   І в ажіотажі молодиці
                   теж готові на усё, що є,
                   бо оратор, судячи по пиці...
    А у ДееНеРі є столиця,
    де сватами мафія стає.
    Буде ще одна карикатура
    на велике наше СеРеСеР.
    У утробі чокнута натура
    випирає зовні аж тепер.
                   Пожалію ближнього. Дай, Боже,
                   хай його умиє у святі
                   кров, що ним пролита у житті.
    А коли займе чортяче ложе,
    хай «мінує» все, на нього схоже,
    Путьками утикані путі.

                                  07.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  34. Валентина Попелюшка - [ 2014.08.28 15:00 ]
    Гуманоид
    Красуется царек на тронном месте,
    Сам от себя придя в немой восторг...
    ...А "гумконвой" привез во Псков "груз 200",
    Немного разгрузив донецкий морг,

    Немного разгрузив завод луганский.
    Гуманитарий, мать его ити!
    А свой народ упорно кормит сказкой,
    Мол, мы страна - добрее не найти.

    А люди тупо верят и не ропщут,
    Не ведая, что сотни их солдат
    В степях донецких в ямах мелких общих
    Присыпанные кое-как лежат.

    "Военных русских нету в Украине!
    Что? Взяли в плен? Убили? Вы о ком?
    Те заблудились, ну а те на мине
    Взорвались на ученье всем полком"

    И не моргнет, и взгляд он не отводит,
    И щеки дует, словно паруса.
    Вот о таких и молвится в народе:
    Ему хоть плюй в глаза, а он: "роса"...


    П.С. написала російською для поширення серед росіян. Щоб швидше прозрівали...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  35. Даша Лебедь - [ 2014.08.27 15:02 ]
    Тарас Шевченко
    Тарас Шевченко - ти поет ,людина часу,
    Патріот країни.
    Із не заможного ти класу,
    Але приклад для кожної людини.
    За життя свого страждань зазнав не мало,
    Більш ,як сто літ пройшло ,коли тебе не стало.
    Ти мову нашу рідну величав,
    У творах Незалежність України прославляв.
    Як добре , що Азірова не знав,
    Бо ти б його під три чорти послав.
    Як мріяв ти про вільну , сильну Україну,
    Об'єднану,правдиву та єдину.
    Нехай у серці закарбуються твої слова:
    "Любіте браття Україну - вона у нас одна."

    09.03.13


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Богдан Сливчук - [ 2014.08.23 00:54 ]
    Хай цокає невпинно ваш
    ХАЙ ЦОКАЄ НЕВПИННО ВАШ «ДЗИГАР»
    ТЕТЯНІ РИБАР, ПОЕТЕСІ, ХУДОЖНИЦІ, З ПОВАГЮ І ЛЮБОВ’Ю НА ЮВІЛЕЙ
    (За творами поетеси)
    Хай цокає невпинно Ваш дзиґар
    Від серпня до снігів і аж до літа.
    І, навіть, коли сніг впаде із хмар,
    Не відцвітуть на ниві Ваші квіти.

    Залишаться вони на полотні
    І грітимуть в морози Вашу душу.
    «Знеболені сніги» впадуть до ніг
    І знову кров прибуде «мідним грушам».

    А «світлотіні…» стануть маяком
    Для читача, що інколи без настрою.
    В поезії у Вашій мало ком –
    Не всі творці уміють бути гострими.

    Поезія «не йде» – Ви за мольберт,
    Умієте «омитися молитвою».
    Весна дарує ніжний свій концерт,
    Бо є душа, що виголена бритвою.

    Якщо і гаснуть в «мареві літа»,
    Але не згасне Ваше тепле літо.
    Творіть, малюйте в радості до ста,
    Стає прекрасне вічним в цьому світі!

    Знов сиплеться «…пісок, вода і сіль»,
    А вище них є заповідь… і правда.
    «У часі затамовується біль»,
    Вже поруч той , хто має бути завжди!

