Ворожбою чи обманом—не сказати—
Розливаються туманом наші втрати.

Ми проводимо їх маршем до порогу,
Звідти йдуть вони урозсип і не в ногу.

Далі йдуть вони мовчазно, без упину,
І тремтять в молочнім світлі їхні спини.

Не обернуться, не глянуть очі сірі,
Чи ж бо знають: ми в боргу у них—без міри?

В тім краю, де воля діється не наша,
Чи побачили—яка чекає чаша,

Нам призначена—глибока чи безмірна?
Скільки душ її наповнити повинно?

Чи поглине все, що дихає довкола,
Чи така, що не заповнити ніколи?
2014

Башмаки деребанят восток,
Это пройденный кем-то урок,
Этот твердый, как камень, стик,
На кровавой, на красной настиг
Тех, кто думал о жизни. Вперед!
Но сюда не пускают народ.
Но туда не пускают солдат.

Снегопад уж горит. Снегопад
Упирается в берцы и икры,
А на юге и западе тихо -
Мы канары, мы теплые рифы.
Разве где-то стреляют? Дико,
Оглянувшись, - не видим зла.
Свою песню поем допоздна:
О майдане, о горе, потом
Забываемся в доме сном,
И не видим мы даже в нем,
Как восток замерзает в берцах....
Наше сердце холодное. Сердце ль...

І особисте -
я хачу пакоя! -
він сниться всім,
аж сивий вже
від бою,
він вже зчорнів
від ран,
йому болить,
що в мій будинок,
в твій зайти - це нить...

і він сумує,
бо шляху не знає,
назад - нема,
вперед усе закрито,
сидить десь спокій
і шукає ниті...

між іншим,
міг би чесно заявити:
ви злиті всі, друзяки,
скрізь тихенько злиті.

ПС

ваш супокій,
говорить дуже щиро,
лише у сні,
а так..... -
чекайте миру

У небі зіронька упала
і я бажання загадала:
щоб закінчилася війна,
а я щасливою була,
щоб в небі журавлі літали ,
а не снаряди розривались,
щоб діти знов були веселі
і повернулися в оселі,
щоб маму не долала втома,
щоб тато повернусь додому.
А чи повернеться ? Не знаю…
Про це у зірки запитаю.

Господнє чисте небо закрила чорна тінь,
Мов ворона агатове крило
І пісня відлітає весела в далечінь
Все стихло і до долу полягло.

Це мчить вона - мов грізний ураган,
Що аж тремтить й здригається земля
Спинився серед степу цей лютий караван
І вийшла невблаганна дівчина–війна.

І стали в боротьбу відважні козаки,
Не боючись, ні смерті, ні тортур,
А вдома їх чекають й сумують матері,
Вкриваючи сльозами струни їх бандур.

А ти чому ж козаче не з ними у бою
Не борешся за волю, за народ,
За мирне чисте небо, за матінку свою
Щоб більше не було в краю твоїм незгод?

Чи ти не пам’ятаєш, як боролися діди
За нашу незалежність і свободу?
Їх гордо шанувати будемо завжди,
Й ніколи не зрічемося ми роду!

Чи ти не бачиш, хлопче, як в лютії морози
Стоять пліч–о-пліч молодь і старі?
Вони ідуть під кулі, приховуючи сльози,
Бо вдома їх чекають дружини й матері.

Не зволікай, козаче, іди у боротьбу,
Відстоюй незалежність України
І захисти народ, та знищ цю ворожбу,
Не дай пробити їй свободи стіни!

Та якщо остання згасатиме надія,
Згадай, що в нас у кожного в душі
Уже давно лунає та велика мрія-
Зберегти свободу на своїй землі!

(2015 рік)

І був Майдан… Була Небесна Сотня…
Й Небесних Тисяч скільки полягло…
Та є Надія. Віра є сьогодні.
І є Любов. І янгола крило.

І хай шаліють круки двоголові –
не заклювати «соколівну» їм!
Надіє наша, янголе любові, -
жде Україна, мати, рідний дім, -

іще розправиш крила соколині,
іще «на себе» поведеш штурвал…
З-за хмар долине: «Слава Україні!»
«Героям слава!» - відповість Майдан!

15.02.2015

Як тобі експорт насильства, хлопчику?
Як тобі спалахи, вибухи і трупи?
Правда – це неприродньо і викликає ступор?
Правда – щодо природи збочено?

Як тобі, хлопчику, ця кров на асфальтах?
Як тобі ці руїни? Як тобі ці байдужі смерті?
Як тобі ці люди, що надто впевнені і вперті?
Як тобі ця спокійна сталь та
неспокійне полум'я?

Мене звати Том. Звичайний Том я.
Хлопчику – як тобі оголені реальності?
А тотальні режимності?
А режимні тотальності?
Як тобі, хлопчику?
Як?
Як?
Як?!

Я не маньяк. І я не один.
Я звичайний громадянин.
Я такий – як і ти.
Я маю іти.
Так дуже часто на життєвому святі є.

Не бійся, хлопчику мій, Демократіє...

2015

Кожної миті він під рукою...
Тато і мама печуться душою,
Дружина сивіє ще молодою,
Діти не хочуть ходити до школи,
Дива чекають від телефону,
Щоби почути голос знайомий
По телефону рідний ,бадьорий:
"В мене все добре.Живий і здоровий."

Кожної миті він під рукою...
Душить всім груди важкою горою,
Хмарою чорною над головою...
Дітям всміхаються,самі ж від болю
Губи кусають прямо до крові.
Ні сну ,ні спокою і не відомо
Коли почується по телефону:
"Війна закінчилась.Вже їду додому."

