Чи серце кам’яніє у мені,
Й не довгі залишилися вже дні.
Чи то війна вселила в душу страх,
Що вже не сходить більше сонце в снах.

Сам у собі шукаю виправдань,
Готовий вже за все платити дань.
Та на олімпі знову сили зла,
Вершать свої неправедні діла.

Все загребущі руки загребуть,
Вже й Україні бути чи не буть?
Горбатого могила виправля,
О розверзись під них сама земля.

І чи душа від того відтерпить,
Що не прийшлося краще їй пожить.
А час біжить, його не зупинить,
Та тільки сонце більше в сні не снить…

2016р.

Гей би хліб та вода
у лихого кумира
типу дуче і Мао,
а то і Сосо...,
...а у постіль – какао,
”2,20” – до сиру,
у коморі – їда,
а на шиї – ласо.
І куди поведе
ця нова шайка-лійка,
за якою іде
рядовий ідіот?
Це відомо давно –
у кіно
і на дно,
де віщає базіка
і обрана трійка,
ну і їм на додачу
ретивий сексот.
Є у неї одно
завдання. Є задача:
роздягнути людей,
у яких є копійка,
і доїти – ледачим –
трудящий народ.
Лізуть у фаворити
осли і верблюди,
що уміють плювати,
і далі іти
із хліва до корита
і, ніби, у люди,
де керують юдеї
і жирні коти,
і корупція сита,
і юди усюди –
корифеї ідеї,
ясної мети.

                              11.2016

1
Давно гримить страшна війна.
Моя найперша в тім вина,
Бо я кричав: – Хай буде Хам,
За нього голос свій віддам!
Хай хоч який, а все ж він наш!
А він начхав на мене, зваж.
2
А він хотів, щоб весь народ
Заткнув собі і вуха й рот,
Щоб як в Союзі, як завжди,
Були тихіше ми води.
Донбас бандитським став, не наш,
І шахтарі замовкли, зваж!
3
Коли схотів розумний люд
Позбутися московських пут,
Коли в Європу шлях проліг,
Нас Хам розвів, він переміг.
В Москву гарант подався наш.
Ми знов рабами стали, зваж!
4
Та гарна молодь, майбуття,
Бажала іншого життя.
На площу вийшли, на протест,
З піснями, дружно, як на фест...
Майдан залитий кров'ю наш!
Спецназ кричав з акцентом, зваж.
5
Ті покидьки, свої й чужі,
Місили молодь від душі,
Був кожен, наче наркоман:
Гатить кийком, в очах туман,
Телеекран скривавив наш...
Донбас не все побачив, зваж!
6
Хто совість мав, батьки, діди
Помчали на Майдан, туди,
Де б'ють студентів, ллється кров,
Де Хам надії поборов.
Чому народ страждає наш?
Піднявся він на спротив, зваж!
7
Так революція гряде,
Бо правди нам нема ніде.
І так відроджується рід,
Щоб захистить себе від бід.
Тут кожен рідний, кожен наш –
Відчув це на Майдані, зваж!
8
Там молодь і викладачі,
Чергують вдень, не сплять вночі,
Афганці, вчені, лікарі
Стоять стіною до зорі,
Не спить притихший Київ наш.
А вже зима надворі, зваж!
9
Там, на Майдані, – кожен брат,
Будують купи барикад
І провокаторів женуть:
Знайома для спецслужби путь.
Ще пам'ятає захід наш
Чекістів вигадки, ти зваж!
10
Відомий стиль, знайомий слід.
Боролися аж десять літ
Проти загарбництва Москви –
Майдан цей спротив поновив.
Підручник був брехливий наш,
А ми про це й не знали, зваж!
11
Все прибувають з різних міст
Ті, в кого є до правди хист.
Несуть бабусі їм дрівця,
Всі носять їжу без кінця.
Який народ хороший наш!
А скільки шин везуть їм, зваж!
12
Священики вкраїнські йдуть,
І паства вирушає в путь.
Все їдуть люди з міст і сіл,
А там почався вже відстріл...
Майдан оточено вже наш!
А броника спинили, зваж.
13
Горить Майдан, димить Майдан,
Вмирають хлопчики від ран,
Їх палять у страшнім вогні,
Їх труять газами – та ні,
Вони стоять! Це символ наш,
Це наша сила й слава, зваж!
14
Бруківка, шашки димові
Й палюча думка в голові:
Не відступати! Вчив Тарас
Боротися – прийшов цей час!
Читав тебе, Кобзарю наш,
Там вірменин на площі, зваж!
15
Поборемо!!! І ось фінал:
Тікає Хам, немов шакал,
Тікає свита, хазяям
У ноги падають, як Хам.
Господар їм – сусіда наш –
Вкраїни завжди хоче, зваж.
16
Казав колись Дудаєв: – Ви
Наступна здобич для Москви.
Уже і Грузія й Чечня
Зазнали, що таке війна.
Московія – це ворог наш
І всій Європі ворог, зваж!
17
Країну туга огорта,
Бо "Кача" плине й плине та...
Ніколи діти і брати
Вже не пробачать вам, кати!
Майдан увесь у квітах наш.
Там стільки жертв невинних, зваж...
18
І ось війна. Вже без забрал
Прийшов наш ворог й Крим забрав,
А звідти – до Європи шлях.
Тут майже кожен олігарх
Москві вклонився – сором наш!
І хлібом не вдавився, зваж!
19
За хліб, за золото й бурштин,
За нафту й газ, за лану клин,
Вугілля, шахти і завод –
Готові зрадити народ!
Олігархат жирує наш,
Бо з ворогом він дружить, зваж!
20
І ось сміліше суне кат,
Луганщини відтяв він шмат
І шмат Донбасу вже схопив,
Своя там "влада" і попи,
Там руський мір, Масква, кримнаш!
Вбивають патріотів, зваж.
21
Неначе мало нам зечні
Завезено в радянські дні,
Так ні: везуть іще сміття,
Для армії це прикриття.
Чужинці край вже ділять наш:
"Здесь мой земля!" І крадуть, зваж!
22
А церкву – як не зачіпай?
Це ж сіті на увесь наш край!
Затягується туго сіть,
А піп московський все хитрить:
"Язик" буває в нього наш,
Та служить ворогу він, зваж!
23
Ще Київ слухає Москву:
Суди, освіта, СБУ,
І в армії – кому скажи! –
В начальства й паспорти чужі!
...Майдан на фронт подався наш,
Багато хто поліг там, зваж.
24
Ми добровольців, як могли,
Озброїли, усіх вдягли.
Народ, як в Січ, їх споряджав,
Наш "генофонд" усе згадав!
Безстрашно доброволець наш
Повстав за Україну, зваж!
25
Так армію нещасну ми
Поволі витягли з пітьми,
Адже "скорочена" вона –
Давно ж пеклася ця війна...
Тепер є досвід гарний наш
І наша зброя власна, зваж.
26
Багато стримано атак.
Багато діється й не так:
Хтось землю захищає, хтось
Нажився – так вже повелось.
Все ж там видніше: наш – не наш,
В тилу із цим складніше, зваж.
27
Іде війна. Всі як один
Не хочуть смерті. Всіх країн
Досяг наш стогін, всі за нас,
Та ще не всім злякатись час...
Не всяк і в нас насправді – наш.
А час давно проснутись, зваж!

