Живи сьогодні, як у день останній..
На носі жовтень і нема води
Гарячої…так холодно у ванній
Щоранку..ніби й не ходи туди…
Ииии…

Сумні шкарпетки виснуть сиротливо
Оплакує герань останні дні
палкого літа..завтра вітер..зливу
пророчать ці синоптики мені…
Ііі…

У магазині на слизькім бетоні
Стоїть Тамара вже у чобітках
На носі жовтень…чобітки на Томі
І светр новий і квітка на цицьках….
Вах..!

Млинці схололі і сметана кисла…
Ця осінь самотиною торка
І ти, моє життя, не маєш смислу
Без Томи у новеньких чобітках…
Ах…

Живи сьогодні, як у день останній,
відкинувши про майбуття турботи,
звільнивши серце від рутини
щоденних клопотів й скорботи.

Живи сьогодні, як у день останній,
даруючи усім навкруг надію;
будь вдячним ти за кожну мить життя,
душа нехай у Господі радіє.

Живи сьогодні, як у день останній,
любов'ю світ зміни, почавши з себе;
своєму ближньому роби лише добро,
щоб з вдячністю він згадував про тебе.

По совісті чини завжди
чи бідний ти, чи чоловік поставний;
знайдеш – не тішся, втратиш – не сумуй,
живи сьогодні, як у день останній.

В мовчанні з'являється слово,
А світло у повній пітьмі.
Знайти у собі щось прекрасне і нове
Можна й тоді коли опинився в лайні.

Життя після смерті проноситься швидко
То ж ти стережи кожну мить.
Й хоч поряд з тобою завжди брудно і бридко
Духовна чистота бруд увесь може змить.

Коли закрила доля перед тобою двері,
Не стій і не чекай, що хтось відкриє їх.
Якщо ти у будинку, а не у пустелі -
Обернися й побачиш ти безліч відкритих.

І не старайся кращим за когось бути,
Комусь догодити чи щось довести.
Важливо кращим стати ніж учора,
Тоді ідеальним для всіх станеш ти.

Я вийду з осені у жовтні!
Пізніше? Ні! Бо очі сонні
Мене у затишок зими
Спокійно й тихо провели б...

Я вийду з осені у зжовклий,
Непевний час...Що ж розум гордий?!
Тут щастя має той, хто лікті
Завів жорстоко-непривітні,
Хто пробиває телефон
Крізь ліктям знаний лиш закон.

Так міжсезоння в нас стріляє.
Чому у жовтні? - Бог лиш знає...
taniamiewska
30/01/2012 20/15

Тепло на горішки поцупили мишки.
На сході дощі, в супермаркеті знижки
На пиво й кав"яр.
В повітрі знущально дзвенить: «Мarry Christmas!»
Ось так би й сидіти, заклякнувши, в кріслі,
Чекаючи чар.
От кляті звірята - все тягнуть до хати,
Вже нікуди все те накрадене пхати:
У ванній - тепло,
У спальні за шафою зуби молочні,
Листи, що згубила дорогою пошта,
Гарпун і весло.
Он там на полиці підкови із криці,
І те, що забула як зветься – іскриться…
Згадала – то сніг!
Якесь випадково украдене щастя,
Шкарпетки і дама непевної масті,
Оленячий ріг,
Он там на канапі чиїсь наречені
І схиблені вчені, індички копчені
І кабріолет,
Собака, шматочок дорожнього знака,
Чи то часова, чи статева ознака –
У шафі скелет.
Та годі вам, мишки, вчиняти крадіжки,
Та майте ви совість, інакше вам кришка,
Бо ви із простих.
Ви знаєте, мишки, у нашій державі
Уже й не таких мишеняток саджали,
Ховайте хвости.

30.12.2011

Живи сьогодні, як у день останній!
А,значить, думай, дій. Не варто
Байдуже споглядати навкруги,
Чекати, що саме прийде тобі до рота!
В чеканні втратиш все!
Найперше,так свободу!