Кожної миті він під рукою
Щоби ловити кожнеє слово,
Щоби почути солдата живого.
Може , в останнє...Відомо лиш Богу...
21.01.15.

За амбразурою вікна
Ридає осінь.
Його нескі́нчена війна
Триває досі.

Життя реалії – не мед,
Бо сиві скроні,
Та пам’ятають кулемет
Міцні долоні.

Звільняє пам’яті полон
Подій намисто
Де проти сотні – батальйон
Енкаведистів,

Де кулі рвали на шматки
Відлуння бою,
Де ситі сталінські вовки
Лежали гноєм,

Бо їм пощади не було:
Сікли до краю.
Кого війною опекло́:
Жалю́ не має...

Зникають марева боїв
Із риком лева:
Когорта збурених вітрів
Лама дерева,

Ліси згинаючи навпі́л
Супроти шерсті,
Лиш дуб уперся наче віл
На перехресті.

Гартує праведная лють
Його осердя:
У нім немає ні жалю́,
Ні милосердя.

Його негода не зляка,
Не про́ймуть бурі.
Немов старого вояка
У амбразурі.

І сотник дивиться на світ,
А світ у кро́ві:
Там часу про́йденого слід
Зрива покрови,

Там бита кулями рілля
Хрестами квітне
І машингве́рами земля
Іще вагітна.

Уже пере́йми почали́сь
На східнім боці:
Чи загуркоче мов колись
У новім році?

Невже напише майбуття
Старі картини
І будуть рватися життя
Як павутиння?

Закрила відповідь імла
Своїм плюма́жем:
Негода вітряна і зла
Про це не скаже,

Не чути істини з небес
Між гул потопу,
Бо небо втиснуло себе
В земні окопи.

Над ними – кетяги калин
Червоно-чорні:
Останні по́лиски жарин
В зимовім го́рні.

А він бажав би весняні
Побачить ро́ки,
Щоб відродилися на пні
Сади високі,

Щоб квіти вибілили скрізь
Яри похмурі...
Та лиховісно стогне ліс
В осінній бурі:

Там лють пагі́нчиками б’є
Нова, не сива.
І честь старому віддає
Невпинна злива,

Що зростить пагони дубів
З міцним осердям.
Без доброти до ворогів.
Без милосердя.

© Леонід Вархоляк, 2015 р.

Для чого писати слова?
Ще рано, мені не сила,
Про те, як сусідня злива
Вкраїну «градом» косила,
Як падали хлопці. Котел -
Нам нині не повний каші:
То « братня» злодійська раша,
І знову – ту дей, ту дей….

Для чого пишу слова?
Бо я є з народу – силу,
Котрого ще не вкосили
Ні разу! Ніколи! І нині
З-під «градів», «котлів»
При силі, при армії для народу
Заради слова – СВОБОДА!
Заради - «слово у дію»!
Вам вдячність – заради миру!

Тетяна-Флора М.

До фронту - сім днів Інтернетом. І...
війну (з усіма "іпостасями")
вженемо у ступор фуршетами,
промоціями, презентаціями...

З ігнором і гонором - сильні ми.
Боротися! Сказано - склеєно.
Якщо не приб'ємо весіллями,
доб'ємо війну ювілеями.

12.10.2015

Це все не важливо сьогодні, -
З ім’ям чи безіменний,
Важливо те, що насподі,
І ті, що стали легендою.
Важливо відкриті рани,
І біль, що ніяк не минає,
Важлива воїна мати,
Яка і досі чекає…
2015

В нашій країні триває війна.
А на війні – атеїстів нема!
Ті ж, хто хизується: «Ми – атеїсти!»,
лиш відпрацьовують гроші на «їсти»…

**********
1.Не грім гримить вже майже рік без перестану,
Не блискавка палить над головою.
Це Україна виривається з капкану,
З капкану, що зветься війною.
2.Стікає кров’ю бідна ненька,
Тримається з останніх сил.
Кричить від болі, куля рве серденько,
Ніхто їй не прикриє тил.
3.Європа й Америка на нашому боці,
Як жаль що це тільки в словах.
Тільки й говорять на кожному кроці,
А українці гинуть в боях.
4.Тисячі уже померлих українців,
Десятки тисяч ранених лежать.
Чому ж не покарають цих злочинців?
Через яких ми змушені страждать.
5.Та ми ж українці, не якесь там бидло,
Не має часу, щоб жалітись і страждати.
Під ковпаком Росії жити вже набридло,
Нам треба Україну захищати.



31.08.2014р

**********
1.Черговий постріл і падає солдат,
Ворожа куля в серці опинилась.
Ніколи снайпер не стріляє наугад,
Солдат із смертю на бою зустрілись.
2.Знає солдат, ще зовсім скоро - і його не буде,
А жаль, ще так багато не зробив.
Хтось пам’ятатиме, а хтось забуде,
Лиш мама знає – він Батьківщину боронив.
3.Хлине кров із рани, біль пронизує все тіло,
Воїн спокійний, лиш сльози на очах бринять.
Один разочок маму обійнять хотів він,
Та не судилось – на полі бою буде помирать.
4.І згадує солдат матусині обійми,
І так спокійно, добре на душі.
Він знає – вже ніколи не обніме,
Одне лиш слово хочеться сказать: «Прости».
5.«Прости, матусю, що не виправдав надії,
Прости, що іноді я боляче робив.
Пробач, що зруйнував всі материні мрії,
Та знай, твій син завжди із честю жив.
6.Із честю зараз й помираю,
І гордо в очі смерті я дивлюсь.
Все добре, мамо, я не страждаю,
Лише за тебе Богові молюсь.
7.Щоб дав тобі Він сили витримати втрату,
Прости мене, як всі прощають.
Мамо, не треба так себе картати,
Ти знай, ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!»

