Дешеве вино і опівнічні відвертості –
останній щабель, умовно кажучи, тверезості.
В останніх на сьогодні новинах –
не приховуваний політичний контекст.
Вже, з рештою, майже друга година,
і в мені – неприховані думки про секс.

Ранкова піца у кафетерії навпроти.
Цього разу ти не вдавала супротив.
Час до часу подивляєшся на дисплей
Попереду – серпневий вікенд.
Я говорю, – все буде Окей.
А по радіо врочить пласибовий біттер енд.

Підземка довжиною у пів гілки,
історія приблизно на пів сторінки,
і такий довгий день до вечора,
і така самотня ніч за ним.
я зникаю. Що тут заперечити?
Ти виграла: 0-1.

Та я все завжди тримаю в собі:
усі мапи, усі потаємні ходи,
усі солодкі гріховні плоди,
що зривались з обважнілих віт тієї ночі.
Тому я зрештою повернусь сюди,
хочеш ти цього, чи не хочеш.

хочу чути твоє дихання
твоє дихання важке і легке як життя як кожен крок
назустріч тобі як кожен крок від тебе відчувати
в волоссі своєму
теплий вітер він блукає бездоріжжям обличчя мого шиї плечей грудей й примушує
до втечі довгі вервечки маленьких мурашок караван мурашок
нав'ючених ніжністю й млістю до краю ніжністю й млістю він долає
пустелю розлуки нескінченну жорстоку пустелю аби знайти дорогу аби
віддати тобі ношу свою ношу важку і легку ношу що маєш прийняти
серцем

2012

Проснувшись, ты чертовски хороша,
Необычайна всей своей погодой,
Всей солнечной природой, всей волной.
Воздушной чередой приготовлений
Ведёшь себя в мелированный день,
Где мелочи верны тебе.
Цветастый,
Недавно волновавшийся, что кречет,
От нежных чувств
Почил твой попугай.
Все линии твои наперечёт
Разбрасывают смелое богатство.
Твой лес подстрижен,
Как французский парк,
Но звуки в нём -
Скорее по-английски.

2012

Голос твой обволакивает,
             зачаровывает,
Губы тянутся к твоим,
       теплым и мягким,
Есть одно желание -
            обнимать, целовать,
Слиться воедино, задохнувшись
            друг другом,
Ласкать твои руки, губы, плечи...
И потом оттягивать, оттягивать
                минуту,
когда снова надо
            отпустить тебя,
белую птицу,
на
всегда непредсказуемо долгое
время,
до следующего мгновения,
до следующего совпадения
в мире,
где не бывает случайностей...




2011

Своими поцелуями сладкими, жаркими,
Объятиями головокружительными,
Полынным запахом тела сильного
Ты меня словно заклинаешь,
Пеленая в ткани прозрачные,
Прочные, невесомые,
Легкие, лучезарные,
      И ничто не проходит сквозь них,
Чтоб нарушить
Мое ощущение счастья,
Мою наполненность тобой,
И этой, такой долгожданной, близостью.

А когда дни идут без тебя,
       Пролетают или еле движутся,
И теряют рубины надежд,
И уже называются
       неделями,
Без тебя
Я стаю уязвимой и слабой,
Ни во что, ничему я не верю,
Среди снов, как в траве густой, путаюсь,
И боюсь подать голос,
       И страшусь замолчать,
Никогда с тобой больше не видеться.

Но ты снова приходишь.
Вбираешь меня глубокими глазами,
Теплый и земной,
Прижимая к колотящемуся сердцу,
Как в последний раз,
Завораживаешь, зачаровываешь,
        Обвиваешь защитным коконом,
Заклинаешь от бед...

И опять –
        Меня отпускаешь,
Оставляешь одну,
Идти по кругу...





30 июля, 2011

Лінія долі стікає
З моєї долоні
У твоє лоно.

29.02.12

Тіло бубнявіє мальвами…
Розквітлих маків
густий живопис
перестиглими житами
лоскотом колосся
виливається зерном тугим
стукотом водоспаду
по натягнутих струнах тіла.
Пора повна перестиглого солоду.
Під витонченою як батист
білизною шкіри
відчуваю оксамитну повінь літа
завмер жайвір у зеніті…
Мабуть, стаєш мені піснею.

