ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Артур Сіренко
2024.02.24 11:49
Що ховається в глибині троянди
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється,
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні

Ігор Деркач
2024.02.22 17:44
А у юрби немає серця.
Таке буває де-не-де,
коли здається,
що ідеться
про те, чого нема ніде.

***
А на війні до перемоги

Олена Побийголод
2024.02.22 15:52
Із Володимира Войновича

Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:

капусточки качан,

Ярослав Чорногуз
2024.02.22 12:38
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -

Леся Горова
2024.02.22 11:28
Несмілий березень грозиться снігопадом,
Стерніють ще незорані поля,
Синички розтеленькалися радо,
І раптом - чутно пісню солов'я.

Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
Зима не встигла за поріг піти,
А люба серцю пісня ніжно лине

Тетяна Левицька
2024.02.22 09:38
Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
те, що небо в дари нам послало.
Бо закохана жінка — душі берегиня,
а бездушна — загострене жало.

Спрагле серце болінням виснажують думи,
і нема їм кінця, а ні краю.
Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,

Світлана Пирогова
2024.02.22 08:57
Малюєш в пам*яті графітом
П*янку зимову жінку-вишню,
Подарував би самоцвіти,
Але ж чомусь тобі не втішно.

Натхненно лінії виводиш,
Вишневий післясмак зимою.
До серця б знати усі коди,

Віктор Кучерук
2024.02.22 05:33
Немає більше що казати,
Та й чи потрібно говорить,
Якщо можливість є поспати
Цієї тужної пори.
Блукає тиша по кімнаті
І морок хату затопив, –
Немає більше що казати,
Крім побажання: Мирно спи!..

Сергій Губерначук
2024.02.21 20:43
Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітний доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.

Надія Тарасюк
2024.02.21 18:40
Що для нас українська
Рідна батьківська мова?
Солов'їв спів пречистий
Чи струмки барвінкові?
Чи усмішка в зіницях
Із кохання уткана?
Що для нас українська? -
Віра! Слава! Єднання!

Іван Потьомкін
2024.02.21 17:05
І затихне земля. Небес око багряне
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...

Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак

Леся Горова
2024.02.21 11:01
Ще сонний ліс. Та все ж - привіт, мій друже!
Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка.
Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив.

Сухим підліском під ногами хрустко.
Шипшина розгубила жменю ягід,
Що ніби з них зробив

Козак Дума
2024.02.21 10:55
Ми звикли цінувати гроші
і марно витрачати час.
Вони усіх кладуть на ноші,
вбиваючи людей у нас…

Жагу розбурхують, жадобу
і нищать добрі почуття.
Вони породжують хворобу,

Олександр Сушко
2024.02.21 08:38
Отарі необхіден ватажок,
Очільнику - громада працьовита.
Мені ж миліші терції та квінти,
І стиль письма, м'який, неначе шовк.

Було, під носа сунули скарби,
Тягнули на Парнас і на Голгофу.
Та не потрібна вільна птаха богу,

Віктор Кучерук
2024.02.21 05:44
Ще не видно у темряві згуслій
До тісного подвір’я заїзд,
А вже чути – вовтузяться буслі
В одному із навколишніх гнізд.
Хоч утомлена пара з дороги,
Та до справи взялася мерщій, –
Порядкують птахи довгоногі
У схололій домівці своїй.

Микола Соболь
2024.02.21 03:50
Біля ставу цвіте конюшина
непримітна прикраса землі.
Чи звертає увагу людина,
як її полюбили джмелі?
Щойно сонечко небо зігріє
трударі пасманисті вже тут
і здається, що – Ave Maria –
їх крильцята невтомні несуть.

Світлана Пирогова
2024.02.20 08:53
України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.

Ігор Шоха
2024.02.20 08:47
Мене не доганяють ні вовки,
ні миші... і телята ще не з’їли,
усупереч, якщо не завдяки
усьому, що розтягує роки
й літа, які вкорочують зоїли,
не розпинаюся на всі боки.

ІІ

Микола Соболь
2024.02.20 07:22
На столі хлібина, біла скатертина,
в рамочці маленьке фото край стола.
Зачекалась мати на вечерю сина,
вже й свічі пломінчик вигорів дотла.

«Де ж ти любий сину, первісточку милий?
Ні земля, ні небо не дає відвіт.
Полетіла б ненька, аби мала крила,

Віктор Кучерук
2024.02.20 05:39
Відшуміли хуртовини
І морози відійшли, –
Сонце топить щогодини
Сніжні мури та вали.
Потекли струмки вздовж вулиць,
Затуманились лани, –
Серед лютого відчулись
Теплі подихи весни.

Володимир Бойко
2024.02.19 23:24
Боротьба не припиняється,
Україна – поле бою.
І найгірше розпаляються
У розбірках між собою.

Як себе перекалічимо –
Ворогам робити нічого.

Юрко Бужанин
2024.02.19 15:34
Мізки мої шкварчать, мов грінки:
Ну й вередуля - вереда!
Така прекрасна зовні жінка
Мою печінку доїда.

Нехай вона тобі смакує,
Бенкет проходить весело -
Ти ж непроста є вередуля -

Леся Горова
2024.02.19 08:55
Ще не встигло зніміти одне, розболілося інше.
Крила гублять перо від важкої тужби. Світе мій!
Заливаєшся болем і виєш усе голосніше,
І мільйони життів у вогні ненажерливих війн.

Де межа, за якою не буде чого виглядати
Ні з високого трону царів, ні

Віктор Кучерук
2024.02.19 05:24
Ми, українці, - залізні.
Навіть якісь кам'яні,
Раз в оцю пору зловісну
Не горимо у вогні.
Хоч він щодня обпікає
Наші змужнілі тіла, -
В полум'ї вистояти маєм,
Щоби здолать москаля...

Микола Соболь
2024.02.19 04:39
Не така весіння ніч, щоб спати,
повня заспівала за вікном.
Чи відпустить до світанку мати,
юності надихатись теплом?
Щоби пам’яталося з роками:
аромат акацій, ніби грог,
як тебе торкаюся губами,
соловей витягує – тьох-тьох…

Сергій П'ятаченко
2024.02.18 21:44
хмари важкі наче вісті зі східних фронтів
чорні неначе зневіра мов крик гайвороння
ніч стало важко любити – тепер поготів
важко в імлі розпізнати це ті чи не ті
хто там іде нам назустріч крізь ночі безсонні

хто це торкається пальцями наших облич
н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тата Рівна - [ 2024.01.01 17:15 ]
    моя колядка на 2023 Різдво
    у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
    тривога відміна удома не вдома — твої?
    в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
    ми знову воюєм
    Боже —
    ми вмієм в ці ігри грати
    своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
    ми
    сука
    кіногерої примати і діти Праматері

    дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
    і кача пливе понад вічністю
    над кожним Сашком та Володьою
    Сірожкою Анькою — нашими
    голодними та холодними
    колишніми одноклашками
    смішними колись і модними
    над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
    це
    Боже
    погана історія —
    нам
    Боже
    давно не смішно вже

    навіщо ти катакомбами
    крізь море крові та пороху
    ведеш нас до свого берега
    або до нового мороку
    до чого ведеш?
    признаєшся?
    вкладаєш детальки в пазики?
    доводиш?
    виводиш?
    граєшся? —
    складаєш якісь там пазлики

    ми — дивний народ в оточенні
    зневірені знеохочені
    у темних водах історії оплутані та обточені
    усе хазяйнуєм клопочемось —
    усе бʼємось як заведені
    сусіди ж облизують збочено
    немовби намазано медом їм

    сусіди навколо — зрадники
    а — наші двори —
    бойовища
    вже третя війна вигарцьовує —
    комусь —
    видовища —
    а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
    навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
    і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
    столикою бездуховною двоязикою

    так тяжко ходити в темряві
    у мороку невідомості
    де свічкою править тонесенька нитка свідомості
    горить і тікає в безвісти
    ледь жевріє тихо міниться
    століттями ми виживаємо —
    коли це нарешті зміниться

    чи на світовім полóтнищі
    в твоїм казані бездонному
    народ наш дарами жертовними
    священною гекатомбою
    щоразу тобі приноситься
    кладеться офірою щедрою
    а світ закриває очі та
    виспівує нашого «Щедрика»

    і ти приймаєш —
    Божечко —
    і ти всім киваєш —
    божечки
    і мило їм усміхаєшся
    прислужникам-сороконожечкам
    береш наші діти вбитими
    береш наші землі вмитими
    священною кровʼю нашою
    слізьми матерів підлитими

    ще скільки триватиме
    Божечко
    ця дивна любов з гематомами
    коли наш нарід приноситимуть
    у жертву тобі гекатомбами
    до ста вівтарів — ще трошечки —
    міста наші й села димляться

    куди твої янголи
    Божечко
    Юрко та Михасик дивляться?