**********
1.«Прости мене, прости, що не дожив,
Прости й збудь усі наші незгоди.
Моя матусенько, я землю боронив,
Прости, і не чекай біля порогу.
2.Знаєш, матусю, лиш тут я зрозумів,
Я зрозумів: нема дорожчої за тебе.
Хотів обняти, так хотів,
Хотів…та відлітаю в небо.
3.І не жалію я про згублене життя,
Помер не даром, помер за Батьківщину.
У нас – бійців, є істина проста:
«Врятую брата – сам загину»
4.Один я був у тебе, рідна мати,
І кожен день про брата мріяв я.
Ти залишилася сама, а я пішов на страту,
Така напевне доленька моя.
5.Ти знаєш, мамо, а не страшно воювати,
Бо є підтримка тисячі бійців.
Кожного з них вважаю я за брата,
Я знаю, що не сам наводячи приціл.
6. Прости мене, прости, що не дожив,
Прости й збудь усі наші незгоди.
Моя матусенько, я землю боронив,
Прости, і не чекай біля порогу.»



12/01/2015р

Хай Бог простить, що зорями повінчані,
А місяць свідком був, периною – трава,
Хай Бог простить нам, що не перед вівтарем
Ми клятви вірності промовили слова.

– Коханий, милий мій, ти завтра йдеш до бою,
Щоб захистити батьківщину і мене.
І знай, що усім серцем завжди я з тобою.
Нехай щастить тобі, хай куля омине.

– Дівчино мила, я тебе кохаю –
Чи у дозорі, чи в запеклому бою.
«Не вмерла Україна», – я співаю,
До подиху останнього стою.

Дурепа-куля – то недарма кажуть,
Не обминула, влучила у груди.
Доповз туди, де колосочки в’яжуть.
Останнє слово ще почули люди:

– Пробач, кохана, за ту ніч єдину,
Що не пройшли разом дорогою життя.
Живи й за мене та народжуй сина.
Пробач, що ночі тій не буде вороття.

25.07.15

Годі латентно вести війну-
Нудну і багаторічну!-
Час винайти та застосувати
Зброю біологічну.

Це найпростіше - вбивати свинцем
І підривати тротилом,
Кращі міста палити живцем,
Рівняти з брудом і пилом.

Всі "урагани", "гради", "смерчі"-
Вже є минуле сторіччя.
Не допоможе мир віднайти
Навіть і зброя хімічна.

Людство втомилося вже убивати,
Ходити по колу трагічному,
Тож час винайти та застосувати
Зброю біологічну!

Треба створити вірус любові,
Щоб уражав миттєво,
І ні вакцин ані ліків від нього -
От що було б дієвим!

І коли вражені будуть ним
Всі на цинізм та байдужість хворі,
Людство врятує від воєн злих
Ядерний вибух любові!
26.09.2015 р.

Україно моя, Україно!
Ти сенс мого життя й моя біль.
Твоя мова дзвінка й солов'їна,
В душу рветься мою звідусіль.

Україно моя, рідна мамо!
Скільки ран є на серці Твоїм,
Не сказать того болю словами
І не вилить його у пісні.

Україно моя, моя рідна свята Батьківщино,
Подивись: вже летять журавлі
І на крилах несуть Твого сина,
Що Героєм поліг на війні.

22.09.2015

Флібустьєри і авантюристи
проливають українську кров.
А якби не Путя і рашисти,
як би дух козацький охолов?

Недомірок, а ума – палата.
І такий «безбашенный зело»!
А якби йому дали гранату,
може б заспокоїли хелло?

А воно й не думає здаватись, –
не чіпай його, бо всім гаплик!
А якби із нього не сміятись,
може ще отямиться мужик?

Ренегати п'ятої колони –
свита у самого сатани.
А якби не верхні ешелони,
чим би ще займалися вони?

У герої не агітували.
Ними не командує ніхто.
А якби іще й пайок давали,
хто б не воював би у АТО?

Наші Швейки – це не ідіоти,
як у Раші голі королі.
А якби всі люди патріоти,
воювали б з нами москалі?

Матеріють наші Демосфени.
День у владі, і уже – лайно.
А якби не укри, а нацмени
опускали Рашію на дно?

У війни ще є свої собаки.
П'ятикутна світиться зоря.
А якби усім забити баки,
може б і діждалися царя?

Забивають памороки наші,
що Європа нам не оберіг.
А якби чужі боялись Раші,
то вона не била би своїх?

У Росії воювати – хобі.
Кожен другий закриває дзот.
І воює нації оплот –
маркітанти, найманці і зомбі.
А якби не ми, то хто ішов би
воювати за такий народ?

               09.2015

Я помолюся за вкраїну,
за рідну неньку –Україну,
для нас усіх вона- єдина.
І ненька ця- вона не згине!
Лиш набереться сили, волі,
тиранам скаже: «Геть, доволі!
Доволі сліз! Доволі горя!
Чи ви гадаєте, панове,
що та земля , що вкрита горем,
полита кров`ю і слізьми
отих людей, що полягли,
вона віддячить вам? Та ні!
Хорошого не ждіть, бо встануть
із пеплу мертві і живі
і скажуть: «Зась!», тоді біжіть!
Бо є ще сила бумеранга,
що не подивиться на ранги
і ви відчуєте її!»
Так помолись за Україну,
стань на коліна у мольбі,
бо діти хочуть лише миру
і хочуть щастя на землі!