2007

Час безцінний. А особливо ті пісочні хвилини, коли заходить сонце.
Тоді ти розмотуєш його клубок у моєму волоссі нитками
мідними. І шукаєш його віддзеркалення у плесі
моїх зіниць. Проводжаєш поглядом птиць,
що змахами крилець із вій
вгадують сонця вирій.
В золотистому
тонеш міжгір'ї
по родимках
лічиш сузір'я.
Острівками
засмаглого
тіла
медвяне,
густе,
переспіле
сонце в косі
розплітаєш.
Кожне пасмо
до вуст притуляєш.
Стає прозорий, майже
повітряний стан мій, нотний.
Як мідна ниточка останнього променя.
І коли волосся по плечах розсипалося: під музику
призахідного сонця я відмикаю тобі своє серце скрипковим
ключем – тільки би ті хвилини не закінчувались ніколи! Ти чуєш?
Але вони закінчуються… Скапують останні секунди… сонця… і нас… нема.

2012

Вот так вот, тихонечко
Льется вечер талыми струями воды.
Тянется тоненькой ниточкой серебристого шелка,
Ложится мягким небом
На твои волосы,
Стекает музыкой
В плавный узор твоего тела.
Смотришь, дрожишь, плачешь.
Я просто вытру твои слезы,
Никогда не спрошу почему,
Но сделаю все, что б это не повторилось

И если в твоих
Синих глазах
Море внутри,
Если море стекает каплями
По золотистым изгибам
Обнаженного тела –
Я соберу его губами
И оставлю соленый привкус
На твоих губах.
В дыхании вино
И мы двигаемся в такт волнам.
Под жгущим солнцем,
Под синим небом
Систриере.

Досі з тобою,
Вродлива сука,
Чутлива бейба.
Ти в соте ви*бана
Чужими поглядами.
Тупі перехожі голови
Повняться брудними мріями.
Твої зрадливі очі
Брешуть байдужість.
Мене це не бентежить
Бо ти добре злизуєш мої ревнощі.
Ти – порожня пляшка з-під самбуки
І колись, обов’язково, я тебе викину,
Та ж тобі пох*й.
За те й траxнемось, люба.

буде тобі, хлопче, глина!
я ліпитиму тебе ззаду,
як ліплять горщики пластичні хірурги
на пласких поверхнях жіночих серцещитів,
розминатиму тебе теплими пальцями
повільно, ніжно, доки ти не повіриш,
як сильно я тебе люблю,
не станеш м’яким, довірливим, відкритим,
до стану, коли байдуже,
що, як і хто твій майстер: Йода
чи Панас Петрович з львівського Керамічного заводу.
я ліпитиму тебе на кухні,
фільмуватиму майстер-клас на камеру,
як чергове народження в пологовому будинку
по той бік нашої вулиці.
і най інші вчаться,
не чіпляють собі на душу написи:
«така ж як і всі – іншим словом. -
ДУРЕПА»

а потім у піч!
різко, без жалю, свідомо.
гори!
і най тобі буде боляче,
як боляче кожній дванадцятирічній дівчинці,
котра силою втрачає цноту на вулиці.

не вийде з тебе, коханий, хорошого горщика,
не вийде,
але не вийде пізніше,
сьогодні ж - розслабся,
любов тільки починається
на кругах гончарних станків!
глина теж…

2011р.

БИЛИНА ПРО СТАТІ

Ми йдемо до річки,
А вона завжди від нас тікає.
А ми приходимо, здоганяємо її
І насолоджуємося в ній...
Їй боляче, бо по душі її ходимо,
Ступаючи в нюю, каламутимо
Намулом нашим земним
Її чисту душу,
А коли вона звикає,
Приймає нас, пробачає
І дарує ласку свою,
Ми, награвшись доволі,
Виходимо з неї,
Знов наступаючи ногами
На підвалини її теплá,
На дно душі чистої...
І вона знов тікає,
І не може втекти,
Бо надто милості в ній,
Бо душа в ній кінця-краю не має.
Їй залишається лише плакати.
Постійно плакати
Й мокрою бути з цего.
А ми ж так любимо цюю мокротy.
Сльози її прісними стали довіку,
Бо солі вже не вистачило в очах
На наші насолоди...
А нам так хoроше ловити те,
Що від нас тікає, ніжити того,
Кому ми небaжані,
Покидати тих,
Хто дав насолодитися собою
І прагне кохати...