    Тримає Вас Господь і Ви йдете,
    І « колють п’яти золотії стерні».
    Є в серці незабутнє і святе
    І є прекрасне , мов черешня в червні.

    І ще раз слово про життя дзиґар,
    (Ми – рисочки малі на циферблаті).
    А Ваша праця і господній дар
    Дарують людям вислови крилаті.

    Хай «Вічністю запропонована любов»
    Тримає Вас із силою Всевишнього,
    Бо хоче жінка те, що хоче Бог:
    «Горіти у любові» свого ближнього.



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (1)


  37. Тата Рівна - [ 2014.08.22 23:01 ]
    Вірш про собаку
    спить Центральна і Західна, вже й позіхає Схід
    сплять вояки, цивільні, колодязь та самокат
    спала б я собі також, та горе – не спить мій кіт
    він стрибає як слон по мені уперед-назад

    ці коти, я скажу вам, потвори вони з потвор
    і не треба зважати на мімімішність облудну
    бо створіння котиське - насправді дряпучий Тор
    і воює із людством створіння це препаскудно
    умикає перпертум мобільний мявкучий мотор
    коли спати вляглися усі культурні люди

    спить Гавана, диван, спить москаль й маленький москіт
    навіть мишка комп'ютерна й та задрімала наче
    та не спить мій страшний, ненормальний тварюко-кіт
    він немов дурнуватий стрибає собі і скаче

    я клянуся - в той день чи в ту ніч як терпцю капець
    як урветься терпець і буде мені до сраки
    що котів нам із космосу поприсилав отець
    для нірвани. - Я плюну й куплю таки собаку!

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (10)


  38. Владислав Лоза - [ 2014.07.26 19:58 ]
    Солдати-еритроцити...
    Солдати – еритроцити, окопи – бурі аорти.
    Біжу, оминаючи тромби танкових їжаків.
    Сьогодні Симонов буде читати для нашої роти.
    А завтра, як зійде сонце, ми підемо у прорив.

    Оце і лишається тільки, коли не стає патронів:
    саперні лопатки у пальцях, покинутий мною намет,
    перервані постачання, розбиті шляхи ешелонів,
    порожні патронні ящики
    та фронтовий поет.

    26.07.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  39. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.07.16 12:00 ]
    Доти їй існувати у цьому місті / Поламані руки
    Люди спиваються найчастіше з приводу
    Різдвяних свят, або
    Некерованої любові.
    Вона не фарбує лице –
    У неї поламані руки.
    І доки голоси гранітної плитки,
    Викладеної у Львові,
    Триватимуть з дзвонарями
    Святого Юра о шостій
    Ранку,
    Доти їй існувати у цьому
    Місті,
    Доти їй в ньому бути.

    Що керує тобою, окрім розуміння,
    Що життя це лише періодичне
    Відчуття глибини,
    Розпачі в ньому такі ж тужливі
    Як порожнеча у підводних
    Човнах,
    Двісті метрів по тому закінчився
    Дощ, після цього почнуться
    Сніги,
    Вдихай їх своїми надірваними
    Грудьми,
    Видихай їх у кожного з нас.

    Триста шістдесят сім –
    Це рік і ще одна ніч,
    Рівно настільки вистачить
    Наших легень, тому
    Вона прокидається у цьому
    Місті – у ньому січень,
    І щось калатає у неї в серці,
    Скоріше серпень,
    Скоріше серпень,
    У серпні зростуться
    Руки.


    2014 р.


    http://vk.com/myroslavgoncharukkhomyn?w=wall-68657073_112


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "http://vk.com/myroslavgoncharukkhomyn?w=wall-68657073_112"


  40. Вадим Косьмін - [ 2014.06.06 22:39 ]
    Особистий ворог
    В обхід незрозумілих слів
    Повзе тяжкий, оскаженілий ворох.
    Немає місця на Землі,
    Де б не діймав його цей особистий ворог.

    До влади пішки не пройти.
    І знає кожен, є такі моменти:
    Як не крути, як не верти –
    Усі-усі тут політичні конкуренти.