                           І
             Нарація
Живе собі людина і не знає,
чи то у неї запити малі,
що їй біди чужої вистачає,
чи то у неї зайвого немає
на ще не завойованій землі?

І жадібно чатує на сусіду,
озброює бандита до зубів,
примножує калік, сирі́т, удів,
на голови людей готує біди,
і заодно, украдене – собі.

Усе це – не що інше, а Росія,
уярмлена боярами царя
ніяка не месія, а повія,
що вічно заглядає за моря
і у чужі засіки і подвір'я.

Юродиві Іванушки та Мар'ї,
шамани ескімосів і бурят,
оракули законного безправ’я,
володарі пустель і заполяр'я,
украденої слави напрокат.

А ми? А ми уже по горло ситі
тим, що перемагаємо одні
сучасного нувориша-бандита,
який собі узявся присудити
всі лаври перемоги у війні.

Ми – нація, усупереч усьому,
що ми долали на шляху одному
до волі у кривавому степу.
Ми – нація! І не зітерти з мапи
її осатанілому кацапу,
нехай воно і величезне Пу.

                           ІІ
           Непереможна новорашія
Радіє Лугандонія, – Хелло! –
новому геноциду українства.
Історія занотувала зло:
і Іловайськ із рашеським котлом
і масове Дебальцівське убивство.

Без України рації нема
перемагати націю фашиста.
І Раша управляється сама,
коли захоче різати й палити.

А особливо, нібито своїх,
але свідомих лицарів ідеї
єдиної соборної... Тієї,
що годувала ледарів із тих,
які хотіли цицьки однієї.

Весь кримінал пішов у діячі –
украдене пиляти і ділити,
повимітати гроші і харчі
і челядь Новорашії пропити.

Як не суди, а Рашія гряде
жандармом у Америки-Європи.
За фюрером і нація іде
аж до Гааги риссю і галопом.

Єднаються усі пролетарі:
злодії і голодні шахтарі
від Єнісею до окраїн Дону.

А де ота окраїна її,
не відають ще сущі глитаї,
тому і служать Іроду до скону.

                            ІІІ
             Люстрація нації
Якщо нема роботи у совка,
то він її придумає і кине.
Якщо їх експозиція така,
то нація до скону не загине.

Вони такі, що інших не чекай.
І за копійку будуть воювати.
Якщо не віриш, руку їм подай –
«одцапають» по лікоть азіати.

Вони до укрів туляться давно,
якщо не людоїди, то кацапи
а попадешся у медвежі лапи –
заляпають, залижуть – все одно
не відперешся. Липнуть, як лайно,
поширюючи Га своєї мапи.

Вони такі, що горе – не біда.
І реваншисти, і авантюристи,
антифашисти, хрещені рашисти,
великороси й золота орда...
І море по коліна, і вода
не розіллє чекіста і садиста.
                           ІV
              Останній із яничар
***
Плюгаве, кульгаве
на ліву і праву,
а расу і рашію досі веде.
Іде у історію Путя кривавий
і мочить таких же, як сам, у біде.

***
У нього є подвійний тато –
Сосо і геній пелехатий,
що працювали, як дует.
А Гітлер – це у нього мама,
бо з цими обома ге-ями –
це недороблений об’єкт.

***
У цього генія дурного
ну, тобто, гоміка крутого
немає пасії такого,
який волає, – я готов.
Та уявляв себе поетом,
коли зі свого кабінету
дивився поглядом естета,
як убивається Нємцов.

***
Є біографія у Путі.
Його потуги не забуті.
Корочє – крав, ї-в і їв.
І на московському престолі
не королі, а геї голі,
яких і Депердьє доїв.

***
Його і із Австралії поперли,
аби не видавав босяцькі перли.
І він відчалив, а не Маху дав.
І не буває іншої утіхи,
як відіспатись, поки править Міха.
Корочє – Путя їхав і тікав.

***
І у Гаазі буде ця макака
на українців вішати собаку.
Йому й Обама як у горлі кість.
І Путя каже, – це мені до спини,
у мене є монголи-охуини.
Корочє – Путя їде, гадить, їсть.

***
Во ім'я волі і синів,
що умирали за свободу,
нехай конає з роду в роди
опудало усіх віків,
полохало усіх народів.

                           V
               Каїну прощається?
І невмирущий Чахлик і Яга
нема-нема – тай бігають у гості,
аби його або її нога
топтали наші не зотлілі кості.

А ти либонь не відаєш про це?
А це й не потребує перевірки,
якщо не учащаєш до сусідки.
А ти дивися у її лице...

Це ми – каліки, турки, недоріки...
А ти скажи їй поперек слівце
і будеш до могили манівцем
обходити неприязні одвірки.

А ти пиши, що Рашія – це зло.
Це знає світ. Але, як не було,
так і не буде істину почуто.
І ти почуєш адвоката Путі:
– не зачіпайте Рашу і хелло,
яке дратують укри майдануті.

А ти кричи, що це не він, а я
навішую тобі свою совковість.
А ти мовчи, якщо пропита совість
і сім’я Хама – це твоя сім’я,
чиї дурні ознаки та ім'я
тобі передаються у спадковість.

                           VІ
               Конклюзія
Нікого не дивують русофіли,
що міряють усе на свій копил.
Своє рідніше. А якщо посміли
сотати з України душу й жили -
це не прощає українофіл.

У нас нічого спільного немає,
крім ворога у вашому кремлі
і нашої окраїни землі –
границі узаконеного краю.

А я своє чужому не даю
і проганяю ворога з порогу,
аж поки не здобуду перемогу
нехай і у останньому бою.

А ви, що пейси лижете макаці,
любуйтеся на неї у лупу,
яке воно велике ваше Пу.