10.11.2016

У глибині сибірських руд
Не полишайте сподівання -
Не пропадуть ваш хресний труд
І дум високі поривання.

Надія - розпачу сестра -
В пітьмі Аїдового царства
Збадьорить духом, і лицарства
Свята повернеться пора.

І дружба, і любов до вас
Дійдуть і крізь холодні мури,
Як вільне слово - без зажури -
В невільний долітає час.

Старі кайдани вже тріщать,
Тюрма палає, і свобода
Вас радо прийме біля входу,
Й вам браття віддадуть меча.


1999 - 2016




Олександр Пушкін

* * *

Во глубине сибирских руд
Храните гордое терпенье,
Не пропадет ваш скорбный труд
И дум высокое стремленье.

Несчастью верная сестра,
Надежда в мрачном подземелье
Разбудит бодрость и веселье,
Придет желанная пора:

Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы,
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободный глас.

Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут — и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.

1827

У світі, німому, як здиблений айсберг,
ми всі обдаровані (так видається)
свободою волі.
У часі, що плине, куди —невідомо,
де прудко ховається ящірка суті,
у чому — свобода?

Можливо, праві вони, ті, хто шукає
народного батька, вождя і "світило" —
із ним буде легше?
Усім розтолкує, що треба любити,
для чого страждати, для чого старатись
і що усе значить.

Щоранку незаймана свіжа палітра
розкішних емоцій на тебе чекає —
які з них обрати?
Кого пожаліти, кого засудити,
кому не пробачить, кому присягнути,
чим день заяснити?

З морозу самотності вскочити в хутро
спітнілих обіймів, щоб тануло серце, —
чи радість не в цьому?
Проблем екзистенції щоб не бувало,
холодних питань, що звіряєш у небо
(а з неба — ні слова)!

У світі, німому, як здиблений айсберг,
ми всі обдаровані (так видається)
свободою волі.
У часі, що плине, куди — невідомо,
де прудко ховається ящірка суті,
у чому — свобода?

2016

Як уціліли їх сліди?
Піщаним змієм шарудить
повільна валка чорнова,
у жорнах змелений потік
біблійно совісних селян,
блакитновимерлих дітей,
високочолих освітян,
державотворців запальних...

Он тихі мрійники ідуть,
забиті кулями в серця,
і буйночубі юнаки
з очима сивими бредуть,
згубивши голос від тортур
в зацементованих мішках.
Від світової німоти –
багряні опіки на них.

Із мертвих довідок сухих
виходять люди з небуття
зів’ялим шелестом імен,
пожовклим спалахом облич
і забирають наші сни:
«Отак згубили нас усіх,
якби сказав хто наперед —
ми б не повірили самі».

Ідуть худі поводирі,
вожді відторгнутих отар,
несуть на плечах, як дітей,
важкі несказані слова.
Що там у дзеркалі? Ось наш
навік живий павучий страх —
у двері грюкіт, хамський рик,
в брудному сміху голова...


2016

Пане Боже, помилуј нашу Вкраїну;
Даруј їј волі ј незалежноcті, культури ј заможноcті;
Захиcти її від внутрішніх і зовнішніх ворогів;
Позбав комуніcтів, реґіјоналів, Володимира ј Московії;
Віднови цілісність, зміни правопис, та українізуј її.

          10.10.2010

Малює осінь сизі силуети –
сіріє поле, гай
               і тінями копиць.
на сонці висихають,
                павши горілиць,
покоси осоки і очерети,

палає купиною
                віття ковили
у догоранні бабиного літа.
І ми
     за ворітьми
               жили собі були,
і дожили...
         Душа
               замаялась горіти.

І ніби не війна,
           а наче – ми не ми,
і не зима, а стукає у двері.
І, може, то не кров,
         пролита між людьми,
а сльози висихають
                        на папері?

Курличуть журавлі
                за обріями дня.
Показують до вирію дорогу
пряму – у небеса,
            далеку – навмання,
усе одно до Отчого порогу.

Ключами летимо.
               А далі – селяві...
Попереду нові орієнтири.
Колоною –
            сапери і мортири,
на моторошні подвиги нові.
А у траві –
               уже нові
                            квартири,
свої онучі
                і чужі мундири.
А нелюди живі
            жадають ще крові,
рихтуючи котурни
                      на Сатира.

10.2016

Брехня і сваволя
За мить зруйнували твій рай,
За ґратами воля,
За муром – чужий неба край…

Залізом закутий,
В прицілі найменший твій рух..
Чи ж можна замкнути
Свободою споєний дух?!...

Під тиском, в полоні,
В кайданах, в мордовнях хортів
Не зганив ти долю -
І з вірою вистоїш ти!...

Для кожного віра -
То власне його відчуття:
І світоч, і міра,
І кара, і подих життя…

©13.07.2016.


Такі рядки прийшли з думкою про Сєнцова, Кольченка, Клиха, Карпюка і всіх українців, яких катують у РФ і квазіутвореннях.