    зроби вже нарешті паузу
    на років хоча б що триста
    дай нам прорости і вирости
    і трон свій посісти —

    щокожній ясній родинонці
    у домі своєму чистому
    дай смертю своєю скінчитися
    і знов прорости та вирости

    у ранах страхах прокльонах —
    час звузився до хвилин

    ти хочеш щоб з українців
    лишився лиш ти один?

    (С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  2. Юрій Гундарєв - [ 2023.11.03 09:33 ]
    Валер‘ян Підмогильний
    3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії було вбито
    видатного українського письменника, одного з найяскравіших прозаїків
    «Розстріляного відродження» Валер‘яна Підмогильного.
    У двадцять сім він написав роман, який міг би прославити художню
    літературу будь-якої європейської країни. А у тридцять шість його життя
    трагічно обірвалося. Точніше, обірвали…


    Час покинув свій,
    долаючи втому…
    Я - у Києві
    сто років тому.

    Усміхнені квіти на клумбах.
    Трамваїв густоголосся.
    Міліціонери на тумбах
    завмерли, як колОси.

    Ось ця чарівна пані,
    яка вибирає буси
    прямо з вітрини - останні,
    можливо, моя прабабуся.

    А з цим малюком у колясці,
    що так зворушливо плаче,
    ми розминемось у часі…
    Пробач, не до побачення!

    Володимир, на хрест спершись,
    як то кажуть, камо грядеши,
    здається, побачив першим
    нас - прийдешніх…

    Вночі на дніпровські схили
    падає срібне намисто…
    Валер‘ян Підмогильний
    «Місто».

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)


  3. Євген Федчук - [ 2023.09.28 14:42 ]
    * * *
    Миколка в лісі назбирав грибів
    І вже було додому повертався,
    Як чує – хтось по стежці наближався.
    Тож він бігом за кущиком присів.
    З’явились два десятки вояків,
    Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
    Хто з автоматом, хто із пістолетом.
    «Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
    Схопитися на ноги та чомусь
    Завмер на місці. Щось його лякало.
    А ті по стежці всі попростували
    У бік села. Куди тепер йому?
    Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
    Звідкіль село було вже добре знати.
    А ті ввійшли та й подались по хатах.
    Почулись крики. В нього на очах
    Пристрілили учительку, яку
    «Совіти» до них в школу надіслали.
    Йому дівчину, навіть, жалко стало.
    А ті селян зігнали на крайку.
    Один почав щось голосно казать,
    А люди у юрмі загомоніли,
    Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
    Тоді один в повітря став стрілять
    І всі замовкли. Тиша залягла,
    Лише собаки враз завалували,
    Як ті знов по дворах пошурували,
    А вся юрба лиш стиха загула,
    Бо ж п’ятеро тримали автомати.
    Он до сусідки, бачить він, зайшли,
    Корову з її двору потягли.
    Сусідка стала голосно кричати.
    І кинулась корову відбивать,
    Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
    Чим же дітей їй бідній годувати?
    Устигла лиш зробити кроків п’ять,
    Коли один натиснув на гачок
    І черга автоматна пролунала.
    За мить вже жінка мертвою лежала.
    Почулись дикі крики діточок,
    Яких в юрмі тримали, не пускали
    До матері. Бо ще і їх поб’ють.
    А вояки вже тягнуть і несуть.
    Підводу в дядька Коваля узя́ли
    Та конячину ледве упрягли.
    Мабуть, не вміють. На підводу так
    Звалили все, що взяли по хатах.
    Іще корів з десяток привели.
    Миколка бачив, що було в селі,
    Ніяк думкам не міг він раду дати:
    Та ж це свої, що мають захищати?
    Чому ж ведуться, наче москалі?
    Коли ті знову мимо нього йшли,
    Почув розмову й стало зрозуміло.
    Один промовив: - Вот ми учуділі!
    Как ми всьо ето кодло провєлі?
    Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
    Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
    А ми іх нинчє ловко проучілі.
    Да успокойся. На вот, потяні,-
    Недопалок сусіду простягнув,-
    Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
    Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
    А той мовчазний: - Та я все почув.
    Все ж почуваюсь Каїном, однак.
    - Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
    І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
    Запомни крєпко, что Бендера – враг!
    І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
    - А вчителька? Вона ж, здається, наша.
    - Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
    Ти жалость-то свою поберегі.
    Коль для побєди нужно положить
    І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
    Великая ідея, а нє люді –
    Вот для чєго нам комуністам жить!
    Вони пішли. Миколка вже й забув,
    Чого він тут. Не міг прийти до тями.
    Дитячий розум плутався думками
    Від того, що побачив й що почув.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2023.08.03 12:41 ]
    У кільці Феміди
    ІВійні минає друге літо...

    чекають хліба по воді
    живі аборигени світу...

    не знає світова еліта,
    як виживати у біді
    і не коритися орді...

    ані Арей, ані Феміда
    не відають, – а де тоді
    подінуться усі вожді,
    яких нема куди подіти...

    і москалі, і бульбаші,
    і мародери пуцьки-бацьки,
    і, ніби наші, та чужі
    нувориші-скоробагатьки,
    і малороси без душі...

    раніше, що у нас на часі,
    вирішували у кремлі
    шути і їхні королі,
    а нині Гея у Гаазі
    вирішує, якій заразі
    немає місця на Землі.

    ІІКоли воює Україна,
    на заході усе окей,
    адже Америка не винна,
    що у якоїсь половини
    народу обраний лакей,
    що у фортуни є паяци,
    які уміють на ходу
    перевзуватися і маси
    смішити на свою біду,
    і мати євро на палаци
    десь... на окраїні села.
    А треба ще й уяву мати,
    чи є добро у твані зла,
    аби у щі не попадати
    на кухні повара пуйла.
    Та наше чадо із народу
    кудись, усе-таки, іде,
    рятуючи свою свободу.
    Надія є – не підведе,
    коли налякане зі сходу,
    усіх на захід поведе.

    ІІІІ... ще одна метаморфоза
    із двійниками у кремлі –
    лакей у свиті мафіозі
    стає у неї на чолі.
    Пора сміятися на кутні,
    що сильне НАТО береже
    і реноме, і негліже,
    але не зупиняє дурня.
    Тому нема кінця війні
    і усвідомити це – мало,
    аби усяке зло минало.
    Та попереду судні дні
    і заодно діла гучні,
    яких раніше не бувало.

    08.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  5. Юрій Гундарєв - [ 2023.07.09 09:37 ]
    Микола Глущенко
    Микола Глущенко - видатний художник,
    єдиний український імпресіоніст. Легендарний
    розвідник. Підтримував приятельські стосунки
    з Пабло Пікассо, Анрі Матіссом, Володимиром
    Винниченком. Сьогодні його картини належать
    до числа найдорожчих творів українських художників.


    Мазки, мов коричневі хрущики,
    плавно злітають вниз…
    Віртуозний маестро Глущенко -
    український імпресіоніст.

    Товариш Матісса і Винниченка,
    завсідник паризьких кав‘ярень,
    здавалося, жив на повне крещендо -
    на взліт, артистично, яро.

    Митець… і воднОчас розвідник Ярема -
    масштабу Ріхарда Зорге.
    Амплітуда неразв’язаної теореми -
    від аскези до богемних оргій.

    Денді, артист, Дон-Жуан -
    це зовнішній бік медалі.
    Сонячний світ парижан,
    життя - як шаблі в бокалі…

    Та був бік медалі й інший -
    світло ікон святих,
    тихі пісні, гнівні вірші,
    над прадідами хрести…

    І він повернувся додому,
    змолодів душею і тілом,
    як рукою, зняло втому -
    переболіло.

    Дніпро переплив в сімдесят,
    створив ужинок пейзажів,
    з мольбертом щодня сам-на-сам,
    життя - як ланцюг вернісажів…

    Мазки, мов коричневі хрущики.
    Роки добігають вниз…
    Віртуозний маестро Глущенко -
    український імпресіоніст.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)


  6. Юрій Гундарєв - [ 2023.07.04 10:37 ]
    Юркодар - 21
    Василю Буколику

    Читаючи переклад есею Еріха-Марії Ремарка
    «Чи тенденційні мої книжки?»