Та зарубайте хоч собі на носі,
що ви одні, судимі у Гаазі,
зіп'єте всю заварену ропу.


               09.2015

Люлі-люлі, лишеньку,
Слухай мене, грішненьку,
Та й стули повіки,
Та й засни навіки.

І вдові, й сирітці
Щастя дасть по свитці,
Доки спиш, прокляте…
Спати, лихо, спати.

Я б заснула і сама,
Тільки милого нема,
Він тепер далеко,
Там, де бій запеклий,
Там, де свищуть кулі...
Люлі, лихо, люлі.

Може, лишенько присплю,
Поки Господа молю
За мого слодата...
Спати, лихо, спати.

Хай тобі, приблудо,
Сон безмежним буде,
Щоб не сміло взяти
Ні у діток тата,
Ні малої кицьки,
Тільки в жаби цицьки.

Люлі лихо, люлі…
Дулі тобі, дулі!

У барвистому натовпі знову побільшало чорного…
О Небесний Митцю! Чи забракло Тобі кольорів?
Чом у смуток і біль, мов у ковдру колючу огорнений
Той барвінковий край, над яким зорепад майорів?

Скільки світлих доріг ми під тим зорепадом намріяли,
Скільки склали пісень, тільки «Кача» і досі пливе…
О Небесний Митцю! Та коли вже воздасться по вірі нам?
Ти прости, що питаю – підштовхує лихо нове.

Ти прости, та щодня я тебе у молитві питатиму,
Доки буде біда панувати в моїй стороні.
О Небесний Митцю! Та невже ж нас так мало у натовпі –
Тих, кому не однаково: бути Вкраїні, чи ні?

І знову кров. Заради чого?
Немає логіки війни.
Шляхи до миру – свій на свОго
і гинуть люди без вини.

І гине віра… чи довіра.
І плаче мати. Кожен раз
граблі ті самі. Інша міра
гемблює душу в той же паз.

Блукає доля… чи недоля
у лабіринті самоти.
Сміється ворог: ось вам воля,
дитя омани й марноти!

І тане мрія. Буде світло
в кінці дороги чи війна
свинцем начинить юне тіло?
Купують мир. Яка ціна?

01.08.2015

«Парус, порвали парус…»
Вип’ємо ще вина.
Хто тепер скаже: каюсь?
Навіть, якщо війна.

Навіть, якщо Іуди,
ідоли та мара,
і божевільні люди
вірять якомусь "Ра..."

Ще не горять континенти,
але вже тліє шнур.
На ніч п’ємо абсенти.
Душу терзає бур.

Знову порвали парус.
Зшиємо інший. Ні?
Хто там рече: не каюсь…
Добре йому на дні.

28.08.2015

Ось ти живеш усталено роками,
а десь у далині іде війна.
Зриває ім’ярек себе у храмі –
за вічний рай заплачена ціна.

І гинуть безневинні, винні знову
керують і наказують: Іди!
Корися заповіту, владі, слову…
Ще не біда, ще тільки півбіди.

Але буття несе свої мотиви,
чуже «болить» ховає в суєті.
Копаєш бульбу, обриваєш сливи,
і пишеш оди власній доброті.

І забуваєш, що усе відносно:
і спокій твій, і праця, і любов,
бо біль живе із горем суголосно,
щодня собі шукає свіжу кров.

Рука війни, кістлява і пекуча,
дістане мир і на твоїй землі,
і тихий день розвіє чорна буча
із Каїном на тлінному чолі.

Тримаймо кулаки за Божу кару,
яка колись збере лихе в одно
та й упакує у нетлінну тару
і відішле прямісінько на дно.

У тартарі нехай себе мордує
уся та негідь, покидьки і зло,
Є інші люди, їм життя не всує.
Чи буде так? Хотілося б зело…

28.08.2015

І знову смерть, триклята згуба,
у дім комусь несе біду.
Коли та «міль» уріже дуба?
Коли вгамує Бог орду?

Коли… коли? Нема одвіту.
Читає пастир парастас.
І плачуть діти заповіту.
Сміється аспид водночас.
27.08.2015

Війна…Страшна війна
На Землю Українську стрімко впала,
Занапастила тисячі людських життів,
Їх безтурботний спокій зруйнувала…

Вона згнобила села і міста,
Зрівняла з попелом палкі надії
Знесилених батьків, дітей малих
У прогресивний розвиток країни…

В кожного думки лише одні:
Я хочу вільно жити без війни…

Я хочу жити без війни
І дихати на повні груди,
Не відчуваючи вини
За лицемірство влади люте.

Я хочу вчитись без війни,
Зібрати досвід променистий,
Пізнати світ в усій красі,
Отримати знання корисні.

Я хочу мріяти без війни,
Закласти впевнене майбутнє,
Не скуштувати зла плоди,
Не скніти у гіркій спокуті.

Не хочу вірити війні,
Що тішить зрадників народу,
Приносить їм бридкі дари, -
Криваве золото та морок.

Не хочу бачити страждань
Пригнобленого горем люду,
Сліз матерів, дитячий плач,
Які доносяться усюди.

Не хочу чути про відлуння
Від пострілів, снарядів, мін;
Вогню гарячого у грудях
З розжарених, димлячих шин...

Я вірю, що колись настане мир,
І кожен зрозуміє власні вчинки,
Навчить нащадків берегти свій рід,
А сам отримає заслужений спочинок…

Однак, нехай ніхто не забува слова святі:
Ми маємо прожити без війни…
2015 рік

Ми терени всієї Європи
затулили від «русской вєсни»…
Ми – мазепи, бандери, укропи –
України своєї сини.

