До Тебе підношу я,
Господи, душу свою.
До оази щастя мрій з піснею
Будую Світ на власну глибину.
Господь — мій Пастир,
Тому в недостатку не буду.
2012р.

велики и прекрасны милости Божьи!
Он заботливо предусмотрел
для человека дар свободной воли
чтобы
делая правильный выбор
человек мог найти свой путь
к престолу благодати
и там получить подтверждение
своей собственной Богом данной власти:
Ты Сын Мой
Я ныне родил Тебя.

Солнца лучи,
Они прекрасны!
Радужно резвятся поутру,
Словно боги–дельфины!
А мы?..
Дельфины поют,
Поют песню любви,
Весело, просто, легко!
Они — нежные и бестрашные...
А мы, люди,
Какие — мы???
2012г.

День гарним був.
Минув.
Що він залишив?
Кожному своє —
...Ніч рядном вкриває...
Здобутки, у кожного, які?
— Лише ті, ті, і тільки ті,
Що власним шляхом...
Які?
Запитай себе,
Ти знайдеш час,
Адже розумний — це Ти...
І правити свій шлях
Повір
І, довірся собі,
Це лишень твое —
Тобі...
2012р.

огнем любви сияет сердце скрипача
пылают звуки словно эльфы танцующие струнами
из сердца льется любви мелодия
воспламеняя серца людей Планеты Терри
2012г.

Поднявшись в заоблачные вершины Духа,
Он был объят Любовью,
Как любимая невеста,
Которую обнимает ее жених.
Он видел, Кто Бог
И какова Его Воля.
2012г.

Узнавать «лицо» — это просто...
Друг сказал: Стоит только хорошо выстрадаться самому,
как все страдающие становятся тебе понятными.
Согласен, правду он молвил.
Спасибо ему, и Слава Богу.
2012г.

Достоинство жизни — не в принудительной святости,
А в искренней, невинной чистоте,
Как у детей, по образу Его,
Для которых целомудрие — естественно.
2012г.

Господь — Володар людської душі.
Для іспиту душ на вірність Собі
Господь у світ послав сатану,
І він підкоряється Його Святій Волі.
2012р.

Сияет в небесах Господень свет,
И ярче ничего на свете нет.
Приветствую Владыку эпохи Водолея:
Сен–Жармен, старинный друг,
Ты почтил меня своим присутствием!
Позволь мне познать пламя космической чести,
Пронизанное золотыми и фиолетовыми нитями,
В то время как элементалы
Сплетают венок Рыцарю–Командору моего сердца.
2012г.

помни
кем бы ни был ты
что Матерью рожден
и теплым молоком груди
был в детстве напоен
разложи ковром славу и почет
той дорогою что Она идет
Путь всегда благословляй
ноги любовью омывай
они ведут дорогой в Рай!
2012г.

Я ЕСМЬ свет сердца,
Сияющий во тьме существа
И превращающий все
В золотую сокровищницу
Разума Христа.
***
Я ЕСМЬ излучающий любовь в мир,
Чтоб стереть все ошибки
И сломать все преграды.
***
Я ЕСМЬ мощь Беспредельной Любви,
Умножающейся,
Чтоб стать победной,
Миром бесконечным.
2012г.

В изумрудной глубине
виден кораловый лес,
между ветками которого
пробираются донные струи,
тревожа множество разноцветных раковин.
На ясном небе вдали
виден парус
остроконечной формы.
На его светло–оранжевом фоне
под светлыми лучами солнца
ясно вырисовываются разноцветные пятна,
от светло–желтых до кроваво–красных.
Меня обнимают бесконечность,
Всеобщность и вечность.
2012г.