Живи сьогодні! Неповторність зла:
Утратиш час - повернення не буде!
Не бійся злоби, пересудів люду!
Лиш тих чека достаток і добро,
Хто сам засіяв поле.Так було
Записано в скрижалях для людини!
. . .
Живи ж уповні кожную хвилину.

***
Одній без тебе пусто на землі,
Духмяний світ барвистість втратив вчора,
Твердіють ненависні мозолі,
І докори тримають душу в шорах.

Поблідло небо,зникли всі зірки.
Вповзають в хату смутки і жалі.
І кожен вечір як полин гіркий.
Одній без тебе пусто на землі.

***
Без тебе на землі одній так пусто.
Холоне в пальцях днів гарячий фарс.
Стискаєш кулаки до болі,хрусту...
В буденні пробуксовується час.

Без тебе на землі одній так пусто.
Голгофа...пекло...палачі...стіна.
З думок-близнят шаткується капуста,
Й на все одна - зпанижена -ціна.

***
Міжсезоння стріляє в потилицю,
На межі випатрошує суть.
Виступають обвітрені вилиці,
І живе, що не має тут буть.

Чад їдкий, наче смог, розпорошує
Гостроту, і увагу, й думки.
Вже чужинець до столу припрошує,
В нашій хаті усе навпаки.

Міжсезоння стріляє в потилицю.
Цілить в серце на межах століть.
Як далеко у прірву скотилися.
Досі ідол нахабно стоїть.

***
Я вийду з осені у зжовклу
Схололу, вистиглу траву.
Я вийду з осені й замовкну...
Візьму у руки тятиву

І буду цілити в зневіру,
В брехню й омани пелену.
Я вийду з осені... й за віру
Оголошу свою війну.
2011.

І так пусто на землі без тебе, одній -
Було завжди, мабуть від дня світлин.
Не було сенсу - марна трата сили й часу.
І всі досягнуті висоти - міліли, і втрачали суть.
Кохання неземне, і те не мало повноти.
Душа стомилась шукати сталість.
Знайшла - біля Голгофського хреста.


грудень 2011 рік

Я з осені вийду у зжовклій тіарі
(Як Ною вдавалось знайти всім по парі? ...
І де той фарватер між «ліво» і «право»?)
Життя – розфарбовка. У когось яскрава,
У когось не вистачить фарби і хисту.
Зразок? Не до нього! І далі по змісту.
Комусь до лиця монохроми відверті,
Комусь до снаги змалювати і стерти.
Така от історія, любі малята.
Без винятку всім час відтоптує п’яти
(Хтось книжку з кінця полюбляє читати).
Вінок з акварелей плести б до нестями –
Виходить же гарно! Бувають і плями,
Та підретушуємо – так наче й треба.
Ми небо фарбуємо. В колольорі неба
Вбачаєм щось інше , наразі брудніше.
І в кутику хтось так розбірливо пише:
«Фарбуйте! Усі! Відганяйте журбу!»
- По кому то дзвін? Не по мені ж, мабу...

Умань 08.12.11

Я пам'ятник собі збудую з добрих діл,
І заберу з собою в Небеса.
Бо на землі стає все мотлохом старим,
А в небі завжди неземна краса.
Без добрих діл піднятися несила,
Бо віра - то крило лише одне.
А справа й віра вже надійні крила,
У Край небесний підіймуть мене.
І кожну справу, у вінок увиту,
Я вручу Тому, Хто мене чекає
(моє ім'я Він на долоні має),
Уже давно - від збудування світу.



грудень 2011 рік

І
- «По падолисту смерть і пародисту!..» -
наснилося таке от куплетисту
і вже не відпускало, наче хтось
щоночі дбав, щоб сниво відбулось.

І так це нажахало пародиста,
що він ховався ще до падолиста
у заводі вічнозелених глиць,
і ладних тілом юних чарівниць.

Але і там «пророцтво» досягало,
встромляло і встромляло в снива жало!..
Зав’янув і пожовкнув пародист,
хоч і гостріше проявився хист…

І так дійняли пародиста сни,
що хоч не спи! Та з цим безсилі ми…
«- А далі, далі що?!!»... А далі зась.
Шахерезада знов убереглась.