Хоч немає між нами ще ладу,
все ж до бою завзято йдемо.
Степова незборима Елладо,
хто впрягти тебе зможе в ярмо?

Фашизоїдно-дика Росія –
ця остання імперія зла –
посилає нового «месію»
нам у вигляді Вови-пуйла.

Ні! – Кремлю та його агітпропу,
годі вже нас учити азів!
Ми – на варті. Ми – хунта, укропи,
з нами слава прадавніх князів!



2015

(вірш тиичасово вилучений авторкою. На конкурс)

А чи є кола без кутів?
Усе овали і овали.
Здається, йдеш куди хотів,
а там тебе і не чекали.

І повертаєшся назад,
у геометрію безсоння,
а там війна і бувший брат,
убивця «завтра і сьогодні».

І так захочеться життя,
не імітації… не драми,
коли скалічене дитя
і бездиханне тіло мами.

А ще є путь – стезею слів,
де розіп’яті й невмирущі,
поправши смерть, леліють гнів
на сон мари і справи сущі.

І там стіна, як мавзолей,
і знак табу на лобі часу.
Хранитель догми та ідей
на святі у хмільного спасу.

І ти ідеш у іншій бік –
індиферентні межі, грані,
тузи побиті, дама пік,
козирка зоряної хлані.

Де всі живуть у позі ню
своєї дурості чи «дурі»
і вигин лінії вогню
не відчува на власній шкурі.

Є ще дорога – в нікудИ,
у майбуття за частоколи,
у поки ще живі світи
і не багряні видноколи.

А там мана і містер "ікх"
і променіють чорні маки,
усе оцінено на фікс
у рік азійської макаки.

І крутиш гирю у боки,
і наливаєш оковиту,
щоби не ганити роки
і королів, і їхню свиту.

І що то є? Хіба не кут,
сліпа дорога лабіринту?
Сидиш у лазні, поруч Брут.
Утерти піт дає хустинку.

І ти подякуєш йому
за ніж у схові, а не в серці.
Міняєш соло на юрму,
на автомат і мокрі берці…

22.08.2015

Коли закінчиться війна
на цьому світі чи на тому,
наллє судьба усім вина:
- Кидай АКа, іди додому.

І ти підеш крізь пелену
своєї муки і чужої
нести чи брати данинУ,
а поруч вбиті, не герої...

Коли закінчиться війна,
така чужа у мирнім домі,
то запече вночі ціна,
а може, просто струмінь крові.

А може, просто мари сну
тебе візьмуть, липкі, за горло,
штовхнуть униз – іди по дну,
а там самотньо лячно голо...

Коли закінчиться війна,
не озирайся на руїну,
щоб не вернулася вона
на нашу землю, в Україну.

Пройдуть літа і сивина,
і нагороди, і печалі
наллють тобі іще вина,
щоб ти тесав свої скрижалі.
Коли закінчиться війна...

20.08.2015

* * *
Стікає біль по лезу дня
і гусне на дозвіллі
віршІв, мереж, коментаря –
в дорозі і застіллі.

Сумні чуття, тужні слова…
Та час не повертає
ту мить назад, де кров жива
ще душу зігріває.

Загибель перша – вияв зла.
Всі інші – лік утрати.
Їх розчиняє колір тла
і звичка умирати.

* * *
І хто тепер не ганить цю війну?
Хіба що недолугий чи лінивий.
У маренні, при тямі, напівсну
шепоче Муза: ти такий сміливий…

По суті треба мало духу й сил,
щоби кричати: ти, війно, є сука!
Багато більше на краю могил ,
коли горлянку стискує розпука.

* * *
І допоки живий, ти щасливий.
Просто щастя несхоже у всіх.
Хтось багатий і ликом красивий,
хтось негоди збирає у міх.
Все відносно у світі пізнання
і до банку земних величин
час кладе під процент зберігання
хто є ангел, а хто сучий син.

2015

Якщо на тебе ворог нападає,
Щоб землю захопити і твій край,
То кожен в Україні твердо знає,
Що ворог не пройде! - Народ вставай!

Приспів:
Україно,
Рідна мати,
Ти єдина,
Будь ласка, прости!
Україно,
Рідна мати,
Вірні діти
З тобою завжди!

Козацького ми роду, вільні духом!
Такої світ відваги ще не знав!
Бо передав нам дід до сина й внука,
Щоб кожен свою землю захищав!

Приспів:
Хлопці під Крутами,
Мужній Майдан,
Воїни-кіборги,
Вдячні ми Вам!
Хлопці під Крутами,
Мужній Майдан,
Воїни-кіборги,
Вдячні ми Вам!

Не плачте мамо, і сестра, й дружино,
Хай нелюди й загарбники тремтять!
І мого друга ти не плач, дівчино, -
Готуйтесь переможців зустрічать!

Приспів:
Слава Україні!
Героям слава!
Україну
Бог береже!
Слава Україні!
Героям слава!
Україну
Бог береже!

Пройдемо знову рідними полями,
А ворог, що посіяв - те пожне!
І вірить Україна - Бог із нами!
Вітчизна для всіх нас понад усе!

Приспів:
Слава Україні!
Героям слава!
Україна
Понад усе!
Слава Україні!
Героям слава!
Україна
Понад усе!

22.07.2014

Чотириста тридцять шість,
чотириста тридцять сім,
чотириста тридцять вісім, частина друга...
Війна — не війна, а так...
Війна — не війна, а так...
Чому ж не спада напруга?
Чотириста тридцять два,
чотириста тридцять три...
сто десята!
Кривава, жорстока, зла,
Кривава, жорстока, зла -
Завзята!
Донецьк, Золоте, Луганськ,
Станиця Луганська,
Щастя...
Дебальцеве, Іловайськ,
Авдіївка і Шахтарськ,
Попасна...