клечальне щастя
перевеслами у брід
спускає пліт туману

манить
прозірним павутинням
у плескіт ночі на річці Раставиці

— о-о-о чому тобі не спиться
мій спогаде
— погадай
на тінях поміж хмар
де місяць-паламар
видзвонює серцями

чебрецями встеля дивИну*

прилину
подихом ясмину
у храмину фіміамну лебединну
зівсечар нектар зберу у жбанок

під ранок у вітри його роздмухаю
рути завірюхою
сріблястою
спокусою
уплутаю
у місячні думки

тих-тихо потайкИ
раєптахою
ввірвуся
пригорнуся
таїною
і струною
стрепенуся
розіллюся
в тремних гаммах
і з’єднає мить вустами
первозданне
безборонне
нездоланне

сколихнеться море медянИми пелюстками
з нами

Когда человек вступает на путь,
Кладет он свое сердце на крест...
Конечная цель его путишествия —
Это смерть всего того,
Что имеет лишь относительное бытие:
Все ценности должны быть обесценены,
Все идеалы уничтожены,
Все кумиры свержены!
Когда сердце и крест сольются в одно,
Тогда он достиг своей цели...
2012г.

Ювелирная рапсодия
Природы ее желания —
Быть настоящей богиней,
Женщиной СЧАСТЬЯ!
2012г.

Мага чарівні очі —Вогнянні,
Зростають трояндово в красі...
Любов моя, мов велична перлина,
Ти завжди зі мною — в душі...
2012р.

Дух Святой живет в сердцах.
Можно получить все —
творя в мечтах.
Помнишь ли ты— человек,
что Сердце Его в твоих руках?!
2012г.

милі неню — дякую.
вибачення прошу.
вам,.щира шана моя,
вас, як рідну, ніжно люблю.
2012р.

мій татусик жнивує добре
бо завжди на селі
всім
він косу клепає
Вийде сороміцько
Розхристаний аж пар гуде
Потім приляже горілиць
І зойкне — Божа Воля
То — щастя мить!..
2012р.
2012р.

все движется в мире и вечно живет
В буре деяний волны Бытия
мощью неустанно движут они
океан вселенской жизни
я подымаюсь
я опускаюсь
все изменяется
2012г.

Ты любишь сказки, и я их очень люблю.
Эту сказку, тайной покрыта она, тебе поведаю.
Под ослепительно яркими лучами полуденного солнца,
Взявшись за руки, мальчик и девочка на песке резвятся.
Они совершенно обнажены, а их веселый
Беззаботный смех громко звучит далеко вокруг — дети...
Возле них видна старая кирпичная стена,
Местами полностью занесення песком, полуразвалившаяся.
За стеной начинается берег глубокого моря, спокойного и сто–ясного.
Прозрачные волны раскрывают свою глубинную тайну...
2012г.

Перед горою Богодосягнення стоїш на пересіченні.
Вибери для себе, кому служити нині?
Чи направо чи наліво підеш від «Т».
А гора «Т» і є «ти»...
2012р.

Всегда, помним о чаше Вселенной в груди,
О том, что вечность нас ждет впереди.
Любовь плотская — это внешнее общение,
А любовь святая — внутренне слияние...
2012г.

Мрії капітана кружляють до неба
І за обрій заглядають оком.
«Що бачиш там вершино зряча?»
І відповідь: « Там обрій бачу.»
Усмішка «Перлини» вітрильно сяйнула капітану .
Пролунало: «Вперед, за обрій і до краю...»
2012р.

Між людьми найбільшого вартують, —
Життя й кохання — тіло і душа.
Щасливі ті, хто зрозуміє,
Що чистота любові — продовження життя.
2012р.

Татко дивиться в очі,
Погляду я не ховаю.
Він читає думки мої, —
Добре це знаю.
2012р.

Я завела невидиму пружину,
І волю, й силу, духом напружила...
Єдині разОм, дорога одна — Четвериця,
Вона, для нас, на все життя.
2012р.

Божий брат говорить мені таке:
Вона головой володіє мр*яне любощів лице.
Висока принциповість, манери - в очах душі...
Таїна її - сузір*я чоловіче, тривогнияне...
2012г.

Духовная сила человека - это мир Божественной любви в его сердце.
2012г.