    Лунають оди та пісні
    В країні праці, дружби й миру надвеликій.
    Приходить наяву та уві сні –
    Нерідко Він бува багатоликий.

    Ростуть резерви трудові.
    Нічний вогонь палає без упину.
    А Він зростає на крові.
    І потихенько під‘їдає всю країну.

    І з нами хоч давно нема,
    Але душа його десь там, напевно й досі
    Ховається посеред хмар
    Від перестиглих окликів морозів.

    На купі неживих голів
    Він розпластав своє тверде сумління.
    В обхід незрозумілих слів
    Залишився на пам‘ять поколінням.
    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  41. Анна Діденко - [ 2014.05.13 11:24 ]
    Художник
    Мой милый, твое творческое сердце
    Горит огнем от множества идей.
    И пламенная страсть твоя
    Так просится наружу поскорей...

    Ты видишь Мир в особенных раскрасках,
    И придаешь значение невидимым моментам.
    На полотне твоем все сняты маски,
    Смешал ты на палитре два лишь элемента...

    Ты добавляешь жизнь в бесчувственные грани,
    И разукрашиваешь в доме, вместо обоев, стены.
    Ты даришь радость людям и свои старания,-
    В ответ на это - Муза откровенна.

    И ночью дышишь ты не ровно.
    Ты в серость дней спешишь пролить тепла.
    И с кистью с самого утра, ты, словно
    Спешишь допить все вдохновение до дна.

    Ты гений. Мастер.Творческое сердце.
    Душа наполнена вселенской красотой.
    Ты лепишь чудо в комнате пустой,
    И это чудо позволяет мне согреться.

    Ты дышишь - краски оживают.
    Ты прикасаешься - весь Мир надежду обретает.
    Ты Бог в этом прекрасном Мире,-
    Так пусть же вечно птицы в нем летают!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати: | "http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493331"


  42. Мар'ян Радковський - [ 2014.04.02 22:58 ]
    Ти хлопець поп-арту
    Давно зафіксований в картинах поп-арту
    Ти бачиш? А чуєш? Ти чуєш? А варто…?
    Я так за життя й не побачив русалку,
    Тобі не до того, - ти хлопець поп-арту...
    Тобі би піджак із барвистими красками,
    Щоб легше іти між людей з тою маскою.
    Ти хлопець поп-арту і цим тут все сказано,
    Ти хлопець поп-арту прогладжений праскою.
    Мені би свободи і моря побільше, -
    Тобі ж не до того, ти мариш найбільшим...
    Життями підпоєний фразами лишніми
    Ти водишся з хвойдами з бюстами пишними!
    Мені би любові і радості зранку, -
    Та ти не по цьому, ти хлопець поп-арту...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Олехо - [ 2014.03.09 08:37 ]
    Думи і не думи Кобзаря
    Відшумів, відгомонів зелений гай.
    Чом болить вразливе серце – не питай.
    Зажурився, притомився рідний край.
    У хатинці оселився вбогий рай.
    Ой не рай у тій хатині, ой не рай.
    Грай, музико безталанний, грай.
    Походжає хтось, розпалює вогні
    для невинної душі у казані.
    Не чорти там ходять, то пани.
    Не пани там ходять – ми самі
    походжаєм то розумні, то дурні,
    один одному завидуєм в труні.

    Ті вогні!
    Як печуть оті кляті вогні,
    що й несила промовити ні
    сатані ...
    І розрада хмільна
    там, де море вина.
    Там щодня потопає
    та гине душа.
    І до Бога далеко...
    До царини його
    не донесе й могутнє крило.
    А без віри – зневіра і розпачу сум
    і нічне забуття із докучливих дум.

    - Гей, село, моє рідне село.
    Розкидало життя, рознесло.
    У холодній чужій стороні
    так самотньо і тоскно мені.