Павло Гай-Нижник
22 червня 1991 р.

Ти полюєш на сни,

мов на метеликів:

чудернацька ентомологія,

а все через те,

що у твоїх снах

ми часто кохаємося.

ти не раз оповідала

ці крихти зі снів

уламки зісохлих метеликів



але не це найцікавіше!

твої сни ще й барвисті

як ті метелики

і ти любила говорити

про барви метеликоснів,

перетворюючи їх в одкровення,

а я напружено думав

чи ти вакханка

чи до болю зваблива

Кассандра?



особливо вражали слова

про оргазм уві сні

від якого тебе трусило

мов яблуню

від рук садівника…

ти порівнювала ці відчуття

зі сльозами янголів –

найчистішими дощами

у піднебессі



ти оповідала мені про

сни-метелики,

натякаючи на певні обставини –

мій борг тижневого сексу

і стількох же оргазмів

аби запалити мене

мов олімпійський вогонь

із поглядом впевненого

легкоатлета казкової

Аттики.

2010.

Де річки на смак, як море,
де кремезні дерева на сторожі,
лежить в надрах великий скарб,
яким важко оволодіти.

Щось щурить мої очі,
вони стуляються повільно.
Навпомацки йти важко,
але гордо - і приємно.

Непевно й вагаючись
я обережно розгрібаю вчорашнє листя.
Саме час дістати лопату.
Саме час постукати в гості.

Самотужки відчиняю хриплі двері.
Їх завдання - прищемить мені пальці.
Я кричу несамовито й відчайдушно,
коли починає падати стеля.

І переді мною скеля.
Квіти - наче комір.
Все міняє колір.
І так самотньо, як в пустелі.

І от переді мною скарб.
Амброзія, що діє, як наркотик.
Святе причастя без сповіді й молитви.
А в небі я давно.


-----------
15.04.2008

Хотіла б я забути цей день, цю ніч....

Та немає волі моєї на те:

І досі відчуваю гарячий подих і вуста солодкі ,

Що вп'ялися в серце назавжди .

І досі твої долоні, що спітніли від пристрасті,

Володіють всім моїм єством

Що за мить, солодша за отруту , пронизала

Наскрізь тіло й душу???

- О ні, не яд, а божество палке й нестерпне

Горить в тобі, коханий Пілігриме!!!!

***
довгої безсонної ночі
тіло втрачає вагомість
і опадає пелюстками
до твоїх ніжних долонь

шаленіють стривожені пальці
і зникає безмежна відстань

між нами світами далекими
папороть квітне -
пристрасть
*

пригорни мене холодно
до облізлої шкіри зацілуй
вироди любов вистрадано
я пеклом ладен заплатити ціну
за-колихай
музикою спорожнілих келихів
твоєї крові отруйна ніжність
солодка заборона усіх гріхів
нехай горить у своїй вічності
і все заради чого у ніч твоєї зради
залиш мене у смутку
шукатиму відради
покличу смерть
прийди...

17.12.10.
04:45

***
Серед дня
у перебігу
клопітних і малих справ
на мить
торкнулася тебе
і раптом
відчула стан ріки
яка нарешті
знаходить своє русло

Засинаючи
опівночі
моє тіло
вигнулося срібною лукою
на степовому просторі ліжка
і потекло у ніч

На світанні
зникаюча ріка мого тіла
виплеснула свою денну подобу
Повільно
проступав знайомий пейзаж
моєї кімнати
долинали осмислені звуки
За хвилину
місто прокинулось у мені
і я відчула
свою міцну тужаву плоть
*