    «Без змін на Західному фронті» -
    це вже історія, здавалось нам…
    Сьогодні в молодих сивіють скроні,
    коли у вікна дихає війна.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  7. Зоя Арова - [ 2023.03.03 00:45 ]
    Не мовчіть!
    Коли до нас прийшла біда –
    кати з мечами,
    Коли нас нищила орда-
    ВОНИ МОВЧАЛИ.
    Коли згвалтовані жінки
    Від мук кричали,
    Та в мить сивіли малюки-
    ВОНИ МОВЧАЛИ
    Коли вивозили зерно,
    що підло вкрали,
    створивши голод, все одно-
    ВОНИ МОВЧАЛИ
    Коли у Бучі й Ірпіні
    дітей вбивали,
    земля палала у вогні-
    ВОНИ МОВЧАЛИ
    Коли людей, немов собак,
    у рів спускали
    у фільтраційних таборах -
    ВОНИ МОВЧАЛИ
    Коли на села та міста
    фосфат кидали,
    Та біснувалася орда-
    ВОНИ МОВЧАЛИ
    Не дай Госп-дь, понад усе,
    щоб діти знали,
    як світ загинув через те, що
    ВОНИ МОВЧАЛИ.........


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Шоха - [ 2023.02.26 18:22 ]
    Крадені діти Маріуполя
    У кожного своє посильне мито,
    якщо це не полон і кабала
    у кігтях двоголового орла.
    Примушені диявола любити,
    на лобній площі оніміли діти,
    оточені парафією зла.

    Юрба іуд напевне добре знає,
    де ділися дітей оцих батьки,
    які із Маріуполя, таки,
    та гадина запрошує до раю...
    одна дитина вуха затуляє,
    аби не чути їхні матюки.

    02.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  9. Олена Лоза - [ 2023.02.06 09:01 ]
    Характерник
    Потріскує гілля, палаючи у вогні .
    Заварює зілля в чавунному казані
    Відунка стара - волосся, мов
    Сизий дим.
    Полин і кора - цілюще бува гірким.
    Загрозливі тіні звиваються уночі.
    Різким хихотінням лякають руді сичі.
    Страшна моровиця збирає рясний врожай.
    Кому там не спиться?
    Ховайся або тікай!
    Прозорий пергамент шкіри
    В рясних візерунках рун.
    Вітри продувають діри, на бантині кіт Мовчун.
    Подалі від злого ока захована хижа ця,
    Скаженого людововка і найманого ловця.
    У хижі під кволим дахом
    Чекають, що принесе
    Того, хто позбувся страху,
    Чи може утратив все .
    Бо тільки такі сміливці, які без царя живуть,
    Зі словом, твердішим криці,
    Тернистий торують путь.
    Когось таки та й наверне
    Молитва з усіх-усюд.
    - Він обраний, характерник, -
    Врятований мовить люд.
    О.Л.
    Лютий 2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Шоха - [ 2023.01.26 11:00 ]
    Ми проти тьми
    ІМи жили віками у борні
    із лукавим іродом-сусідом,
    як могли, перемагали біди,
    гартували душі у вогні,
    щоб тепер у визвольній війні
    не було від ворога і сліду.

    ІІПоки переорана земля
    і війною зрите дике поле,
    повертаємо свої поля...
    щоб на урожай уже ніколи
    не була засіяна рілля
    мінами й ракетами могола.

    Мусимо удобрити степи
    трупами розбійної ватаги –
    злого людоїда-андрофага...
    зійде сонце і для молотьби,
    щоб і тут не застили попи
    і шамани витязям звитяги.

    Ми ще відбудуємо міста,
    орками зруйновані до щенту,
    і позамітаємо планету...
    щезне із лиця землі орда
    і тоді аж... горе – не біда,
    бути оберегом континенту.

    ІІІМи були і будемо людьми
    на своїй землі обітованій.
    і ніякий цинік окаянний
    не засяє фейсом із пітьми,
    не зітруть історію погани
    ту, що кров’ю написали ми.

    01.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  11. Сергій Вертіль - [ 2023.01.13 10:05 ]
    Натхнення
    Місячна ніч, зірковим покровом
    Вкрите. Так самовіддано вкрили.
    Немов хтось зі своєю любов'ю,
    Освітлює шляхи, які не раз змінили
    В своєму житті... Хто ти?.. Хто ти?..
    Скажи, благаю, бо неможливо
    А ні жити нам, ні відпочити.
    І чомусь лише осіння злива
    Дає пару хвилин, щоб встановити сили свої, які після оголених нервів
    Дзвонили вітром на кленових вітах.
    І виривалися з корінням дерева...
    О, небо жовтневе,
    Жовтим відтінком впало на сонце.
    І в цьому світлі, я побачив себе...
    Багаття Калинове
    Освітлює місячні ночі, що палають зорею.
    О, яке люте горе, яке страшне це горе...
    Роздвоєння...
    Прийшла в гості до мене людина.
    Я з радістю, промовив: "Заходьте, прошу".
    І вона зайшла, поводила себе вільно
    Немов у себе дома, провела обшук.
    О, ні, то не обшук, то натхнення
    В моїй голові наробило непорозуміння.
    І дурниці здалися... І думки як стерня
    Кололи мої почуття...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Вертіль - [ 2023.01.12 23:56 ]
    «Триптих на день памяті Володимира Сосюри»
    Ні, не другий Єсенін,
    А Володимир Миколайович Сосюра!
    Своє Ім'я кров'ю написав
    На Крижалях української літератури.
    Лірик від Бога,
    Людські душі турбував.
    Невже такий талант на землі бува?..
    Ви завдали нові поетичні форми,
    Ваша поезія поєднання космосу
    З народними піснями, і чути вдома
    Вірші ваші з дитячих вуст.
    Вже поїхала гордовита осінь,
    На своєму баскому коні.
    Груднева наречена на порозі,
    Тримається за осінні долоні.
    Бо не зможе сама блукати
    В цьому дивному світі.
    Бо немає жодної підтримки,
    І ніхто з сучасних піїтів,
    Не візьме її в свою інтимну лірику,
    Так як брали ви, ніжно і пристрасно.
    Хоча й на короткому, своєму віку...
    Вже не буде світло поезії таким ясним.
    Як це було при вас. Бо сьогодення
    Вже не потребує вашої сили слова.
    Майбутнє не зрозуміє зітхання клена,
    З вашою ніжністю і любов'ю!
    ****
    Роздвоєння в душі поета - є стихією природною,
    Але коли зникає межа реальності у нього -
    Він молиться, він благає спокою у бога...
    Бо неможливо бути цілісною людиною
    У світі спокус, коли в поет душа відкрита
    До всього, що було, що є, що буде на світі.
    Невже серце чорною печаткою вкрите,
    І тому немає щастя в своєму житті?..
    Неможливо довго бути в бою
    Із самим собою.
    Рано чи пізно прийде життєва криза.
    І Минулим своє серце порізав,
    Навмисно, щоб відчути душу свою...
    *****
    Ви можете не вірити поетам,
    Читаючи їх вірші і поеми.
    Але існує в світі прикмета,
    Коли зацвітають хризантеми
    То разом з ним квітне любов
    В серцях людей. Маячня? Брехня?
    Можливо, але після знайомств,
    Повірять, відчув кохання того дня.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2022.12.16 11:56 ]
    Ніхто ніколи не згадає вас…
    Ніхто ніколи не згадає вас,
    богів, потрощених на тріски.
    Спалили ваш іконостас.
    Звалили ваші обеліски.

    Час фанатизму – і зневіри час,
    шеренги роботів – і хаос
    поцілили в безцінних вас,
    повісивши на довгий фалос.

    Колись ваш голос у книжка́х читавсь,
    тепер він у вогні німіє.
    Ніхто ні з чим і не зоставсь.
    Ніхто нічого і не вміє.

    На черзі час нових ідейних нас,
    іде про віру і довіру мова.
    Мене зламають не в останній раз,
    життя немає знову, знову, знову…

    5 грудня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 95"


  14. Юрій Лазірко - [ 2022.12.13 17:57 ]
    зона
    зона
    пила і гуляла
    більше стало зони
    видавали
    всім присталим
    нари біля трону

    привели
    псам сухо в роті
    щоб води набрати

    куцолисий
    що напроти
    з білої палати
    бився в груди
    що він Понтій
    з дерева Пилатів

    коло нього
    рила свити
    з роду дуполизів
    зранку вже
    по оковитій
    в безшевронних ризах

    поруч з ними
    недокурки
    з кубками чифіру
    по шість ложок
    брали цукру
    плямкали без міри

    в пахана
    не очі
    дзоти
    а душа
    без п'яток

    ніби він
    ні за
    ні проти
    зняти
    всіх розп'ятих

    ніби з ним
    вільніша зона
    і плювки чистіші

    він закон
    а у законі
    ані нош
    ні ніші

    слався
    Понтіє Пилате
    найпонтійший хане
    слава вам
    пенькам пихатим
    вічна слава клану

    і обкурені
    з хлистами
    по майданнім гамі
    повели
    отих з христами
    на пустир
    за брами

    повели
    пахан потрошки
    умиває руки
    злизує чифір із ложки
    недоталий цукор

    15 Серпня, 2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (2)


  15. Юрій Лазірко - [ 2022.12.10 21:15 ]
    царям i царятам
    царі і царята
    червиві боги
    вам душ не забрати
    в могилу з могил
    і золота тиші
    сріблин сивини
    того що не лишить
    війну без вини

    вам більше не стати
    для крові ковшем
    чи кличем солдата
    що вилився в щем
    дороги розбиті
    поля без плугів
    життя стало митом
    за смерть ворогів

    тримаються вітру
    дощі і слова
    у кадрах чи в титрах
    розмова жива
    життя без опори
    відспіви без сліз
    від жадоби горе
    від кривди жалі

    здавалося б неба
    побачив бери
    пташиний цей щебіт
    зірковий порив
    та тільки без міри
    воно без ваги
    без власника віра
    не вам до снаги

    і вечір на плечі
    лягає вогнем
    і світла для втечі
    ніхто не пригне
    царям і царятам
    корона і трон
    чого вони варті
    з порожнім нутром

    10 Травня, 2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (4)


  16. Сергій Губерначук - [ 2022.10.25 09:42 ]
    Як крові напила́ся муха…
    Як крові напила́ся муха,
    й з дощем звінчалася посу́ха,
    подревумислився про Русь
    сиве́нький згорблений дідусь.