***
Раша апелює. Україна рада,
що не ми позаду в іграх у лото.
Нами не гидує паралімпіада,
солідаризує СеШеА, Канада,
Уільям Сирена. З Рашею – ніхто.

***
А наша естафета – на віки:
опричнина скаженого Івана,
таємна канцелярія тирана,
а далі – жандармерія, таки,
поліція кривавого Миколи,
і кегебісти сталінської школи –
більшовики, совки, бойовики.

***
Наші джерела, потоки і витоки
не помічають ніде.
Є і агресія, і самокритика.
Мало поезії, поки політика
у катакомби веде.

***
Ми на віки заточені, запечені,
приречені на волю і аркан.
аби могли іуди новоспечені,
бойовики і урки неотесані
еліту убивати за Майдан.

***
Не втихають арії опричнини.
І герої опери ще є –
опери дописують досьє.
У кишеню чудаку столичному
і на лапу Путі войовничому
мирний Петя долари кує.

***
Сценарії, написані на Раші,
показують канали по ТіВі.
І знають і чужі, і дуже «наші»,
кому уже сидіти на параші
і руки умивати
...у крові.

               2016

На плацу боротьби вороння – мародерами.
А на скльовані очі монети кладуть.
Роздирають грудину колючими тернами
І витягують серце, шукаючи суть.

І торгують смертями. Ласують убитими
Українці – правдива кацабів рідня.
Таж були їхні предки артанцями, скитами,
А вони вже падінням дісталися дна.

І земля бурштинами од болю заплакала,
Тії сльози од Борії силу таять.
Вже дарує їй волю Всевишній, та знаково,
Що в цей час її груди розірвує тать.

Та ще праведний нині все чинить за правдою,
І ще скверний скверниться до часу часів.
І прогрішений ще повертає за радою,
І святим ще святиться майбутній посів.

Перемога – на обрії – світиться радістю,
Хто б не ставив на вістря прийдешнього лють.
Перемога – це Слава. А Славою ратуєм:
Її пращури наші нащадкам несуть.
21.07.2016.

Я думаю, що я багатий.
У мене є земля і хата
і на городі врожаї...
Але які багатії
усі нувориші й паяци,
що вимуровують палаци
на економії моїй!

Я думаю, що я на волі,
коли рубаю у картоплі
сапо́ю пишні бур'яни.
Усім до лампочки пани.
Але душею ми віками
були і будемо рабами,
коли орудують вони.

Вони і ділять, і годують,
але і душі замурують
за наші кошти. Окрадуть
або отрутою єлею,
за голу істину, брехнею
у домовину покладуть.

А воля жити агітує, –
борітеся! А хто почує,
коли у себе я – ніхто?
Лукавий камери мурує.
Ірже коняка у пальто.
Але ніхто не хоче всує
ділити істину на сто.

07.2016

Лиш уяви цей світ без бруду.
Без злого Я лише для себе.
З добром, прощенням та без блуду.
Ти уяви, що він - для тебе, та без тебе...

Жени весь морок із душі:
Прокльони, жадібність, гординю...
Бо ти - не ти, а тінь межі
Де можна щось змінити нині.

Забудь про тіло, про бажання.
Лиш придивися - ми мурахи,
Які вигадують завдання
Розгадуючи дивні знаки.

Та тіло - кокон для душі.
Лише частинка всього шляху.
Ким ми залишимось тоді,
Коли згниємо до початку.

Які ми судді? Що ми знаєм?

І скільки важить славослів’я?

Багато—при житті людському,

Нічого—за порогом смерті.

Як добре, що шумлива піна

Екстазу людського вмирає

В підніжжі Божого закону—

Давно би Сталін був у раї...

Як ми чекали! Сонечко, з`явись!
Години ці у цілковитій темряві,
неначе вічній, злій-презлій, для віч,
для ніжних-ніжних, можуть буть смертельними.

Неначе снігом червень замело.
Ми у пітьмі і холоді поплачемо...
І врешті-решт засяяло воно,
і насолоджуємося побаченням...

Та затягнувся Сонечка візит.
Напружено понурі очі мружимо.
Але не стулимо до рисочок: висить
над нами Хмара, біла. Як морозиво...

11-19.06.2015

Світлої пам'яті Присяжнюка Руслана,
бійця 90 батальйону

Пробач, мій брате, серця половина,
Моя душа мов схована під лід.
Та є чиясь чужа в тому провина,
Що ти загинув у розквітті літ.

Ти відлетів, немов листок зелений,
Із дерева, що тільки підросло.
Ти зажди будеш молодим для мене
І для батьків, в могилі за селом.

Матуся наша раптом постаріла,
А в батька чуб, як снігом замело.
Твоя кохана, мов голубка біла,
Синочка горне під своє крило.

Тепер за двох для мами і для тата,
І для твого синочка, - я один.
За двох любити, гріти, обнімати,
Щоби сирітство не відчув твій син.

Пробач, мій брате, за твою недолю,
Що не підставив серце, не вберіг.
Це вороги, що у грошей в неволі,
Війну впустили підло на поріг.

І я клянусь - за тебе їм віддячу,
І за вдову й за сина сироту.
Залишу ворогам свої невдачі,
А батьківщина буде у цвіту...

Пробач, мій брате, серця половина,
Моя душа мов схована під лід.
Вже знаю я, чия в тому провина,
Що ти загинув у розквітті літ.
09.06.16

Народе мій, ти вже побачив, як
Гуртуються тут нехристи, злочинці.
З людей зробили вже німих воляк,
Вбивають геноцидом українців.

Чого ми досягли в часи свобод –
Знівелювали, кинули, зганьбили.
І заростає бур'яном город,
На цвинтарях все множаться могили.

Бо на гібридній і страшній війні
Під кулі підставляють патріотів,
Майбутнє наше палять у вогні.
Родини вбитих у німій скорботі.

Панує у державі страх і смерть,
Наруга зла вбиває українців.
Заповнені бідою долі вщерть,
Голодомор повторюють злочинці.

Палаци збудували до небес,
Украдене сховали у офшори.
Чужинська влада загриза, мов пес,
Бо нелюди панують і потвори.