    Плаче тихо вкраїнське село.
    Обпікають ті сльози чоло:

    - Як полине до Всесвіту плач
    в сон приходять катюга й палач,
    щоб карати мене за гріхи,
    а вгорі лиш сміються боги:

    - Ти давно уже склав Заповіт,
    та опісля прожив стільки літ.
    Ти відплакав свій біль, віджалів
    і твій жаль на сміхи перетлів.
    Ти – старий одинак, без звитяг і відзнак.
    Чи не краще пропасти, чим так...

    - Але ж прагну я в чисте життя
    без лукавства та сліз каяття.
    Тільки щось не пускає мене
    і ніяк оте щось не мине.
    Світлий день мій давно потемнів,
    темна ніч чорним згарищем стала.
    Чи такого я щастя хотів,
    чи то воля моя загуляла?
    Молоді пам'ятаю роки,
    босоногу, обірвану долю
    і як вперше солені рядки
    народились з небесного болю.
    Я ту кривду до Бога носив
    не в молитвах – у мареннях мрії.
    Не для себе, для миру просив,
    бо ще вірив у святість надії.
    Я обличчя печалі ховав
    і на людях тягнувся до втіхи,
    в одинокості сміх забував
    та віршами кропив чорні віхи.
    Поміж влади братів не шукав,
    беріг згадку про славу козачу,
    до свободи людей закликав,
    підмовляв на бунтарську удачу.
    Я не крові хотів, а снаги
    поривати кайдани та пута,
    щоб погинули рабські віки
    та кормиги воскресла спокута.
    І за те поплатився й не раз.
    Записавшись у рекрути волі,
    в пустку долі кричав, але глас
    у тій пустці губився поволі.
    Так у серці пекло за цей світ.
    Не встигала рука за думками
    і лягав крик душі, Заповіт,
    на стежину життєвої драми.
    Потерпав, бідував, але знав
    на коліна не стану ніколи.
    Можновладців, царів проклинав,
    а найбільше – свавілля Миколи.
    І Голгофу свою у степах
    поливав рясно кров’ю та потом,
    гнав подалі непроханий страх
    та гнівився із Господом Богом.
    Де ж той рай, мій омріяний рай :
    Біла хатка, щаслива родина;
    тихий вечір, медовий розмай
    і звеличена духом людина?
    Все позаду. На попелі мрій
    я зготую прощальну гостину.
    Помолюсь за Вкраїну і свій
    біль пекучий у вогнище кину.
    Наостанку лиш крикну: живіть!
    Не вмирайте у братській любові.
    Прийде час і мене поминіть
    як кровинку прийдешньої ВОЛІ.

    Із архіву


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)


  44. Богдан Сливчук - [ 2014.03.07 21:21 ]
    Тарасові діти
    Тарасе, батьку, і твої сини
    Загинули за волю України.
    Щоб вільно нам шуміли ясени,
    Щоб небесам сміялася калина.

    Вони любили воленьку і світ,
    Перемололи всіх смертельні жорна.
    Ридає кобза, чути плач трембіт,
    Бо води по Дніпрі багряно-чорні.

    Як прихилить хоч часточку небес,
    Щоб під хрестом не в’янули косиці?!
    Сьогодні я запитую Тебе,
    Вдивляючись у їхні юні лиця.

    Безстрашні, наче Гонта й Залізняк,
    Як дідо твій, твій прадід знаменитий.
    …Вербицький, Гурик, Дідич, Нігоян…
    Ніхто з них не хотів у рабстві жити.

    У котре я запитую Тебе:
    Чи збудуться твої слова пророчі?
    Куди ж майдан нас завтра поведе?
    Чи дзвін церковний вдарить серед ночі?

    Лунав на барикадах твій «Кавказ»,
    Вже є мета і шлях наш – незворотній.
    Майдан – у серце, як дороговказ,
    Бо дивиться на нас «Небесна сотня».

    І зашумлять нам вільно ясени,
    І «Ще не вмерла…» в небеса полине.
    Тарасе, батьку і Твої сини
    Загинули за волю України!
    7 . 03. 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  45. Олександр Олехо - [ 2014.03.05 19:48 ]
    У холодній північній столиці
    У холодній північній столиці,
    на далекій чужій стороні
    Україна так солодко сниться
    в ці останні Тарасові дні.