    Прапращур, прадід, бабця й мати
    пройшли таємні каземати,
    не поверталися живі,
    а він, відтак, служив Москві.

    Демонстрував беззубий гаспид
    серпастий-молоткастий паспорт
    і з натовпом старих сестер
    виводив гімн СРСР.

    Для фори красно в протилежність –
    став матюкати незалежність.
    А пластунів, що вийшли з храму,
    назвав ще зовсім пісюнами.

    Його соромив перехожий,
    а дід стрибав, на чорта схожий,
    і закликав пролетарів
    єднатися і бить козлів!

    Коли поліція спитала,
    чому козак так випив мало, –
    трибун, на більший свій протест,
    пішов на алкоґольний тест.

    Дружина враз зам’яла діло
    і геть пішла, щоб не смерділо.

    2 жовтня 1999 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 86"


  17. Валерій Хмельницький - [ 2022.10.12 17:40 ]
    Актуальне
    Генерал-лейтенант Складновимовити
    За два дні запустив (тобто вимів)
    Зо дві сотні крилатих ракет,
    Підірвавши військовий бюджет.

    Половину з них збили ПС,
    Півдесятка потрапили в РЕС,
    Ну, а інші - куди попало.
    ВКС відрапортувало,

    Що усі вони влучили в ціль.
    Ім збрехати - хоч падай, хоч стій -
    Як два пальці об чорний асфальт.
    Не вилазять із білих пальт

    І кричать на трибунах ООН,
    Що напав на них батальйон
    І 100500 солдат
    Польських найманців й інших НАТ.

    12.10.22


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Залюбовська - [ 2022.07.10 19:04 ]
    Звіяні вітром
    Очі – смарагди, ніби лілея личенько.
    Тішила погляд постаттю бездоганною.
    Сукня – хмаринка у зеленаві квіточки.
    Тільки ім’я тривожне ятриться раною.

    Світ вирував балами і брязкав крицею.
    Зріла війна, грозою на прузі виснучи.
    Вірилось: Конфедерації славні лицарі
    легко здолають ницих плебеїв Півночі.

    Бог не почув, не сталося, як гадалося.
    Янкі долають масою і гарматами.
    Чорні уроки й вироки громадянської:
    трупи, руїни, попіл, могила матері.

    Землі родючі кіньми на камінь вибиті.
    Золото, мідь і бронза у тиглі плавляться.
    Стиснути серце. Пристосуватись. Вижити.
    Так гартувалась американська нація.

    Сивий туман. Стежина вузька і звивиста.
    Вутлий місточок - ниточка над безоднею.
    Клятва: «Збрешу і вкраду, і стану вбивцею,
    та, присягаюся, більш не засну голодною».

    06. 07. 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  19. Ігор Шоха - [ 2022.05.22 18:14 ]
    Посіви і сходи
    До віків уже дев'ятий рік
    додає історія навали
    дикого сусіда-канібала
    і у течії кривавих рік,
    поки люди пізнають вандала,
    мову поневолює язик.

    Йде ідеологія у маси
    і не припиняється війна,
    поки править балом сатана.
    Лізе й лізе гаубичне м'ясо
    як із пущі на оазу, часом,
    люта ненаситна сарана.

    Та усе ж посіємо пшеницю.
    Синє небо додає снаги
    гартувати волю, наче крицю.
    Як би не бісились вороги,
    є чим випікати паляницю
    і орду палити до ноги.

    05.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  20. Ігор Шоха - [ 2022.04.13 22:46 ]
    Я знаю
    ІНемає раю у пустелі,
    та є ще світло у кінці
    тунелю...
    і на манівці...
    та ми лупаємо сю скелю,
    аби обітовану землю
    тримати у своїй руці.

    ІІДолаємо огонь і води..
    йдемо... і мусимо іти
    до пресловутої мети...
    і ради щастя і свободи
    ми об'єднаємо світи.

    « І буде Син, і буде Мати...»
    і є ще воїни-сини,
    аби винищувати ката.

    Не має права існувати
    колаборація війни –
    парафії і сатани.

    ІІІІ кожного ще запитає,
    на руцях Діви, немовля, –
    яка є місія твоя?

    Я знаю, –
                поки є земля,
    вона не буде нічия
    і маємо дійти до краю...
    .........................................
    за індульгенцію до раю –
    в собі
                 убити
                              москаля.

    04.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  21. І Батюк - [ 2022.04.03 17:51 ]
    До дня перемоги
    У день незримого майбуття,
    Коли уже не буде дому,
    Я на могилі матері своєї
    Всміхнуся щиро, в час армагеддону.
    Бо тільки посмішка потворить
    фальш,
    І гра одеську музику роялем,
    Бо супостату буде жижки сіпать,
    Як було вбите "общєство моралі",
    А я беру у день жахіття цей реванш!
    І шаблею не виб'єш перемоги,
    Біжи, біжи! Бери ти руки в ноги,
    Троянський кат, кіплінгський бандар-логи!
    На зустріч темряві
    тобой спотвореной дороги.
    Під вий трембіт і спів звитяги,
    Але не твій - наш
    І у рогу,
    ти ног не витирай, ступай у путь
    Назад, додому, до своєй берлоги -
    У Мордорі не буде епілогу
    До дня прощання і до цвіту дня,
    Але бажаю ліпшої дороги,
    Ніж ти її собі розбив
    І на посмертя заробив
    До дня мого тріумфу й перемоги!

    2.IV.MMXXIIp.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Саша Серга - [ 2022.03.12 11:58 ]
    ***
    Не прощаюсь, не плачу, не йду
    Не тікаю
    Просто буду там, де є
    Просто житиму тим
    Що маю
    Лишнє і мертве, як шкіра змії
    Нехай залишається позаду
    Забуте, тому що вже не правдиве
    І не своє. Давно

    Знову зародитися треба
    З неба
    Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
    Хочу кохати, я так хочу любити
    Аж до - за минуле - каяття
    Аж до віри

    В Бога Єдинoго


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Олена Лоза - [ 2022.03.10 10:51 ]
    Обращение к русским женщинам
    Жены и матери злобных, кровавых орков,
    Прячетесь в теплых, уютных, своих норках?
    Ваше зверье с роженицами воюет!
    Это вранье, этого не существует?!
    Вас не волнует, сыты ли наши дети
    В бомбой разбитом, украинском Охматдете.
    Совесть спокойна, на сердце легко и гладко -
    Вы созидатели нового, мирового порядка.
    Те, кто на той стороне и на этой в танке -
    Русские матери в Пензе, Иркутске, с Таганки,
    Помните: семя взращенное ляжет в землицу сырую.
    Спите спокойно, пока для вас этого не существует.
    10.03.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  24. І Батюк - [ 2022.03.04 01:48 ]
    Ктиторський портрет: природа
    Дощ трембітом впивавсь у весняні вуста,
    Ще зима облизнутись не втигла з ґанку.
    І зелений блават, що торік зогнивав,
    Проглядав крізь сніжок на світанку.

    Місто тихе, велике, розливалось у флячки
    Рукавами жовтенькими. Стрічки. Жбани.
    Цегляні тони сполонили небо.
    - Хочу банькать ці барви - не еребу.

    Чорний колір тікав із місцин старих.
    Свист гарматень здіймався чайкою,
    І надії вмирали, не тут - горілиць
    Та із вуст точилися байкою...

    2.III.MMXXIIp.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2022.02.18 00:11 ]
    Бажання і молитва
    Мені не хочеться війни,
    А тільки хочеться любові.
    Війна — то виплід Сатани,
    То — море сліз і ріки крові.