Минеться все... Історія сама
Запише цю війну в свої аннали.
Настане осінь, упаде пітьма,
Щоб перемогу ми відсвяткували.

Щоб цілий світ побачив і відчув,
Як ми боролись всі, не поодинці.
Щоб історичний і величний зсув
Зробили ми, братове, українці.
06.05.16

Душа вітрами потолочена,
Обпалена слізьми пожеж.
Заржавлених ножів, неточених,
У козаків тепер без меж.
На Хортиці і за порогами
Чекають силу молоду,
Щоб за далекими дорогами
Закінчити війну-біду.
Ми зберемося Україною,
Нагостримо свої ножі,
Бо мріють бачити руїною
Державу зрадницькі мужі.
Для них тут грішми скрізь намазано,
Злетілись бджолами на мед.
Всіх заярмила горем, газами,
Ця влада знині й наперед.
Всі патріоти вже за гратами,
І тисячі кричать з могил.
Народ залякано під хатами
Мовчить, та вже немає сил…
А літо он травою вруниться
І золотіє у житах.
Під осінь зберемось на вулицях
Майданом станемо в світах!
15.04.16

Осанна Волі і Надії!
Ганьба єфрейтору юрми.
Єднає безнадійна мрія,
що є у небесах Месія
і є ще люди між людьми.

І Віра є, що не за ґрати,
не по іронії судьби
її рятує Божа Мати.
І нині нічого гадати, –
а що якби? А що – якби,

якби вона голодувала
до нелогічного кінця?
Але вона живою стала…
…на п’єдесталі із металу,
достойна слави і вінця.

І хай живе жива Надія.
Якщо така одна за двох,
то на очах у багатьох
побачить навіть і Росія,
що зійде жінкою Месія,
бо з нею істина і Бог.


25.2016

Шнурами змій розстрільні списки
повзуть мовчазно в звивах літ.
В кривавих вискалився бризках
нових часів Старий Завіт,
де племена, у порох стерті
в підніжжі буйних восхвалінь,
тілами битими простерті,
з синцем розверзлих піднебінь,
усе течуть, зламавши руки,
під непочутий схлип «чому?»,
усе тужавіють з розпуки
і глухо валяться в пітьму.

І розколихується морем
мурашник жирної землі—
первісним морем неозорим,
що топить власні кораблі,
жбурляє вниз, приймає злочин,
стягає сонце у імлу,
в тужне виття жертвоприношень
завжди голодному—кому?

Боки Сатурнові глибокі—
маля звивається в руці,
засіли «трійки», скляноокі
і незворушні, як жерці.
Самі собою «Ave Caesar!”
кричать розтріскані вуста,
і вже душа твоя належить
кошлатій ночі до Христа...

Були жнива. З людей копиці
захланно ставили у ряд,
під ухкання нічної птиці
справляли первісний обряд.
І без’язикі ці дерева
ковтають тихо, як в диму
питання, виштовхнуті з чрева—
за що убито їх? чому?

2015

В усі часи було новеньке «плаття» --
Одне, чи два, із ситцю в квіточках.
Тепер на них із «секонд хенду» шмаття,
Турецькі капці на старих ногах.

«На вихід» є китайські чорні «брюки»,
Що в темряві іскрять, як світлячки.
Із нашого, лиш мозолясті руки
Та ще радянські, білі хусточки.

Такі от, за кордонами, як пані!
Поставлять зуби білі з порцеляни,
Мандрують світом. Ну, а ці що знають?
Зберуться, під наливку поспівають…

В селі ні фельдшера, ані аптеки,
А до району – важко і далеко!
Так доживають сиві бідаки.
«На смерть» собі збирають копійки.

Городи і садки позаростали…
Зате вирують митниці, вокзали.
То витікають, наче кров із рани,
Твої, країно, юні громадяни!

2016

Імперія катів
                           лінчує все,
що у собі
                   загрозу їй несе.
І оперує
                тупо
                           безголов'я.
Росія
              закалялась
                                 у бою
і за усе,
                до чого охолов я,
я їй –
        у очі «унтера» –
                                    плюю.

Великодушні навіть дикуни.
У зоні
              і законні
                               пацани
не посягають
                  мучити невинну.
А нице уособлення
                            страни –
опудало
                гібридної
                                   війни
мою Надію
               убиває
                                 в спину.

І повезуть її
                            на Бірюсу
дивитися
                  тайожную красу,
поститися
                і допивати чашу.
Ой, рано
                  вечоріє на Обі,
щоб уявити
                   кожного
                                     собі
паяца-гуманоїда
                          на Раші.

Ой не один,
                  я думаю,
                                  ще є,
хто поділяє
                           бачення моє,
які передові
                        народні маси
у Чуді,
                у Рязані,
                              у Кремлі,
та й на усій
                     зашореній землі,
що виродила
                    Вову-фантомаса.

І розумію це
                            не лише я,
що наша
             дипломатія –
                                 своя
у рашіє-рошенового клану.
Кому охота
                      мати на коні
таку живучу
                    у своїй війні,
даровану
            історією
                             Жанну?

Я п’ю за Русь
                за нашу
                              ще живу,
її велику славу
                              вікову,
а у моїй молитві
                            за Надію,
за каторжан
                 у тюрмах і тайзі
і за красу
                     на річці Бірюсі
я проклинаю
                     місію
                                   Росії.

04.2016

Усе ще хочуть нас нагодувати
із панської злодійської руки.
А може досить, окаянний брате?
Наїлися «добра» за три віки.

І напоїли, і сікли на пласі,
і у бою – у спину різаком,
і в казематі… Пухли у ГУЛАзі,
та гидували вашим язиком.

Отямитися не могли раніше
і відали, що це життя одне,
але уже не може бути інше,
аж поки агітація мине.

А ми і досі закликами ситі.
«Немає революції кінця?»
Ідемо молоді несамовиті
у ролі віковічного бійця.

Але не виживаємо святими.
І не рятує армія юрми,
в якій жили братами побратими
великої союзної тюрми.

І нині намагається держава
орієнтири правити мої.
І маємо – завоювати право
устояти на захисті її.

Та дякуючи бойовій науці,
є висота, і є мета свята,
і є знання, що довіряти дуці –
це наша ахіллесова п’ята.