ІІ
Царя за день не «в’їла» жодна кеба -
мов так усе й було округ, як треба,
мов зріти вгору квітом цинамону
миліше, ніж униз ячати з трону.

А ще, коли садів навколо квіти,
недоліки приємніше терпіти.
І сам Аллах так догляда сади,
мов це пильніше за людські лади.

І цар вночі Шахерезаду стрів
завершенням казання з власних слів.
«Лише вподобавши себе цвітінню вщерть -
по падолисту оминеш і люту смерть…»

P.S.
І цар і пародист – митці чужого,
та той із них, що додає живого
в руками інших підняті сади,
отримає і вічне за труди,
«та й більше, бачиться, нічого» (с)

2011

Живи сьогодні, як у день останній!
Осінню тугу скинь мерщій з плеча,
Рости добро і висівай кохання,
Привносячи достаток у життя!
Твори сьогодні, може це ввостаннє!!!

Живи сьогодні, як у день останній
Повір у мрію – в ній жива душа!
І подаруй найближчим сподівання,
Нехай щаслива мить їх не лиша.
Бо це життя не тільки лиш страждання!!!

Живи сьогодні, як у день останній!
Гори вогнем безмежної надії,
Зігрій її теплом чужі чекання
І збережи в зимові вітровії…
Хай стане твоє слово життєдайним!!!

26.11.2011р.

Я пам"ятник собі
Руйную методично,
З примарності чудес
Вивищую мости.
Такий тривожний сон…
До тіла по дотичній –
З любов"ю, а чи без –
Не важить: я не з тих.
Багаття і зірки.
Лиш подиху відлуння
Розносить по степу
Містерія німа.
Заснув давно барон,
Притихла семиструнна…
Циганочка-то є,
А виходу – нема.

21.11.2011

я вийду з осені у зжовкле місто N,
що кутає у сніг родимі вади.
воно змінило тисячу імен.
та не дає йому спокою ген
безрідності. це місто – безпорадне.

втікають вени перелякано з-під ніг
і тоншають під шкірою до нитки.
я намагаюсь вижити між них,
боюся дихати, бо кожен видих-вдих,
здається, наче був не раз у вжитку.

тебе тут страчено. я бачила твій слід.
над ним жебрачка тихо шепотіла,
поспішно затирала кільця літ..
і порожньо було, смертельно біло...
я обернулася, а ти впізнав і зблід,
коли зима добралася до тіла.

я памятник собі замовлю, з чоколяди,
на білий постамент бісквітного коржа.
ти явишся, такий весь в образі де Сада,
голодний і страшний від надміру бажань.

почнеш із голови – оближешся нахабно,
і білий шоколад надсадно захрумтить.
це ж ніжні льоки-блонд, їх треба їсти зґрабно -
не патики гризеш і не стальні дроти.

о, руки не чіпай, невже ще не наївся...
каблучку залиши із правої руки -
у ній желейний страз!..от ненажера бісів,
скажи мені, за що люблю тебе таким?

ну, як тобі шедевр, не знудило, де Саде?
я знаю, що смачна в бікіні із нуги.
та доїдай, не злюсь, нема з тобою ради...
і зуби забери зі справжньої ноги.

з листопаду в грудень
перейшов маруда -
несміливий сніг.
притрусив огуддя,
і казали люди:
«то не сніг, а сміх»
і заплакав гірко
перший сніг, із гірки
повтікав нараз.
то ж даремно санки
із самого ранку
готував Михась.

і так пусто без тебе одній на землі
і земля у зимі
я - гора та лавинам утратила лік
білий спокій у серце крижиною ліг
загасивши кармін.

і так холодно чути долоні моїй
порожнечу зими
я сную між руїн я живу між руїн
і настільки тонкі у чекання краї
що зірвуся за мить.