Розглядати хмари - то її давня пристрасть.
Тепер подовгу спостерігає, як мандрують думки по небу,
як міняють свої обриси...
2012р.

По Волі Його ми жадаємо
Вірної любові невгамовною жагою.
Цей безперервний потяг не може задовільнитися плотською любовью
І приводить нас до пошуку
Божественної всеосяжної Любові,
Яка заспокоює, насичує, животворить душу...
2012р.

В наших серцях Божа любов.
А любов - це квітка енергії життя...
2012р.

Возлюбленный Иисус - Князь Мира, Он пример для человечества.
Велика власть Владыки над потоком огня, устремляющимся из сердца.
Он смог провозгласить: " Небо и земля прейдут,
Но слова Мои не прейдут".
Слово Божие произнесенное ИМ, пребудет вовеки,
Как звезды на небесной тверди Божьего бытия.
2012г.

Подготовка к этому событию - процесс длительный...
Лепестки будущего цветка тщательно формируются еще в бутоне.
По окончании совершенствования почка лопается
И прекрасный цветок распускается.
Все проходит, а Любовь - Вечная.
2012г.

Я люблю тебя
Холодная и сладкая
Великая Пирамида Бога
Сохранять свет мы пришли на Планете Земля
И крепко должны стоять
Как стоит Великая Пирамида
2012г.

Пешкою стою на той шахматной доске
где расположены Ночи и Дни
Ты за кулисами масок
правишь ходы...
Играй
бегай
останавливайся
умирай
возрождайся...
2012г.

Империи, созданные силой невежества меча,
Разрушаются до основания.
Ни один великий полководец
Никогда и ничего не завоевал.
Все победы путем агрессии - сплошной самообман.
2012г.

Нет ничего выше той любви
когда мы готовы дарить свою любовь ближнему
и отдать жизнь за своего ближнего.
2012г.

А відьма справжнє серце має,
Вона ж не хоче, ой не хоче...
А мусить-знає.
Що дощ піде, що біль прийде,
Що друг її лиш скористає -
І кине - знає...

Та лиш тому крізь біль і сльози,
Вона рятунку,ні, не просить,
Бо не сама взяла ту силу,
Біда для неї знати.Диво?
Ви помиляєтесь, щасливі...

Всього лиш ― присягнути імператору
й себе назвати юридично мертвим,
щоб пасти у двобої під ревище юрби...
І лиш ціною власного життя ураз
спинити зміг оту індустрію розваг
монах, якого звали Телемах...

2012

Вот так вот, тихонечко
Льется вечер талыми струями воды.
Тянется тоненькой ниточкой серебристого шелка,
Ложится мягким небом
На твои волосы,
Стекает музыкой
В плавный узор твоего тела.
Смотришь, дрожишь, плачешь.
Я просто вытру твои слезы,
Никогда не спрошу почему,
Но сделаю все, что б это не повторилось

О Вершнику!
Всесильний, мужній
вітре світанковий,
дракони-змії-звабники
ниць упадуть без бою
у панцирях і латах,
здавшись твоїй волі...
Проснуся. Чути: виють
пси-вовки Святого Юра,
і кінь на верховині
вже збира небесну росу...
Добро і світло
подолають тьму,
бо ж хоч один Святий
посеред нас
іще десь топче ряст...

2012

Засне, відійде
карнавальний Хаос,
і переможе
Лад буденний,
як тільки
в богоявленській воді
скупають маски
всі Маланки й Василі...

2012

Вони поставили мене перед натовпом себе,
вони поставили мене перед натовпом себе,
Грізно зібралися судити мене.

Сказали мені: ти вже шостий місяць не
відвідуєш щоденний обряд покаяння,все мовчиш.
Ти щось приховуєш від нашого народу.

Народ стояв грізно, усі однакові обличчя,
Усі поголені, усі потилиці блищать у світлі
зали зоряного неба.

А я мовчав, що казати - не знав,
на смертну кару чекав,
а потім заспівав.