Нехай твердині будуть непорушні,
і хай на небі не воюють душі,
і не у пеклі буде наш парад.

Нехай не буде реву канонад,
а батареї й бойові «катюші»
накриє Божий і вселенський «град».

2016

Як я літаю, Боже, як літаю,
За спиною тріпочуть крила сильні,
Немає меж і ген до небокраю
Несуть мене мої думки пташині.

Нап’юсь життя, скупаюся у щасті,
Схмелію від кохання в надвечір’я…
Зненацька бачу на своїх зап’ястях
Якісь вузли, замотані в ганчір’я.

Зненацька чую біль в суглобах дикий,
Здіймаю очі і краєчком зору
Ловлю оскал зникаюче-безликий,
Мотуззя бачу, що веде угору.

Дивлюся відсторонено, як крила -
Мої злітають знов до небокраю,
Як сіпає мотузка за вітрило,
І як когось від сміху хилитає.

На дибі я… а так раділа світу,
А так назустріч радісно всміхалась,
Гадала, що знайду свою орбіту.
Оце вона?.. Нарешті спам’яталась…

На дибі я… ти дивишся уважно,
Дбайливо, і викручуєш суглоби
Лише тоді, як послухом зневажу,
Коли звільнитися роблю я спроби.

Що?.. Поламала гру? Схопила руку?
Як добре гралося сліпим наївом.
На дибі вивертав, здіймав на муки,
Ще й дивним насолоджувався співом.

Так більш не буде. Будеш чути крики,
Нехай естет в тобі закриє вуха,
Можливо ти і режисер великий.
То на, дивись. І на тобі, послухай.

Уже не мучить, – бути чи не бути,
але щемить душа за сущий світ,
за тим, що є, і за усім забутим,
і тим, що йде за чередою літ.

Природу націй не міняє лихо
і не рятує горе і біда.
І у Йордані, і на Рейні тихо,
але уже тече гірка вода.

Еліті захотілося до раю.
У Лазаря ще є імунітет,
але куди ховатися – немає.
Уже й у пеклі – суєта суєт.

Осліплені ідеями «гіганта»,
шукають долю шахтарі-мутанти
у чорній антрацитовій землі.
Але Європа акціями сита –
немає як, нема куди подіти
макаку і горилу у кремлі.

Іде війна за інтереси Раші.
А умирають волонтери наші.
І нащо це онуку і мені,
що явно починаються із Дону
апокаліпсиси армагедону
у затяжній і пагубній війні?

2016

***
Усе ще вояжує сатана.
І як штанина, «широка страна»
із Таврії до самого Китаю.
Але губа не дура. Хоче Каїн
дешевої Дніпрової води.
Та почекайте ще, раби орди –
уп’єтеся ропою із Дунаю.

***
Є у Росії патріоти.
У Думі ще існує думка.
У гуморі… Яка це мука,
копіювати гея-бота!
Які актори-ідіоти
у ролі міні-недоумка!

***
Що є – то є, а що нема,
те у Московію не піде.
То нащо отака сусіда,
що об’їдається сама,
а далі ще й на шиї їде?

***
Озвіріли барбароси.
Де та Сирія, ІГІЛ?
А на носі – малороси.
Тиражує плем'я босе
на всю голову дебіл.

***
Не буває лихої години,
як у Раші біда і війна
під іконою Матері й Сина...
І немає такої скотини,
щоб у пашу не лізла вона.

***
Війна війною, але миру – мир
іде непереможною ходою.
Тисячоліття плине за водою*.
І як не ворохобиться вампір,
а наостанок захлинеться кров'ю.



               2016

Велике переселення гряде.
Та вічно спотикаються народи.
І є питання нібито просте, –
куди цивілізація іде,
як на її шляху гниє колода?

Ця «притча во языцех» дістає
усе живе історії нової.
І запитання інше постає, –
кого ще епідемія уб’є
цієї істерії параної?

Нові батиї обирають шлях
минулої історії своєї.
То Богу свічка на усіх устах,
то кочерга у бісових руках,
то оргія пекельної ідеї.

Яка огидна місія твоя,
на вимирання обраний народе,
заручник у тирана-глитая,
якому люди нарекли ім'я
душителя любові і свободи.

Яка порода нації – пуста!
Які вожді! І темні, і нікчемні,
несамовиті, грозні, кровожерні...
Яка еліта! І яка мета...
…опричнина, катівня і орда –
воістину імперія тюремна.

ЗМІєголові вилупки її
не володіють істиною часу,
не чує правди агресивна раса.
Її бойовики ведуть бої,
і піють їй рулади солов'ї-
розбійники азійської зарази.

Немає діалогу візаві.
Але за Крути і її звича́ї
топити нашу землю у крові
історія дає по голові.
Нема ума, та хай не забуває:
хто сіє вітер – бурю пожинає.

01.2016

І на Маланки буде алілуя.
У нації – на Бога опертя.
Ніхто ніде уже не голодує.
Сьогодні буде щедрою кутя.

І забуває нація Надію.
Не хоче влада мати ворогів.
І Україна дякує Росії,
що економить їжу у братів.

Надія є! Тому що Віру має,
нагадує, – я думаю про вас.
А у Росії ув'язнили час
і аутодафе її триває
за осоружний бойовий Донбас.

Яка лукава і хороша міна
у грі сьогодні і у грі колись!
Перегортай історію. Учись.
Убивця Наді думає наївно, –
коли голодувала Україна,
хіба Сосо ікрою удавивсь?

13.01.2016

Ой не тому, що ми пілоти,
руйнує рать родную Русь.
Але розборкою польотів
прийдеться ще – колись… комусь…

Коли анексія – не мито,
на часі є воєнний стан.
Расєя хоче закусити.
У лугандонії – корито,
а у Криму – Афганістан.

Не діє, – слава Курултаю!
Гібридний молох сарани
із-за границі виповзає
змією іга і війни.

Немає миру без нагана.*
Велить устав іти у бій,
але у розпалі подій
умили руки отамани,
на абордаж ідуть погани
і не стріляє вартовий.