    І люте горе для батьків,
    Руйнація, будинки голі.
    І смерті тисяч вояків,
    І вільне місце на престолі.

    Дивуєтесь? Казав Творець:
    Врятує всіх Любові пісня.
    Той зробить світові кінець,
    Хто кнопку ядерну натисне.

    І той опиниться на дні,
    Хто не боїться Неба суду.
    Бо переможців у війні
    Жахній, сьогоднішній не буде.

    Земля уся у ній згорить,
    І темрява - як з підземелля -
    Укриє всю її за мить,
    І перетворить на пустелю.

    О Боже, дурнів схамени,
    Любов’ю вбий страшну спокусу.
    Прокляття демонам війни
    Пошли, сильніше землетрусу!!!

    17 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  26. І Батюк - [ 2022.02.04 21:05 ]
    Канапний критинізм
    Спохмурніли кумпеля, а із ними бані, -
    Золотеє гиготіння ніжиться в сметані,
    Гедонізмом балакають і дихають люде,
    Скрізь ширяють думки "хай там що далі буде".

    Кругом білими нитьми вишетеє блядство,
    Містом точиться хвальба і зухвале пияцтво,
    У руки самі лиш перебенді й пустобріхи,
    А народ все тужить: погоріли стріхи...

    Та сидять ліниві вуйки на старій канапі,
    І все мружать тупі очі, аж скоро заплачуть,
    І їх стогін змайоріє дворами, дубками,
    Та й нічого не змінить, хоча, бог із вами!

    Так якби ж мовчати вміли, й дурні не пороли, -
    Що поробите, панове, на те вони й проли.
    І єдине, що лишиться - їх смерті чекати,
    І в очікуванні тому, самим пролами не стати...

    11.XII.MMXXIp.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. І Батюк - [ 2022.01.04 20:06 ]
    Захід
    47й рік, Чернишов. Штаб. Гостини Кремля.
    Стіл устелений стосом паперів,
    Лиш одне слово "Запад" до болю пройма.
    На стіні висить образ Берії...

    Тютюновий димок прогляда крізь посвіт,
    Нижче парсуні - "Цинандалі",
    По кутках дві канапи, вище них -
    Відзнаки, почесті, регалії...

    Десь в селі передзвін - б'ють у набат,
    Стукіт в двері, дрижчання засовів.
    Гвинтівка Мосіна розриває курок,
    Ниць падають сотні набоїв.

    Білі хати стають багряних тонів,
    На траві скло, в полі - трупи.
    Решта селян під штуркіт багнет,
    Біжить до вантажівок в групах.

    В цей же час у Кремлі папери наче церата,
    Вкрили лаву зелену, а поміж них:
    Точна дата і місце кожного страти.
    Тільки більшості вже як добу немає в живих...

    Прямують вантажівки до ешелону,
    На нарах залізних лежать мертв'яки,
    А в штабі щоночі запалене світло,
    Й розкидані рахвами сталінські листи.

    На платформу зійшло лише трійко людей, -
    Триста укриті тряпками,
    Потяг знову відбув, гудок чутно з-під ніг,
    Порцелянові душі майже без тями.

    Стоять останні, їх тримають солдати,
    Заплямовує колії чорні кривава печаль,
    Запахло дощем, що прасує буття утрати,
    Пробило дванадцяту. Згас останній світла ліхтар...

    21.XI.MMXXIp.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Євген Федчук - [ 2022.01.02 19:54 ]
    * * *
    Мені п’ятнадцятий минало.
    Хоч зростом Бог не обділив.
    «У батька!» - на селі казали.
    Він кулаком бика валив.
    Пропав у сорок першім. Влітку
    Забрали … й жодного листа.
    Лишились вдвох ми: я і тітка,
    Бо мами я й не пам’ятав.
    Померла в голод. Разом з нею
    Всі мої сестри і брати
    Не ми́нули біди тієї…
    А ми чекали на листи
    Чи вісточку якусь. Даремно.
    Бо німці вже в селі були …
    Але розмова то окрема…
    Коли вже «наші» почали
    Звільняти неньку-Україну,
    Мені п’ятнадцятий минав.
    Вже німець і село покинув
    Та за Дніпро чимдуж погнав.
    Промчали перші «наші» танки,
    Протопала піхота вслід.
    А вже на другий день ізранку
    Немов перевернувся світ.
    В село зайшло душ двадцять-тридцять
    «Освободителів» загін,
    При автоматах, при рушницях.
    З ним офіцерик бравий. Він,
    Пости розставивши навколо,
    Пішов одразу по хатах,
    Погнав усіх: старий чи кволий,
    Чи у юнацьких ще літах
    Чоловіків усіх до купи
    І там про нас усе сказав:
    Що Гітлеру лизали дупу,
    Поки він з німцем воював,
    Що ми хотіли відсидітись,
    Але він нам не дасть цього.
    Тож маємо провину змити
    Своєю кров’ю. За його
    Велінням нас пошикували.
    Тут кинулись жінки було
    Порятувати, щось кричали
    Про п’ять калік на все село.
    Що той он хворий, той каліка,
    А той ще, навіть, не доріс.
    Та офіцер не слухав крику,
    Та лише посміявсь зі сліз.
    Велів принести одежину
    І хай подякують йому,
    Бо має право, як скотину
    На бійню гнати. Й по всьому.
    Принесла тітка куфайчину
    Якуюсь дядькову стару
    Та з їжею легку торбину
    Передала мені до рук.
    Як час на збори закінчився,
    Під дулами погнали нас
    Туди, де досі бій точився,
    Лунали вибухи щораз.
    Надвечір до Дніпра пригнали,
    Спинили, дали відпочить,
    Поки самі щось виясняли.
    Аж бачу: ще таких сидить
    То там, то там. Нагнали люду,
    Мабуть, із навколишніх сіл.
    Ніхто не знав, що з нами буде:
    Пошлють у бій, відправлять в тил?
    Вночі докупи всіх зігнали ,
    І вийшов генерал, який
    Сказав усе, що ми вже знали,
    Про те, хто, власне, ми такі.
    Що, знову ж, змити кров’ю маєм
    Перед Вітчизною вину.
    І він завдання покладає:
    Туди (десь на Дніпро махнув),
    Здолавши річку, вийти,
    Піднятися на схил крутий,
    Німецькі там заслони збити.
    А далі уже вступить в бій
    Піхоти головна частина.
    А, як хто плавати не вмів,
    То сам придумати повинен
    На чому б річку переплив.
    А зброя? Зброю здобувайте
    У ворога, в бою візьміть.
    - Годину підготовки дайте!-
    Це офіцеру, що стоїть
    У нього збоку. Та й подався.
    А ми під дулами взялись
    Шукати, хто б до чого вдався:
    Десь дошки та дрючки знайшлись,
    Хтось до куфайки пхав солому ,
    Надіючись, що допливе.
    Хтось прошукав дарма та й кинув,
    Як Бог дасть, може виживе.
    Я ж плавав в річці ще з малого
    З весни й до самих холодів,
    Тож не шукав собі нічого
    І так тримався на воді.
    А за годину нас погнали,
    В холодну воду люд пірнув.
    Та під прицілом всіх тримали,
    Аби ніхто не повернув.
    Хтось не повірив, що у нього
    Стріляти візьмуться «свої».
    Отримав кулю і, небога,
    Навіки зник у течії.
    Почувши постріли, схопились
    І німці. Вдарив кулемет.
    Усе навколо освітилось
    Від ними пущених ракет.
    А далі все, як в сні дурному.
    Із пагорбів вогонь рясний,
    Гармати вклинились по тому
    І хто живий, хто не живий
    Вже годі було розібрати.
    Один за одним йшли на дно.
    До того берега дістатись
    Лиш декільком було дано.
    Із сотень тих, що їх зігнали
    Із навколишніх сіл сюди.
    Не знаю, що порятувало
    Тоді мене з тії біди.
    Як я доплив, на берег вибрів,
    Під кручу, скулившись, заліз.
    А у Дніпрі народ ще гибів.
    У мене ж ані слів, ні сліз.
    Лиш шепочу: «Врятуй мя, Боже!»
    І сам від холоду дрижу.
    Уже й скінчився грім ворожий.
    А я усе сиджу, сиджу.
    Боюся, навіть , ворушитись.
    А раптом німець зазирне.
    А тут нема куди подітись
    І смерть тоді вже не мине.
    Аж тут ударили гармати,
    Тепер з тієї сторони
    Снаряди стали пролітати
    І густо падали вони
    Там, звідки німець бив нас досі.
    Земля аж билася в корчах.
    А в мене сивіло волосся,
    Бо розуміти я почав,
    Що нас для того в бій погнали,
    Щоб взнати точки вогневі.
    На вірну смерть людей послали,
    Де мертвим заздрили живі.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  29. Євген Федчук - [ 2021.12.30 19:46 ]
    * * *
    Зайшли в село, чоловікі́в зігнали,
    На око лише визначали вік.
    Про паспорти нікого й не питали,
    Бо ж у селі їх не було повік.
    Діагноз також ставили на око:
    Є руки, ноги – інше все дурня.
    І лейтенантик дочекавшись, поки
    Усіх «оформлять», руку враз підняв.
    Від ненависті очі аж палали:
    «Ви наволоч, негідники, щурі!
    Поки ми кров на фронті проливали,
    Ви чоботи лизали німчурі!
    Відсидітися думали на пе́чі?
    Нехай Вітчизну захищає хтось ?
    Та я б до стінки вас за такі речі,
    Щоб вам не так спокійно би жилось.
    Але наказ я виконать повинен.
    А то б я вас!..» - І стиснув кулака.-
    «Коротше, кров’ю змиєте провину!
    Вперед, Вітчизна вже на вас чека!»
    І той стояв понурий поміж ними,
    Хто в сорок першім Київ захищав,
    Хто за Дніпро з останніми живими,
    В останньому човні перепливав.
    Хто проривався з штабом Кирпоноса
    Під Лохвицею. Там, у тім гаю,
    Зустріти смерть не вперше довелося.
    Поранений лишався у строю.
    Аж знепритомнів і в полон потрапив.
    У Дарницькому таборі сидів
    Уже й надію на спасіння втратив,
    Такого надивився, посивів.
    Лиш жінка незнайома врятувала,
    За чоловіка видала свого.
    А німці клопіт і без того мали,
    Тож відпустили з табору його.
    Отак в селі оцім і опинився.
    А що робити? Де би мав іти?
    Потроху роззнайомився, прижився,
    Як кажуть, навіть, корені пустив.
    І ось тепер знов по другому колу.
    Хоч видихати й першого не встиг.
    Мабуть, така уже у нього доля,
    Її змінити він ніяк не міг…
    Їх вивели юрбою на узлісся,
    Лиш для годиться шикували стрій.
    Знов лейтенантик люто подивився:
    «Наказ для вас такий от буде мій.
    Ось перед вами поле, там, на схилах,
    Он, бачите, видніють вдалині,
    Німецькі кулеметники засіли
    І не дають вперед пройти мені.
    Завдання ваше вибити їх з боєм.
    Візьміть он в руки палиці якісь,
    Хай думають, здалеку, що то зброя…
    І не лежати в полі!.. Бо, дивись,
    Я піднімати буду кулеметом.
    Жаліти вас нема чого мені.
    А справжню зброю у бою візьме́те.
    Питань немає, бачу?! Звісно, ні!
    Наліво! Марш! За «зброю» і в атаку!
    Лиш кров’ю змити зможете вину!»
    І кожен взяв до рук собі ломаку,
    Про себе проклинаючи війну
    І подались «в атаку» на ті схили.
    Ніхто від німців поки не стріляв.
    А люди бігли й Господа молили.
    Бо хто й не вірив – віруючим став.
    І раптом вибух під ногами в когось,
    А потім ще, і ще, і ще один.
    Упало зразу кілька перед нього.
    «То ж мінне поле!» - здогадався він.
    Упав. Позаду кулемет ударив.
    Над головою кулі пронеслись.
    Мовляв, вставайте, бо чекає кара.
    І знов «в атаку» люди піднялись.
    Та дивно: німці поки не стріляли.
    «А, може, їх там зовсім і нема!?»
    Ще кілька раз під вибухи упали
    Та кулемет щоразу піднімав.
    І вже вважай під схилами самими
    Згори німецький вдарив кулемет.
    І тих, що ще лишалися живими,
    Усіх скосило у один момент.
    Як стрілянина затихати стала,
    То лейтенант дістав свій пістолет:
    «Що ж мінне поле ми розмінували.
    Тепер…В атаку! Піднімайсь! Вперед!»