І так гучно заспівав, що пішли хвилі,
і кожний поголений злетів у повітря,
і розбив собою вікно,

І понесло їх від мене,
а мене від них,
і ніколи ми не зустрічались.

Ніколи, ніколи, ніколи.

На початку було Слово…

І мав Співець перо і аркуш.
А папір був пустий та порожній
І творча дума ширяла
Над білою безоднею.
І сказав Співець: хай станеться фраза!
І сталася фраза.
І назвав Він набір фраз реченням.
І побачив Співець,
Що вельми гарне воно.
І Він відділив ритмічне речення від сумбурного.
І назвав перше Поезією,
А друге – Прозою.
П’ять днів творив Співець свою поезію
І прозу Він писав усі ті дні.

А шостого дня сказав у серці своєму:
Сотворю я собі читача на Свій образ і подобу
І хай він читає мої писання.
І сотворив Співець Читача шостого дня
На Свій образ і Свою подобу.
Як читача і читачку їх сотворив
І помістив їх у бібліотеці .
І заповів читачу , кажучи:
Кожну книжку у бібліотеці ти можеш читати,
Але книгу з критичними публікаціями не читай,
Бо в день читання твого,
Ти напевно помреш…
Але критик був дуже хитрий.
Він заманив читачку до своїх драматичних праць,-
Вони бо в яскравих були палітурках.
Читачка прочитала і дала своєму чоловіку.
І очі у них розкрилися.
І стали їм твори Співця нецікавими.

Через це вигнав їх Співець із бібліотеки.
І стали читачі розмножуватися на землі,
Але, не маючи що читати, забули абетку
І стали неграмотними.
І сказав Співець: шкодую я, що сотворив читача,
Знищу я його, не залишу від нього й сліду.
Та один знайшов милість у Його очах,
Бо не переставав переказувати твори Співця
Тим, хто з читачів уже перетворився на слухачів.
У ньому й спасся читацький рід.

Опісля багато разів і багатьма способами
Говорив Співець до вух читачів,
Та критик спотворював Його мову.

І Слово сталося тілом…

21.12.11.

Ми всі підвладні міфу, хоч би як
Незгодні з цим не піднімали голос.
Від Гільгамеша і до наших днів,
А може, і раніше — від Адама,
Ілюзії страшні чи безневинні
У цьому світі любо панували.
А втім, були, таки були часи,
Коли людина бачила довкілля
Тверезими очима. Ось наприклад:
Роки останні величі Афін.
Або доба з Монтеня до Шекспіра.
А далі знов утворення ілюзій
Химерних та непевних, ненадовго.
Та їм на зміну йде якась велика
Ілюзія, що вічною здається.
Найгірший час утворення, бо він
Здоровий глузд спаплюжує до решти.
Скажи, мій друже, нам потрібен міф?

На бурштинову сльозу
сонце сіло…
Дерева усмішка.

Восхожденье на вершину Совершенства,
Оно у каждого свое.
Волю диктовать свою
Не может нам никто.
Друг лишь может подсказать,
И покорив одну вершину,
Мое желание - вижу вторую...
А опыт, свой и друга,
По желанью стремящихся расширить кругозор,
Могу передать, но не навязать.
Истина проста - есть право выбора,
Ведь всем открыты Знаний врата.
2011г.

Чимось голосить тіло
Кудись відпливають вуста
Мені не треба тебе всього
Віддай лише долоні.
Багаттям сповивається зелене
По-червоному сняться сни
Срібляво будні течуть у листя,
А твої долоні
Будуть.
Коливання пророслої з неба трави
Підвішена летючемишшям
Над безоднею планецтва,
Твої долоні втішають
Їхні наприкінець.
Фрагментують повітря для снів,
Збиваються хмари в гори,
А твої долоні
Марять двозоррям.
Прощаються з ними
Дві оази перемеленої пустелі
Коять розгардіяж очам купинним.




березень,2011