    Сниться щастя: добробут і воля,
    мов з небес перенесений рай,
    де у кожного праведна доля,
    де радіє оновлений край.

    Сняться кручі дніпровські та зорі
    на прадавніх чумацьких шляхах
    і простори ланів неозорі
    в тих примарних навіяних снах.

    Світом правлять владики жорстокі,
    та будують його мудреці.
    Поміж них і поети-пророки
    із печаллю років на лиці.

    Дар пророка – дивитись у вічність.
    Із портретів теперішніх днів
    споглядає Кобзар нам у вічі
    тихим сумом несказаних слів:

    - Помолися за мене, країно.
    Через товщу омріяних літ
    над усе я любив Україну
    та її поневолений рід.

    Обнімітесь, брати мої любі,
    не діліться на Захід і Схід.
    Нездоланні ви, поки укупі,
    споконвіку єдиний нарід.

    Обнімітесь, брати мої, прошу,
    не шукайте натхнення у злі.
    Хай здаля я побачити зможу
    світле свято на рідній землі...

    У холодній північній столиці,
    спопеливши себе у вогні,
    перестало страждати і битись
    палке серце в останньому сні.

    Із архіву


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)


  46. Олександр Олехо - [ 2014.03.04 11:08 ]
    До 200-річчя народження Т. Г. Шевченка
    На наших українських сторінках
    історія писалась густо кров'ю,
    і попелом калатала в серцях,
    і утішалась владною любов'ю.

    Історія тулилась до журби,
    до генетичних витоків печалі
    і не цуралась чорної ганьби,
    народженої з рабської моралі.

    Та кожний раз, в критичний час доби,
    коли марніло сонце України,
    її сини, незборені сини,
    вставали із духовної руїни.

    Із тих синів найпершим є Тарас,
    наш геній слова, волі та свободи.
    З минулого звертаючись до нас,
    він знову кличе: уставай, народе!

    Той клич палкий лунає з давнини.
    В нім осуд страху і настава мужнім:
    - Боріте кривду, доньки і сини,
    а не живіте віком непробудним.
    Вставай, народе. Час вже сіячам
    засіяти своє, духовне й рідне,
    щоб не жилося вільно бур'янам,
    а коренилось українство гідне.
    Вставай, народе. Годі крайніх хат.
    Збирай героїв під свої знамена.
    Хай згинуть пута, що тягли назад,
    а вільний дух постане на теренах.

    -Пророче наш, вже досить сивих літ,
    як ти спочив у Канівській могилі,
    як повернувся в наш стражденний рід
    під синє небо в Україні милій.
    Тарасе, спи. Ми чуємо твій біль.
    Його відлуння аж до Бога лине.
    Хай зачерствіє хліб і згіркне сіль,
    якщо колись в безпам'ятстві він згине.
    Тарасе, спи. Надій твоїх жага,
    пройшовши часу неозорі далі,
    засіялась на вдобрені поля
    і вродиться світанком без печалі.
    Тарасе, спи. Ми справами життя
    розвіємо у часі рабську долю
    і на підмурках нового буття
    твою завітну вознесемо ВОЛЮ.

    Із архіву


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)


  47. Богдан Сливчук - [ 2014.03.03 22:15 ]
    Грає піснею світ

    ВОЛОДИМИРОВІ ІВАСЮКУ ПРИСВЯЧУЮ

    I.
    І «Рута» квітне в парі з «Водограєм»,
    Що ти залишив людям назавжди
    Не юним, але зовсім молодим
    Сплатив свій борг перед правічним краєм,
    Де досі небеса, мов твої очі,
    Такі блакитні і такі живі.
    І стрибунець виспівує в траві
    Мелодію, яку ти напророчив,
    І ті мотиви, що загусли в серці,
    А не зійшли баладою чи скерцо.
    (Раптово твій обірвано політ).
    А ті, що проросли – то гріють душі,
    Ти людяності кодекс не порушив.
    І піснею твоєю грає світ.