Коли мурло ішло у хату,
не запитали, – хто іде!?
Не попередили, – стояти!
А не уміє – зупиняти,
бо не зупиниться ніде.

І за окраїнами краю,
де буйна наволоч пішла,
червоне пір'я у орла
на всі боки летіти має.

То на війні – як на війні.
А тут іде орда несита
усе украдене ділити...
І «иже с ними», а чи ні
огидні покручі на дні,
а воля вимагає, – бити!

2015

Я правда, й мене купують,
Я кривда, й мене продають,
Я совість, мене катують,
А я не вода, але всі мене п’ють.

Попереду хтось крокує,
Не думай, а слідом іди,
Він кожного з нас почує
І позатуляє роти.

Чого ж тебе, правдо, купують?
А кривду чому продають?
За що тебе, совість, катують,
За що твого брата б’ють?

Хто змушує правду ховати?
Сліпого й німого вдавати?
Усе вибачати й терпіти, терпіти,
Коли ж ти збираєшся жити?

(присп.)

Розлютись і піднімайся,
Розлютись і не мовчи,
Не вагайся, наближайся до мети.
Годі марити даремно,
Борони країну ревно!
Покажіть, якого роду ви, брати!


Київ, червень 2012

Академию наук
заморозил Яценюк:

миллиарды проглотив,
чудом он остался жив,

из бюджетного котла
выгреб все остатки благ,

чтоб с протянутой рукой
уходили на покой

кандидаты, доктора,
чтобы вместо них дыра

в подсознании страны
не страдала от войны.

Но без хлеба и тепла
Академия жила,

от напасти «грызунов»
сеть плела из мудрых слов,

чтобы хоть когда-нибудь,
инноваций выбрав путь,

Украина зажила,
удивляя мир сполна.

Просвещенная земля
дарит гениев не зря:

олигархов хоровод
Яценюк-громоотвод
не спасет.

26.11.2015

Забираю у серце сльозу,
Що упала з дитячого личка.
Воно в лютому чуло грозу,
Семирічне дитя невеличке.

Забираю у серце печаль
І візьму краплю горя на себе.
Материнські серця не мовчать,
Їхній стукіт відлунює в небо.

Доторкаюсь до серця слізьми
Матерів, що молились до неба.
Щоби крові не бачили ми,
Що молились за нас, не за себе.

Забираю у серце журбу,
Щоби біль матерів розділити.
А червона вода по Дніпру –
Кров людей на майдані пролито!

Лиш не вийму із серця свинець,
Бо мій друг і мій брат вже на небі…
Заслонив він від кулі мене,
Він ніколи не думав за себе.

Зціпити зуби, серце скріпити..
Йду крізь вогонь- ні, біжу, ні, лечу я...
Ось-ціль завітна, переступити б
лаву розпечену, прірву страшну...

Хтось каже-кинь все, хтось посміється...
Хтось: "не права, перемога - за нами..."
А я за правду, правда-не гнеться...
Правда - що воля - не робить рабами...
2015

Кортить погратися у жмурки.
І як на разі, є із ким.
Чи то зі смертю – для науки,
чи із Донбасом бойовим.

Орда у розпалі байраму
у ризи одягає Крим.
Кирило сурами Корану
охрещує четвертий Рим.

У летаргії літургії
куняє православний світ.
І переписує Росія
комуністичний заповіт.

У яників ще тліють німби.
У коаліції – дует.
Рецепти ядерної бімби
готує екзо-комітет.

І очманілі малороси
стають у чергу до яси.
У влади – вибори на носі
і продають себе Носи.

На мир «Свободу» проміняли
і «Батьківщину» оплювали.

Та знають сучії сини:
немає миру у народу.

З лукавим будь-яка угода
веде дорогами війни.

09.2015

В Парижі у пізню годину
Десь років зо двісті назад
Шарлотта убила тварину
На ймення Кривавий Марат
Який наробив пребагато
Терору, нена́висті, зла:
За покликом то́го Марата
Усяка мерзо́та ішла
І широко лився довкола
Невинної крові потік,
Щоправда, Шарлотту ніколи
Не вдарив терору батіг.
Могло лихоліття усе це
Далеким здаватися їй
Та ма́ла великеє серце:
Найбільше у Франції всій.
У ньому тирана провини
Урвали терпіння струну
І в тиху вечірню годину
Вона розпочала війну.
У юного віку зеніті
Загинула дівчина ця
Та стало світліше на світі:
Піднялися інші серця.
І в того піднесення пору
Диктату закінчився строк:
Настала пора Термідору
Та часу ново́го виток.
Відтоді по хвилі, помалу
Роки́ у майбутнє пливли
Де часом Капла́н виникала
І Штауфенберги були:
Та щось у житті помінялось,
Чи мали наснагу не ту,
Бо їм усякчас не вдавалось
Здійснити Шарлотти мету…
А зараз – до рідної хати
Щоб звірства чинити отут
За кличем нового Марата
Нові терористи ідуть.
І люди по цілій Росії
Сьогодні, неначе колись,
З тирана зробивши месію
У хорі бридкому злили́сь.
В їх душах, де гидко і темно
Нуртує ворожості шал:
Їм Пушкін напевно даремно
Писав про Шарлотти кинджал.
У меншості плаче Навальний,
Мовчить у могилі Нємцов,
А решті – здається нормальним
Злочинство і трупи, і кров.
Тож править кремлівська сволота,
Зростає «народів тюрма»…
Де ходить російська Шарлотта?
Шарлотт у Росії нема.

© Леонід Вархоляк, 2015 р.

Я не хочу туди
Де озлоблений люд
Із чужої біди
Знавісніло регоче,
Де квітують сади
Та плодів не дають,
А у владі кати,
Що вбивати охочі.

Я не хочу у світ
Божевільних ідей
Де серця наче лід
Зненавúділи брата,
Де брехня наче мід
На устах у людей,
Де чекати не слід
Каяття супостата.

Я не хочу до вас
Хоч поріднені ми:
Родичатись не час
Як нещастя довкола.
Пролягли поміж нас
Хуртовини зими,
Їх вогня́ний пегас
Не розтопить ніколи.