Ті, що за правду вбивають
Кров’ю душаться, знаєш
Лиця ховають в забралах
Правду в труну не сховаєш

Як хворий лежиш в постелі,
То знаєш, що буде з тобою.
А в них крила вищі за стелі
Проб’ють броню болю...і воля

Поглянь у кого ти стрілив
Дощі китайками скрили
Червоним і чорним снігом
Впа́де правда на ваші могили...
2015

Українка сидить
О спекотній порі
Де кав’ярні старі
Прохолодою годять,
А навколо шумить
Стоголосся вітрів
І гудуть димарі
Про події на Cході.

Біля неї синок
Гомонить, не вгава
І горня повіва
Ароматами зерен,
Та вітрів голосок
Тихо шепче слова,
Що чиясь голова
Похилилась на дерен.

Що уранці вогонь
З-під Росії вели
Як полями пливли
Затуманені ріки.
І у ту оболонь
Геть усі полягли,
Що у взводі були
Із її чоловіком.

Що із них ні один
Не поверне домів
З почорнілих ланів
Де нежаті покоси…
Та не журиться син
Бо не все зрозумів
Із розбурханих слів
Вітерців стоголосих.

Як йому розказать,
Що зосталась сама,
Що довкола – зима
А не літо ласкаве?..
Та вітри відлетять:
Їм байду́же, дарма́,
Що застигло горня
Недопитої кави.

© Леонід Вархоляк, 2014 р.

Зоря ще не зійшла, росою вкрите поле,
раненько босоніж, згадавши своє горе,
вона у степ пішла.
Роси холодної сльоза покрила її ноги
та не відчула холод,
все далі по стежині йшла…
Стежина тут одна: роками тут ходила
Відтоді , як його провівши, попросила:
«Коханий повернись! Живим лиш повернись!»
Та більше не судилось
припасти до грудей, відчути його силу,
поцілувать уста, почути знов слова:
«Моя кохана, мила…»
…Не повернувся, ні…І знову по стежині
вона у степ іде :«А може ще зустріну?»
Роки пройшли, мов у гіркому сні,
пройшло життя, залишилась стежина…

2014

Вкраїна - пацієнтка світу
Їй спомагають знов іти
Жаль, в голові у неї тільки
Живуть мерзотники одні

Вона лежить на білім ліжку,
Подушка із тернових дум.
Все згадує ту чорну кішку
Сатрапа з і́м’ям Вельзевур

Мов черва точиться по тілу
Країни зламаних сердець
Війну – ту Світову Пухлину
Якби ж здолати нанівець

І хто знайде для неї ліки?
Стоять бійці-антитіла.
Не та́їть очі за повіки,
Йде проти вірусу "Війна"

Ти пройди крізь вогонь і очистись,
Хай же страх твій у грудях скона.
Стисни зброю в руках променисто –
Йде на сході священна війна.

Світла воїне, глянь, за тобою –
Україна, як палець, одна.
Уставай до смертельного бою –
Йде на сході священна війна.

Ти для Путіна вирий могилу,
То в подобі людській – Сатана.
За тобою – і правда і сила,
Йде на сході священна війна.

Обіймімось, брати, в нашій міці –
Москалю – непоборна стіна.
Стане в гніві сильніша за крицю –
Йде на сході священна війна.

Кожен дужий, ненависть не стримуй,
Щоб нечистих – за межі прогнав.
Геть, собаки, з Донбасу і Криму –
Йде на сході священна війна.

Мамо, рідна, не плач, як загину.
Не хили у журбі голови.
Я іду воювать за Вкраїну,
Вір у краще і благослови.

Найдорожча, пресвітла кохана,
Огорни на прощання крильми.
Ще настане весна і світанок,
І з тобою обнімемось ми.

Йдем ординців вогнем випікати,
Хай забудуть дорогу сюди.
Кожен сильний, незборний, завзятий.
Вирушаймо. Перуне, веди.

22.01.7522 р. (Від Трипілля) (2015)

А ти мені сьогодні знов наснився...
Старий вокзал і я чекаєм дива!
Та час нестерпний
і такий зрадливий,
пручається
і тягнеться поволі,
і хочеться кричати,
бо чекати
вже сил немає!
Війна...чи доля...
вона, немов крадій безжальний,
тебе привласнила,
скупе лишивши "жди!".
І я чекала,
дні чекала й ночі,
молилася і плакала,
й раділа
коротким смс - живий!

Ці дні без тебе зовсім обідніли,
безбарвні ночі тишею пекли,
моє життя без тебе спорожніло,
коли ж ми дочекаємось, коли?
Шалено серце б'ється і тріпоче,
йому у грудях тісно, аж болить!
Вокзал, автобус, і щасливі очі,
хоча б у сні, хоча б лише на мить!

Так хочу вірити,
що стане сон пророчим,
забудеться розлука, мов міраж,
забуду відчай і самотні ночі,
і назавжди сховаю камуфляж!

2015

я впевнена в тобі - ти сильний
я вірю тобі як собі
погляд твій – ясний і пильний
крізь нети вогню і брехні

ганьбили мене і носили
на своїх крисах вороги
палили наш стяг жовто-синій
і гідність топили в лайні

мізки і кістки нам ламають
та чиста вода знайде шлях
хоч наші брати ще блукають
з чужими "піснями" в вухах...

солдатику, рідний, я знаю
з сокирою важко в спині...
і десь там дівчата співають
а ти - молодий... на війні...