Було це несподівано.
Не знались.
І я утомлена сиділа
І Ви війшли,
І наші погляди зустрілись,
Ні - мечі схрестились.
Усе минулося давно,
Давно забутий Ви.
Чому ж цей погляд
Раптом вичовгнув з пітьми,
Не дав доспати дивний сон
В якому врешті
Віднайшла жаданий спокій.
І раптом знову - Ви.
І раптом - погляд
З мороку ночей,
Із пекла згустків тьми,
Такий жагучий і чадний
Як дим осінній,
Як Сахари спека,
Пронизливий, як раптом
Ненаситна зимна злива.
Він - Ваш,
Його відразу я впізнала -
Безумні очі з хаосу до віку,
Такий печерний,
Ненаситний, спертий
І я повернена назад,
На міліони літ,
Застигло мертва
Велетенська глиба,
Пробуджена,
Як вулканічна лава, -
Як би ніколи ще не знала
Чоловіка.

Колишні коханці
Один одного ненавидять.
У новорічну ніч
Дощ до землі летить.
І цвіт троянди
Насправді смердить.
А любителі жорсткого сексу
Пузлі розкладають.
Космос такий великий,
Товстий і вульгарний.
Чиновники з'їли
Салат із бюрократії.
А лисий художник
Плаче на стінах,
Немов тихо шукає
Пародію тут...

2010 р. Б.

На донецький танк
кохання впала раптом
львівська секс-бомба -
страшенний вибух щастя…
Це - схід і захід – разом!

23.01.7518 р. (Від Трипілля) (2011)

після полоскання мізків алкоголем
схожий на еротику дорослої розваги
чи ти не бачила мене ще голим
то і не звертай уваги
сміється тягнеться до шиї
злизати все лукавство ночі
на пам'ять шрами залиши
про дикі ігрища - вовчі

в моїй сорочці мовчки
зробити кави з ромом покурити
у нас єдине - схожі звички
у що можу ще повірити...
11.12.10.

Ми падали, ми налітались –
В куди цей одинокий слід?

Ми падали ...
Тримав мене мов скрипку –
Коштовність, варту віртуоза,
Мелодія була твоєю,
Я була твоєю, може...
Ти у мені увесь
Як вичавлений мед
З вощини розтопився,
Опалим листям
На тоненький слід.
Усесвіт лиш для двох,
А Чи одна єдина мить?
А на чолі проклався
Перший слід.
Було аж тільки двоє
На одну небес блакить
Та тільки був тут ще хтось.
Сидів в моїх очах
Без дозволу.
І був він птах,
Бездомний вітер ненаситний,
Як безіменний трунок,
Дивний як ніщо.
Ти хто? –
Мовчазно зойкнув і поблід.
− Я те, що і тебе колись поглине.
2007

мої пальці бережуть запах твого соку

моє волосся дихає твоєю ніжністю

пам'ять просякнута твоїм виглядом
у хвилини, коли ти розквітаєш

мій подих п’яніє тобою
і бубнявіє твоїм збудженням

я напуваю тебе вологою
і поливаю єство твоє струменем

я позбавляю тебе ревнивості
і пелюстками граю-милуюся

ти залежиш від мого голосу
я долаю до тебе відстані

ти тріпочеш під вітром-поглядом

ти з’являєшся і зникаєш
у болотному часопросторі

ти моя недосяжність лагідна
ти моя орхідея-привид


2011

буду
повіками на твоїх очах
щоби
не пустити пекучі сльози
буду
нігтями на твоїх пальцях
щоби
не зламатися об життя
буду
помадою на твоїх устах
щоби
хоч якось їх торкатися
буду
сорочкою на твоєму тілі
щоби
хоч якось зігрітися
буду
стрічкою на твоїх трусиках
щоби
нікого туди не пускати
буду
ребром твоїм тринадцятим
щоби
дванадцять було не замало
буду
ліжком що розкладається
щоби
безмежно тебе обіймати
буду
надписом понад могилою

вічно твій і вічно з тобою

2010

ці ніжні білі квіти
потрібно щодень поливати
рясними сльозами
і захищати від тих
хто захоче їх зірвати

цим квітам необхідно приносити
в жертву своє сумління
їх треба ростити
обережно і дбайливо
здмухувати кожну пилинку
і всяку комашку
що забажає торкнутись
їх чарівного нектару
знімати неодмінно чуттєво