    II.
    І піснею твоєю грає світ,
    Веселка воду п’є над небокраєм…
    Але чому? Чому лиш тридцять літ?..
    І під хрестом тобі свіча палає…
    Від нелюдів то помста чи розплата,
    Як рутою розквіт поміж сердець?
    Раптовий і безглуздий той кінець,
    Що руки-крила заломила мати.
    Любов і горе – в серці нероздільні.
    Ридатимуть трембіти сильно-сильно –
    Осиротів увесь батьківський світ.
    Та не спинити звуки водограю,
    Ще квітне рута у карпатськім краї,
    Шукають нині той чарівний цвіт.

    III.
    Шукають нині той чарівний цвіт
    На цій землі, що славив ти усюди.
    (Вже тридцять мідяків проїв приблуда).
    Якби ти міг, ти б обійняв весь світ.
    І землю рідну, гори і Чере́мош
    Заклав у душу десь на саме дно.
    Бездушники «розбили в ній вікно»,
    Безбожникам чомусь усе мож’…
    Завжди черпав ти од землі любов,
    Під музику живого падолисту,
    Немов Дністер, ти розливався чисто.
    У береги вертався знов і знов.
    Родилась пісня ніжна і безкрая
    В Карпатах синіх і у ріднім краї.

    IV.
    В Карпатах синіх і у ріднім краї
    Хто в силі обійти таких очей?
    І мати знову недоспить ночей.
    Бо любить син, бо син уже кохає…
    З тих пір летять по світу ніжні звуки,
    Бо мав іще із юності мету:
    «Крило стає крилом лиш на льоту»*.
    Чотирирічним скрипку взяв у руки.
    Коли буяв знов на землі розмай,
    Заграв на своїх струнах водограй,
    Збирало всіх вже на гостину літо.
    І неповторні лилися мотиви,
    У праці відчував себе щасливим,
    Творив для друзів, для усього світу.


    *Ці слова любив повторювати ВОЛОДЯ;

    V.
    Творив для друзів, для усього світу,
    А як же ти любив своїх дівчат?!
    І був для них вже більше, аніж брат, –
    Їм дарував мелодії, мов квіти.
    Співав Оксані* першу колискову,
    Для рідних ще нічого час не стер.
    Щасливим був, що мав ти двох сестер,
    У мандри вирушали ви казкові.
    Було кохання перше незрадливе.
    Вона, немов весна, така красива.
    Стекло із гір чимало вже води…
    (Зловмисники чомусь калькують Юду.)
    Згас соловейко, – скажуть добрі люди,
    Що всіх залишив раптом, назавжди.


    *Сестра композитора;

    VI.
    І всіх залишив раптом, назавжди,
    Чере́мош, Буковину, Львів з дощами,
    Мелодії, що лилися світами.
    (Спинися, мите, просто підожди).
    Ти був, немов пророк серед людей,
    Що свій талант освячував у праці.
    «Єдіний» був кордон іще для націй
    І скажуть люди: ніжний наш Орфей,
    Що квітку віднайшов у синіх горах,
    Розносив вітер квіт її у звори.
    В Карпатах бачив сотні різних див.
    Де милувався заходом і сходом,
    Душею став великого народу.
    Не юним, але зовсім молодим.

    VII.
    Не юним, але зовсім молодим
    Знайшов пісням стежину у майбутнє,
    У праці ти не був ніколи трутнем,
    В липневу спеку чи у холоди.
    Зловмисників твій непокоїв успіх,
    Про неповторність говорив весь світ.
    Минуло лише двадцять ясних літ.
    Є зваженість у діях, а не поспіх.
    Коли вже зазвучало: ІВАСЮК,
    І комом був ще твій вкраїнський звук
    Й твої пісні – твої духовні діти.
    Мелодії стежками з краю в край –
    «Перстені…», «Рута…», «Пісня…», «Водограй»*
    І міг би батько успіхам радіти.