Не розтопить повік
Бо не хочете знать
Ні історії віх,
Ні реалії часу.
Пропаганди потік
Буде вас напувать
І плодити калік
Отупілої маси.

Чи буде вороття?
Чи приїду ізнов?
Доки маю життя
Зарікатись не смію.
Тільки б мати знаття
Що припиниться кров
І піде в небуття
Озвіріла Росія.

А допоки, на жаль,
Розвелися мости
І у серці печаль
Як роз’ятрена рана:
Золота пектораль
Не з’єднає світи
Доки правди кришталь
Розбивають обмани.

© Леонід Вархоляк, 2014 р.

Сходить багряне небо,
В наших очах - заграви!
Буде сьогодні жарко!
Слава героям! Слава!

Що нам життя віддати?
Що нам іти на кулі?
Ми переможем славно!
Кліо про нас почує!

Хлопці,
вперед!
До бою!
Знов "Ще не вмерла..." грає...
Воїни
не здаються!
Воїни
помирають!

Не йди за лозунгами тих
Хто має дар Хамелеона
Будь спільником людей простих
Із них не падає корона

Ми звикли бачити гнідих
Уповноважених нардепів
У брендах вишуканий пих
Спільнота обраних аскетів

Таланту їм не позичать
Оскароносні всі актори
Уміють обіцянки дать
А потім поховатись в нори

А ми ковтаємо у опт
Чи не сприймаєм ? Чи наївні ?
Пора сказати усім стоп
Бо в черзі вже до божевільні

Верхи кришують і деруть
Все списується траншом - боргом
Поборами все нижче гнуть
Придушений народ законом

Так і несем , так і везем
Вірніше тягнемо зажертих
Можливо правнукам знайдем
Політиків своїх , і чесних...
2015р.

Дивлюсь на покоління молоде,
якому усміхається майбутнє.
У це ще вірять люди де-не-де,
якщо новітня влада шалапутна
до урвища його не поведе.

Як мовиться, – дорогами планети
нікому не заказані путі.
Не імена, а руки золоті,
нехай і інженери, не поети
цінуються у бучі й суєті.

Але – війна. Онде – зальотні півні.
У Рашії годують упиря.
Еліта опускається до рівня
гадючої опричнини катівні,
вилизуючи батюшку-царя.

У Києві їх родичі хороші
готують списки: укрів – до ноги.
І де вони – державні вороги,
якщо не в ролі вірного слуги
у КаГеБе, але за наші гроші?

Хизуються собою східняки,
які вони нікому не потрібні,
які вони з хазарами подібні!
Які учителі за срібняки
у Харкові і у Ростові рідні!

Линяють патріоти-українці.
«Бандерівці цинічні»* – наодинці
із Бендерами армії базік.

Гуртуються куповані і «наші»,
а холуї наколотої Раші
освоюють воюючий язик.

                              05.2015

Як мені тебе почути
мого братика-кугута,
що гниє із голови?
Ой уміють ренегати
чорні душі продавати
за кадильницю Москви.

Не ганьба у дикім полі
пошукати злої долі,
як уміють вояки.
Ой біда, коли я мушу
завойовувати душу,
що збирає мідяки.

Гріє ваші капітали
у кишені папи Карли
куций ідол у вінці.
Ой пригріли і приспали
гади-змії і шакали,
бронзовіючі дільці.

Раша ратує за бійню,
репетирує катівню,
репетує, як на сказ.
Ой уміє одурити,
експортуючи бандита
воювати за Донбас.

Ієрархія мамони,
попираючи закони,
делегує холуїв.
Елементи кримінальні
стережуть у буцегарні
наших дочок і синів.

Ой злодії із печери,
окаянні ненажери,
одурманені усі.
Називаєтеся – браття
і як Юда до розп’яття
присмоктались до Русі.

Вас нуздає забіяка,
пес із мордою коняки
у містерії-кремлі.
У радянщині затерплі
залишайтеся у пеклі,
горлопани-москалі.

                              2015

Щось не святкується мені.
Не чую барабан,
а перемогу у війні
очолює пацан.

Хоча і буцає воно
і мекає, – ...е, ...бе,
А у ефірі все одно
попахує ДеБе.

Усі святкують у полях –
на ниві, у бою,
і зі сльозою на очах
за вотчину свою.

І мрії кожного несуть
у інше майбуття,
де по Хрещатику ідуть
захисники життя.

Але немає партизан.
А є таки воєнний стан,
і не до перемог,
аж поки Юду на аркан
візьме якийсь калмицький хан.
І хай поможе Бог.

                              09.05.2015

Не знаю, що із цим робити.
А мариться одне і те ж –
як накопичується мито,
якщо за ніч не об’явити,
якою мрією живеш.

Якими думами і снами
життя наповнює єство.
І як живемо із боргами,
і як не віриться, що нами
ще не гидує божество.

І як миритися, що темні
і злі сусіди іноземні
ідуть війною на народ?
І як усе це описати,
коли чекає біля хати
іще не копаний город?

Живу молитвою до неба.
Мені нічого і не треба,
аби закінчилась війна,
аби про неї не писати,
як то чекає на солдата
дитя і матінка сумна.

І почуваюсь перед нею
за оборонну епопею
усе ще винним без вини.

І уявити як – о, Боже:
її
               ніщо                              не переможе,
цієї мирної війни.

                              05.2015

Забуті історії - слави слова
В народі живуть , у суспільстві нема
Так звикли вже жити або існувать
Із верху поплещуть , низам розгрібать

Вже ситі настільки темніє в очах
Весь соціум в шоці , суцільний колапс
Усе на папері , для обраних зиск
Тому хто на фронті зашкалює тиск

Терпіння не вічне , терпіння вода
Занадто солона , занадто мутна
Кому пропонують той в судоргах вже
Нема того русла - брехнею бридке

Злиденні у масках ідуть на війну
Стріляють їх нищать , не мають страху
Законного , божого , їм ідол рогань
Защо продалися ? Вже сушать тарань...

Такі сьогодення кати паничі
Над ними у ярус царьки палачі
Собаки , магнати , вовки , стукачі
Звели до потопу пропиті в вині...
2015р.