ці квіти треба зігрівати
теплом своєї присутности
і розмовляти з ними
найтеплішою мовою
турботою всипати їх стривожений ґрунт

і тоді
можливо
вони розквітнуть
щирістю Твоїх долонь
і опадуть тремтливими пелюстками
на моє чоло

***
так часто руки твої
ловлять
високі хвилі мого гарячого тіла
обпікають пучки-уста
привласнюють мене
а я
вилітаю
із золотого кокону
розгортаюсь метеликом
і тану
у Ваших холодних
володіннях
мій Пане
*

якось чоловік уперше вбив мою тишу:
вистрелив у рожевого фламінго
приніс мені накидку на плечі
й поцілував груди в рожевому сяєві

чоловік удруге вбив мою тишу:
устромив спис у тіло савани -
приніс мені бивні слона
тепер я маю розкішне намисто
браслети й персні
чоловік цілує мої руки аж до суму;
я й сама - ніби зі слонової кістки
чи порцеляни

чоловік утретє вбив мою тишу:
вирвав лілеї на ріці
білі лілеї з золотими коронами -
я не понесла їх додому
побачила на чашолистиках
душі ненароджених предків;
спинила човен і виклала лілеї на тілі
підставила тіло сонцю
та не рукам коханого
щоби побачили душі
куди сховане тепло світу
золото світу
пекло світу
(ліліеї зів'яли
а тіло залишилося неторканим -
ти більше не брав човна)

чоловік востаннє убив мою тишу
коли задушив соболину сім'ю
в рокитнику
залишивши соболеня
і тепер я вдягаю до тебе
коханий
дороге хутро на голе тіло

хтивий мисливче
зробив усе щоби я була лише тобі
але казки з мого серця належатимуть
рожевому фламінго
слонам савани
лілеям на ріці
та соболенятам

і тільки тіло в тиші - твоє
коханий...

2010

Пальці – заварена кава
у кухні (5 кеве метрів).
Любощі дещо ласкаво
лоскочуть душі під светром.
І родинка десь на грудях
розчиниться в теплому диханні…
Ні…ні…ні-жно-ніжно.
На дні –
недосяжна гуща
(немов у кав’ярні).
Ти ближче…
Ти ближче.
Ти ближче і дужче.
Мені б розмішати.
Ложечку!!
На стільчику шати
потрошечку
хитнуться.
Ця
приємна екскурсія
затишком –
ком,
чи пак, жмуток
чуттєвих, п’янких вражень.
5 вражень, 5 снів і 5 метрів.
І душі, зігріті під светром.


жовтень 2010

Кольору жита,
з минулого літа -
твоє… русяве волосся
Я хочу жити,
а, отже, радіти,
що нам чомусь не спалося
Осінньої ночі
Прилип до вікна
Пожовклий, обірваний лист
Ти мружила очі,
мов кішка нічна,
і погляд не падав униз
Ти слухали вітер,
тримаючи каву–
в холодних, знімілих долонях
«Знімілі кінцівки» –
Ти якось казала –
«Це збудження мого паролі»

Строкатий диван
І ковдра нова –
ми бавились споду мов діти
І різні дива
про тебе взнавав,
я мусив тебе відігріти!
25.10.2010

Крилаті душі

Всі слова перевірені, зважені,
Хоча теплі і свіжі ще враження
І казати не соромно наживо –
Я уже собі не господар!

Я ж то думав зайти в тебе трохи
Недалеко, лише краєчком плоті
Та душа у стрімкому польоті
Скористалась прихованим бродом

Перебралась душа в твоє тіло
Певно, їй так давно закортіло
Залишити мої 85 кіло
Й оселитись в твоїй оболонці

Разом гратись з твоєю душею
Смакувати молочний Рошен
Як тоді, коли був без грошей
Замість квітів, приніс у коробці

Повертайся до мене кохана
І можливо, що пізно - під ранок
Знову все на місця свої стане
І душа!