    *Пісні Володимира Івасюка;
    VIII.
    І міг би батько успіхам радіти,
    Бо ти для нього був не просто син,
    Але раптово канув в неба синь.
    І буде довго серце ще боліти.
    Він знав твої всі помисли і дії,
    Розгледів вчасно у тобі талант.
    І творчий визрівав у нього план,
    Підтримувала все свіча надії.
    Повторював ім’я, немов молитву.
    Ти став із блискавицями на битву,
    Не шкодував ніколи серця й рук.
    Все вірив він – в тобі вже щось іскриться,
    Не міг до смерті з небуттям змириться.
    Це сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК.

    IX.
    Це сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК,
    І ти завжди тягнувся лиш до сонця.
    Навчатися пішов на «піснетворця»,
    Був потяг і до пісні, й до наук.
    Ой не солодким видався той час,
    Хоч визнаним вже був і дипломантом.
    Усе шипіли недруги: аматор,
    Але і досі «пісня поміж нас».
    Мелодіям своїм давав ти крила,
    А пісня, як любов, – велика сила.
    Тебе Орфеєм ніжно нині звуть.
    В самій душі ти засівав зернини,
    В рядок збирав їх у якусь хвилину
    І десь із серця виростав вже звук.

    Х.
    І десь із серця виростав вже звук,
    А скільки незавершених мотивів.
    У горах ними грають літні зливи,
    І в чорнім лісі плаче чорний бук.
    Як ноти недописаних пісень,
    Застиглих поміж ліній на папері,
    Затих твій голос… Не відкриєш двері
    І не промовиш: здрастуй, новий день!
    Все не для слави, просто для людей,
    А люди скажуть: ніжний наш Орфей.
    Та в чому гріх, у чім твоя провина?
    Чи запитати це у вітру зворів,
    Чи в снігу, що посиплеться на гори.
    Хто Моцарт український з Буковини?

    XI.
    Ти – Моцарт український з Буковини,
    Збирав навколо себе голоси:
    Левко, Назар, Софія і Василь –
    Пісенний шар вкраїнської родини.
    Із Сопота твоя розлилась пісня –
    Майбутній медик зріс у пісняра.
    Рясна й гаряча була ця пора.
    Зловмисникам чомусь ставало тісно.
    Ти музикою жив уже щоднини.
    Мелодії, мов листя тополине,
    Все світом розлітались знов і знов.
    Для « Рути…», «Водограю…» чи для «Пісні…»
    Вишукував стежки безмежно чисті,
    Черпав мотиви в молодих дібров.

    XII.
    Черпав мотиви в молодих дібров.
    Мелодії в карпатських водограїв,
    Де їхня вся краса здавалась раєм,
    Там рути квіт і там цвіла любов.
    Світились очі, сяяла душа,
    Коли нова народжувалась пісня.
    Та кожна мить, на жаль, стає колишня.
    Миттєвість не оціниш у грошах.
    Запалювались часто серця струни,
    І голос, як оте безцінне руно,
    Розносив тільки радість і любов.
    Долав уперто труднощі й печалі
    І вирушав із піснею у далі,
    Але чому ти смерть не поборов?

    XIII.
    Але чому ти смерть не поборов…
    Як сили набирав пшеничний колос,
    Вилунював між грозами твій голос,
    Став ближчим ти для степу, для дібров,
    Для кожної ріки… У ріднім краї
    Не згаснути мелодіям повік.
    Ти мав у серці те, що не вмирає,
    Але рокам-пісням спинився лік.
    Боги не захистили Прометея…
    Вкрав чорний птах зірниці у Орфея.
    Та не згорить, як Фенікс, кураїна!
    В твоєму серці народилась рута,
    Ніхто не схоче нот печальних чути,
    Бо ж світ збіднів, не тільки Україна.