Який широкий спектр промов -
Гарячих , і відвертих
Яка нечувана любов -
У лозунгах упертих

Наскільки витончений смак -
Вальяжний тон подачі
Що хочеться сказати так -
Віддати руль посади

Вже двадцять років балаган
Ментальність економік
Міняють лідерів братки -
Висвистують в динамік

Загнали власний марафон -
В захмарну естафету
Керує штату кредитор -
На все зробив засаду

Чужим умом в чужий обшор -
Прокляття над народом
Ще не народжений , а вже -
Ти раб жидо - масонам

Та віра у серцях жива
Від прадіда законом
Хто вірний благості Христа -
Тих не зламать і коштом...
2014р.

Молимось, благаємо у Бога
іншої – своєї перемоги.
Дайте сили, віщі небеса,
подолати сателіта Раші.
Хай ізгинуть вороженьки наші,
як на сонці вранішня роса.
               Бог війни неначе і не чує,
               поки душі ляжуть одесную,
               поки стійло жуйку ще жує,
               і лукавий спати не дає,
               і як Берко, душами гендлює,
               ворон кряче, а юрба воює,
               трощачи оглоблею своє.
У паралізованого сходу
усихає клепка. У народу
закипіла кров. Лиха біда.
Отупіле не питає броду.
На рублі міняючи свободу,
волю заарканює орда.
               Та колись, нарешті, має бути,
               відійдуть воєнні атрибути,
               врунами укриється рілля,
               може мінне поле оніміє
               і з полону вирватись зуміє
               леготом наповнена земля.
Журавлі із вирію вертають.
Наречені лебедів чекають
з ранньої до пізньої зорі.
               Зморені воєнною весною,
               сповнені надією живою,
               дивляться у небо матері.
                              04.2015

Так, як задавна розп'яли Христа,
донині розпинають Україну
іуди та пилати неспроста,
бо правда очі коле безупину

про те, що москалі нам - не брати,
і навіть не молодші - де там старші.
Праправнуки Івана Калити
укотре на загарбницькому марші.

Похмурий прокуратор у Кремлі.
Снує орда. Лютують азіати.
Брехню і зраду сіють по землі
і в наші дні іуди та пилати.

Та як воскрес для всіх людей Христос,
і Україна встане з попелища
всіх воєн, мору й демонських погроз.
Лиш треба нам до Бога бути ближче.


10-11.04.15

Реальність уже навчилась
В’язати вузли на спицях,
Ходити містами Сходу
З клубками тонких нито́к.
Добраніч, моя країно…
Як тобі зараз спиться?
Чи сняться тобі могили
І душі солдатів з АТО?
Чи бачиш обстріли з градів,
Що змінюють наші очі?
Чи просиш, що сніг із градом
Сьогодні тебе оминув?
Умитий сльозами рідних,
Зовсім маленький хлопчик
Знов олов’яних солдатів
Вкотре веде на війну…

Почута думка не нова за змістом,
але свіженька. Отже, на слуху, –
ми українці просто сатаністи,
бо владу обираємо таку.
               Таку брехливу, що не ймемо віри,
               що нібито на сході йде війна,
               і наче не пуста уже казна,
               і все іде у пащу тому звіру,
               що зветься не війна, а сатана.
Обманщики окупували Раду,
яка у нас викачує бабло.
А на місцях командує «громада»,
якої ще учора не було.
               Така собі невинна і пухнаста,
               не створена царевичем Вітьком,
               що втік на Вовці Сірому у казку,
               замівши закрома своїм хвостом.
Парафія Кирила-патріарха,
хапуги в установах – то не ми.
Не ми собі обрали олігарха,
що ніби отирався між людьми.
               І наступає мафія на п’яти,
               де кум за кума
                              і начальник – свій.
               Прозріли всі раптово і багато,
               як мовиться, –
                      зa кадром двадцять п’ятим:
               солодкий шоколад і мордобій.
І окаянні – всі недоторканні.
Люстрація застряла на горі.
А унизу не хочуть на екзамен
на-пів-учителі і лікарі.
               Хто багатіє, той і є еліта.
               Хто окрадає, тому є де сісти,
               але у нього – гори золоті.
І судять нас юристи-комуністи.
От і кажіть, що ми не сатаністи,
коли усі дурисвіти – святі.

                              03.2015

В росії є й нормальні люди,
але їх дуже мало там.
А решта – кацапня-іуди –
угноєння своїм царькам.

Антихрист вже прийшов на землю!
Він у кацапів – президент.
Уже давно засів у кремль він
і мріє знищить світ ущент.

Кацапський «мір» смердючі лапи
свої протягує завжди.
В лайні сидять собі кацапи
і прагнуть всіх втягнуть туди.

Така вже сутність всіх кацапів –
убогість, п’янство і розбій.
Не стулять і двох слів без мата,
Зате на газовій трубі.

Кацапи – заздрісний народець.
Кацапи - нація нездар.
Сучасний їхній полководець –
їх душ убогих кочегар.

Від тупості і безнадії
Кацапи майже всі спились.
Скільки кацапів на росії ?–
на рейтинг путіна дивись.

Він дав їм величі оману –
удав і стадо «вandar-log».
Вони для нього – як барани.
Для них їх путін майже бог.

Кацапи – тварі гидомирні,
Що в світ лиш ненависть несуть.
Під наглядом вождя сумирні.
Тому їх, як свиней, пасуть.

Війна триває три століття.
Ще прийде перемоги час.
Переживемо лихоліття.
Кацапам не здолати нас.

Закружилась земля и ушла из-под ног,
Друг упал, не успев вслух сказать нам о смерти,
Сколько пройдено их, этих пыльных дорог,
И что было не страшно, прошу - нам не верьте.
***
Взлетали наши души к небесам,
Афгана небо отпускало тихо,
И болью на родном пороге, криком
Любимых провожали навсегда…

А мы шагали, а мы шагали,
Мы шли из дали, далекой дали.
Нам в восемнадцать сказали – братцы -
Но все так вкратце. Но все так вкратце!

В тяжелом ранце вода, патроны и слово «надо».
И плотным рядом под пули в горы.
Мы ведь для воли! Мы по_не _воле
Там умирали. Мы не из стали. Мы тверже стали.

із записок давніх