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  30. Саша Горбач - [ 2021.12.02 20:23 ]
    ***
    "Світ жорстокий!",-
    Кричали вони
    Прийшла пора змінити
    Правила цієї гри
    Годі сперечатись!
    У всьому змагатись
    З ким попало і брататись
    І кохатись,
    А потім розбивши серця
    У свій посірівший світ
    Повертатись.
    2021


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  31. Саша Горбач - [ 2021.12.02 20:23 ]
    Шлях

    Хочу стати я...
    Собою
    Не ховатись за масками,
    Так вподобаних юрбою.
    Жити серцем,
    Потім головою.
    Змити страхи
    Буйною водою.
    Хочу!
    Щоб світ палав
    Неймовірною красою,
    А не жалюгідною,тою
    Темною журбою.

    2021


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  32. І Батюк - [ 2021.10.18 21:24 ]
    ***
    Мороз скрипів знімилими вустами,
    Крок був чітким, немов старий курант,
    Хтось оминув поштамт в руках з листами,
    Йому стежину певне малював Рембрандт...

    Він зупинявся, виглядав з-за рогу,
    В його очах палахкотів і біль, і жаль, і страх,
    І той митець писав йому дорогу,
    Постійно забуваючись в думках.

    Тому губилась постать, хутко озиралась,
    Її сліди блукали по ніч у дворах,
    Поки маляр шлях снігом зфарбувавши,
    Неквапом пензлем просувався по дахах.

    А силует чвалився в дужу хуртовину,
    Стовбичачи під світлом синім темних ліхтарів,
    І все немов волік якусь провину,
    Її покувши у верлібрах тягарів...

    17.X.MMXXIp.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. І Батюк - [ 2021.10.17 14:52 ]
    ***
    Оповиті млою площі темні;
    Сніг рахує пари чобіток,
    А у дворі люди під'яремні -
    Кожен з них уперто лічить крок.

    Їх душа воліє йти на галас,
    У кишенях в одного паперів стос,
    Інший у бундючну свиту сова',
    Свій давно промоклий папірос...

    І вони стоять в кашкетах сірих,
    Зовні студень, - і без кобеняк!
    Серед них самі хохли стовбичать,
    І один напищений поляк.

    Втім, нема кому в литаври бити,
    Зажура національності не зна, -
    Перед злиднями і скрутою всі рівні,
    Паритетність - колективная туга...

    16.X.MMXXIр.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. І Батюк - [ 2021.10.15 14:47 ]
    Небуття еміграції
    Лунає гучно дзвін із переправи,
    Дорогу в темряву підібгає тропа,
    Ідуть із шелестом борці за право,
    Лякає їх тутешня пустота...

    Ніколи в діда серце не бриніло так,
    Як в ніч оту, коли молодиків завиднів,
    У раз душу старечу страх просяк,
    Він усвідомив скільки було злиднів...

    І якось стало дуже боляче у грудях,
    Сплили у пам'яті затерті сторінки,
    Як він іще під столом ходячи,
    Отута будував мости...

    Він помічає хвилю посмішок невинних,
    Що прокатилася мармизками в цю мить,
    І підкосилася стара осана,
    І видно стало: вільно падає старик...

    А хлопці йдуть, ведуть дівчат за руки,
    Їх погляд впевнено веде вперед,
    За рогом мідні куполи церковні,
    Ніхто не думає, коли прийде його черед.

    А на лугу лежить ослабле тіло,
    І ще потроху дихав чоловік,
    Коли востаннє зникла з неба зірка,
    Очі завмерли, дивлячись у бік..

    На перевіз гляділи темні кришталі,
    За мить до долу впало сьоме тіло,
    І чутно було чужеземні балачки,
    Коли місячне сяйво набої освітило.

    2021р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. І Батюк - [ 2021.10.08 12:12 ]
    ***
    Розквітає блават,
    Сиплять з неба сніги,
    Що птахи їх стрибаючи скинули,
    Чутно гомін дібров,
    Видно струмінь води,
    І життя із квітками виринуло.
    Розправляють ставки латаття,
    Горобці оправляють крила,
    Блиск багнет на вологих шматтях,
    Сія ланів поки не ззеленілих.
    Галас чутно дітей,
    Рейвах виден людський,
    На порозі пороку природи,
    Що скрутні часи, що паскудне буття,
    Без завад вже супроти негоди.
    Фонтанують пісні і танок лісів,
    Безпробудно гукають паспільство,
    А воно досі спить,
    І чекає на мить,
    Поки знову стане боліть,
    Щоб почати шуміть, і у сірії дні,
    Сміть кров свою
    Вайлувато пролить...
    А час мчить,
    Лиш солодко п'янить...
    Знову грім, як набат,
    Всі скоріше назад, -
    І минають літа,
    А вони як солдат:
    На осінній призов вирушають туманом,
    Чутно лиш брязкіт п'ят,
    Берць-покутих вояк,
    Серць незламних орлів,
    До спочину їх днів...
    Завмирає секунда,
    Згасає світ ліхтаря,
    Що об'яттям хапав за мить,
    Зупинилося все,
    Це останній розквіт сум'яття,
    Тихо! Струнчайсь!
    Лунає хмільною промовою,
    Перше й кінцеве розп'яття...