та знову душа прагне волі,
твоя і моя. ми як птах
своєї шукаємо долі...
на жаль, любий, – знову в боях...

кровиця людська не водиця...
прости мене, ясний, прости,
у дверях вже знову убивця
не годна була вберегти…

та ти здужав, синку, на славу
нівроку – і духом, й мечем
давай же! відпустимо лаву!
пуйлу тому й так вже пече!

настав вже твій час боронити
мене, і себе. І її,
ту, що змогла полонити
сердечко твоє золоте

ще снитимуться сни кольорові
лелека дитя принесе...
вартує щось більше свободи?
не знаю... та в світі
існує все ж щось святе...

таке от послання до тебе...
такий ось лист мій простий...
навіки твоя
Україна...

прошу про одне: будь живий.

12.06.2014

Сходить багряне небо,
В наших очах - заграви!
Буде сьогодні жарко!
Слава героям! Слава!

Що нам життя віддати?
Що нам іти на кулі?
Ми переможем славно!
Кліо про нас почує!

Хлопці,
вперед!
До бою!
Знов "Ще не вмерла..." грає...
Воїни
не здаються!
Воїни
помирають!

Йде боротьба за право бути Руссю -
за вільний степ і Київ золотий
пролито кров. Народ у дужім русі.
У височінь устромлені хрести,
де хлібні мали б колоситись ниви.
Розорані снарядами поля -
сліди боїв не змиють жодні зливи.
У гніві вибухатиме земля
свята праукраїнська, тобто руська.
Русь-Україна - знаємо ми всі,
що це те ж саме. Москалеві - дзуськи
протягувати лапу до Русі.

Слався предвічно, земле! Славтесь сини і доні!
Славен народ з прадіда царствує, як на троні!
Хори, співайте ставно, тенором, а чи басом?
Славтесь святі герої!
Слався, гарматне м'ясо!

- Ворог!
- В полон не брати!
- Нищить осиний вулик!
- Вигризти перемогу!
- Ми не здамося!
- Ми...
- Ми підемо на конях!
- Що нам залізні кулі?!
Гасло держави здавна, магму гасить людьми.

- Воля, вона ж, як мати...
- Волю в нас не забрати!
- Нас не здолать нікому!
- В серці вогонь не вщух!
- Ми захищати будем Землю від окупанта!
- Нам не зламати духу!
Тільки й те є, що дух.

Слався предвічно, земле! Славтесь сини і доні!
Славен народ з прадіда царствує, як на троні!
Слава самопожертві: смертю бить смертні врата!
Слава безсмертним воям!
Слава мільйонним втратам!
2011

І ніколи не струться скрижалі,
Наша пам'ять - навіки жива!
І в які б не заносило далі,
Пам'ятаємо, земле, жнива

Тих смертей, що їх сотні і сотні,
Тих життів, що за нас полягли.
Тих бажань, які були на сході...
Й не діждали своєї весни…

Тих смертей, що їх тисячі тисяч,
Аж устелена ними рілля…
Тих жертов, що піднялися вище,
Дим яких не хоронить земля.

І ніщо, кожен крок не закуто!
Ви - герої, хоч доля сумна.
І ніхто вже не буде забутий,
Аж допоки не прийде війна.
2010

Ніч голосила , плакав день
В обіймах зливи літо
Занурився у думу степ
Ми розмовляли тихо

І світло включене мовчить
Втомилось майоріти
Чомусь твій голос знов хрипить
Приходить час терпіти

Даремно грім лякав грозу
Ламав деревам віти
Усім хто накликав біду
Клянуть вже власні діти

Посіяні зійшли ростки
Негода їх не тішить
Ідем тунелем до мети
Надать їм віри вірить

Зніс ворогові роги смерч
Бадяжиться мов брага
Застрягла в гогрлі суміш перць
Їм мелена рос - правда

Їх поводир овець кумир
Вже штопає шкарпетки
Ведмедик дуля - підхалим
Став колорадом секти

Нам не відомо скільки ще
Посіє маків кривда
Одне ми знаєм - хто він є ...
Кого накриє кара

Ми боремося в боротьбі
Над нами сходить сонце
Ми всі родина у душі
Нам не під стать потворне.
2015р.

Ти воїн на своїй землі
Ти захисник сім'ї , родини
Даруєш дітям мирні сни
Щоб не образили кровини

Ти став учасником війни
Яку ведуть жреці - тирани
Ти обраний сюди прийти
Щоб відстоять свої кордони

Заблудші душі трударів
У зашмарку чуми - омани
Їх зневажає бич хачів
Що цупить , і руйнує храми

Дістало їх , і нас , і всіх
Ця безталанність ненажерства
Для них це символ для утіх
Для нас - національна жертва

Тримайтеся , за вами світ
За вами правди постулати
Поборемо підступний гніт
Зухвалого зруйнуєм плани

Низький уклін тобі від нас
Подяка щира , благовісна
Хай береже тебе всяк час
Молитвою - вся Україна.
2015р.

Війни не гідні ніякі
Смутків і жахів дитячих.
Літечко кольору хакі
Ягід і квітів не бачить.
Літечко кольору хакі
В погребі днює й ночує.
Сповнене дикого страху,
Та несподівано чуйне.
Рвуться снаряди над містом…
В погребі свічка не гасне.
Там заховалось дитинство,
Ставши дорослим завчасно.
Там не прижитися квітам,
Іграм, розвагам – тим паче…
Діти сумують за літом,
Літа у червні не бачать –
З ягід солодким намистом,
В пишнім віночку із маків.
Боже! Хай стане барвистим
Літечко кольору хакі.