освіти осіни бо зникає земля
у без _тебе_ зимі
у завії блідих сонцемісячних плям
хто ж тебе так надовго і люто закляв
неприкаяний мій?

по падолисту смерть і пародисту,
бо так розпорядилися ПееМ.
щоб у чужі вірші не думав лізти
і не препарував двозначних тем.

а то пародії в інет клепає здуру.
нехай дістане корисний урок:
смерть пародисту! геть клавіатуру!
і ручку геть, і гусяче перо...

по падолисту згинуть пародисти -
у ліриці зав’язнуть накінець.
та хтось тихенько до весни під листям
гостритиме старенький олівець.

я пам'ятник собі перетягнув зі скверу.
стояв одним – один, як символічний перст
на п’єдесталі днів доби СРСРу.
такий важезний, жах. та я давно допер,

що золото у нім, а може й діаманти -
чому б йому іще сіріти дотепер?
і якось уночі під гордий бій курантів,
аби не чув ніхто, бігом додому спер.

про всяк - а мо’ колись настане світла днина,
підніметься рука на «непорочну» тлінь.
і скарб моїм очам розкриється предивний.
я скину капелюх і видихну: «амінь».

поцупили мишки тепло, на горішки
дістанеться їм від кота:
він сир з мишоловки вкраде тишком-нишком,
а сир - то така смакота!

без сиру похмуро у мишачій хаті,
і миші - самі не свої.
котові тепло доведеться віддати,
щоб сир з мишоловки не їв.

Я вийду з осені у жовтні
На листопадовий перон
Помандрувати гаєм змовклим
Повз шерехату оболонь
На сніжні дюни. Таємничо
Руда лисиця промелькне
Осіннім днем . Чи спантеличить
У біле вбраного мене?
Мабуть . Та я вже до вокзалу
Навряд чи схочу повернуть,
Шляхетну виявивши суть
Яви лілейної помалу.
Статечне сонячне проміння,
Бурульок сльози на вітрах…
Прощайте, дні мої осінні,
Бо я ваш перелітний птах.

2011

листопад - напитися й топитися
у вині.
від душі - з рогами і копитами -
не мені.

листопад - напитися й топитися
як торік.
у вино рогами і копитами -
тільки брик.

листопад - напитися й топитися...
дубль три:
в повний ріст - рогами і копитами
догори.

З листопада в грудень
Їхала карета,
Нависали всюди
Крижані тенета,
Пакувала осінь
Листячко у клунки,
Дід Мороз потроху
Лаштував дарунки.
У шапках пухнастих
Тішаться дерева,
Радо зустрічають
Зиму-королеву.

і міжсезоння дихає в потилицю
і так єлейно по-сусідськи щириться
як ніжний кат.

правує холод лютою гостиною
чужі тополі завжди будуть винними
у невістках.

круки летять вечеря не упорана
і тне коса від неба аж до коренів.
весільний сніг

марудно-важко наче доля міситься.
і потерча з обсмиканими кісками
прийде у сні.

Собі я пам"ятник замовлю
Із мармурових чорних плит,
Бо випробовувати долю
Мене нітрохи не кортить.
Синок узяв кредит на хату,
У доні семеро дітей,
А кладовище, любий тату,
Не входить в коло їх ідей.
За немалу ціну мозольну,
А тре - продам іще гараж,
Я монумент собі замовлю
І проведу нараз монтаж.
Так спокійніше буде жити.
Та й дітям легше все - таки
Покласти на готові плити
Живі чи штучні квіточки.

16.11.11.

Листопад – напитися й топитися…
Ах, П"єро – програв усе ущерть!
На завісі театральній китиці
Чимось теж нагадують про смерть.
"Жовтий лист" – банальність із банальності,
"Журавлі у вирій" – боже збав!
Ти б зіграв Октавіана Августа,
Але хтось його уже зіграв.
Ніч як ніч. П"янкі блакитні кучері,
Виє в підворітті Артемон…
Брівки, у гримасі закарлючені.
Вгору – вниз... Тіара і хітон…

16.11.2011