    2021р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Битва Остання - [ 2021.08.07 11:27 ]
    Мир во всём мире.
    Мир во всём мире, друг к другу милосердие.
    Это возможно, если мы будем делать над собой усердие.
    Это возможно, если мы будем ставить жизнь превыше всего,
    Ведь, она - это дар. Храни, всегда защищай от бед, цени его.

    Жизнь - это дар, милостиво подаренный нам Творцом.
    И она важна, не важно, живёшь ты на улице или окружён дворцом.
    И она важна не зависимо от твоего цвета кожи,
    От твоей религии и других убеждений быть может.

    Время проходит. Оставь после себя на этой планете след.
    Сей добро вокруг себя на протяжении долгих лет.
    Живи счастливо, не забывай о себе и другим помогай
    И пусть будет жизнь твоя и твоим близким будто изведанный рай.

    Добрыми делами мы уменьшаем горести на земле
    И если будешь ты добр, честь и хвала в жизни тебе.
    И если будешь ты добр, в жизни будет меньше зла.
    Эта планета - наш дом. Нам и нашим наследникам она дана.

    Мы в силах превратить её в ад или превратить в рай.
    Обдумай всё верно и между ними ты выбирай.
    Что хочешь ты видеть в мире последствием от твоих рук?
    Добро или зло? И эти слова не просто пустой звук.

    Живи пока живёшь и жадно воздух вдыхай
    И в жизни себя ты другим всего по кусочку раздай.
    Твори, мечтай, люби! Пусть яркий пламень горит!
    И плавит зла холодного черствого твердый гранит!

    Любимым будь! Спасай других от злого сна!
    И помни: лишь один нам раз эта жизнь дана!
    Храни её как дар Небес, Любви, Творца.
    За всё что ты сделал спокоен будь во время конца.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  37. Битва Остання - [ 2021.07.26 18:51 ]
    Моё слово имеет силу...

    Моё слово среди людей имеет силу
    И я могу ещё пока его сказать.
    Да, рано или поздно я погибну,
    Но это время я не буду приближать.

    Я буду драться сколько будет силы
    Возможно что я выиграю бой...
    Война проиграла давно, читатель милый.
    И смерть ползёт шипит и рвётся вслед за мной.

    2021г


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  38. Битва Остання - [ 2021.07.26 18:09 ]
    Нельзя оправдывать насилие. ..

    Нельзя оправдывать насилие,
    Нельзя насильника жалеть.
    По всей строгости наказание
    За поступки они должны терпеть.

    И на протяжении всей жизни
    Они могут это преступление повторять.
    Социум нужно от них сберечь.
    Социум своих врагов в лицо должен знать.

    Как жаль мне жертв насилия всегда.
    Нельзя их с грязью смешивать. Нельзя.
    И так к ним подкралась вдруг беда
    Их нужно защищать всегда, друзья.
    2021г.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  39. Битва Остання - [ 2021.07.08 16:29 ]
    Змініть ненависть на любов
    Як сталось так, що на Донбасі йде, пала війна?
    Коли ми ворогами стали? Як прийшла вона?
    За що воюємо ми в ній? За що дрижить земля?
    З обох боків є втрати в ній. Ненависть скрізь гуля.

    Невже у світлі наших днів не зможем знайти миру?
    І будуть далі помирати люди, мавши силу.
    Талановиті і прекрасні, цвіт нації, її надія...
    З обох боків сини й дочки від матерів ідуть і... тліють. ..

    Мов попіл... йдуть у небуття... лиш надпис-пам'ять на граніті...
    За що?!... кладуть вони життя в своєму домі в цьому світі...
    Я хочу крикнути до всіх з обох сторін:"та схаменіться!
    Складіть ви зброю всю до ніг та разом Богу помоліться!"

    Ви пожалійте всіх дітей, що вже і виросли в війні.
    Війну потрібно зупиняти. Ніхто не зможе. Лиш самі.
    Лише своїми ми руками війну цю зможем зупинити
    І розміновувать поля щоб без металу вони квітли.

    Я вас молю, ви перестаньте і ненависть змініть в любов,
    Інакше буде знову й знову цю землю омивати кров.
    Інакше будуть "кулі-дури" невинних знову задівати
    І будуть знов батьки дітей й малих дітей своїх ховати...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  40. Сергій Губерначук - [ 2021.06.04 07:25 ]
    Народу 30-х – 70-х років
    Йому на голову – лавровий німб,
    на ноги – кайдани,
    а в руки – серп і молот…
    Ще й наказали: "Йди за ним!"

    То й він, окрилений від то́го "оптимізму",
    поповз собі,
    на місці стоячи,
    повз культ і голод,
    Ге-ен –
    "До комунізму!"…

    11 листопада 1988 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 16"


  41. Вікторія Лимар - [ 2021.05.20 16:17 ]
    Історія мужності
    Присвячується Ніні Москаленко та її родині
    (За мотивами телепередачі на каналі «1+1»)

    Родинна оселя: це їхня земля!
    Сімейне збирається віче.
    Та рейдеры якось з’явились здаля.
    А потім – погрози у вічі!
    Погрози! Якщо не покинуть свій дім,
    то будуть великі проблеми!
    Атаки бандити продовжують! Їм
    комфортно в обіймах системи.
    Ніхто не підозрює навіть тоді,
    що опір зустрінуть належний!
    Що вчителька піде назустріч біді,
    в своїй боротьбі незалежній!
    …Центр Києва, ласий шматок забудов.
    До нього так прагне замовник!
    Лютують проплачені виродки знов!
    Інструкції в них послідовні.
    Та опір триває – вже є адвокат.
    Спільнота навкруг небайдужа!
    А ще – розголошення у ТСН.
    Брудна рознеслася калюжа!
    Підшитий до матері вже кримінал.
    На хлопчика маються плани:
    наркотик підсунути, як варіант.
    Бабуся ж не довго протягне.
    Брудна авантюра продовжує шлях!
    Підступний у неї сценарій!
    Арешт непокірній!!! У клітці вже птах!
    Зневага постійна й страждання!
    Навмисно заплутані хитрі сліди.
    То ж складно знайти ляльковода.
    Із кола впливового якось змогли
    «на чисту їх вивести воду!»

    …Минуло з тих пір майже десять років!
    За правду боролася жінка!
    Злочинна система продажних судів,
    з підкупним, брехливим рахунком.
    На щастя, підтримка у неї була:
    звичайних людей, журналістів!
    Кінцевий замовник знайшовся! Хвала!
    Розкриті діяння нечисті.
    Відкрилась корупції вся складова.
    Майдан припиняє накази.
    Провладні бандити втекли крадькома.
    Шкода, що безкарно, одразу!
    …Історія й досі хвилює серця
    та згадки дорослого сина!
    Який архітектором став неспроста.
    Свій дім відродити зуміє!

    Історія мужності! Виклик! Протест!
    Направлений проти свавілля!
    Не втрачені, дійсно, ні гідність, ні честь –
    ЛЮДИНИ відважної вчинок!!!

    12.05 – 15.05. 2021



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2021.04.28 10:56 ]
    Картина художника Мартіна Яблонського "Розп'ятий Христос"
    … і ти опам’ятаєшся колись
    ще пам’яттю загубленого русла,
    коли байдуже і безплідно згусне
    у спориші чиясь убога мисль.
    І з відчаєм загиблих поколінь
    ти зранених не підведеш колін,
    ти скованих не приховаєш рук,
    розп’ятих рук не виказаний рух.
    Тебе зігнуть, зітнуть і розіпнуть,
    і безхребетним зроблять, без’язиким, -
    іди… Куди?! З таким потворним ликом
    тобі одна вготована лиш путь:
    вперед… вперед – на дальні лісозвали,
    вперед… вперед – під кулі і мечі.
    Ти віриш у духмяні калачі,
    допоки тебе блазнем не назвали.
    Не маєш права вірити. Не вір!
    Жалоба по тобі – брудна неслава.
    Ти не людина. Ти – Плазун. Ти – Звір!
    на хліб і віру звір не має права!

    … І ти впадеш чи згинеш на Хресті
    під Небом неосквернено високим.
    Його блакитне непідкупне Око
    простить тобі знівечені путі.
    Простить тобі непам’ять і неславу,
    і на твоїм знекровленім плечі
    оплаче Небо жалібну оправу
    і покладе духмяні калачі.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  43. Сергій Губерначук - [ 2021.04.26 09:42 ]
    Чорнобильські сомнамбули
    Ніхто нічого ще не знав
    ні сном - ні духом
    про те, що дехто вже сконав.
    Земля їм пухом.