    XIV.
    Бо ж світ збіднів, не тільки Україна,
    А ти – її коріння, її син.
    Геть молодим подався в неба синь,
    Зосталась пісня – туга журавлина.
    І вічний той обірваний мотив,
    Тих вічних недописаних мелодій,
    Що грають між потоками сьогодні,
    Шумлять колоссям золотистих нив.
    І б’ють у скелю все джерела чисті,
    Калина світить вогняним намистом,
    Життя крокує далі рідним краєм.
    Мільйони свіч у травні на каштанах
    Нагадують: живе народна шана
    І «Рута…» квітне в парі з «Водограєм…»!

    XV.
    І «Рута» квітне в парі з «Водограєм»,
    І піснею твоєю грає світ.
    Шукають нині той червоний цвіт
    В Карпатах синіх і у ріднім краї.
    Творив для друзів, для усього світу,
    І всіх залишив раптом, назавжди
    Не юним але зовсім молодим,
    А міг би батько успіхам радіти.
    Бо сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК
    І десь із серця виростає звук,
    Ти – Моцарт український з Буковини.
    Черпав мотиви в молодих дібров,
    Але чому ти смерть не поборов?
    Бо ж світ збіднів, не тільки Україна.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  48. Світлана Костюк - [ 2014.03.02 11:37 ]
    Голос Небесного Сотника
    Ми знали і розуміли, що всі ми - смертники...
    Ще більше скажу, що страшно насправді на смерть іти...
    Під кулями снайпера впасти, але не зламатися,
    Бо скільки, скажіть, вже можна всього боятися...
    Святі небеса назустріч пливли херувимами...
    І Ангели в першій колоні у крок із загиблими...
    Хтось скаже опісля, що всіх нас, мовляв, підставили,
    А ми просто шанс останній для вас зоставили...
    Ми знали, за що вмирали, за що не вижили...
    Нам буде на небі легко, аби тільки ви жили...
    Аби ви жили достойно, бо того варті,
    Ми будемо вічно стояти в небесній варті...
    Могло все інакше бути, та довго спали ми...
    Візьміть же свободу із наших долонь пропалених...
    Із наших сердець надії черпніть високої,
    А ще...збережіть Україну у мирі та спокої...
    Ми знали, за що вмирали...і ми не каємось...
    А пильно
    у ваші очі
    з небес
    вдивляємось...
    28.02.2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (25)


  49. Ольга Прохорчук - [ 2014.02.17 22:03 ]
    Принцеса
    Маєш все, про що мріяла ще з дитинства,
    Королівське життя без турбот і без панік.
    Ну і що тобі з того, що в ролі принца
    Фігурує не надто спортивний «папік»?

    Ти постійна клієнтка крутих курортів,
    За комфортом твій дім конкурує із раєм.
    За плечима у тебе шістнадцять абортів,
    Втім, тебе це, у принципі, не переймає.

    Особисте життя таке жваве й пікантне –
    «Папік» має ще другу, і третю, й п’яту,
    Але, чорт забирай, за які діаманти
    Він спокутує кожну розкриту зраду!

    І якщо навіть звідкись беруться стреси,
    Їх знімає пробіг бутіками Парижа.
    Від цієї постійної гри у принцесу
    Ти, здається, стаєш щасливіша.

    Січень 2011, 10 червня 2011


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (6)


  50. Богдан Сливчук - [ 2014.01.29 13:32 ]
    Крізь серце проходять мелодії....
    Ігорю Михайловичу БІЛИКУ
    на перше 50-річчя

    Крізь серце проходять мелодії
    І ріками ллються у світ,
    Що дні зігрівають холоднії
    І аж розвивається цвіт.

    Учитель завжди живе учнями.
    Маестро ти вже і Орфей.
    Чарують мелодії звуками
    Щоденно і на ювілей.

    Хай квітнуть мелодії веснами!
    О! Ця неповторная мить!
    Бо пісня під зорями ясними
    До інших планет полетить.

    І там розіллються вже звуки ці
    У два чи у три голоси.
    Хай кожен із задумів збудеться!
    З води тобі, друже, з роси!

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   3   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16