Тільки ти не занадто відкрийся
Бо в твоєї душі теж є крильця
01.10.10

Я так любив твої долоньки ніжні
І нігтики ті, як краплинки крові.
І вірив, щирість була у розмові,
Хоч ти благала, не коритись кішці.

І, якби ти любила порнопростір,
Врекла когось чи зіпсувала парчУ би тій,
Яку я кохав до тебе
...........................і після тебе,
Я би змирився й засумнівався в дарунку неба,
Тобто повірив би, що ти мене використала,
Як матеріал
......................для поетичної творчості.

...не чекай мене сьогодні
не чекай мене завтра
я заблукав у тернику
свєї душі
не дивуйся
коли відчуєш
у ціх рядках біль
бо ти відчуєш
мою любов до тебе
кохана

А я така вся гола без прикраси жодної на комірі
Без спокуси жодної у спідньому
Без очей такий німих й привітливих
Без мовчання босого й неМого
Без тебе такого аж такого
До біса квітнього й палколітнього
Впиваючись у ковдри травневого повнолуння
Вию маленькою вовчицею
На всі ваші –іці –іці де ж ті зіниці?
Де ж наші киці? Твої й мої киці?
Солодкі полуниці - вуст твоїх криниці…
Боса, гола, квола чиясь спроквола надходить ніч…

квітка 2010

- Якби Ти була лесбіянкою, а я був би гоміком,
То ми б з Тобою цілими днями займалися сексом,
Але дітей в нас би не було…
- А чому так?
- Бо не народжуються діти у гомосексуальних пар…

(2010)

нам смакуватиме сьогодні ніч
бо місяць
світить білою тарілкою

позичу її у нього
бажаннями розмалюю
і на вечерю тобі подам
помаранчу
міцно цедрою обтягнуту

вона
квіткою відкриється
соковиту душу
перед тобою оголюючи

ти
будеш смакувати жовтуваті
краплини півдня
що до твоїх уст
пристати хочуть
мов кораблі
чуттєвої гавані
шукаючи

а я
торкнуся їх
і понесу своїм устам
помаранчеву звістку
про те
що ця ніч
смаку повна

Мир тесен так,
что и ты не одета.

ДДТ.

Оголено-втомлена,
безборонно-відкрита
непевно несу своє ім’я
на долоні.
Це нічого, що руки
тремтять,
а у грудях тисне
тривога-колючка.
Це нічого, що біль
відчуваю завчасно
й розминаюсь з Тобою
у радості.
Досі боюся Тебе,
бо стою зовсім гола –
химера співчуття-любові
й язичницької сили.

Боюсь –
Не даси собі ради зі мною…

Посмішка твоя нагадує шлях,
Що пройшов по тернах,
Які лишили колишні.

Ти стоїш на пірсі в намисті,
Я збирав його з ранків,
Наших поцілунків.

Ненавиджу розмови про нас,
Якими ти утворюєш в мені,
Невідомі відчуття.

Обожнюю кохати тебе щоранку,
Просто без зайвих слів,
Залишаючи їх на завтра

коли
обіймалися
наші сльози
на півдорозі до смутку
і сіллю об сіль вдаряючи
цілувалися

коли
лютий січень
жадав
на кригу їх обернути
а сонце січневе - випарувати

тоді лишень
розуміли ми
діалектику
льоду що тане
і танення що леденіє

просили
годинникових наглядачів
стати на місці
або
на наше місце
стати

а самі
напропале
бігли
переходом
із “я” у “ти”


2010

ти
їхатимеш здалеку
я стану при дорозі
повним колодязем
щоб
напився мене
розкину віти
рясною яблунею
аби
скуштував мене
вимережу радістю стежку
до дому мого
хочеш -
смійся з мене
а я
намащу душу
трунками запашними
словами зрозумілими
щоб
сп’янів від мене
і
замкнув у колі рук своїх

не вирватись...

Ти будеш
барвистою стрічкою
яку я вплету сьогодні
у свою косу
вдень вона лежатиме
у мене на плечах
і я носитиму її радісно
щоб усі бачили
мій скарб і заздрили
а вночі
я перекладатиму її на груди
і зачарована
Твоїми пестощами
засинатиму
до завтра...