    Ми йшли на зоряний парад
    Хрещатим Яром,
    несли червоний транспарант.
    Собі ж на кару.

    Дурна отара чи табун
    з розв’язки казки.
    Не Перемоги День то був,
    а День Поразки!

    Палав багряний рубікон
    серед опали.
    Радянський зраджував закон,
    а люди – спали.

    Та враз прокинулись! Віват!
    Ось Незалежність!
    А лиши́вся Бюрократ!
    От, обережність!

    Чим старший чин, чим вищий ранґ –
    тим зрада вища!
    Радіоактивний бумеранґ
    ще ближче свище.

    Хоч офіційно, на словах,
    "пожежа згасла" –
    під бутафорський саркофаґ
    підлито масла.

    Для можновладця – час майнув,
    мов листя з вільхи –
    він потерпілих обманув,
    забравши пільги.

    Щороку довшають ряди
    на кладовищах.
    Байдужа влада до біди
    доб’є, донищить!

    Сумні сомнамбули повзуть
    по коридорах,
    роками витяги несуть
    про тяжкохворих.

    А що ж герої? Взагалі:
    вони ж – "халява"!
    Їх, мов немає на землі.
    Яка їм "Слава!"?

    А як згадати, скільки душ
    потруїв атом!?
    І скільки їх тягло той гуж,
    лише сказати!?

    А хто пішов у лабіринт,
    як слід не взувся,
    накинув щось – і до сих пір
    не повернувся!.?

    Чи радіація у них
    імен питала?
    Вона пронизувала всіх
    і всіх ковтала!

    Хіба герої не вони,
    хіба чужинці?
    Вони – народові сини
    і Українці!

    А брита зграя розбишак
    на іномарках
    та їхній вибраний вожак –
    лише припарка.

    Тому, шукаючи людей,
    які в законі,
    ми не знаходимо ніде
    закону в зоні…

    Десь на отруєній землі
    стоять оселі,
    в які вертає звідусіль
    тьма самоселів.

    На це один "значний орел"
    складав куплети:
    "Якщо ти, братцю, "самосел" –
    то й сам – осел ти!

    То ж зона, звісно, пролягла
    не на Поліссі –
    а в годівниці для орла
    в безхмарній висі.

    Там він сидить, немов пахан,
    і корчить лоба:
    – "Хто? Самосел? Якась блоха!.."
    А скрізь – жалоба.

    Попід Чорнобилем святим –
    старі хатини,
    не сплять, і стовпчиками дим
    у небо лине.

    Там хлипнуть двері, там млинці
    спекла бабуся.
    Я сяду теж на ослінці,
    перехрещуся.

    Я запитаюся про час
    після гонитви.
    Нехай тоді звучить для нас
    лише молитва.

    Стара: "Вже вечір," – відповість. –
    "Мені смеркає.
    Людина в цьому світі – гість,
    чогось чекає.

    Мені не жити вже ніде́.
    Мені вже – вечір"…
    І мирно руки покладе
    життю на плечі.

    Сонливі тонкощі чудні
    Полісся звіє.
    Цей вечір скрався і мені.
    Це сутеніє.

    6 липня 2003 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 10–14"


  44. Сергій Губерначук - [ 2021.04.13 13:13 ]
    Мовчазний свідок
    – Не звертаймо на нього уваги.
    – А що він? Навмисне дражниться?..
    – Нажлугтився хлібної браги…
    – А більш ні на що́ не наважиться?
    – Йому відібрало мову –
    так когось злякався…
    – Зажди, він не скаже ні слова?..
    – Кривляється, бо наклався.
    Не дрейфи, здирай з нього шкуру,..
    – Годинник якийсь довоєнний…
    Хіба він нам свідок? Він – жмурик…
    – Поріж-но йому вени!..

    (Зло на світ випускають з клітки –
    і гинуть навіть мовчазні свідки…)

    23 червня 2004 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 35"


  45. Ігор Шоха - [ 2021.02.02 15:35 ]
    Прометеєві нащадки
    Сьогодні не прийде ще наше завтра...
    не вистачає тями та уміння,
    але із покоління в покоління
    не гасне у серцях надії ватра.

    Душа народу тліє, та іскриться...
    у полум’ї нерівного двобою
    із дикою ворожою ордою
    гартується у герці наша криця.

    Над нами нависає дика скеля,
    де двоголовий ще довбе печінку
    розп'ятого онука Прометея...
    але байдужі європейські свідки.

    Така нам доля випала у світі,
    де вороги скажені та лукаві
    украли історичну нашу славу,
    яку закарбували у граніті
    далекі наші пращури... а діти
    сьогодні...
                у бою...
                    на переправі.

    02.02.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  46. Олена Лоза - [ 2021.01.19 19:27 ]
    Акулам українського шоу-бізнесу
    Віддавна в світі повелось,
    Якщо ти лицар, а не лось,
    Якщо не земляний хробак -
    Чини ось так, а не інак.
    Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
    І на чиєму боці?
    Добро залишиться добром,
    Лайно залишиться лайном
    У будь-якій обгортці.
    Якщо і досі невтямки,
    То запасися лупою -
    Не світять справжні козаки
    Оголеною дупою.
    І не міняють козаки
    Козацьку честь на мідяки.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  47. Олександр Стус - [ 2020.12.03 02:20 ]
    Реве душа
    Відживу, нажаль своє життя,
    Відтужив, нажаль свої я туги,
    Відїм, нажаль свій шмат м'яса,
    Відпишу, нажаль свої листи до Вас.
    Але ніколи не зможу відступити, нажаль від своєї я мети.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Деркач - [ 2020.11.30 11:06 ]
    Розвіяне сімейство
    Четверо нас із семи дітвори –
    щирі у вірі, наївні...
    сіяли нас на узліссі вітри:
    сестри мої у лихої «сестри»,
    я ще живу в Україні.

    Бігали ми по траві і росі
    голі, голодні і босі...
    вищу освіту отримали всі,
    боргу немає... спасибі Русі,
    що не втопила у Росі.

    Двоє із нас відлетіли дітьми.
    Кращої долі не треба –
    ані тобі колосків, ні зими....
    Братові не таланило з людьми,
    волю отримав на небі.

    Порозліталися ми – хто куди
    поза союзні простори...
    батько почив біля яру – один,
    де в голодовку зариті діди,
    мати – у горах над морем.

    Старша тікала до Алма-Ати
    з шахти – своєї могили,
    гнана недолею в інші світи...
    Клеїли тіло її з десяти,
    доля на безліч побила.

    А середульша гуляй-цілину
    міряла аж до Уралу,
    відвоювала «свій Крим» у війну,
    любить за це «дороґую страну»,
    і у Кремлі генерала.

    Ну, а найменша матросом була,
    то й подалася на море,
    де і Земля ще і досі Мала
    і не конає імперія зла,
    перетираючи гори.

    Я там бував, та і сліду ноги
    не залишаю ординцям.
    П’ю і жую наодинці...

    Не додає мені пам’ять снаги:
    друзі далекі – мої вороги,
    а найрідніші – чужинці.

    11/20


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  49. Вадим Косьмін - [ 2020.11.28 21:25 ]
    ***
    Життя, що згасло, свічка не продовжить
    І не відродить ту останню мить,
    Яка ввібрала стогін перероджень
    Багатих літ і злидні лихоліть.

    Судьба картає, крає і карається
    На схилах днів, коли на схилі літ
    Ховає дід під подушку окрайця,
    Немовби шрам – глибокий смерті слід.

    Його дитинства радість рукотворна
    І благодатна як сама земля,
    Вросла у землю полиново чорну.
    Дарма її гукати звідтіля.

    Старий як світ, давно чекає стрічі
    Із болем, що весь вік переорав,
    Запалює над світом чорні свічі
    На спомин незворотних переправ.

    28.11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати: | "Глолодомор 1932-1933"


  50. Олена Лоза - [ 2020.10.16 10:09 ]
    Хоробрим жінкам Білорусі
    Даремно кігтями дістає
    Хитрюча кішка.
    У тебе небо і крила є,
    Летюча мишко.
    Дрижить хвостата
    Твоя рідня,
    Сидить по норах.
    Сміливця вітер наздоганя
    В небес просторах!
    Підступний ворог
    Чатує скрізь –
    Прелюта сила!
    Хоробра мишка
    Летить увись
    На вільних крилах.
    Закривши на навісний замок
    Сталеві грати,
    У вільних неба,
    Ані зірок не відібрати!
    Жыве Беларусь!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   15